Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить визнати недійсним договір №06/10-2184 ТЕ-17 від 20 грудня 2010 року, укладений між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та ДКП «Новосілки», а також стягнути з відповідача 1 073,00 грн. витрат по сплаті судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач -Дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», у своєму відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку з тим, що п. 9.3. спірного договору встановлює саме строки та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а не строк позовної давності та порядок його обрахування до вимог про стягнення пені.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд

20.12.2010 року між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(постачальник) та ДКП «Новосілки»(покупець) укладено договір №06/10-2184ТЕ-17 про закупівлю природного газу за державні кошти, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього договору.

Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 1 930,000 тис. куб. м.

Згідно з пунктом 4.1. договору, розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку:

- перша оплата в розмірі 34 відсотків від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 7.3.1. договору зазначено, що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1. цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. договору передбачено, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у три роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві зазначив, що умови пункту 9.3. договору суперечать нормам статей 260, 261 Цивільного кодексу України та положенням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач зазначає, що вказана норма надає сторонам за договором право змінити лише строк, протягом якого сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями статей 260, 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу, встановленого частиною 2 статті 260 Цивільного кодексу України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

В пункті 9.3. договору зазначено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Відповідно до частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Господарський суд погоджується із твердженням позивача, що стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано статтею 261 Цивільного кодексу України.

Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частина 2 статті 260 Цивільного кодексу України закріплює імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Враховуючи вищевикладене, позивач зазначив, що умови пункту 9.3. договору суперечать статтям 260, 261 Цивільного кодексу України та положенням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Як вже було зазначено, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу визначено, що перебі строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частина 1 статті 223 Господарського кодексу України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за порушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочений строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) , якщо інші строки не встановлені Господарським кодексом України (436-15) .

За змістом пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак, частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється статтею 258 Цивільного кодексу України.

Отже, пункт 9.3. спірного договору встановлює саме строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, які при цьому не суперечать вимогам законодавства, а не строк позовної давності та порядок його обрахування до вимоги про стягнення пені.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, пункт 9.3. спірного договору не суперечить вимогам статей 260, 261 Цивільного кодексу України, адже не встановлює іншого порядку обчислення строку позовної давності, ніж той, який передбачено законом та не порушує вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, встановлюючи саме строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, адже цією нормою передбачено право сторін на таке встановлення.

Крім того, позивач у своїй позовній заяві наводить ймовірні підстави для визнання недійсним саме пункту 9.3. спірного договору, а не всього договору, тому у господарського суду немає достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог Державного комунального підприємства «Новосілки».

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82- 85 ГПК України, господарський суд

1. У задоволенні позову відмовити.

2. рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.