Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Брик Я.А., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Скорої Олени Юріївни, м. Суми

до Дочірнього підприємства "Адідас-Україна", м. Київ

про визнання недійсним третейського застереження, викладеного в пункті 7.1 контракту № 20091-FAGDA-NT-09000 від 01.01.2009 р.

за участю представників:

від позивача : Турченко С.П. - представник за довіреністю б/н від 21.02.2012 р.від відповідача :Жданкін В.А. -представник за довіреністю № 107/08/2012 від 13.08.12 р. Бондар Я.М. -представник за довіреністю № 128/10/2012 від 10.10.2012 р.

До господарського суду м. Києва звернулась Фізична особа-підприємець Скора Олена Юріївна з позовом до Дочірнього підприємства "Адідас-Україна" про визнання недійсним третейського застереження.

Правовою підставою для визнання контракту недійсним в частині третейської застереження позивач зазначає ч. 1, 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України, також посилається на те, що пункт 7.1 контракту № 20091-FAGDA-NT-09000 від 01.01.2009 р. суперечить чинному законодавству України, оскільки позбавляє позивача права на судовий захист.

У позові Фізична особа-підприємець Скора Олена Юріївна просить суд визнати третейську угоду, викладену в п. 7.1 контракту № 20091-FAGDA-NT-09000 від 01.01.2009 р., недійсною.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Присутні в судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечили, просили відмовити в його задоволенні з підстав необґрунтованості.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.01.2009 р. між Дочірнім підприємством "Адідас-Україна" (продавець) та Фізичною особою-підприємцем Скорою О.Ю. (покупець) було укладено контракт № 20091-FAGDA-NT-09000 (далі - контракт).

Відповідно до п. 1.1 контракту продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари торгових марок Adidas (далі -товар) на умовах даного контракту. Кількість, асортимент, ціни на товар визначаються у рахунках виставлених продавцем.

Згідно з п. 2.1 контракту поставка товарів здійснюється на умовах замовлення покупцем товарів, наявних на вільному складі продавця на момент замовлення. Покупець зобов'язаний отримати замовлений товар в повному обсязі зі складу продавця в період з 6 по 10 календарний день з дати повної оплати рахунку продавця.

Пунктом 7.1 контракту визначено, що сторони мають вжити всіх заходів для вирішення спорів, що можуть виникнути у зв'язку з цим контрактом, шляхом переговорів. Якщо згоди не було досягнуто, спір передається на розгляд до постійно діючого Третейського суду при Товарній біржі "Санвест" у складі одного судді. Формування суду, який розглядає спір, здійснюється головою третейського суду в порядку, встановленому регламентом третейського суду.

У судовому засіданні встановлено, що у листопаді 2011 р. Дочірнє підприємство "Адідас-Україна" звернулось до Постійно діючого Третейського суду при Товарній біржі "Санвест" із позовом до Фізичної особи-підприємця Скорої О.Ю. про стягнення заборгованості у зв'язку із невиконанням останньою умов контракту № 20091-FAGDA-NT-09000 від 01.01.2009 р.

рішенням Постійно діючого Третейського суду при Товарній біржі "Санвест" від 30.11.2011 р. у справі № 8/ПТС-11 позов Дочірнього підприємства "Адідас-Україна" задоволено, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Скорої О.Ю. на користь Дочірнього підприємства "Адідас-Україна" 57 647,70 грн. основного боргу, 6 081,16 грн. пені, 10 998,61 грн. інфляційної складової боргу, 3 406,74 грн. 3% річних та 781,34 грн. третейського збору.

Спір у даній справі виник з приводу наявності (відсутності) підстав для визнання частини контракту недійсною. Так, позивач вважає, що третейське застереження не відповідає приписам цивільного законодавства України, оскільки його волевиявлення під час укладення третейської угоди суперечило його внутрішній волі. Крім того, контракт не містить істотних умов договору, а саме -не визначений конкретний спір, що підлягає розгляду в третейському суді, не зазначено місцезнаходження суду, також позивача не ознайомили з регламентом Постійно діючого Третейського суду при Товарній біржі "Санвест", де розглядалася справа.

Перевіряючи доводи позивача та вирішуючи спір по суті, господарський суд виходив з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього закону.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Також третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Відповідно до ст. 13 Закону якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди вцілому.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейської угоди в договорі (контракті) Закон України "Про третейські суди" (1701-15) не передбачає.

В Україні можуть утворюватись та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про третейські суди").

Частиною 5 статті 8 Закону регламентовано, що місцезнаходженням постійно діючого третейського суду є місцезнаходження його засновника, що не обмежує засновника третейського суду в праві визначати розташування третейських суддів за адміністративно-територіальним принципом.

Посилання позивача на ст. 30 Закону України "Про третейські суди", яка на його думку вказує, що місце проведення третейського розгляду справи у третейському суді для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою, є безпідставними, оскільки редакція статті 30 Закону, яка існувала на час укладення договору, не містила таких приписів і не визначала будь-яких умов третейської угоди, при недодержанні яких вона могла бути визнана недійсною.

Таким чином, враховуючи приписи, запроваджені ч. 1 ст. 5, ст. 7, ст. 12 Закону України "Про третейські суди", господарський суд вважає, що передбачена умовами договору передача спору на розгляд Постійно діючого Третейського суду при Товарній біржі "Санвест" відповідає нормам чинного законодавства.

Крім того, в своєму позові позивач посилається на те, що п. 7.1 контракту не відповідає вимогам ч. 1, 3, 4 ст. 203 ЦК України.

Так, згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Як слідує з аналізу ч. 3 ст. 203 ЦК України, будь-який правочин реалізується суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб'єкта правочину внаслідок неправомірних дій контрагента чи третіх осіб, внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб'єктом правочину його очікуваного юридичного результату. За таких обставин дії особи не можуть об'єктивно відображати внутрішню волю суб'єкта цивільних правовідносин досягти бажаного юридичного результату. Тому в ч. 3 ст. 203 ЦК законодавець прямо передбачає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

В своєму позові позивач посилається на те, що відповідач не надав йому для ознайомлення регламент постійно діючого третейського суду, та зловживаючи довірою позивача, не надав йому всієї інформації щодо розгляду справи у третейському суді під час укладення договору, а отже, був порушений принцип цивільного законодавства на свободу договору та волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Однак, такі посилання суд не приймає до уваги, оскільки помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним, що зазначено в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) .

До того ж, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Відповідач підписав договір, чим виразив згоду з його умовами.

Оскільки в даному випадку контракт є укладеним, суд вважає, що домовленість з приводу вирішення спорів шляхом їх передачі на розгляд третейського суду, є такою, що відбулася.

Відтак, суд не має підстав вважати, що на момент укладення контракту погоджена воля обох сторін на передачу спорів, що виникають з даного договору, до третейського суду була відсутня.

За таких обставин умови п. 7.1 контракту (третейське застереження) на думку суду цілком відповідають нормам цивільного законодавства, а тому суд не вбачає підстав для визнання третейського застереження недійсним.

Позивачем в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено, що при укладенні третейської угоди щодо вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

На підставі викладеного, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про необґрунтованість вимог позивача, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У позові Фізичної особи-підприємця Скорої Олени Юріївни до Дочірнього підприємства "Адідас-Україна" про визнання недійсним третейського застереження, викладеного у пункті 7.1 контракту № 20091-FAGDA-NT-09000 від 01.01.2009 р. відмовити.

рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 11 жовтня 2012 року

Повний текст рішення підписаний 16 жовтня 2012 року

рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.