Суть спору: позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 19 479,29 грн., в обґрунтування якого зазначає, що в грудні 2000р. позивачем, як власником цілісного майнового комплексу, з відповідачем ОСОБА_2 були укладені: договір купівлі-продажу частини магазину від 28.12.2000р., а саме 1/50 частини, яка знаходиться на другому поверсі; договір №05 про участь у витратах на утримання будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та його території від 01.01.2001р.; акт прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу частини магазину та Договору про участь у витратах, згідно якого відповідачу передано 35,0 кв.м. торгової площі та 12,60 кв.м. площі проходів у приміщенні магазину, всього передано відповідачу 47,60 кв.м. площ приміщення магазину.

Відповідач придбане за Договором купівлі-продажу частини магазину майно використовує в підприємницькій діяльності як фізична особа-підприємець, що встановлено рішеннями господарського суду Хмельницької області у справах №7/1168-10, №6/5025/2121/11, №15/5025/2118/11.

Крім того, відповідач є членом обслуговуючого кооперативу "Об'єднання співвласників майнового комплексу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1".

В обслуговування площ, переданих відповідачу відповідно до Акту прийому-передачі та п.п. 6.1-6.4 Договору про участь у витратах, відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу, як власнику цілісного майнового комплексу, плату за комунальні послуги, плату за електроенергію, пожежну безпеку, землю, охорону та інші витрати пов'язані з утриманням приміщення в належному стані.

Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідача, останній перераховує кошти позивачу, чим фактично визнає існування боргу, але в розмірі "на власний розсуд". Перераховані відповідачем кошти, стверджує позивач, не відповідають фактичним витратам позивача на утримання магазину та не покривають їх.

Таким чином, заборгованість відповідача за період з жовтня 2009р. по 01.05.2012р. складає 19 479,29 грн.

Між тим у позивача відсутня заборгованість перед обслуговуючими цілісний майновий комплекс організаціями, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків з управлінням державної служби охорони при УМВС України в Хмельницькій області, довідкою №16 від 14.03.2012р. ТзОВ "ПриладСистема" - за технічне обслуговування автоматичної пожежної сигналізації, довідкою №47 від 13.03.2012р. ПАТ ЕК "Хмельницькобленерго" за спожиту електроенергію, листом №09 від 13.03.2012р. з ДП НАЕК "Енергоатом" за надання послуг з централізованого теплопостачання, Довідкою КП Нетішинської міської ради "Житлово-комунальне об'єднання" за надані комплексні комунальні послуги.

Представник позивача в судовому засіданні 03.07.2012 р. подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 19471,89 грн.

Вказані зменшення господарським судом прийняті.

Представником позивача в судовому засіданні 14.08.2012 р. подано заяву в якій останній просить суд долучити до матеріалів справи ряд документів, які на думку останнього підтверджують суму позову.

Крім того, представник позивача просить суд, у разі неможливості прийняти рішення, призначити по справі судово-бухгалтерську експертизу на вирішення якої поставити питання - "Який розмір заборгованості відповідача перед позивачем по оплаті послуг на утримання будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та його території"?

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (v0004600-12) відповідно з частиною першою ст. 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального та процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

В задоволенні клопотання позивача про призначення судово-бухгалтерської експертизи належить відмовити з огляду на те, що судова експертиза призначається лише у разі роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. Проте, зважаючи на предмет та підставу позову визначені позивачем, питання, яке на думку ФОП ОСОБА_2 необхідно поставити перед судовим експертом, за своєю суттю є правовим, вирішення якого чинним законодавством віднесено саме до компетенції суду. Так, саме суд повинен, аналізуючи матеріали справи в сукупності, визначитись з наявністю або відсутністю боргу та за наслідками останнього вирішити господарський спір.

31 серпня 2012 р. на адресу суду від позивача надійшов лист в якому останній повідомляє про надання 14 серпня 2012 р. суду письмових доказів по справі. В даній заяві позивач звертає увагу суду, що первинні бухгалтерські документи за період з жовтня 2009 р. по травень 2012 р. є значними по об'єму, що утруднює їх доставку до суду.

В порядку ст. 39 ГПК України, позивач просить суд провести огляд та дослідження письмових доказів по справі в місці їх знаходження за адресою Хмельницька область, АДРЕСА_1 магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", кабінет позивача ОСОБА_1, на час огляду оголосити перерву та призначити акт звірки. Представник відповідача категорично заперечив проти задоволення даного клопотання.

Заявляючи дане клопотання заявником не конкретизовано які саме докази (в підтвердження існування боргу по яким саме послугам) необхідно оглянути суду.

В задоволенні вказаного вище клопотання належить відмовити, оскільки право суду проводити огляд та дослідження доказів у місці їх знаходження передбачається у разі складності подання останніх. При цьому доводи заявника щодо великого паперового об'єму не можуть розцінюватись судом як складність подання письмових доказів. Звертається увага, що копії письмових доказів необхідні в матеріали справи для їх аналізу та правильного і об'єктивного вирішення спору, а обов'язок їх подання сторонами у справі передбачено ст. 33- 36 ГПК України. Приймається до уваги, що у заяві від 20.08.2012 р. приватний підприємець ОСОБА_1 просила суд відкласти розгляд справи саме в зв'язку з необхідністю подачі додаткових доказів.

Окрім того, відповідно до ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Позовна заява надійшла до суду 18.06.2012 р. та за клопотанням відповідача строк розгляду спору продовжено до 04.09.2012 р. (останній строк розгляду спору).

Також позивачем подано заяву про об'єдання справ в одне провадження.

В задоволенні даної заяви належить відмовити, оскільки справа №18/5025/711/12 перебуває на розгляді суддів: головуючий Заярнюк І.В., суддя Розізнана І.В. та суддя Шпак В.О., тоді як справа №22/5025/710/12 знаходиться в провадженні судді Заверухи С.В., тобто різних суддів. Однак, відповідно до п. 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. (v0016600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь тіж самі сторони, надано судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв, які перебувають в його провадженні.

Звертається увага позивача, що позовні заяви у справі №18/5025/711/12 та №22/5025/710/12, за своєю суттю не є однорідними, що виключає можливість їх об'єднання.

В письмових поясненнях від 01.09.2012 р. позивач наголошує, що звірку 13 серпня 2012 р. не можливо було провести зважаючи на те, що пропозицію про проведення останньої було отримано 15 серпня 2012 р. Позивач доводить до відома суду, що площа магазину станом на жовтень 2009 р. складає 2569,3 кв.м. та просить не приймати до уваги довідку БТІ, оскільки щодо останнього надіслані звернення в компетентні органи. В даних пояснення позивач доводить до відома суду як визначався коефіціент 1,557 та наголошує що може погодитись та провести перерахунок за весь борг, з урахуванням п.7 договору на утримання №5.

Згідно пояснень на думку позивача необхідно також отримувати плату за користування за площу у вигляді проходів та загального користування, хоча і в 2001 році таку плату обіцяли не брати. Також в пояснення ПП ОСОБА_1 наводить свої міркування щодо тлумачення п.6.2 - 6.4 договору.

У заяві від 03.09.2012 р. позивач надає суду докази на підтвердження вчинення останнім дій щодо погодження з відповідачем коефіціенту на утримання площ загального користування в новому розмірі та відповідного перерахування сум заборгованості. А також надав договір від 20.08.2012 р. щодо проведення судовим експертом економічного дослідження на предмет правомірності застосування участі в утримання площ загального користування та достовірності розміру заборгованості відповідача по оплаті витрат на утримання будівлі магазину та території.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнає.

У відзиві на позов від 14.08.2012 року відповідач зазначає, що позивач належним чином не вжив заходів досудового врегулювання спору. Також звертає увагу суду, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.03.2012 р. по справі №6/5025/2121/11 встановлено, що площа магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" на момент придбання відповідачем частки у магазині становила 2289,7 кв.м. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до п. 6.3 договору №5 від 01.01.2001 р. витрати на утримання магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" повинні бути узгоджені між сторонами такого договору. Однак жодного разу такі судові витрати позивачем не узгоджувались із відповідачем. По-перше: позивачем не надано документи, що підтверджують витрати на утримання; по друге: приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2" зареєстровано як окремий об'єкт нерухомості, а витрати на його обслуговування повинні бути виключені із загальних витрат на обслуговування магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1"; по-третє: необхідно узгодити розмір площ спільного користування в магазині, оскільки на сьогодні існує істотна різниця в площах спільного користування на підставі даних БТІ та даних визначених позивачем рахунків.

В письмових поясненнях від 14.08.2012 р. відповідач вказує, що позивач зобов'язаний надати по кожному елементу вказаних витрат за кожен місяць трирічного періоду первинні документи, які підтверджують розмір таких витрат. Як стверджує відповідач, останньому в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" належить 45,79 кв.м., в т.ч. 35,0 кв.м. торгової площі та 10,79 кв.м. площі спільного користування. Площа 2569,3 кв.м. нічим не підтверджена, а різниця у розмірі 279,6 кв.м. - це додаткова площа ОСОБА_1, яка отримана в результаті реконструкції магазину. Окрім того, відповідачу є незрозумілим, яким чином по кожному виду витрат береться різна сума розрахунків площ. В письмових поясненнях відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, зазначаючи, що позивач безпідставно вважає обов'язок відповідача утримувати додаткову площу в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" в розмірі 8,71 кв.м.

Розглядом наявних матеріалів справи встановлено.

ОСОБА_2 - зареєстрована як фізична особа -підприємець, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про державну реєстрацію серії В00 НОМЕР_1 та внесена до ЄДРПОУ згідно витягу з ЄДРПОУ від 17.12.11р.

ОСОБА_1 -зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа та станом на 04.09.12р. внесена до ЄДРПОУ.

За результатами проведення аукціону від 18.09.00р. (протокол аукціону №1 від 18.09.00р.), затвердженого наказом Регіонального відділення ФДМ України в Хмельницькій області №397 від 19.09.00р., ОСОБА_1 придбано цілісний майновий комплекс магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться на балансі торгово-виробничого підприємства "Міськторг".

21.09.00р. між ОСОБА_1 (Покупець) та Регіональним відділенням ФДМ України в Хмельницькій області (Продавець) укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1.

В свою чергу, 28.12.00р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу частини магазину, відповідно до п.1. якого, Продавець продала, а Покупець купила 1/50 (одну п'ятдесяту) частину приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 1765,5 (одна тисяча сімсот шістдесят п'ять цілих п'ять десятих) кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1. Вказана частина приміщення знаходиться на другому поверсі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та на плані зазначена під №1-а.

Відповідно до п.2 цього Договору, частина приміщення магазину, що продається належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" шляхом продажу на аукціоні, посвідченого ОСОБА_5 приватним нотаріусом Нетішинського міського нотаріального округу 21.09.00р. за р/н №1967 та зареєстрованого в Нетішинському бюро технічної інвентаризації 25.09.00р. за реєстраційним №79 та свідоцтва про власність, виданого ФДМ України по Хмельницькій області 18.12.00р. за №229, які повернуті продавцю з відміткою про належність покупцю відчужуваної частини приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Згідно з п.3 Договору, продаж вчинено за 22 372 грн., які отримані продавцем повністю від покупця до підписання цього договору.

28.12.00р. укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу частини магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5

Крім того, 01.01.01р. між ОСОБА_1 (власник) та ОСОБА_2 (співвласник) укладено договір №05 про участь у витратах на утримання будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та його території, за умовами якого власник передає співвласнику у постійне користування частину приміщення, згідно договору купівлі-продажу №2876 від 28.12.00р. у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" (АДРЕСА_1), площею 35,0 кв.м. (п.1.1. Договору) для організації розміщення на цій торгівельній площі парфумерії, побутової хімії, дитячого одягу тощо. (п.2.2. Договору.).

Відповідно до п.3.3. цього Договору, зазначена в п.1 даного договору частина приміщення повинна бути передана власником та прийнята співвласником з моменту підписання даного договору та договору купівлі-продажу. Передача приміщення здійснюється за актом приймання-передачі (п.3.4. Договору).

Згідно з п. 6.2 та 6.4 договору співвласник сплачує власнику платежі за комунальні послуги, електроенергію, землю та інші послуги. Плата за узгодженням сторін може вноситися в натуральній формі або на розрахунковий рахунок власника щомісячно до 10 числа поточного місяця. Розмір плати за комунальні послуги може бути переглянутий, у випадках зміни методики розрахунків, ціни та тарифів.

Із акта, що є додатком до цього Договору №2, вбачається, що власник магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" ОСОБА_1 та співвласник, що викупив торгову площу у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" ОСОБА_2 засвідчили, що торгівельна площа, придбаної позивачем частини становить: торговельна площа - 35,0 кв.м., площа проходів -12,60 кв.м., загальна площа -47,60 кв.м.

рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.03.11р. по справі №7/1169-10 позов ФОП ОСОБА_6 задоволено та внесено зміни до договору купівлі-продажу частини приміщення від 28.12.00р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, виклавши п.1 Договору в редакції запропонованій позивачем.

У зазначеному рішенні, судом встановлено, що предметом договору купівлі-продажу частини нерухомого майна від 28.12.00р., укладеного між ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_1, що за змістом є аналогічним договору, укладеному між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1, є конкретна частка в такому майні, яка визначається на підставі довідки - характеристики БТІ.

Також судом в межах справи №7/1169-10 встановлено, що в результаті помилки БТІ в Договорі було невірно визначено загальну площу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" станом на 28.12.00р., що підтверджувалося листами БТІ, оскільки відповідно до правил визначення загальної площі нерухомого майна, які визначені в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001року №127 (z0582-01) , Розділ 6 "Підрахунок площ об'єктів", загальна площа громадського будинку визначається як сума площ усіх поверхів, включаючи технічний, мансардний, цокольний та підвальний, тобто БТІ визначено не площу приміщення, а площу забудови.

Таким чином, у рішенні суду від 28.03.11р. по справі №7/1169-10 зазначено, що станом на 28.12.2000 року загальна площа магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" становила 2289,7кв.м., з яких 2143,3кв.м. - площа першого та другого поверхів, 146,4 - площа технічного поверху. При цьому, площа технічного поверху, яка вказана в листі БТІ станом на 28.12.2000року у розмірі 141,8кв.м., згідно з витягом з Журналу внутрішніх обмірів і підрахунків площ приміщень АДРЕСА_1, становить 146,4кв.м.

За результатами апеляційного та касаційного оскарження, рішення суду від 28.03.11р. по справі №7/1169-10, постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.11р. та Вищого господарського суду України від 20.10.11р. залишено без змін, а скарги відповідача -ОСОБА_1 -без задоволення.

рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.03.2012р. по справі №6/5025/2121/11 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Нетішин Хмельницької області за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_7 (АДРЕСА_2), ОСОБА_8 (АДРЕСА_3), ОСОБА_9 (АДРЕСА_4), ОСОБА_6 (АДРЕСА_5), ОСОБА_10 (АДРЕСА_6), ОСОБА_11 (АДРЕСА_7), ОСОБА_12 (АДРЕСА_8),ОСОБА_13 (АДРЕСА_9), ОСОБА_14 (АДРЕСА_10), ОСОБА_15 (АДРЕСА_11), ОСОБА_16 (АДРЕСА_12), ОСОБА_17 (АДРЕСА_13), ОСОБА_18 (АДРЕСА_14), ОСОБА_19 (АДРЕСА_15), ОСОБА_20 (АДРЕСА_16), ОСОБА_21 (АДРЕСА_17), ОСОБА_22 (АДРЕСА_18), ОСОБА_23 (АДРЕСА_19), ОСОБА_24 (АДРЕСА_20), ОСОБА_25 (АДРЕСА_21), ОСОБА_26 (АДРЕСА_22), ОСОБА_27 (АДРЕСА_23), ОСОБА_28 (АДРЕСА_24) ОСОБА_29 (АДРЕСА_25), ОСОБА_30 (АДРЕСА_26), Дочірнього підприємства "Ліки України" (аптека № 8, вул. Незалежності, 36, м. Нетішин) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Нетішин Хмельницької області за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунального підприємства Нетішинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" м. Нетішин Хмельницької області, Приватного нотаріуса Нетішинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 м. Нетішин Хмельницької області, було задоволено.

Внесено зміни до договору купівлі-продажу частини приміщення магазину від 28.12.2000р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виклавши п.1 договору в наступній редакції: "Продавець продав, а Покупець купив 1/50 (одну п'ятдесяту частини) приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 2289,7 (дві тисячі двісті вісімдесят дев'ять цілих сім десятих) кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1. Частина переданої за цим договором частини магазину знаходиться на другому поверсі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та на плані зазначена під № 1-а".

Позивач вважаючи, що за відповідачем рахується борг в сумі 19471,89 грн. по витратах на утримання будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та його території, звернувся з позовом до суду про стягнення даної суми в примусовому порядку.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом береться до уваги таке.

Підстава позову - це фактичні обставини на яких ґрунтується вимога позивача.

Зі змісту позовної заяви та доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що підставою для стягнення основної суми заборгованості позивач зазначає неналежне виконання відповідачем умов договору №05 від 01.01.2001 р. про участь у витратах на утримання будівлі, магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", посилаючись на рахунки за травень 2009 р. по травень 2012 р.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Таким чином, предметом позову є зокрема, вимога позивача стягнути з відповідача 19471,89 грн. за період з жовтня 2009 р. по 01 травня 2012 р.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При цьому, відповідно до п.2.6. Постанови пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. (v0018600-03) "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

У відповідності до ч.2 п.1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.1 ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч.1 ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 358 Цивільного кодексу України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ст. 360 ЦК України).

Аналіз статті 360 ЦК України свідчить про те, що якщо хтось з учасників права спільної часткової власності ухиляється від участі в спільних витратах і інші співвласники змушені були внести за нього відповідні платежі, вони вправі стягнути з них цю частину витрат.

Судом встановлено обов'язок відповідача своєчасно здійснювати платежі за комунальні послуги, електроенергію, землю та інші послуги до 10 числа поточного місяця (п.6.2 -п.6.3 укладеного договору). Однак, в будь-якому випадку вказані платежі повинні бути обґрунтовані самим позивачем, оскільки відповідач зобов'язаний сплачувати витрати лише в межах належної йому частки та лише за фактично надані відповідачу та сплачені позивачем комунальні послуги, електроенергію, оренду землі, тощо. Однак, умовами договору №05 від 01.01.2001 р. про участь у витратах на утримання будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" сторони не визначили чіткого порядку розрахунків платежів, які необхідно сплачувати співвласнику. З огляду на викладене незрозуміло в якому саме розмірі відповідачу необхідно сплачувати платежі до 10 числа поточного місяця. При цьому приймається до уваги, наявність багатьох співвласників в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", які мають різні торгові площі та займаються різним видом діяльності (зокрема клуб, кафе, послуги ксероксу, тощо), тобто кожний із співвласників використовує належне йому майно за своїм призначенням, а отже отримує послуги в різних об'ємах (світло, теплопостачання, охорона, вивіз сміття).

Також, зважаючи на договір купівлі-продажу частини магазину та зміст рішення господарського суду Хмельницької області по справі №6/5025/2121/11 від 28.03.2012 р., у відповідача в межах визначеної частки в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" (1/50) є в наявності в користуванні площа розміром 45,79 кв.м. (35 кв.м. торгової площі + 10,79 кв.м. площі загального користування). При цьому враховано, що загальна площа магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" становить 2289,7 кв.м., що вбачається зі змісту вказаного рішення господарського суду Хмельницької області, а позивачем не підтверджено жодними належними та допустимими доказами (зокрема не надано даних з реєстру нерухомого майна) на підтвердження факту того, що загальна площа магазину становить 2569,3 кв.м. Окрім того, приймаються до уваги пояснення відповідача, що додаткова площа у розмірі 279,6 кв.м., це площа, яка утворилася в результаті проведення ОСОБА_1 реконструкції магазину, однак на вказану площу позивачем не отримано правовстановлюючих документів.

З наявних у справі рахунків за січень 2010 р. по травень 2012 р. вбачається, що останні виставлені позивачем з врахуванням додатку №3 - розрахунки на утримання площ, які перебувають у власності співвласника та площ загального користування по кожному виду комунальних послуг, оренди землі, обслуговуючого персоналу та інших витрат та послуг.

Проте, звертається увага, що вказаний додаток не погоджений відповідачем та не підписаний останнім. Однак зміна договору допускається лише за згодою сторін (п. 1 ст. 651 ЦК України), а пунктом 10.4 договору сторони погодили, що усі виправлення за текстом даного договору мають юридичну силу лише при взаємному їх посвідчені представниками сторін у кожному окремому випадку. Отже, зважаючи на норми законодавства України, враховуючи пояснення відповідача, лист останнього від 12.03.2010 р. та листи товариства співвласників (№24 від 07.11.2009 р., №8 від 27.04.2012 р.) лист позивача №91 від 19.11.2009 р., згідно якого направлявся відповідачу додаток №3, не є свідченням погодження обома сторонами нових умов та коефіцієнтів вказаних у додатку.

З огляду на викладене безпідставними є твердження позивача про існування за відповідачем боргу на підставі та з розрахунку наданих в матеріали справи рахунків.

Рахунки за травень 2009 р. по жовтень 2009 р. не є підставою для дослідження з огляду на період за який позивач просить стягнути борг (з жовтня 2009 р. по 01 травня 2012 р.).

Наданий у справу договір на централізовану охорону майна підрозділом ДСО датований 13.01.2011 р., тобто укладений пізніше періоду за який позивач просить стягнути борг, а також з його змісту не вбачається надання послуг щодо охорони саме магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1

В підтвердження виконання договору про постачання електричної енергії №3014 від 12.09.2007 р. позивачем не надано жодних доказів, зокрема не доведено обсяги та суми сплати вартості використаної електричної енергії приватним підприємцем ОСОБА_1 в період з жовтня 2009 р. по травень 2012 р.

Аналогічно попередньому договору позивачем не доведено розміру сплати та наданих послуг (по кожному заявленому до стягненню місяцю) згідно договору №134-С від 01.11.2010 р. укладеного між ОСОБА_1 та комунальним підприємством Нетішинської міської ради "Житлово-комунальне об'єднання".

Аналізуючи договори про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення №560 від 01.01.2011 р. та договір №562 від 01.01.2011 р. про надання послуг з централізованого теплопостачання, укладені з позивачем, також не вбачається факту сплати приватним підприємцем кількості отриманих послуг по кожному місяцю окремо, що унеможливлює суд перевірити та встановити необхідні для сплати суми. При цьому по договору №562, загальна опалювальна площа становить 2755 кв.м., хоча загальна площа магазину - 2289,7 кв.м.

Не надано доказів оплати позивачем послуг згідно трудових договорів укладених між працівником та фізичними особами, як і не доведено факту виконання даними працівниками робіт саме в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1".

В матеріалах справи відсутні докази сплати (несплати) іншими співвласниками витрат на утримання магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", проте наявність (відсутність) даних доказів є суттєвим при визначенні суми, яку необхідно сплатити відповідачем, зважаючи на різницю даних загальної площі магазину (згідно реєстру - 2289,7 кв.м., згідно даних позивача - 2569,3 кв.м.) та враховуючи що відповідачу належить лише 1/50 частина магазину. Отже, в даному випадку може виникнути ситуація, коли позивач стягне витрати за однакові послуги в повній сумі з різних співвласників.

Надані в матеріали справи рахунки-фактури за період з грудня 2011 р. по липень 2012 р., які виставлені управлінням державної служби охорони при УМВС України в Хмельницькій області, державним підприємством національної атомної енергогенеруючої компанії "Енергоатом", Славутським РЕМ ПАТ "Хмельницькобленерго", ТОВ "Хмельницький - пожежне спостереження", КП НМР "Житлово-комунальне об'єднання", акти виконання робіт по технічному обслуговуванню установки пожежної сигналізації за січень-червень 2012 р. та докази часткової їх оплати позивачем не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог, оскільки датовані 2012 р., проте у 2012 році відповідачем сплачувався борг (2450 грн.), згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем.

Будь-яких інших доказів в підтвердження існування боргу з жовтня 2009 р. по грудень 2011 р. позивачем не надано, причини суду не повідомлено, останнє в свою чергу свідчить про недоведеність існування боргу за вказаний період, у тому числі в сумі 2208,01 грн. на початку жовтня 2009 р. як це зазначено в розрахунку заборгованості. При цьому у разі неможливості подання оригіналів письмових доказів, позивач не позбавлений був можливості скористатися правом передбаченим ст. 36 ГПК, щодо подання належним чином засвідчених копій.

Окрім того, договір №05 від 01.01.2001 р. про участь у витратах на утримання будівлі, магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та його території складався у 2001 році, де загальна площа магазину складала 2289,7 кв.м. Тому у разі, якщо, на думку позивача, загальна площа магазину збільшилась та збільшилися витрати на оплату додаткової площі, останньому необхідно було звернутися в установленому законодавством порядку до відповідача з пропозицією укласти новий договір (або додаток до існуючого договору), де чітко погодити яку частину витрат на утримання повинен сплачувати відповідач та порядок їх оплати. Приймається до уваги укладення між позивачем (замовником) та ТзОВ "Міжнародний інститут судових експертиз" (виконавець) договору предметом якого є дослідження правомірності коефіціента участі в утриманні площ загального користування та достовірність розміру заборгованості, в т.ч. відповідача.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, зважаючи на викладене в сукупності, враховуючи що підставою для позову позивач визначив неналежну оплату витрат на утримання цілісного майнового комплексу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" згідно рахунків за листопад 2009 р. - травень 2012 р., проте розрахунок на підставі яких виставлялись вказані рахунки відповідачем не погоджувався, а договором сторони не визначили чітких умов для здійснення платежів, а також приймаючи до уваги недоведеність позивачем належними та допустимими доказами суми витрат в утриманні відповідачем спільного майна за період з жовтня 2009 р. по травень 2012 р., позовні вимоги щодо стягнення 19471,89 грн. заявлені необґрунтовано, а тому у їх задоволенні належить відмовити.

Приймаючи рішення судом враховано що, на вимогу суду позивачем в підтвердження факту існування заборгованості не надано первинних бухгалтерських документів (їх копій), як і не вказано конкретно суми боргу по кожному місяцю окремо та по кожній наданій послузі, проте обов'язок доказування покладається саме на сторони.