Суть спору: 14 травня 2012 року дочірнє підприємство "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Сургутського управління бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства "Сургутнафтогаз" та комунального підприємства Ялтинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" у якій просило суд визнати за дочірнім підприємством "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" право власності на будівлю літ. В, розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Юності, 3а, а саме: відкриту веранду "в" пл.70,0 кв. м; будівлю літ. В: приміщення 1-1 - машинний відділ пл. 13,5 кв.м; приміщення 1-2 - моєчна зала пл. 13,8 кв. м; приміщення 1-3 - кухня пл. 13,9 кв. м; приміщення 1-4а - столова пл. 14,1 кв. м; приміщення 1-4 - столова пл. 14,0 кв. м; приміщення 1-5 - житлова кімната пл. 14,0 кв. м; приміщення 1-6 - житлова кімната пл. 13,7 кв. м; приміщення 1-7 - житлова кімната пл. 13,9 кв. м; приміщення 1-8 - житлова кімната пл. 13,8 кв. м; приміщення 1-9 - машинний відділ пл. 13,6 кв. м; приміщення 1-10 - санвузол пл. 8,1 кв. м; приміщення 1-11 - уборна пл. 1,0 кв. м; приміщення 1-12 - уборна пл. 1,0 кв. м; приміщення 1-13 - кладова пл. 1,7 кв. м; приміщення 1-14 - кладова пл. 1,7 кв. м; приміщення 1-15 - житлова кімната пл. 13,8 кв. м; приміщення 1-16 - житлова кімната пл. 13,9 кв. м; приміщення 1-17 - житлова кімната пл. 14,0 кв. м; приміщення 1-18 - житлова кімната пл. 13,9 кв. м; приміщення 1-19 - червоний куток пл. 28,2 кв. м; приміщення 1-20 - кладова пл. 13,9 кв. м; приміщення 1-21 - кладова пл. 13,8 кв. м; приміщення 1-22 - санвузол пл. 4,3 кв. м; приміщення 1-23 - уборна пл. 0,9 кв. м; приміщення 1-24 - гардероб пл. 8,0 кв. м; приміщення І - коридор пл. 36,5 кв. м; приміщення ІІ - коридор пл. 1,5 кв. м; приміщення ІІІ - коридор пл. 1,5 кв. м, а всього по літ .В - 316,3 кв. м. Також, позивач просив суд зобов'язати КП Ялтинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за позивачем право власності на вищезазначену будівлю літ. В, розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Юності, 3а.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Сургутське управління бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства "Сургутнафтогаз" не може підтвердити укладання з позивачем договору купівлі-продажу №28 від 21.02.1999 р., відповідно до якого позивач придбав спірне майно, а КП Ялтинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" відмовляється від реєстрації договору, посилаючись на те, що договір не посвідчений нотаріально. На думку позивача, зазначені дії відповідачів свідчать про те, що останні не визнають право власності дочірнього підприємства "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" на спірне майно.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 травня 2012 року провадження у справі було порушено суддею Лукачовим С. О. та зупинено у зв'язку з необхідністю звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

24 вересня 2012 року до суду від представника позивача надійшла заява про заміну неналежного відповідача, поновлення провадження у справі та призначення справи до розгляду на більш ранню дату.

За розпорядженням Голови господарського суду Автономної Республіки Крим Лазарева С. Г. №535 від 25.09.2012 року у зв'язку з відпусткою судді господарського суду Автономної Республіки Крим Лукачова С.О., враховуючи надходження до суду заяви дочірнього підприємства "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" про поновлення провадження у справі та заміну неналежного відповідача, справа передана до провадження судді господарського суду Автономної Республіки Крим І.І. Дворного.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 вересня 2012 року справа була прийнята до провадження судді Дворного І.І., провадження по справі поновлено та призначено дату розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 жовтня 2012 року заяву позивача про відмову від позовних вимог в частині спонукання КП Ялтинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за позивачем право власності було задоволено та провадження у справі за позовом дочірнього підприємства "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" до КП Ялтинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" про зобов'язання КП Ялтинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за позивачем право власності на будівлю літ. В, розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Юності, 3а, а саме: відкриту веранду "в"пл.70,0 кв. м; будівлю літ. В: приміщення 1-1 - машинний відділ пл. 13,5 кв.м; приміщення 1-2 - моєчна зала пл. 13,8 кв. м; приміщення 1-3 - кухня пл. 13,9 кв. м; приміщення 1-4а - столова пл. 14,1 кв. м; приміщення 1-4 - столова пл. 14,0 кв. м; приміщення 1-5 - житлова кімната пл. 14,0 кв. м; приміщення 1-6 - житлова кімната пл. 13,7 кв. м; приміщення 1-7 - житлова кімната пл. 13,9 кв. м; приміщення 1-8 - житлова кімната пл. 13,8 кв. м; приміщення 1-9 - машинний відділ пл. 13,6 кв. м; приміщення 1-10 - санвузол пл. 8,1 кв. м; приміщення 1-11 - уборна пл. 1,0 кв. м; приміщення 1-12 - уборна пл. 1,0 кв. м; приміщення 1-13 - кладова пл. 1,7 кв. м; приміщення 1-14 - кладова пл. 1,7 кв. м; приміщення 1-15 - житлова кімната пл. 13,8 кв. м; приміщення 1-16 - житлова кімната пл. 13,9 кв. м; приміщення 1-17 - житлова кімната пл. 14,0 кв. м; приміщення 1-18 - житлова кімната пл. 13,9 кв. м; приміщення 1-19 - червоний куток пл. 28,2 кв. м; приміщення 1-20 - кладова пл. 13,9 кв. м; приміщення 1-21 - кладова пл. 13,8 кв. м; приміщення 1-22 - санвузол пл. 4,3 кв. м; приміщення 1-23 - уборна пл. 0,9 кв. м; приміщення 1-24 - гардероб пл. 8,0 кв. м; приміщення І - коридор пл. 36,5 кв. м; приміщення ІІ - коридор пл. 1,5 кв. м; приміщення ІІІ - коридор пл. 1,5 кв. м, а всього по літ .В - 316,3 кв. м., припинено.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2012 року було замінено первісного відповідача - Сургутське управління бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства "Сургутнафтогаз" на належного відповідача - Лівадійську селищну раду.

11 жовтня 2012 року представником позивача в порядку статті 22 Господарського кодексу України було подано уточнену позовну заяву, в якій останній просить суд визнати за дочірнім підприємством «Зарема-Південь» товариства з обмеженою відповідальністю «Зарема» право власності на будівлю літ. В, розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Юності, За, а саме: відкриту веранду «в» пл. 70,0 кв.м; будівлю літ. В: приміщення 1-1 - машинний відділ пл.13,5 кв.м; приміщення 1-2 - моєчна зала пл.13,8 кв.м; приміщення 1-3 - кухня пл.13,9 кв.м; приміщення 1-4а - столова пл.14,1 кв.м; приміщення 1-4 - столова пл.14,0 кв.м; приміщення 1-5 - житлова кімната пл.14,0 кв.м; приміщення 1-6 - житлова кімната пл.13,7 кв.м; приміщення 1-7 - житлова кімната пл.13,9 кв.м; приміщення 1-8 - житлова кімната пл,13,8 кв.м; приміщення 1-9 - машинний відділ пл.13,6 кв.м; приміщення 1-10 - санвузол пл.8,1 кв.м; приміщення 1-11 - уборна пл.1,0 кв.м; приміщення 1-12 - уборна пл.1,0 кв.м; приміщення 1-13 - кладова пл.1,7 кв.м; приміщення 1-14 - кладова пл.1,7 кв.м; приміщення 1-15 - житлова кімната пл.13,8 кв.м; приміщення 1-16 - житлова кімната пл.13,9 кв.м; приміщення 1-17 - житлова кімната пл.14,0 кв.м; приміщення 1-18 - житлова кімната пл.13,9 кв.м; приміщення 1-19 - червоний куток пл.28,2 кв.м; приміщення 1-20 - кладова пл.13,9 кв.м; приміщення 1-21 - кладова пл.13,8 кв.м; приміщення 1-22 - санвузол пл.4,3 кв.м; приміщення 1-23 - уборна пл.0,9 кв.м; приміщення 1-24 - гардероб пл.8,0 кв.м; приміщення І- коридор пл.36,5 кв.м; приміщення П - коридор пл.1,5 кв.м; приміщення Ш - коридор пл.1,5 кв.м, а усього по літ. В - 316,3 кв.м. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача по справі.

Так, з врахуванням вказаної заяви, позивач наполягає на тому, що у нього, як у набувача за договором купівлі-продажу №28, укладеного 21 лютого 1999 року з Сургутським управлінням бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства «Сургутнафтогаз», право власності на предмет договору виникло з моменту передачі майна згідно акту приймання-передачі, тобто з 21 лютого 1999 року та договір №28 є дійсним на даний час, оскільки на момент укладання не потребував нотаріального посвідчення.

Як зазначає дочірнє підприємство "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема", особою, яка прямо оспорює його законне право власності на спірну будівлю, є Лівадійська селищна рада, яка 15 вересня 2011 року звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про знесення придбаного позивачем спірного майна, стверджуючи про те, що позивач нібито набув його незаконно. У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що його права, як власника, не визнаються та оспорюються відповідачем, що на підставі статті 392 Цивільного кодексу України надало йому право на звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2012 року, через неявку відповідача у судове засідання, розгляд справи відкладався.

22 жовтня 2012 року від позивача до суду надійшла заява (вх. №43470) в якій він, з огляду на заміну відповідача по справі та з огляду на те, що розгляд справи почався заново, просив суд вважати уточнену позовну заяву від 11 жовтня 2012 року уточненнями підстав позову та розглядати справу в рамках вимог та з підстав, викладених в уточненій позовній заяві від 11 жовтня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2012 року, через неявку відповідача у судове засідання, розгляд справи повторно відкладався.

У судове засідання, що відбулось 30 жовтня 2012 року, з'явився представник позивача, який підтримував доводи уточненої позовної заяви та наполягав на задоволенні уточнених позовних вимог. Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

рішенням виконавчого комітету Лівадійської селищної ради народних депутатів за №11 від 17 квітня 1991 року Сургутському управлінню бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства «Сургутнафтогаз» було дозволено встановлення побутового комплексу загальною площею 400 кв. м. на пришкільній ділянці (а.с. 112).

З акту поточних змін від 20 лютого 1992 року, оформленим на виконання рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради народних депутатів за №161 від 25 квітня 1986 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 42, а.с. 29-30), вбачається, що провулок Шкільний в смт. Лівадія, м. Ялта, був перейменований на провулок Юності, а розташована по цьому провулку будівля побутового житлового комплексу «ОКА-16» літер «В» та «в» виділена в самостійне домоволодіння №3-А.

04 березня 1993 року Лівадійська селищна рада народних депутатів та Сургутське управління бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства «Сургутнафтогаз» уклали договір на право тимчасового користування землею (на умовах оренди), відповідно до умов якого останнє отримало в користування строком на 5 років земельну ділянку площею 0,06 га. для оздоровлення співробітників управління у встановленому на цій ділянці житловому комплексі «ОКА-16» (а.с. 113-115).

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Лівадійської селищної ради народних депутатів №127 від 08 грудня 1993 року (а.с. 116) був затверджений договір про взаємовідносини і спільну діяльність, укладений між виконавчим комітетом Лівадійської селищної ради народних депутатів та Сургутським управлінням бурових робіт №1. Так, відповідно до умов цього договору сторони взяли на себе зобов'язання з експлуатації та функціонуванню літньої сезонної бази відпочинку, встановленої за адресою: смт. Лівадія, провулок Юності, 4 (а.с. 117-118).

У відповідності до наказу відкритого акціонерного товариства "Сургутнафтогаз" №1049 "Про продаж житлового комплексу "ОКА-16" зобов'язано Сургутське управління бурових робіт №1 у строк до 30 грудня 1997 року продати за договором купівлі-продажу житловий комплекс «ОКА-16», якій розташований у смт. Лівадія (а.с. 119).

Як свідчать матеріали справи, 21 лютого 1999 року Сургутське управління бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства «Сургутнафтогаз» в особі заступника начальника з соціальних питань Степанова В.І., що діяв за дорученням начальника управління Долгова В.Г., що діяв на підставі довіреності №39-Д від 22.06.98 р. (за договором продавець) та дочірнє підприємство «Зарема-Південь» товариства з обмеженою відповідальністю «Зарема» в особі директора Ковальової О.І., що діяла на підставі статуту товариства (за договором покупець) в письмовій формі уклали договір купівлі-продажу за №28 бази відпочинку управління бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства «Сургутнафтогаз» (а.с. 9-11).

Так, відповідно до пункту 1.1 договору, продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність майно, визначене у додатку до договору та сплачує продавцеві його вартість. Майно, яке передається за договором, розташоване за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, переулок Шкільний, 3 (пункт 1.2 договору), є нерухомістю (будівлею бази відпочинку - побутового комплексу ОКА-16).

З матеріалів інвентаризаційної справи, складеної КП «БТІ» Ялтинської міської ради вбачається, що будівля бази відпочинку - побутового комплексу ОКА-16 складається з веранди, літер «в», площею 70 кв. м., та будівлі літер «В», загальною площею 316,3 кв. м., яка складається з: приміщення 1-1 - машинного відділу, площею 13,5 кв. м.; приміщення 1-2 - зали для миття, площею 13,8 кв. м.; приміщення 1-3 - кухні, площею 13,9 кв. м.; приміщення 1-4а - столової, площею 14,1 кв. м.; приміщення 1-4 - столової, площею 14,0 кв. м.; приміщення 1-5 - житлової кімнати, площею 14,0 кв. м.; приміщення 1-6 - житлової кімнати, площею 13,7 кв. м.; приміщення 1-7 - житлової кімнати, площею 13,9 кв. м.; приміщення 1-8 - житлової кімнати, площею 13,8 кв. м.; приміщення 1-9 - машинного відділу, площею 13,6 кв. м.; приміщення 1-10 - санвузлу, площею 8,1 кв. м.; приміщення 1-11 - вбиральні, площею 1,0 кв. м.; приміщення 1-12 - вбиральні, площею 1,0 кв. м.; приміщення1-13 - комори, площею 1,7 кв. м.; приміщення 1-14 - комори, площею 1,7 кв. м.; приміщення 1-15 - житлової кімнати, площею 13,8 кв. м.; приміщення 1-16 - житлової кімнати, площею 13,9 кв. м.; приміщення 1-17 - житлової кімнати, площею 14,0 кв. м.; приміщення 1-18 - житлової кімнати, площею 13,9 кв. м.; приміщення 1-19 - червоного куточка, площею 28,2 кв. м.; приміщення 1-20 - комори, площею 13,9 кв. м.; приміщення 1-21 - комори, площею 13,8 кв. м.; приміщення 1-22 - санвузлу, площею 4,3 кв. м.; приміщення 1-23 - вбиральні, площею 0,9 кв. м.; приміщення 1-24 - гардеробу, площею 8,0 кв. м.; приміщення I - коридору, площею 36,5 кв. м.; приміщення II - коридору, площею 1,5 кв. м.; приміщення III - коридору, площею 1,5 кв. м (а.с. 36-41).

У відповідності до пункту 1.3 договору, продавець заявив та гарантував те, що майно, визначене в пункті 1.1 договору, належить йому на праві власності, нікому не продано, не закладено, не зайняте іншими особами, під арештом на в спорі не перебуває, а треті особи не мають щодо цього майна ніяких прав; майно, яке передається покупцеві, може бути зайняте та використане покупцем за призначенням після підписання акту приймання-передачі.

Вартість майна, яке є предметом договору та передається покупцеві, встановлено в розмірі 4632 рубля 28 копійок, в тому числі податок на додану вартість в сумі 772 рубля 04 копійки (пункт 2.1 договору).

Також, досліджуючи умови укладеного між сторонами договору, судом встановлено, що передача майна оформлюється актом приймання-передачі (додаток №1 до договору), підписаним повноважними представниками продавця та покупця, протягом трьох днів після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (пункт 3.1 договору).

У пункті 3.3 договору сторони закріпили, що право власності на придбане за договором майно виникає у покупця з моменту передачі майна та підписання акту приймання-передачі.

Так, на виконання умов договору купівлі-продажу, 21 лютого 1999 року Сургутське управління бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства «Сургутнафтогаз» (за договором продавець) та дочірнє підприємство "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" (за договором покупець) склали акт приймання-передачі, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність базу відпочинку - побутовий комплекс ОКА-16, розташований в м. Ялта, смт. Лівадія, переулок Шкільний, будинок 3.

Сургутське управління бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства «Сургутнафтогаз», у свою чергу, листом за №23/01 від 23 січня 2002 року підтвердило факт повного розрахунку за придбане за договором купівлі-продажу майно та відсутність будь-яких претензій до покупця (позивача) (а.с. 34).

Судом встановлено, що рішенням Лівадійської селищної ради за №28 від 28 серпня 2002 року було затверджено технічний звіт з переоформлення права користування земельною ділянкою, раніше наданої в користування при переході права власності на майно ДП «Зарема-Південь» ТОВ «Зарема (для обслуговування бази відпочинку), а також припинено право користування земельною ділянкою площею 0,0565 га., розташованою за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, провулок Юності, 3 (колишній переулок Шкільний, 3), оформлене за Сургутським управлінням бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства «Сургутнафтогаз» та надано позивачу в оренду строком на 25 років вказану земельну ділянку для обслуговування придбаної останнім бази відпочинку (а.с. 120-121).

В подальшому, на виконання рішення Лівадійської селищної ради №28 від 28 серпня 2002 року позивач та відповідач 04 квітня 2003 року уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до пунктів 2, 4 якого позивачу була надана в оренду земельна ділянка площею 0,0565 га. за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, провулок Юності, 3 (колишній переулок Шкільний, 3), разом з одноповерховою капітальною спорудою - базою відпочинку, яка належить позивачеві на підставі договору.

12 квітня 2006 року договір оренди земельної ділянки від 04 квітня 2003 року був розірваний.

Також, встановлено, що 14 квітня 2006 року Лівадійська селищна рада (за договором орендодавець) та дочірнє підприємство "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" (за договором орендар) уклали договір оренди земельної ділянки площею 0,0565 га., розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія. провулок Юності, буд. 3 (кадастровий номер 0111947900:01:001:0169). 04 травня 2006 року вказаний договір був зареєстрований за №040602100015 (а.с. 122-129).

Відповідно до умов даного договору земельна ділянка надана Лівадійською селищною радою в оренду позивачеві для обслуговування бази відпочинку об'єкту нерухомості, що належить орендарю на праві власності за договору купівлі-продажу від 21 лютого 1999 року за №28 та акту приймання-передачі (а.с. 123).

Пунктом 15 договору встановлено, що земельна ділянка передається в оренду для обслуговування бази відпочинку. В пункті 3 договору також визначено, що на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, який належать позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 1999 року за №28 та акту приймання - передачі майна від 21 лютого 1999 року.

Досліджуючи виниклі між сторонами правовідносини та підстави виникнення у позивача права на звернення до суду з відповідною позовною заявою, судом було встановлено, що 15 вересня 2011 року Лівадійська селищна рада зверталась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до дочірнього підприємства "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" з вимогами про знесення об'єкту самочинного будівництва.

Так, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2011 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 травня 2012 року у справі №5002-17/4044-2011, позовні вимоги Лівадійської селищної ради були задоволені повністю. На дочірнє підприємство «Зарема-Південь» товариства з обмеженою відповідальністю «Зарема» покладений обов'язок знести самовільно побудовану будівлю площею 316,3 кв. м., розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, провулок Юності, 3-А.

Стверджуючи, що право власності дочірнього підприємства «Зарема-Південь» товариства з обмеженою відповідальністю «Зарема» на побутовий комплекс ОКА-16 - будівлю літ. В, що розташований за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія. пров. Юності (Шкільний), За (3), не визнається Лівадійською селищною радою, позивач, вважаючи себе власником спірного майна та враховуючи приписи статті 392 Цивільного кодексу України, звернувся до суду з позовними вимогами про визнання за собою права власності на спірну будівлю.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та викладену його правову позицію, суд вважає заявлені дочірнім підприємством "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" вимоги правомірними та такими, що відповідають дійсними обставинам справи з огляду на наступне.

Так, предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання за ним права власності на будівлю літ. В, розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Юності, За, а саме: відкриту веранду «в» площею 70,0 кв.м та будівлю літ. «В» площею 316,3 кв.м. (згідно переліку приміщень та площі, вказаних у позовній заяві), яке виникло в позивача відповідно до договору купівлі-продажу від 21 лютого 1999 року та фактично передане йому у володіння 21 лютого 1999 року (за актом приймання-передачі), у зв'язку з чим, моментом виникнення відносин щодо спірного майна слід вважати початок фактичного володіння ним позивачем, тобто 21 лютого 1999 року. Також, відносини стосовно спірного майна, зокрема щодо визначення його правового статусу, фактичного володіння та користування ним, існують в даний час.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , який набув чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, виходячи з обставин та моменту придбання позивачем спірного майна, питання щодо виникнення в нього права власності на це майно вирішуватиметься судом за приписами законодавчих актів, які діяли на момент укладення договору та початку фактичного користування позивачем спірним майном, тобто станом на 21 лютого 1999 року. Такими законодавчими актами, зокрема, є Цивільний кодекс УРСР (1540-06) , Закон України «Про підприємства в Україні» (887-12) та Закон України «Про власність» (697-12) , які застосовуватимуться судом у відповідній редакції.

В той же час, позовні вимоги засновані на праві власника майна пред'явити до особи, яка не визнає або оспорює його право власності, позов про визнання такого права судом (стаття 392 Цивільного кодексу України). Оскільки спір щодо наявності в позивача права власності на спірне майно виник після набрання чинності Цивільним кодексом (435-15) ( ЦК) України (435-15) , положення статті 392 даного Кодексу також підлягають застосуванню до спірних відносин в частині наявності в позивача відповідного права на позов, оскільки навіть за доведеності виникнення в нього права власності на спірне майно відсутність в діях відповідача оспорення або визнання такого права потягла б за собою відмову в позові у зв'язку з відсутністю підстав для застосування способу захисту права, визначеного статтею 392 Цивільного кодексу України.

Як встановлено статтею 4 Цивільного кодексу УРСР (в редакції від 03.12.1996 року, яка діяла на момент придбання позивачем спірного майна) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Аналогічні по суті підстави виникнення права власності на певне майно в юридичної особи були встановлені статтями 20 та 21 Закону України «Про власність» (в редакції від 28.02.1995 року, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу та передачі спірного майна), відповідно до яких господарські товариства, як суб'єкти права колективної власності, набувають право власності на певне майно за цивільно-правовими угодами.

Згідно з частиною 4 статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні» (в редакції від 11.12.1998 року, яка діяла на момент придбання спірного майна) одним з джерел формування майна підприємства є придбання такого майна в інших підприємств.

Отже, за приписами законодавства, яке діяло на момент укладення договору купівлі-продажу та передачі позивачеві за актом спірного майна, господарське товариство могло набути права власності на майно, уклавши з іншим товариством (підприємством) угоду, зміст якої не суперечить закону.

Як встановлено частиною 1 статті 41 Цивільного кодексу УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Відповідно до приписів статті 153 Цивільного кодексу УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

У відповідності до статті 154 вказаного Кодексу форма договору визначалася за домовленістю його сторін або за прямим приписами закону.

Статтею 44 Цивільного кодексу УРСР угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу (усних угод), та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР, повинні укладатись в письмовій формі.

В той же час, відповідно до частини 1 статті 47 Цивільного кодексу УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Разом з тим, умови щодо укладення та виконання угоди (договору) купівлі-продажу майна на момент укладення договору №28 встановлювались главою 20 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) . Зокрема, статтею 224 даного Кодексу за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, за винятком примусового продажу майна, належить власникові (ст. 225 ЦК УРСР).

За загальними правилами, які визначались наведеними вище нормами права, договір купівлі-продажу майна (зокрема між підприємствами) укладався в письмовій формі. Винятки з цього правила встановлювались статтею 227 Цивільного кодексу УРСР для договору купівлі-продажу жилого будинку, однією за сторін якого є громадянин. Такий договір повинен був бути посвідчений нотаріально та зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Отже, за законодавством, яке діяло на момент укладення договору купівлі-продажу №28 та передачі за актом спірного майна позивачеві, договір купівлі-продажу нерухомого майна між підприємствами не потребував обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо самим цим договором не було обумовлено протилежне.

Так, аналіз договору №28 та додатків до нього свідчить про те, що він містить погодженість сторонами усіх умов, які визнавались законом як істотні та були необхідні для укладення угоди, зокрема щодо предмету (пункт 1.1 - продаж позивачеві побутового комплексу «ОКА-16»), ціни (пункт 2.1 - 4632 рубля 28 копійок), обов'язків сторін (розділ 4) та строку договору (пункт 8.1).

Більш того, доведеним є факт належності спірного майна на праві власності на момент його продажу Сургутському управлінню бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства «Сургутнафтогаз», яке визнавалось, зокрема, виконавчим комітетом Лівадійської селищної ради та самим відповідачем про що свідчать прийняті рішення №11 від 17 квітня 1991 року про погодження розташування спірного майна, укладення договору від 04 березня 1993 року про тимчасове користування землею під спірним майном та договором про взаємовідносини та спільну діяльність, затвердженим рішенням виконавчого комітету №127 від 08 грудня 1993 року.

Таким чином, договір купівлі-продажу №28 від 21 лютого 1999 року був належним чином укладений між сторонами, не потребував нотаріального посвідчення і державної реєстрації та не суперечить закону, отже є підставою виникнення в сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Так, статтею 128 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

В даному випадку передача майна як підстава виникнення права власності в позивача безпосередньо визначена пунктом 3.3 договору, а сама передача відбулась належним чином та підтверджується актом приймання-передачі від 22.02.1999 року. Більш того, як вже зазначалось, листом №23/01 від 23 січня 2002 року Сургутське управління бурових робіт №1 відкритого акціонерного товариства «Сургутнафтогаз» підтвердило факт повного розрахунку за придбане за договором майно та відсутність будь-яких претензій до покупця (позивача); не заявлено про такі претензії і в даний час, доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачем не надавались.

Викладене вище, свідчить про те, що з моменту передачі спірного майна за належно оформленою відповідно до вимог законодавства угодою (з 22 лютого 1999 року) його покупець - позивач в даній справі - став його власником.

Суд повторно звертає увагу на те, що спір з відповідачем стосовно приналежності майна, придбаного позивачем, виник в 2011 році (з моменту пред'явлення до позивача позову про знесення спірного майна) та правові наслідки такого спору визначаються за правилами Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже вказана стаття закріплює презумпцію правомірності набуття права власності. Незаконність набуття права власності має бути встановлена рішенням суду. До набрання рішенням суду законної сили право власності вважається набутим правомірно.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Так, докази неправомірності володіння позивачем спірним майном в матеріалах справи відсутні. У свою чергу, відповідач не скористався наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правами та не надав суду жодних доказів, які б спростували встановлені факти.

Держава у відповідності до приписів частини 1 статті 386 Цивільного кодексу України забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Так, статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем належними доказами доведено законність виникнення в нього права власності на спірне майно, а відповідач оспорює існування такого права на момент розгляду справи, позовні вимоги, заявлені на підставі статті 392 Цивільного кодексу України є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 1073,00 грн. при задоволенні позову підлягає стягненню з відповідача - Лівадійської селищної ради.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представників сторін про складення повного рішення 05.11.2012 р.

Керуючись статтями 82, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, суд -

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за дочірнім підприємством «Зарема-Південь» товариства з обмеженою відповідальністю «Зарема» (вул. Батуріна, б. 8, смт. Лівадія, м. Ялта, 98600 код ЄДРПОУ 30271582) право власності на будівлю літ. В, розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Юності, За, а саме: відкриту веранду «в» пл. 70,0 кв.м; будівлю літ. В: приміщення 1-1 - машинний відділ пл.13,5 кв.м; приміщення 1-2 - моєчна зала пл.13,8 кв.м; приміщення 1-3 - кухня пл.13,9 кв.м; приміщення 1-4а - столова пл.14,1 кв.м; приміщення 1-4 - столова пл.14,0 кв.м; приміщення 1-5 - житлова кімната пл.14,0 кв.м; приміщення 1-6 - житлова кімната пл.13,7 кв.м; приміщення 1-7 - житлова кімната пл.13,9 кв.м; приміщення 1-8 - житлова кімната пл,13,8 кв.м; приміщення 1-9 - машинний відділ пл.13,6 кв.м; приміщення 1-10 - санвузол пл.8,1 кв.м; приміщення 1-11 - уборна пл.1,0 кв.м; приміщення 1-12 - уборна пл.1,0 кв.м; приміщення 1-13 - кладова пл.1,7 кв.м; приміщення 1-14 - кладова пл.1,7 кв.м; приміщення 1-15 - житлова кімната пл.13,8 кв.м; приміщення 1-16 - житлова кімната пл.13,9 кв.м; приміщення 1-17 - житлова кімната пл.14,0 кв.м; приміщення 1-18 - житлова кімната пл.13,9 кв.м; приміщення 1-19 - червоний куток пл.28,2 кв.м; приміщення 1-20 - кладова пл.13,9 кв.м; приміщення 1-21 - кладова пл.13,8 кв.м; приміщення 1-22 - санвузол пл.4,3 кв.м; приміщення 1-23 - уборна пл.0,9 кв.м; приміщення 1-24 - гардероб пл.8,0 кв.м; приміщення І- коридор пл.36,5 кв.м; приміщення П - коридор пл.1,5 кв.м; приміщення Ш - коридор пл.1,5 кв.м, а усього по літ. В - 316,3 кв.м.