за позовом Полтавської транспортної прокуратури, вул. Гайового, 3, м. Полтава, 36000 в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, вул. Леніна, 1/23, м. Полтава, 36014

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДП "Південна залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Вокзал Полтава-Південна" ДП "Південна залізниця", 36030, м. Полтава, Пл. Слави, 1.

про зобов'язання звільнити приміщення

Суддя Сірош Д.М.

Представники до перерви:

від позивача: Коморна О. В., дов. № 76 від 10.09.2012 р., Полях Т. В., довірен. № 76 від 10.09.2012 р.,

від відповідача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 29.01.2001 р.

від прокуратури: Рощепа Я. В., посв. № 388 від 20.12.2011 р.

від третьої особи: не з'явився

Представники після перерви:

від позивача: Коморна О. В., дов. № 76 від 10.09.2012 р.

від відповідача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 29.01.2001 р.

від прокуратури: Рощепа Я. В., посв. № 388 від 20.12.2011 р.

від третьої особи: не з'явився

рішення прийняте після перерви, оголошеної в судовому засіданні 11.09.2012 р. до 11 год. 00 хв.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.

Суть спору: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області звернулося з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про зобов'язання останнього звільнити частину нежитлового приміщення на першому поверсі у фойє будівлі вокзалу Полтава - Південна Південної залізниці площею 2,26 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 що є державною власністю.

Представник позивача на задоволенні позову наполягає.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що Фондом не було дотримано вимог ч. 3 ст. 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" щодо повідомлення його за три місяці до закінчення терміну договору про те, що орендоване майно необхідне для потреб його власника, в зв'язку з чим договір оренди продовжуватися не буде.

Крім того, відповідач вказує на відсутність доказів надсилання на його адресу листів про припинення договору оренди.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд встановив:

28.11.2005р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та приватним підприємцем ОСОБА_1. був укладений договір оренди №498/05-Н майна, що належить до державної власності.

Відповідно до п. 1.1 договору та акту приймання-передачі орендованого майна від 28.11.2005р. відповідачу передано у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 2,26 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_2 під торгівлю промисловими товарами.

Вказане майно знаходиться на балансі вокзалу Полтава-Південна Південної залізниці, що розташований за вказаною адресою.

Відповідно до п. 10.1 договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 28.11.2005р. по 27.10.2006 р. включно.

28.11.2005 р. на підставі акту приймання-передачі майна, регіональне відділення передало відповідачу в оренду зазначене державне майно (а. с. 22).

Як вказує позивач термін дії вказаного договору продовжувався на підставі додаткових угод, укладених між сторонами.

Згідно додаткової угоди № 3 від 23.05.2011 р., укладеної між регіональним відділенням та ФО-П ОСОБА_1 сторони продовжили строк дії договору на 11 місяців та встановили термін дії договору до 28.04.2012 р.

Пунктом 10.6 договору сторони передбачили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за погодженням з балансоутримувачем договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як передбачено п. п. 2.4, 5.7 договору, у разі припинення або розірвання договору відповідач зобов'язаний повернути в останній день терміну дії цього договору позивачеві орендоване майно у належному стані. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідні положення містить і ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

В п. 10.6 договору, укладеного між сторонами у справі, зазначено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за погодженням з балансоутримувачем договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

З матеріалів справи вбачається, що 21.03.2012 р. та 04.05.2012 року РВ ФДМУ по Полтавській області зверталося з листами №№ 18-05/1535, 18-05/2338, до СПД - фізичної особи ОСОБА_1 про припинення договору оренди від 28.11.2005 р. та повернення державного майна у зв'язку з закінченням терміну його дії.

Проте, позивач не надав суду доказів надіслання вказаних листів на адресу відповідача та доказів вручення відповідачу саме цих листів.

Представник позивача в судовому засіданні надав для огляду копію поштового повідомлення про вручення поштової кореспонденції, з якого не вбачається, що відповідачу були направлені саме листи за № № 18-05/1535, 18-05/2338.

Як пояснив представник позивача в судовому засіданні вказані листи направлялися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення без опису вкладення.

Як зазначив відповідач, листи про припинення договору оренди особисто ним не отримувались.

Таким чином, надані позивачем листи не можуть бути належними доказами, в розумінні вказаних вище норм закону, попередження ОСОБА_7 про припинення договору оренди оскільки, яка саме кореспонденція направляється адресату вбачається лише з опису вкладення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Так, згідно додаткової угоди № 3 від 23.05.2011 р., укладеної між регіональним відділенням та ФО-П ОСОБА_1 термін дії договору від 28.11.2005 р. № 498/05-Н закінчився 28 квітня 2012 р.

Таким чином, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" позивач повинен був повідомити відповідача про те, що власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, в зв'язку з чим договір оренди продовжуватися не буде, за три місяці до закінчення терміну договору, тобто до 28.01.2012 р.

Наявні в матеріалах справи листи про припинення договору оренди датовані 21.03.2012 р. та 04.05.2012 р.

Тобто, позивачем пропущено трьохмісячний строк повідомлення відповідача про те, що спірний договір продовжуватися не буде.

На підставі ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Враховуючи викладене та те, що позивачем не доведено, що відповідні листи про припинення договору оренди та повернення державного майна у зв'язку з закінченням терміну його дії були направлені відповідачу за три місяці до закінчення терміну договору (до 28.01.2012 р.) та вручені йому особисто, суд приходить до висновку про те, що Договір оренди майна, що належить до державної власності від 28.11.2005 р. № 498/05-Н слід вважати продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 ГПК України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.