Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовська Л. М., при секретарі судового засідання Семчук Д. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1;

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Свемон-Захід, вул. Бескидська, 33, м. Львів, Львівська область, 79056, в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства "Свемон-Захід", вул. Ребета, 38, м. Івано-Франківськ, 79014,

про стягнення 69476 грн. 98 коп., в т. ч. 50417 грн. 88 коп. основного боргу, 14647 грн. 54 коп. інфляційних втрат, 4411 грн. 56 коп. 3 % річних;

за участю представників сторін:

Від позивача: не з'явились;

Від відповідача: Непийвода Юрій Валерійович - представник, довіреність №32 від 30.03.12

подано позов про стягнення 69476 грн. 98 коп., в т. ч. 50417 грн. 88 коп. основного боргу, 14647 грн. 54 коп. інфляційних втрат, 4411 грн. 56 коп. 3 % річних.

Позивач в судове засідання не з'явився, надіслав суду клопотання (вх.№ 6624/2012-свх від 10.10.12) про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Заявою вх. №6190/2012-свх від 24.09.12 позивач збільшив розмір позовних вимог, просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Свемон-Захід" в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства "Свемон-Захід" 50417 грн. 88 коп. основного боргу, 14647 грн. 54 коп. інфляційних втрат, 4789 грн. 70 коп. 3 % річних;

Згідно вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України, яка дає позивачу право до прийняття рішення збільшити розмір позовних вимог, суд приймає подану позивачем заяву вх. № 6190/2012-свх від 24.09.12. Таким чином, позов розглядається господарським судом в обсязі визначеному заявою вх. № 6190/2012-свх від 24.09.12.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав суду відзив на позов (вх. № 6636/2012-свх від 10.10.12), в якому проти позову заперечує посилаючись на недоведеність позовних вимог. Також просить застосувати строк позовної давності.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) відпущено, а Публічним акціонерним товариством "Свемон-Захід" в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства "Свемон-Захід" (відповідачем) отримано товар (кабельно-провідникову продукцію) на загальну суму 142602 грн. 15 коп. Факт поставки підтверджується накладними: № 9/1 від 09.03.05, № 101/1 від 10.08.05,№ 3/2 від 03.11.05, № 20/2 від 20.06.06, довіреностями: ЯЛВ № 808515 від 10.08.05, ЯЛВ №808595 від 16.11.05, ЯЛЗ № 601884 від 20.06.06.

Однак відповідач в повному обсязі не розрахувався за отриманий товар, здійснив часткову оплату в сумі 92184 грн. 27 коп. Таким чином, борг відповідача перед позивачем становить 50417 грн. 88 коп.

04.04.12 позивач направив відповідачу претензію № 1 від 31.03.12 з вимогою протягом 7 (семи) календарних днів оплатити вартість поставленого товару в розмірі 50417 грн. 88 коп. Однак відповідач не сплатив вартість поставленого товару, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з позовом.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на договір про поставку матеріалів від 21.02.05, укладений між сторонами у спрощений спосіб шляхом обміну факсограмами. Однак, при досліджені накладних доданих до матеріалів справи, судом встановлено, що жодна з них не містить посилань на будь-який укладений між сторонами договір.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч.1 ст. 206 Цивільного кодексу усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, ст. 218 ЦК України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відпуск товару позивачем відповідачу та часткова оплата ним одержаної продукції свідчать про існування між сторонами зобов'язань з приводу поставки товару.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що у даному випадку має місце постачання товару по накладних без укладення договору у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що фактично укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, тому спірні відносини регулюються згідно до ст.ст.655-697 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ч.1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи те, що інший строк оплати товару сторонами у накладних встановлений не був, відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Запереченння відповідачем факту одержання товару є помилковим, оскільки відповідачем не спростовано факту передачі оригіналів довіреностей позивачу, які відповідно до передаються в момент одержання товару. На вимогу суду не подано журналів реєстрації таких довіреностей, доказів їх анулювання в установленому порядку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-ХІ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (z0168-95) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення суб'єктом підприємницької діяльності господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань відповідно до умов договорів, укладених цим суб'єктом з іншими суб'єктами господарювання, повинні підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Довіреність на отримання цінностей є документом, що підтверджує право довіреної особи отримати товаро-матеріальні цінності від імені суб'єкта господарювання. У свою чергу, для постачальника довіреність є підставою для відпуску товарно-матеріальних цінностей одержувачу.

Порядок застосування довіреностей на отримання цінностей регулюється Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних довіреностей на отримання цінностей, затверджена наказом Мінфіну України від 16.05.96 р. N 99 ( зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 р. за N 293/1318 (z0293-96) ). У пункті 2 вказаної Інструкції (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів. У п.3 зазначено, що бланки довіреностей є документами суворої звітності, що вимагає, зокрема: їх виготовлення з друкарською нумерацією; обліку їх одержання, зберігання та використання як бланків суворої звітності; контролю за своєчасним поданням документів (актів, накладних, ордерів тощо), що свідчать про використання довіреностей, або невикористаних довіреностей. Відповідно до п.п. 4,6,9,10 Інструкції довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. При позбавленні довіреної особи права на одержання цінностей за виданою йому довіреністю, строк дії якої ще не минув, довіреність у такої особи вилучається. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів. Відповідно до п.13 Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Враховуючи те, що видача довіреностей відповідно до чинного законодавства є обов"язковою при відпуску товарів, вказані документи оформляються на бланках суворої звітності і підлягають реєстрації, факт передачі довіреностей відповідачем позивачу при одержанні товару встановлений судом, вказані документи є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт одержання товару відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

В даному випадку право пред'явити вимогу щодо виконання зобов'язання з оплати за отриманий товар у позивача виникло, у відповідності до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, після прийняття товару відповідачем чи товаророзпорядчих документів на товар.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що право пред'явити вимогу про оплату переданого товару у позивача виникло у 2005 році, а саме виходячи з дат накладних: 09.03.05, 10.08.05, 03.11.05, 20.06.06. таким чином, строк позовної давності згідно з приписами ч.5 ст. 261 Цивільного кодексу для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у позивача сплинув: 09.03.08, 10.08.08, 03.11.08, 20.06.09.

Господарський суд вважає помилковим твердження позивача про те, що обов'язок відповідача оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення позивача, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання здійснити оплату товару, та отримання даної вимоги відповідачем, посилаючись при цьому на положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України (435-15) "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Така ж правова позиція щодо аналогічних правовідносин викладена у постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012 по справі № 5002-8/481-2011, пункті1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 (v_928600-12) "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто, правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України застосовуються лише тоді, коли доведено існування самого суб"єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв"язку з необгрунтованістю самої вимоги. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 12.06.07 від П-9/161-16/165.

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем не подано суду доказів, що свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності і є підставою для поновлення такого строку судом.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини та враховуючи, що відповідач заявив про застосування позовної давності, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку позовної давності, а тому відмовляє останньому в задоволенні позову з цих підстав.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 205, 206, 218, 257, 261, 267, 655, 692, Цивільного кодексу України (435-15) , ст. 181 Господарського кодексу України, ст. 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

у позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Свемон-Захід в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства "Свемон-Захід" про стягнення 69855 грн. 12 коп. - відмовити.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.10.12

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду

________________ Озарко Л. Р. 11.10.12