Дослідивши надану заяву та матеріали справи суд виходить до висновку щодо відмови у задоволенні заяви, оскільки розгляд справи по суті був визначений судом у судовому засіданні 11 липня 2012 року. Та на підставі частини 5 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, де зазначено, що саме до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (v0075600-02) (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 (v_289800-97) із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (v_675600-07) (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) (надалі - ГПК України (1798-12) ), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

02.12.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" та ТОВ "ТД "НАФТОГАЗ-СХІД" було укладено Субліцензійний договір № 0057-08/СЛ (далі-Договір). Відповідно до умов, якого Позивач надав дозвіл на використання знаку для товарів та послуг "ТНК", що охороняється свідоцтвом № 19697.

Відповідно до п. 3.1.9. Договору Відповідач зобов'язувався забезпечити (схоронність) якість нафтопродуктів у відповідності до вимог нормативно-правових документів, що діють на території України.

Відповідно до п. 2.2.1. Договору Позивач наділений правом здійснювати контроль за виконанням та дотриманням Відповідачем зобов'язань, передбачених Договором.

Відповідно до п. 7.2. Договору у випадку порушення п. 3.1.9., що підтверджується відповідним паспортом якості, виданим експертною організацією та/або п. 1.3.1. цього Договору, Відповідач зобов'язаний виплатити на користь Позивача наступні санкції: за перше порушення - 5000 грн.; за друге порушення - 25 000 грн.; за третє порушення - Позивач має право розірвати Договір достроково.

В ході двох перевірок дотримання Відповідачем вимог нормативно-правових документів, що діють на території України та регулюють вимоги, щодо якості нафтопродуктів, Позивачем були виявлені факти реалізації Відповідачем нафтопродуктів, що не відповідають вимогам ДСТУ (ГОСТ).

В ході першої перевірки, що була проведена з 14.10.2011 р. по 19.10.2011 р., на АЗС Відповідача, Позивачем було виявлено факт реалізації дизельного палива покращеної якості (Євро) марки С вид ІІ та марки Е вид ІІ яке не відповідає вимогам ДСТУ 4840:2007 по показнику "Вміст сірки".

Факт порушення Відповідачем умов Договору підтверджується паспортами якості: № 191011/03, № 191011/04, № 221011/01, № 221011/02, № 221011/03, № 241011/70 виданими ТОВ "Інспекторат Україна".

08.11.2011 року Позивач звернувся до Відповідача з письмовою вимогою про сплату штрафних санкцій за порушення умов Договору в сумі 5000,00 грн. (а.с. 61 - 62).

Відповідач отримав зазначену вимогу Позивача 16.11.2011 року, що підтверджується підписом на "рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу" та не відреагував на неї про що свідчить відсутність відповідних доказів.

В ході другої перевірки, що була проведена з 24.03.2012 р. по 23.03.2012 р. на АЗС Відповідача, Позивачем було виявлено факт реалізації Відповідачем бензину автомобільного А-95 який не відповідає вимогам ДСТУ 4063:2001 по показнику "Вміст етанолу".

Факт порушення Відповідачем умов Договору підтверджується паспортами якості: № 10/3587ХРК/0312, № 15/3741ХРК/0312, № 20/3742ХРК/0312, № 30/3792ХРК/0312, № 29/3790ХРК/0312 виданими ТОВ "Інспекторат Україна".

05.04.2012 року Позивач звернувся до Відповідача з другою письмовою вимогою про сплату штрафних санкцій за порушення умов Договору в сумі 25 000,00 грн., яку останній отримав 17.04.2011 року про що свідчить підпис на "рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу" та не відреагував на неї про що свідчить відсутність відповідних доказів.

Пунктом 3.1.13. Договору передбачено, що Відповідач зобов'язаний протягом 10 календарних днів з дня отримання письмової вимоги Позивача сплачує на його користь санкції, що передбачені цим Договором, а також компенсувати збитки (шкоду) завдані Позивачу.

Відповідач вимоги Позивача про сплату штрафних санкцій залишив без задоволення та не сплатив на його користь відповідні грошові кошти у загальній сумі 30 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України (436-15) ), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України (435-15) , а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638- 647, 649, 651- 654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 ГК України (436-15) . Статтею 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Договір, на який посилається Позивач, як на підставу позовних вимог, за правовою природою є субліцензійним договором загальні положення про який встановлені положеннями глави 75 ЦК України (435-15) , зокрема статтею 1109.

Згідно зі статтею 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

При зверненні з позовною заявою до суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" вказало на порушення Відповідачем умов субліцензійного договору, укладеного між сторонами, та на відмову останнього у добровільному порядку сплатити нараховані у відповідності до пунктів 2.2.6 та 6.2 договору штрафні санкції.

Відповідачем, у свою чергу, заперечується правомірність порядку проведення Позивачем перевірок дотримання вимог нормативно-правових документів щодо якості нафтопродуктів на його об'єкті (АЗС), та як наслідок, заперечуються результати перевірок щодо порушення Відповідачем закріплених норм та стандартів, що на думку останнього унеможливлює встановлення факту вчинення ним зазначених порушень.

З огляду на викладені обставини, суд вважає доцільним встановити чи дотримувався Позивач вимог та норм чинного законодавства при проведенні перевірок на об'єкті Відповідача за для встановлення наявності чи відсутності порушень умов договору сторонами та наявності чи відсутності підстав для нарахування штрафних санкцій за невиконання умов договору.

Так, з метою встановлення єдиного порядку організації та здійснення робіт, пов'язаних з контролюванням якості товарної нафти та нафтопродуктів, наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики затверджено Інструкцію з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (надалі - Інструкція).

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Інструкції її вимоги є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються хоча б одним із таких видів діяльності, як зберігання, транспортування та відпуску нафти і нафтопродуктів, а також органів виконавчої влади.

Суд вважає, що до зазначених правовідносин також застосовується ДСТУ 4488:2005 "Нафта і нафтопродукти. Методи відбирання проб".

У свою чергу, розділом 5 договору сторони керуючись вказаними вище правилами узгодили порядок проведення перевірок якості товарів, зокрема пунктом 5.1 встановлено, що перевірка ліцензіаром якості товарів, які реалізуються на АЗС, здійснюється в порядку, визначеному у Додатку № 4 до даного договору, яким затверджено Регламент проведення перевірок якості товарів.

Для здійснення ліцензіаром перевірки якості товарів сторонами утворюється комісія з уповноважених представників сторін (пункт 5.2).

Комісія створюється у день прибуття уповноважених представників ліцензіара на АЗС та/або об'єкт. При цьому, вище та у наступному, уповноваженими представниками сторін є: з боку ліцензіару - особи, які пред'явили довіреності/інші документи від імені ліцензіару, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства; з боку ліцензіату - особи (у кількості не менше одного представника), повноваження яких підтверджуються актами уповноваженого органу ліцензіату згідно з чинним законодавством (накази та/або довіреності).

19 квітня 2010 року Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики ДП "Донецькстандартметрологія" було видано свідоцтво про атестацію, а 30 липня 2010 року Національним агентством з акредитації України було засвідчено компетентність випробувального центру ТОВ "Інспекторат Україна".

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 ГК України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями - господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як вже зазначалось, за умовами пункту 6.2. договору у випадку порушення п. 3.1.9 договору чи п. 1.3.1. договору, що підтверджується відповідним паспортом якості, ліцензіат зобов'язаний виплатити на користь ліцензіара за перше порушення 5 000,00 грн., а за друге порушення 25 000,00 грн., у зв'язку з чим Позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 30 000,00 грн., оскільки мало місце два порушення Відповідачем умов договору, з огляду на що, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Крім того суд зазначає, що відповідно до п. 1.2. Договору (територія дії Договору - використовувані на автозаправних станціях/комплексах (далі - АЗС) об'єкти рухомого майна - одяг обслуговуючого персоналу та нерухомого майна - зовнішні та/або внутрішні елементи оформлення АЗС, які є власністю Ліцензіата та/або знаходяться у правомірному використанні у Ліцензіата в Харківській області України. Перелік АЗС міститься у Додатку № 2 до цього Договору.) та п. 1.3.1. Договору (сприяння продажам через АЗС бензинів (моторних) та/або палива (дизельного) та/або масел моторних, виключно отриманих (придбаних) від Ліцензіара), а тому посилання Відповідача на те, що Позивач зобов'язаний був надавати Товар (п. 3.1. Договору) та умови останнього розповсюджуються тільки на них не відповідає умовам укладеного договору, оскільки ним не передбачено будь-яких обмежень щодо продажу іншого Товару через АЗС Відповідача.

За п. 3.1.9. Договору (забезпечувати (зберігати) якість Товарів у відповідності з вимогами нормативно-правових документів, що діють на території України. Дотримуватись у своїй діяльності вимоги ДСТУ 2517-85 «Нафта і нафтопродукти. Методи відбору проб». Забезпечувати достатній запас кількості Товару.), а контроль за якістю Товару Позивач має право здійснювати безпосередньо на АЗС, а не відповідно до сертифікатів відповідності та паспортів бензину наданих Відповідачем, які надаються останньому при закупівлі товару, а тому суд критично ставиться до посилання Відповідача щодо належної якості Товару, що спростовується паспортами якості та актами відбирання проб нафти та нафтопродуктів наданими Позивачем до матеріалів справи (а.с. 63 - 74, 80 - 88).

Суд також критично оцінює відзив на позовну заяву (а.с. 97 - 98), зокрема забезпечення Відповідача власними товарами для їх реалізації, а тому не приймає до уваги заперечення Відповідача щодо виходу за межі прав передбачених Договором для Позивача відносно штрафних санкцій.

Зокрема така позиція узгоджується з п. 8 ст. 16 Закону України від 15.12.1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», де зазначено, що власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що Відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості у розмірі 30 000,00 грн., документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача вказаної суми заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Господарські витрати у вигляді сплаченого Позивачем судового збору у сумі 1 609,50 грн. суд покладає на Відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 11, 15, 16, 509, 510, 525, 526, 626 - 647, 649, 651 - 654, 1109 Цивільного кодексу України (435-15) , статтями 173, 180, 193, 198, 216, 230 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44- 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Нафтогаз-Схід" (61022, м. Харків, вул. Клочківська, 67, код ЄДР: 35587414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 11, код ЄДР: 33500195, р/р 26007001306504 в ПАТ "ОТП Банк", м. Київ, вул. Жилянська, 43, МФО: 300528) 30 000,00 грн. - штрафних санкції та 1 609,50 грн. - судового збору.