Фізична особа-підприємць Білошицький Юрій Валентинович (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" (далі -відповідач) про зобов'язання відповідача укласти з ним договір купівлі-продажу предмету лізингу у редакції, запропонованій позивачем. Судові витрати по розгляду даної справи просить покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між сторонами 24.07.2007 р. було укладено Договір фінансового лізингу № 387, за умовами якого позивач сплатив відповідачу повністю вартість предмету лізингу -транспортного засобу КАМАЗ 43253-1090, однак відповідач ухиляється від укладення договору купівлі-продажу вказаного транспортного засобу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/1942-2012, розгляд справи призначено на 12.03.2012 р.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався, в судових засіданнях оголошувалися перерви.

При цьому, 12.03.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зокрема, з тих підстав, що позивачем станом на 12.03.2012 р. не сплачена неустойка за несвоєчасне повернення транспортного засобу в сумі 80 697, 00 грн., яка присуджена до стягнення рішенням господарського суду міста Києва від 01.02.2012 р. у справі № 62/164.

02.04.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення стосовно відзиву відповідача, в яких він зазначає про те, що доводи відповідача про відсутність предмету спору між сторонами є безпідставними, а посилання на наявність несплаченої неустойки не може братись до уваги, оскільки неустойка не є лізинговим платежем.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 16.07.2012 р., у зв'язку зі складністю справи № 5011-5/1942-2012, призначено її колегіальний розгляд у складі: головуючого судді Ломаки В.С., суддів Блажівської О.Є. та Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/1942-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 01.08.2012 р.

У судовому засіданні 01.08.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.09.2012 р.

14.08.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі.

12.09.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що пунктом 5.10. Договору фінансового лізингу у нього було передбачено право у випадку перерахування грошових коштів в сумі недостатній для повного виконання зобов'язань за цим договором та/або з порушенням вищевказаної черговості, - самостійно перерозподілити кошти лізингоодержувача, що надійшли у відповідності з черговістю, викладеною у цьому пункті. Враховуючи те, що відповідач зарахував в погашення неустойки, присудженої до стягнення з позивача згідно з рішенням господарського суду міста Києва у справі № 62/164, суму сплачену позивачем в якості викупної вартості спірного транспортного засобу в розмірі 2 500, 00 грн., - станом на 12.09.2012 р. позивач має непогашеною 2 500, 00 грн. викупної вартості транспортного засобу та борг щодо неустойки за несвоєчасне повернення ТЗ в сумі 78 197, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач заперечує проти наявності у нього обов'язку укласти з позивачем договір купівлі-продажу.

У судовому засіданні 12.09.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

24.07.2007 р. між позивачем (лізингоодержувач) та відповідачем (лізингодавець) було укладено Договір фінансового лізингу № 387, відповідно до п. 2 якого лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності з замовленням на ТЗ.

Відповідно до п. 4.1. Договору лізингодавець придбаває ТЗ на підставі замовлення на ТЗ і надає ТЗ в лізинг лізинггоодержувачу на умовах, передбачених договором.

Після надання ТЗ лізингоодержувачеві на дату надання сторони підписуються акт приймання-передачі ТЗ (п. 4.5. Договору).

Так, 13.06.2012 р. сторони підписали Акт приймання-передачі ТЗ № 387/002, відповідно до якого відповідач передав позивачу транспортний засіб КАМАЗ-43253-0001090, шасі № ХТС43253R81153570, реєстраційний № АА671НЕ.

За переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюється в плані лізингу (додаток 3 до договору) та інших додатках (п. 5.1. Договору).

Відповідно до п. 7.16. Договору лізингоодержувач зобов'язаний вчасно та у повному обсязі сплачувати лізингодавцю всі необхідні лізингові платежі, а також платежі за послуги, надані лізингодавцем, штрафні санкції відповідно до положень Договору та інші платежі, які пов'язані з використанням транспортного засобу і не входять до складу щомісячних лізингових платежів.

Відповідно до підписаних сторонами 13.09.2008 р. змін до плану Лізингу № 387/002 від 22.01.2008 р. в період з 20.09.2008 р. по 20.05.2011 р. позивач мав здійснювати щомісячно лізингові платежі у сумі 7 352, 89 грн., при цьому розмір останнього платежу 20.05.2011 р. - 2 941, 16 грн.

Доданими до матеріалів справи банківськими виписками та квитанціями підтверджується сплата позивачем повної вартості транспортного засобу, що був переданий у фінансовий лізинг, а також комісії лізингодавцю.

Згідно з п. 6.4. Договору сторони визначили, що лізингоодержувач має пріоритетне право набути після закінчення терміну дії цього договору і при виконанні його умов у власність предмет лізингу, сплативши лізингодавцю залишкову вартість ТЗ, вказану в Плані лізингу. Лізингоодержувач може набути право власності на ТЗ тільки за Договором його купівлі-продажу, який стає додатком до цього договору з моменту його підписання сторонами.

Також, п. 9.5. Договору сторони визначили, що по закінченню терміну дії договору та виконання за цим договором всіх зобов'язань лізингоодержувачем, лізингодавець зобов'язаний передати ТЗ у власність лізингоодержувачу у відповідності до положень, які зазначені в п. 6.4. даного договору.

Відповідно до п. 19.1. Договору він вступає в дію з моменту його підписання.

Термін дії договору зумовлений строком лізингу, який вказується в плані лізингу окремо щодо кожного ТЗ. Договір втрачає свою силу після виконання стронами своїх зобов'язань по ньому (п. 19.2.)

Як стверджує позивач, ним було у повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, у зв'язку з чим 27.09.2011 р. він звертався до відповідача з пропозицією укласти договір купівлі-продажу предмету лізингу, однак вона була залишена без задоволення, з огляду на що позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом для захисту власних прав та законних інтересів.

Так, 27.09.2011 р. позивач направив відповідачу листа, яким вказував на повне виконання ним умов Договору фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів, в тому числі залишкову вартість транспортного засобу, внаслідок чого набув пріоритетне право на набуття у власність такого транспортного засобу. До листа позивач доклав проект Договору купівлі-продажу транспортного засобу у двох примірниках для узгодження.

Під час розгляду даної справи, відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що в провадженні господарського суду міста Києва знаходилась справа № 62/164 за позовом ФОП Білошицького Ю.В. до ТОВ "Євро Лізинг" про визнання права власності на транспортний засіб КАМАЗ-43253-0001090, шасі № ХТС43253R81153570, реєстраційний № АА671НЕ та за зустрічним позовом ТОВ "Євро Лізинг" до ФОП Білошицького Ю.В. про зобов'язання повернути транспортний засіб КАМАЗ-43253-0001090, шасі №ХТС43253R81153570, реєстраційний № АА671НЕ та стягнення неустойки за несвоєчасне повернення транспортного засобу за період з 13.06.2011 р. по 24.11.2011 р. в розмірі 80 697, 00 грн.

рішенням суду у вказаній справі було вирішено повністю відмовити у задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний позов, зобов'язано ФОП Білошицького Ю.В. повернути ТОВ "Євро Лізинг" транспортний засіб КАМАЗ-43253-0001090, шасі № ХТС43253R81153570, реєстраційний № АА671НЕ, а також стягнути з ФОП Білошицького Ю.В. на користь ТОВ "Євро Лізинг" неустойку за несвоєчасне повернення транспортного засобу за період з 13.06.2011 р. по 24.11.2011 р. в розмірі 80 697, 00 грн.

Враховуючи зазначене, відповідач вказує на те, що керуючись п. 5.10. Договору фінансового лізингу, відповідно до якого він наділяється правом у випадку перерахування грошових коштів в сумі недостатній для повного виконання зобов'язань за цим договором та/або з порушенням черговості, - самостійно перерозподілити кошти лізингоодержувача, що надійшли у відповідності з черговістю, - він зарахував в погашення неустойки, присудженої до стягнення з позивача згідно з рішенням господарського суду міста Києва у справі № 62/164, суму сплачену позивачем в якості викупної вартості спірного транспортного засобу в розмірі 2 500, 00 грн., у зв'язку з чим станом на 12.09.2012 р. позивач має непогашеною 2 500, 00 грн. викупної вартості транспортного засобу та борг щодо неустойки за несвоєчасне повернення ТЗ в сумі 78 197, 00 грн.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором фінансового лізингу і є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

Так, частиною 1 статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відносини лізингу регулюються: Цивільним кодексом України (435-15) (§ 6 гл. 58), Господарським кодексом України (436-15) (ст. 292), Законами України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , Постановою Верховної Ради України "Про затвердження Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 247/95-ВР від 27.06.1995 р. (247/95-ВР) , а також на даний час в тому числі положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 статті 292 ГК України лізинг -це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Також, згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

При цьому, відповідно до п. 1.18.2. п. 1.18 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" фінансовий лізинг (оренда) -це господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Крім того, в п. 18 Р. ІІ Постанови Верховної Ради України "Про затвердження Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 247/95-ВР від 27.06.1995 р. (247/95-ВР) визначається, що фінансова оренда (лізинг) -це господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання орендодавцем матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею орендарю права користування такими матеріальними цінностями на строк, не менший від строку їх повної амортизації з обов'язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендарю. При цьому ризики раптової загибелі і пошкодження об'єкта оренди, усі види цивільної відповідальності, що можуть виникнути у зв'язку з використанням орендованого майна, а також видатки на поточний і капітальний ремонти орендованого майна несе орендар.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагенту, визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, згідно з п. 6.4. Договору сторони визначили, що лізингоодержувач має пріоритетне право набути після закінчення терміну дії цього договору і при виконанні його умов у власність предмет лізингу, сплативши лізингодавцю залишкову вартість ТЗ, вказану в Плані лізингу. Лізингоодержувач може набути право власності на ТЗ тільки за Договором його купівлі-продажу, який стає додатком до цього договору з моменту його підписання сторонами.

При цьому, пунктом 9.5. Договору сторони визначили, що по закінченню терміну дії договору та виконання за цим договором всіх зобов'язань лізингоодержувачем, лізингодавець зобов'язаний передати ТЗ у власність лізингоодержувачу у відповідності до положень, які зазначені в п. 6.4. даного договору.

Приписами пункту 12.5 Договору сторонами було погоджено умови переходу права власності на транспортний засіб: право власності на предмет фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної суми лізингових платежів на дату переходу права власності на транспортний засіб та залишкової вартості згідно з цим договором, але не раніше 12 місяців від дати надання транспортного засобу.

Також, згідно з п. 14.1 Договору сторони визначили, що після закінчення строку лізингу транспортний засіб, переданий лізингоодержувачу згідно з Договором, може бути переданий у власність лізингоодержувача тільки після сплати ним залишкової вартості транспортного засобу відповідно до умов цього договору та законодавства.

Відповідно до п. 12.6 Договору перехід права власності на транспортний засіб до лізингоодержувача оформляється всіма необхідними документами, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, з огляду на викладені положення вбачається, що сторонами згідно ст. ст. 6, 626, 627 Цивільного кодексу України умовами Договору було погоджено право лізингоодержувача набути у власність та обов'язок лізингодавця передати у власність лізингоодержувачу предмет лізингу після закінчення строку дії відповідного плану лізингу за умови виконання всіх інших грошових зобов'язань за договором та сплати лізингодавцем залишкової вартості переданого у лізинг транспортного засобу.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами Договором.

Доводи відповідача про те, що станом на момент вирішення даного спору за позивачем рахується заборгованість зі сплати викупної вартості ТЗ в сумі 2 500, 00 грн. та неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу в сумі 80 697, 00 грн. до уваги судом не приймаються.

Так, слід зазначити про те, що вказана сума боргу зі сплати викупної вартості ТЗ не існувала на момент звернення позивача до відповідача з пропозицією укласти договір купівлі-продажу предмету лізингу та виникла не у зв'язку з порушенням позивачем умов Договору щодо сплати відповідних платежів відповідно до встановленого сторонами графіку, а внаслідок штучного перезарахування з суми вже сплаченої повної вартості транспортного засобу частини коштів в погашення присудженої до стягнення за несвоєчасне повернення предмету лізингу неустойки.

При цьому, вказана неустойка не пов'язана з лізинговими платежами та нарахована відповідачем позивачу внаслідок неповернення предмету лізингу вже після повного виконання останнім умов договору щодо виплати повної вартості транспортного засобу, що відповідно давало право позивачу отримати його у власність, проте як відповідач в порушення принципу добросовісності господарських відносин, ухилився від взятих на себе зобов'язань щодо передачі предмету лізингу у власність лізингоодержувача.

Користуючись вказаною обставиною, а саме: спливом строку лізингу та відсутністю у позивача належним чином підтверджених правових підстав утримувати предмет лізингу, так як відповідач ухилився від укладення запропонованого позивачем договору купівлі-продажу, останній звернувся з зустрічним позовом у справі № 62/164 господарського суду міста Києва з позовом про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу.

Як вбачається з рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2012 р. у справі № 62/164, задовольняючи зустрічний позов про стягнення неустойки, суд виходив з того, що між сторонами в строк до 12.06.2011 р. не було підписано договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Досліджуючи зміст рішення суду у справі № 62/164, суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" (v1427600-03) ).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Однак, слід звернути увагу на те, що такі факти знаходять своє відображення в резолютивній, а не мотивувальній частині судового рішення.

Окремі обставини, яким дана відповідна оцінка в мотивувальній частині судового рішення не є преюдиційними фактами в розумінні статті 35 ГПК України, оскільки виступають оціночними судженнями, що не слід ототожнювати з фактами, які не потребують доведення в даній справі.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 07/009 від 19.12.2006 р. у справі № 46/08-06, а також Вищий господарський суд України у постанові № 12/183 від 13.12.2011 р., постанові № 2/13 від 12.04.2011 р., у постанові № 8/13/07 від 26.03.2008 р.

При цьому, суд звертає увагу, що ні мотивувальна, ні резолютивна частина рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2012 р. у справі № 62/164 не містить встановлених судом обставин про те, що у ТОВ "Євро Лізинг" відсутній обов'язок укласти з ФОП Білошицьким Ю.В. договір купівлі-продажу предмету лізингу, а наводяться лише обставини того, що такий договір не був між сторонами укладений.

Так, суд розглядає спори, що виникають між сторонами цивільно-правових відносин, виходячи з предмету доказування, до якого у спорах про стягнення штрафних санкцій за неповернення предмету лізингу, безпосередньо не входить дослідження наявності або відсутності обов'язку у лізингодавця укласти з лізингоодержувачем договір купівлі-продажу предмету лізингу, так як такі обставини прямо не впливають на відповідальність лізингоодержувача за несвоєчасне повернення предмету лізингу і лише факт наявності вже укладеного договору, може свідчити про відсутність обов'язку з повернення предмету лізингу.

З урахуванням зазначеного, слід враховувати, що вирішення в судовому порядку спору про стягнення штрафних санкцій за неповернення предмету лізингу, рішення в якому мотивоване відсутністю правових підстав для його подальшого перебування у користуванні лізингоодержувача, не позбавляє права в подальшому ставити питання про зобов'язання лізингодавця в примусовому порядку виконати умови договору лізингу та укласти договір купівлі-продажу предмету лізингу за наявності передбачених законом та договором підстав.

Таким чином, в даному випадку рішення суду у спорі про стягнення штрафних санкцій за неповернення предмету лізингу не може мати преюдиційного значення для спору про зобов'язання лізингодавця в примусовому порядку виконати умови договору лізингу та укласти договір купівлі-продажу предмету лізингу в силу різного предмету доказування.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Також, згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Вказані принципи віднесені до загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і під ними слід розуміти фактичну чесність суб'єктів господарювання, усвідомлення ними правомірності своєї поведінки та її відповідність моральним нормам, що панують у суспільстві.

Враховуючи зазначене, суд вважає неправомірною відмову відповідача від укладення договору купівлі-продажу предмету лізингу, за обставин виконанням останнім умов договору лізингу та наявності передбаченого п. 9.5. Договору зобов'язання з передачі транспортного засобу у власність лізингоодержувача.

Позивач у зв'язку із закінченням строку лізингу спірного транспортного засобу та повною сплатою лізингових платежів звернувся до відповідача з проханням погодити та укласти з ним договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу.

Враховуючи вищенаведені обставини справи, а також зважаючи на положення п.п. 6.4, 9.5, 12.5, 12.6, 14.1 Договору, повну сплату позивачем лізингових платежів в силу плану лізингу та змін до нього, сплату залишкової вартості спірного транспортного засобу, суд вважає, що у позивача виникло право на отримання у власність спірного транспортного засобу, а у відповідача -обов'язок по передачі позивачу такого транспортного засобу.

Таким чином, оскільки відповідач безпідставно відмовляється від укладення договору купівлі-продажу, вимога позивача про зобов'язання відповідача укласти такий договір є правомірною та обґрунтованою.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не доведено відсутності обов'язку укласти відповідний договір.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. (v0006600-12) "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність задовольнити позов у повному обсязі.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Що стосується вимог позивача про стягнення витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 22 000, 00 грн., суд відзначає наступне.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1270 від 14.07.2004 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" (v1270600-04) статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (2887-12) . Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", який був чинним на момент подачі позову у даній справі та в якій зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК України передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником (див. також постанову Верховного Суду України від 01.10.2002 р. у справі № 30/63)

З матеріалів справи вбачається, що 19.07.2011 р. між позивачем та ПП "Юридична фірма "Фокс" було укладено Договір про надання юридичних послуг № 17А/11, відповідно до п. 1.1. якого його предметом є юридичні послуги, що визначені цим договором та надаються за плату юридичною фірмою стосовно спору замовника з ТОВ "Євро Лізинг" щодо Договору фінансового лізингу від 24.07.2007 р. за № 387. Перелік юридичних послуг, що надаються за цим договором, визначені специфікацією до даного договору, яка є його невід'ємною частиною (п. 1.2.).

Відповідно до Специфікації до Договору про надання юридичних послуг від 19.07.2011 р. вартість послуг юридичної фірми з вивчення матеріалів справи, проведення аудиту Договору фінансового лізингу від 24.07.2007 р. за № 387 складає 9 620, 00 грн.

Як вбачається з наказу ПП "Юридична фірма "Фокс" № 2-С від 09.07.2011 р. відповідальною особою щодо виконання робіт по Договору про надання юридичних послуг від 19.07.2011 р. було призначено Ярмолюк Ольгу Олександрівну (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 541 від 27.03.2009 р.).

До справи додано заяву позивача на переказ готівки № 072В601120380020 від 07.02.2012 р. на ім'я ПАТ "Універсал Банк" щодо оплати послуг за Договором № 17А/11 на суму 2 600, 00 грн. та № 072В601120370014 від 06.02.2012 р. на суму 7 000, 00 грн.

10.08.2011 р. між позивачем та ПП "Юридична фірма "Фокс" було укладено Договір про надання юридичних послуг № 10Ц/11, відповідно до п. 1.1. якого його предметом є юридичні послуги, що визначені цим договором та надаються за плату юридичною фірмою стосовно спору замовника з ТОВ "Євро Лізинг" щодо Договору фінансового лізингу від 24.07.2007 р. за № 387. Перелік юридичних послуг, що надаються за цим договором, визначені специфікацією до даного договору, яка є його невід'ємною частиною (п. 1.2.).

Відповідно до Специфікації до Договору про надання юридичних послуг від 10.08.2011 р. вартість послуг юридичної фірми з проведення перевірки бухгалтерської документації складає 4 070, 00 грн.

До справи додано заяву позивача на переказ готівки № 037В601113320009 від 28.11.2011 р. на ім'я ПАТ "Універсал Банк" щодо оплати послуг за Договором № 10Ц/11 на суму 4 000, 00 грн.

Також, 10.08.2011 р. між позивачем та ПП "Юридична фірма "Фокс" було укладено Договір про надання юридичних послуг № 10с/11, відповідно до п. 1.1. якого його предметом є юридичні послуги, що визначені цим договором та надаються за плату юридичною фірмою стосовно спору замовника з ТОВ "Євро Лізинг" щодо Договору фінансового лізингу від 24.07.2007 р. за № 387. Перелік юридичних послуг, що надаються за цим договором, визначені специфікацією до даного договору, яка є його невід'ємною частиною (п. 1.2.).

Відповідно до Специфікації до Договору про надання юридичних послуг від 19.07.2011 р. вартість послуг юридичної фірми з проведення переговорів з ТОВ "Євро Лізинг" щодо укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, написання претензій, розробки проекту договору купівлі-продажу транспортного засобу, написання позовної заяви із дослідження судової практики та подання її до суду, складає 9 620, 00 грн.

До справи додано квитанції № QS732201 від 10.08.2011 р. на суму 4 000, 00 грн. та № QS593401 від 28.09.2011 р. на суму 4 400, 00 грн. щодо оплати послуг за Договором № 10с/11.

Таким чином, загалом позивачем було сплачено ПП "Юридична фірма "Фокс" 22 000, 00 грн.

02.02.2012 р. позивач та ПП "Юридична фірма "Фокс" підписали Акт виконаних робіт № 2-10с/11, 10Ц/11, 17А/11 за вказаними договорами на суму 23 310, 00 грн.

В пункті 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. (v5_78800-98) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ", зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Також, в абзаці третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/973 від 14.12.2007 р. "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" (v_973600-07) , наголошується на тому, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг, а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є особистим правом, беручи до уваги ціну позову, тривалість розгляду і складність справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 22 000, 00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

Так, оцінюючі складність спору, що виник між сторонами, а також зважаючи на підтверджений матеріалами справи рівень участі адвоката у представництві інтересів позивача, на думку суду, співрозмірними у даному випадку можуть бути витрати на оплату послуг адвоката у розмірі, що складає -14 865, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

1. Позов задовольнити.

2. Товариству з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" (03062, м. Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, будинок 67, код ЄДРПОУ 32774741) укласти з Фізичною особою-підприємцем Білошицьким Юрієм Валентиновичем (02218, м. Київ, вулиця Райдужна, 55, квартира 115, ідентифікаційний номер 3015017033) Договір купівлі-продажу транспортного засобу в наступній редакції:

"ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ

Ми, що нижче підписалися, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", в особі Генерального директора Іваненка Р.М., який діє на підставі Статуту (надалі -ПРОДАВЕЦЬ), та Фізична особа-підприємець Білошицький Ю.В. (надалі -ПРОДАВЕЦЬ), попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства України щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам'яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору,

домовилися про наступне:

1. ПРОДАВЕЦЬ зобов'язується передати у власність, а ПОКУПЕЦЬ прйняти належний ПРОДАВЦЕВІ на праві власності транспортний засіб КАМАЗ-43253-1090 (номер шасі: ХТС43253R81-153570).

2. Ціна цього Договору становить 297 290, 89 грн. (в тому числі, залишкова вартість транспортного засобу), та є повністю сплаченою ПОКУПЦЕМ ПРОДАВЦЮ, згідно умов договору фінансового лізингу від 24 липня 2007 р. за № 387.

3. ПРОДАВЕЦЬ свідчить, що:

3.1. до укладення цього договору автомобіль іншим особам не відчужений;

3.2. автомобіль під забороною (арештом) та/або у заставі, в податковій заставі не перебуває;

3.3. автомобіль як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не переданий;

3.4. щодо автомобіля відсутні судові спори;

3.5. внаслідок продажу автомобіля не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб;

3.6. обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо автомобіля немає;

4. Якщо третя особа не підставах, що виникли до продажу автомобіля, пред'явить до ПОКУПЦЯ позов про витребування автомобіля, ПОКУПЕЦЬ повинен повідомити про це ПРОДАВЦЯ та подати клопотання про залучення його до участі у справі.

5. Сторони підтверджують, що:

5.1. укладення договору відповідає їх інтересам;

5.2. умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін;

5.3. договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

6. Сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу транспортного засобу.

6.1. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання цього договору не матимуть правового значення.

7. Право власності на транспортний засіб переходить до ПОКУПЦЯ з моменту підписання цього договору.

8. Спори, що можуть виникнути після укладення цього договору, вирішуються в судовому порядку.

9. Зі змістом ст. ст. 229, 230, 231, 233, 234, 235 Цивільного кодексу України сторони ознайомлені.

10. Цей договір складений на українській мові у двох примірниках, по одному для кожної зі Сторін, кожен з яких має однакову юридичну силу.

ПРОДАВЕЦЬ _________________/___________________________/

ПОКУПЕЦЬ _________________/___________________________/"

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" (03062, м. Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, будинок 67, код ЄДРПОУ 32774741) на користь Фізичної особи-підприємця Білошицького Юрія Валентиновича (02218, м. Київ, вулиця Райдужна, 55, квартира 115, ідентифікаційний номер 3015017033) 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. судового збору та 14 865 (чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят п'ять) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.