Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Красноперекопського міжрайонного прокурора, м. Красноперекопськ в інтересах держави в особі Красноперекопської міської ради

до Публічного акціонерного товариства "Кримський Титан", м. Армянськ

за участю третьої особи на боці позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління освіти Красноперекопської міської ради

про визнання договору недійсним

За участю представників:

від прокуратури - Куінджи М.О., посвідчення № 12054

від позивача - Щербакова Т.М., довіреність № 02.01-24/16 від 10.01.2012р.

від відповідача - Панасюк О.О., довіреність № 01-02-14/17266 від 29.12.2011р.

від третьої особи - Артемьєва Т.С., довіреність № 16.1-06/927 від 07.08.2012р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Суть спору: Міжрайонний Красноперекопський прокурор звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах держави в особі Красноперекопської міської ради до Публічного акціонерного товариства «Кримський Титан» про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна укладеного 28.02.2012р. між Департаментом економіки, бюджету та фінансів Красноперекопської міської ради та Публічним акціонерним товариством «Кримський Титан». В обґрунтування позовних вимог, зокрема, щодо визначення статусу дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, та, відповідно, обґрунтування підстав для визнання договору недійсним, прокурор посилається на ст.15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.09.2008р., на Розпорядження КМУ від 17.03.2004р. №141 (141-2004-р) , Постанову ВР України «Про запровадження мораторію на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих закладів (дитячих,професійних тощо)» від 17.03.2009р. (1137-17)

Ухвалою господарського суду від 10.09.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 20.09.2012 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Позивач - Красноперекопська міська рада 15.10.2012р. подала заяву про відмову від позову. В обґрунтування зазначеної заяви посилається на невірне визначення прокурором об'єкту договору купівлі-продажу як дитячого закладу оздоровлення та відпочинку СОТ «Лазурний», в той час як предметом пункту 1.1. оспорюваного договору є індивідуально визначене майно - комплекс будівель та споруд спортивно-оздоровчого табору «Лазурний». Дію ж юридичної особи СОЛ «Лазурний» припинено 30.12.2005р., відповідно до рішення засновників, та внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, що і припинило існування дитячого оздоровчого закладу.

Представник відповідача надав письмові заперечення на позовну заяву, відповідно до яких ПАТ «Кримський Титан» не погоджується з доводами позовної заяви та вважає, що позов не підлягає задоволенню (а.с.34).

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.09.12р. судом залучено до участі у справі на боці позивача, який не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління освіти Красноперекопської міської Ради.

У судовому засіданні третя особа - Управління освіти Красноперекопської міської Ради позов прокурора не підтримало, з підстав, що нормативно-правові акти на які посилається прокурор носять рекомендаційний характер (а.с.58).

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, господарський суд,

рішенням 22 сесії 24 скликання Красноперекопської міської ради від 23.06.2004р. №343 «Про надання згоди на ліквідацію СОТ «Лазурний» та створення ліквідаційної комісії» надано згоду на ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності СОТ «Лазурний» код ЄДРПОУ 207445576, та затверджено комісію з ліквідації СОТ «Лазурний»; зобов'язано ліквідаційну комісію зі спливом двомісячного терміну з дня оголошення в пресі про ліквідацію юридичної особи надати на затвердження сесії ліквідаційний баланс (а.с.11).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, 30.12.2005р. проведена державна реєстрація припинення юридичної особи СОТ «Лазурний» в результаті її ліквідації за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією (а.с.12).

рішенням 31 сесії 6 скликання Красноперекопської міської ради від 22.12.2011р. затверджено перелік об'єктів, які знаходяться у комунальній власності міської ради, та підлягають приватизації у 2012р. шляхом аукціону, відповідно до Додатку (а.с.19).

Пунктом 8 Додатку до рішення 31 сесії 6 скликання Красноперекопської міської ради від 22.12.2011р. серед об'єктів, які знаходяться у комунальній власності міської ради, та підлягають приватизації у 2012р. шляхом аукціону, визначено комплекс будівель спортивно-оздоровчого табору «Лазурний» (а.с.19).

Протоколом аукціону №1 з продажу об'єкту приватизації - комплексу будівель та споруд спортивно-оздоровчого табору «Лазурний» від 20.02.2012р., визначено переможця аукціону - покупця Приватне Акціонерне Товариство «Кримський Титан» із запропонованою переможною ціною - 9 303 240 грн. (а.с.20).

28.02.2012 року між Департаментом економіки, бюджету та фінансів Красноперекопської міської ради та Публічним акціонерним товариством «Кримський Титан» укладено договір купівлі-продажу комунального майна, який посвідчено державним нотаріусом Армянської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №170 (а.с.21-23).

Договором від 15.03.2012р. про внесення змін до договору купівлі-продажу комунального майна, сторони внесли зміни та доповнення до пунктів 1.2. «абревіатуру «НДС» змінено на «ПДВ»; в абзаці 2 пункт 2.3. після слів «у тому числі» доповнено словами «ПДВ у сумі»; в розділі «підписи сторін»: «від продавця Голова Правління ПрАТ «Кримський Титан» слово «продавця» замінено на слово «Покупця» (а.с.24).

Згідно з п.1.1. договору, право власності на відчужуване майно підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10.10.2005р. виконкомом Славнівської сільської ради на підставі рішення №13 від 25.02.2004р., яке зареєстровано в книзі під №1 Євпаторійським МБРТІ 10.10.10р.

Зазначеним пунктом 1.1. договору, сторони визначили предмет та мету договору, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця індивідуально-визначне майно - комплекс будівель спортивно-оздоровчого табору «Лазурний», який розташовано за адресою: вул..Берегова,2а с. Стерегуще, Раздольненський район Автономної Республіки Крим, а покупець зобов'язується прийняти майно, та сплатити за нього ціну, відповідно до умов, визначених у цьому договорі. Відчужуване майно включає комплекс будівель, нерухоме майно та упорядкування згідно з протоколом засідання інвентаризаційної комісії від 30.09.2011р., затвердженого начальником ЖЕО Красноперекопської міської ради. Вищезазначеним пунктом 1.1. договору, визначено комплекс будівель, що є предметом договору, та складається з: літ. «А» - «а» - основна, площею 540,4 кв.м., літ. «Б»-«б» - спальний корпус площею 1141,3 га., літ. «Д» - основна площею 103,1 кв. м.; літ. «Е» - гаражі, площею 44,1 кв. м.; літ. «З» - «з» - склади, площею 69,3 кв. м.; літ. «И», «И1» - харчовий блок, площею 446,1 кв. м., літ. «К» - роздягальня, площею 24,8 кв. м., літ. «М» - кінобудка, площею 56,4 кв. м.; літ. «В» - сарай, літ. «Г» - «г» - душова, літ. «Ж» - вбиральня, літ. «Л» - літній кінотеатр, огорожа (а.с.21).

Актом прийому-передачі об'єкту - комплексу будівель спортивно-оздоровчого табору «Лазурний» від 05.03.2012р., продавець передав покупцеві згідно договору купівлі-продажу комунального майна від 28.02.2012р. №170 (а.с.25).

Матеріально-правова вимога прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна від 28.02.2012р., якій звернувся до господарського суду в інтересах держави, обґрунтовується порушеннями норм статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей», відповідно до якої, дитячі заклади оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності можуть функціонувати як юридичні особи або не мати статусу юридичної особи і перебувати у складі підприємств, установ та організацій як їх філіали чи структурні підрозділи і обов'язково заносяться до Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Утворення, реорганізація та ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється за рішенням власника (засновника) або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку утворюються центральними, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, професійними спілками, фондами, підприємствами, установами та організаціями, громадянами та їх об'єднаннями з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, кадрового забезпечення відповідно до законодавства. Засновник (власник) дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності не має права ліквідовувати його, зменшувати територію, кількість ліжко-місць, а також здавати в оренду приміщення (будівлі) для провадження діяльності, не пов'язаної з оздоровленням та відпочинком дітей під час їх перебування в ньому, без погодження із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту. Реорганізація або ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності допускається лише за згодою відповідного органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування та за погодженням із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку не може бути об'єктом звернення стягнення за борговими зобов'язаннями, не може передаватися у заставу. У разі банкрутства власника місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування вирішують питання про передачу дитячого закладу оздоровлення та відпочинку до комунальної власності.

У відповідності до рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 8 квітня 1999 року (v003p710-99) , державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України (254к/96-ВР) , так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Статтею 36-1 зазначеного Закону визначено підстави представництва прокуратурою інтересів держави в суді, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Виходячи з того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як встановлено у пункті 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №7 (v0007600-12) «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й мотивуватися в позовній заяві або іншому процесуальному документі, поданому прокурором або заступником прокурора.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, прокурор зазначив, що діє в інтересах держави в особі Красноперекопської міської ради. Обґрунтовуючи позов, прокурор вказав, що в даному випадку, укладення договору купівлі-продажу комунального майна від 28.02.2012р., суперечить Постанові Верховної Ради України «Про запровадження мораторію на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих закладів» від 17.03.2009р. (1137-17) , відповідно до якої рекомендовано органам державної влади та органам місцевого самоврядування, засновникам (власникам) оздоровчих закладів тимчасово, до схвалення відповідного закону, припинити прийняття рішень та призупинити виконання вже прийнятих рішень про ліквідацію, відчуження, перепрофілювання, передачу в оренду оздоровчих закладів для провадження діяльності, не пов'язаної з оздоровленням та відпочинком. Також, посилався на п.2 розпорядження Кабінету Міністрів України №141 від 17.03.2004р. (141-2004-р) «Деякі питання діяльності дитячих оздоровчих закладів».

З огляду на вищезазначене, в позовній заяві прокурором наведено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зокрема, прокурор вбачає порушення інтересів держави, в скороченні діючої мережі дитячих оздоровчих закладів.

Проте суд не приймає доводів прокурора із посиланням на вищеперелічені нормативні акти з огляду на наступне:

Відповідно до преамбули та пунктів 1,4 вищенаведеного розпорядження Кабінету Міністрів України №141 від 17.03.2004р. (141-2004-р) «Деякі питання діяльності дитячих оздоровчих закладів», з метою збереження мережі державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, недопущення їх ліквідації та нецільового використання затверджено перелік державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів. Рекомендовано органам місцевого самоврядування під час відчуження об'єктів комунальної власності враховувати вимоги цього

розпорядження щодо збереження мережі дитячих оздоровчих закладів.

З зазначеного розпорядження не вбачається, що СОТ «Лазурний» увійшов до затвердженого зазначеним розпорядженням переліку мережі державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, більш того, зазначене розпорядження має рекомендаційний характер, тобто встановлює рекомендації з порядку виконання нормативних приписів і не носить обов'язкового, імперативного характеру.

Прокурор, в обґрунтування своєї правової позиції покладається на відмінність понять «припинення діяльності юридичної особи» та «припинення діяльності оздоровчого закладу», і, відповідно, вказує у позові, що припинення суб'єкту господарювання СОТ «Лазурний», не припинило фактичного функціонування «Лазурний» як дитячого оздоровчого закладу (а.с.3).

Проте, із такою позицією погодитись неможливо. Так, Типовим положенням «Про дитячий оздоровчий заклад», затвердженим Наказом №31 Державного комітету у справах сім'ї та молоді від 05.02.2004р. (z0213-04) , що діяло на момент припинення СОТ «Лазурний», як дитячого оздоровчого закладу, визначалися організаційно-правові засади діяльності дитячого оздоровчого закладу, відповідно до яких, дитячий оздоровчий заклад діє на підставі статуту (положення), що затверджується засновником (власником). У статуті зазначаються: найменування та місцезнаходження закладу, засновник (власник), підпорядкованість, мета і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, склад і компетенція органів управління, порядок прийняття рішень, порядок формування майна, статус оздоровчого закладу, характеристика методичної та масової роботи, оздоровчого, медичного, виховного процесу, права, обов'язки та відповідальність учасників цих процесів, умови реорганізації та ліквідації закладу.

Главою 8 Статуту Спортивно-оздоровчого табору «Лазурний» визначено умови реорганізації та ліквідації спортивно-оздоровчого табору, відповідно до яких, ліквідація чи реорганізація закладу здійснюється за рішенням власника або суду у відповідності до діючого законодавства «Про підприємства». Ліквідація здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною власником або уповноваженим органом. В разі реорганізації, права та обов'язки переходять до правонаступника (пункти 8.1., 8.2., 8.3 Статуту).

Жодного доказу існування дитячого оздоровчого закладу «Лазурний» в іншій організаційно-правовій формі, створеній у відповідності до вимог вищецитуємої норми, після припинення 30.12.2005р. юридичної особи СОТ «Лазурний» прокурором не надано.

Більш того, статтею 1 Закону України «Про відпочинок та оздоровлення дітей» який набрав чинності 01.01.2009р., визначено термін дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, відповідно до якого, це - постійно або тимчасово діючий, спеціально організований або пристосований заклад, призначений для оздоровлення, відпочинку, розвитку дітей, що має визначене місце розташування, матеріально-технічну базу, кадрове забезпечення та технології для надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей відповідно до державних соціальних стандартів надання послуг з оздоровлення та відпочинку.

Тобто, чітке визначення законодавцем терміну дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, спростовує доводи прокурора щодо фактичного функціонування оздоровчого табору «Лазурний» із збереженням назви на профілю в іншій організаційно-правовій формі після припинення суб'єкту господарювання СОТ «Лазурний», у в зв'язку із відсутністю обов'язкових складових елементів, з якими закон пов'язує визначення об'єкту як дитячий заклад оздоровлення та відпочинку.

Окрім того, у відповідності до статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.09.2008р., дитячі заклади оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності обов'язково заносяться до Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку.

Тобто, доказом функціонування дитячого оздоровчого закладу після припинення суб'єкта господарювання СОТ «Лазурний», як на тому наполягає прокурор, є внесення СОТ «Лазурний» до зазначеного Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Проте суду доказів внесення до вищезазначеного реєстру не надано.

Беручи до уваги вищенаведене, неспроможнім є посилання прокурора на порушення вимог статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.09.2008р., щодо відсутності у засновника (власника) дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності права ліквідовувати його, без погодження із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту. По-перше, рішення 22 сесії 24 скликання Красноперекопської міської ради від 23.06.2004р. №343 «Про надання згоди на ліквідацію СОТ «Лазурний» та створення ліквідаційної комісії» не є предметом спору у дійсній справі, доказів його скасування або визнання недійсним у встановленому законом порядку суду не надано. По-друге: станом на час ліквідації СОТ «Лазурний» зазначеної вимоги діюче законодавство не містило, та Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» (375-17) , відповідно до якого виник обов'язок власника погодити ліквідацію закладу із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту, виник із набранням чинності зазначеного закону - тобто з 01.01.2009р.

З аналогічних підстав судом не приймається посилання прокурора на Постанову ВР України «Про запровадження мораторію на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих закладів (дитячих, професійних тощо)» від 17.03.2009р. (1137-17) , так як вона не носить імперативного характеру, та набрала чинності після припинення у встановленому законом порядку СОТ «Лазурний», що взагалі виключає застосування зазначеної норми у часі в зворотному боці.

Системний аналіз вищенаведених норм діючого законодавства приводить до висновку, що предметом договору купівлі-продажу комунального майна від 28.02.2012р. було вірно визначено саме індивідуально-визначене майно - комплекс будівель спортивно-оздоровчого табору «Лазурний».

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто якою визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, зокрема вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, прокурор, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними договір купівлі-продажу, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ними договір порушує (зачіпає) права та законні інтереси держави, зокрема в особі обраного ним позивача - Красноперекопської міської ради, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Таким чином, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відсутність факту порушення права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови в позові.

При цьому уявлення прокурора, який звернувшись із позовом про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства, придбав обов'язки і права позивача, за відсутності порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

З цих зокрема підстав, враховуючи положення статті 18 Господарського процесуального кодексу України, суд не може прийняти відмову позивача - Красноперекопської міської ради від позову, та по суті розглянув матеріально-правову вимогу прокурора.

Зазначеної позиції дотримується Вищій господарський суд України: відповідно до п.5 Постанови №7 Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012р. (v0007600-12) , відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само як відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора, оскільки така відмова не означає вибуття позивача з процесу чи зміни його процесуального статусу. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті.

З урахуванням вищенаведеного, суд, здійснив розгляд зазначеного спору по суті, приходить до висновку про необґрунтованість та невідповідність доводів прокурора фактичним обставинам справи.

Згідно з вимогами ст. 4-3, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ці докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Крім того, відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними, суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Пунктом 2 цієї Постанови передбачено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10, 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Цивільного кодексу України (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) .

Прокурором не доведено належними та допустимими засобами доказування, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу комунального майна від 28.02.2012 року не відповідає вимогам закону, як і не доведено, що він не відповідає іншим нормативно-правовим актам на які посилається прокурор в позові.

Більш того, беручи до уваги, що прокурор та обраний ним позивач - Красноперекопська міська рада, не є сторонами оспорюваного договору, прокурор повинен був довести факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів держави в особі обраного ним позивача, укладенням спірного договору.

Водночас, доводи прокурора щодо необхідності визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, зводяться до аргументів, що оспорюваним договором скорочено діючу мережу дитячих оздоровчих закладів. Проте, судом не встановлено, а прокурором не доведено підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним.

У судовому засіданні 23.10.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складене та підписане 26.10.2012р.

Керуючись ст.ст. 32 - 34, 44, 49, 68, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

У задоволенні позову відмовити.

рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91- 93 Господарського процесуального кодексу України. рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.