За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок», м. Львів, до відповідача 1: до відповідача 2: Комунальної 3 -тьої міської клінічної лікарні міста Львова, м. Львів Львівської міської ради, м. Львів, про: визнання спільної часткової власності Суддя Долінська О.З. При секретарі Мариняк М.В. За участю представників: позивача: Гевяк П.І. -дов. Від 21.01.2011 р.відповідача 1: відповідача 2: Митрофанова І.Є. -дов. від 25.07.2012 р. Піскун А.Й -дов. від 19.03.2012 р. Представникам сторін розяснено їх права та обовязки передбачені ст. 22 ГПК України та право відводу судді ( ст. 20 ГПК України).

Заяв про відвід судді не надійшло.

Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу на адресу суду не надходило.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» м. Львів до комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова та Львівської міської ради про визнання права спільної часткової власності Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» на окремо стоячу будівлю бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6 загальною площею - 933,9 м2; здійснити розподіл часток в спільній частковій власності Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» на окремо стоячу будівлю бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею -933,9 м 2 в розмірі за Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»- 80/100, за Львівською міською радою - 20/100; визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» право власності на частку в розмірі 80/100 в окремо стоячій будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею - 933,9 м2.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.12.2010 р. порушено провадження у справі, присвоєно № 10/269(10) та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.01.2011 р.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою від 31.03.2011 р. провадження у справі було зупинено призначено судову товарознавчу експертизу. 11.10.2011 р. провадження по справі поновлено, розгляд справи призначено на 08.11.2011 р.

30.11.2011 р. рішенням господарського суду Львівської області позовні вимоги задоволено частково.

Львівською міською радою подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2011 р. у справі № 10/269(10).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.12.2011 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р. рішення господарського суду Львівської області від 30.11.2011 р. у справі 10/269(10) залишено без змін, апеляційну скаргу Львівської міської ради без задоволення.

02.03.2012 р. Львівською міською радою подано касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р. у справі № 10/269(10).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.04.2012 р. прийнято касаційну скаргу до касаційного провадження.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2012 р. рішення господарського суду Львівської області від 30.11.2011 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р. у справі № 10/269(10) скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Справу № 10/269(10) передано судді Долінської О.З. для розгляду по суті, справі присвоєно номер 5015/2286/12.

Ухвалою від 08.06.2012 р. порушено провадження по справі, розгляд справи призначено на 20.06.2012 р.

Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду, що містяться в матеріалах даної справи.

Як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2012 р. у справі №10/269(10) то, при новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене у Постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2012 року, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

02.07.2012 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій позивач змінив предмет позову і просить:

- визнати право спільної часткової власності Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»на приміщення в окремо стоячій будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею -933,9 м2.

- здійснити розподіл часток в спільній частковій власності Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»на приміщення в окремо стоячій будівлю бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею -933,9 м2 в розмірі за Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»- 77/100, за Львівською міською радою -23/100.

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»право власності на частку в розмірі 77/100 приміщень в окремо стоячій будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею -933,9 м2

В судовому засіданні 01.08.2012 р. представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням їх уточнення. Свої позовні вимоги обґрунтовує: укладеним із відповідачем 1 договором оренди нерухомого майна від 01.05.2001 року; положеннями вказаного договору, щодо обовязку проведення капітального ремонту; нормами ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 778 ЦК України, щодо набуття орендарем власності на частку в орендованому майні в разі, якщо в наслідок покращення майна створено нову річ. На підтвердження своїх вимог позивач надав суду докази проведення робіт, а саме: договір на виконання капітального ремонту від 28.08.2003 року, кошторис робіт, акти виконаних робіт та звіт про розрахунок часток.

Відповідач 1 - Комунальна 3-я міська клінічна лікарня проти позову заперечив повністю із підстав, викладених у поясненнях, що містяться у матеріалах даної справи та вказує на те, що з позивачем укладено договір суборенди до договору оренди від 01.05.2001 року, за умовами якого, в спірному приміщенні розміщувалось Почесне консульство Республіки Казахстан і жодних робіт по капремонту позивачем не виконувалось до 31.12.2003 р., об'єкт не здано в експлуатацію по даний час.

Відповідач 2 Львівська міська рада проти позову заперечив повністю із підстав викладених у запереченнях, що містяться у матеріалах даної справи, посилаючись на те, що у позивача відсутня письмова згода власника майна на проведення покращень. Просить в позові відмовити повністю.

В процесі розгляду справи, 25.07.2012 р. відповідачем 2 подано заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до якої відповідач 2 зазначає, що позивач звернувся до суду з пропуском стоку позовної давності протягом якого міг звернутися до суду, на підставі чого просить у позові відмовити.

Розглянувши заяву відповідача 2 про застосування строків позовної давності суд вважає її безпідставною та такою що не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до п. 6 перехідних положень ЦК України (435-15) , що набрав чинності з 01.01.2004 р., правила даного Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 261 ЦК України: Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

З матеріалів справи вбачається, що відносини між сторонами носять триваючий характер. У даному випадку з моменту створення у 2003 році нової речі права позивача не порушувались, так як він безперешкодно користувався новоствореним приміщенням по травень 2011 року. Також з укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2001 року вбачається, що строк його дії закінчився 01.05.2011 року, що створило перешкоду позивачу використовувати новостворену річ. Крім цього права позивача станом на момент створення нової речі не порушувалися з тих підстав, що у 2003 році не було законодавчо визначеної підстави для пред'явлення вимог про співвласність в орендованому майні.

Враховуючи наведене, у суду немає правових підстав для задоволення поданої відповідачем 2 заяви про застосування строків позовної давності, а відповідно спір слід розглядати по суті.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив таке:

01.05.2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»та комунальною 3-ою міською клінічною лікарнею було укладено договір № 0740-В оренди нежитлового приміщення, строком на 10 років по 01.05.2011 року.

Предметом оренди за вказаним договором є приміщення окремо стоячої будівлі колишнього гінекологічного відділення за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, згідно поверхового плану, що є невід'ємною частиною договору.

Договір оренди погоджений у встановленому порядку з управлінням охорони здоров'я департаменту гуманітарної та соціальної політики Львівської міської ради, Управлінням фінансів Львівської міської ради та зареєстрований в Управлінні ресурсів Львівської міської ради. (а.с. 6-11 том І)

Пунктом 3.3.2 договору оренди від 01.05.2001 року передбачено проведення орендарем капітального ремонту, а пунктом 3.3.1 вказаного договору передбачено зміну функціонального призначення спірного приміщення.

01.05.2003 р. за письмовим погодженням головного лікаря комунальної третьої міської клінічної лікарні м. Львова, між ТзОВ «Краківський ринок»та Почесним консульством Республіки Казахстан у м. Львові було укладено договір суборенди, за умовами якого частина спірного приміщення загальною площею 221,8 м. кв. передавалась для використання під консульські приміщення.

28.08.2003 року між позивачем та ТзОВ «НВФ Вірсавія», укладено договір на виконання капітального ремонту згідно якого позивачем замовлено, а генпідрядником - ТзОВ «НВФ Вірсавія» виконано роботи з капітального ремонту приміщень колишнього гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6 загальною площею - 933,9 м2 на загальну суму 510334,00 грн.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав:

Як вбачається з п. 3.1.2 договору оренди № 0740-В, укладеного між позивачем і відповідачем -1, заборону на укладення договору оренди даного приміщенння з іншими орендарями покладено на орендодавця, тобто на комунальну третю міську клінічну лікарню м. Львова, а не на орендаря - ТзОВ «Краківський ринок».

Вказаним договором оренди № 0740-В від 01.05.2001 р. не передбачено заборони орендарю укладати договори суборенди, а тому ТзОВ «Краківський ринок», керуючись ст. 774 ЦК України та виходячи з умов договору оренди № 0740-В від 01.05.2001 р., уклав договір суборенди з Почесним консульством Республіки Казахстан у м. Львові, що свідчить про правомірність дій орендаря при укладені договору суборенди. Слід також зазначити, що договір суборенди був також погоджений з комунальною 3-ою міською клінічною лікарнею, заперечень не було.

Як вбачається із представлених позивачем договору на виконання капітального ремонту від 28.08.2003 року укладеного між позивачем і ТзОВ «НВФ Вірсавія», кошторису робіт до вказаного договору та актів виконаних робіт, позивачем замовлено, а генпідрядником - ТзОВ «НВФ Вірсавія»виконано роботи з капітального ремонту приміщень колишнього гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6 загальною площею - 933,9 м2 на загальну суму 510334,00 грн.

Стаття 778 Цивільного кодексу України визначає правовий режим поліпшення найманої речі та конкретизує частину 3 статті 773 Цивільного кодексу України, відповідно до якої наймач має право змінювати стан речі, переданої йому в найом лише за згодою наймодавця. Дана вимога повністю кореспондується із частиною 1 статті 778 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 778 ЦК України якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником в частині вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, юридична доля поліпшення залежить від двох обставин: 1) чи можуть поліпшення бути відокремлені від речі без її пошкодження; 2) чи було надано згоду наймодавцем на проведення такого поліпшення.

У разі, якщо поліпшення може бути відокремлено від речі без її пошкодження, наймач має право на його вилучення. При цьому, це право наймач має незалежно від того, чи надався відповідний дозвіл наймодавцем на здійснення поліпшення, чи ні. Якщо поліпшення здійснені за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Реалізація даного права не залежить від того можна, чи ні відокремити поліпшення від речі без її пошкодження. Якщо внаслідок поліпшення створена нова річ, наймач стає її співвласником, а між наймодавцем і наймачем виникає правовий режим спільної часткової власності на об'єкт найму, де частка наймача відповідає його фактичним витратам на поліпшення речі. Проте ч. 4 ст. 778 ЦК України не містить імперативної норми, а надає сторонам право самим врегулювати це питання в договорі.

Аналогічні приписи містить п.4 ст.23 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», у відповідності до якого, якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Доводи відповідача 2 з приводу непогодження ним поліпшення майна не приймаються до уваги судом виходячи з наступного. Як вбачається із умов договору №0740-В від 01.05.2001 р. оренди нежитлових приміщень, то вказаний договір був укладений між комунальною 3-ою міською клінічною лікарнею та ТзОВ «Краківський ринок» на виконання рішення виконавчого комітету рішення Львівської міської ради №65 від 16.02.2001 р. «Про надання в оренду нежитлового приміщення по вул. вул. Рапопорта, 6», погоджений відповідними структурними підрозділами Львівської міської ради та зареєстрований в Управлінні ресурсів м. Львова. А отже, Львівській міській раді ще у 2001 р. як потенційному власнику орендованого майна, було відомо про укладення договору №0740В оренди нежитлових приміщень і про його умови.

Також в матеріалах справи наявна довідка з ОКП ЛОР БТІ та ЕО № 11848 від 23.11.2011 р. про те, що спірне майно не зареєстровано на праві власності за Львівською міською радою. На час розгляду даної справи, у відповідача 2 відсутні правовстановлюючі документи, які посвідчували б його право власності на спірні приміщення. Цю обставину як відповідачем 2, так і відповідачем 1 в судовому засіданні не заперечувалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Інструкцією про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою Міністерством комунального господарства 31 січня 1966 р., чинною на момент підписання договору між позивачем і Відповідачем 1, було передбачено обов'язкову реєстрацію всіх будинків у межах міст і селищ міського типу, якій підлягали будинки із закінченим будівництвом та прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої ради на підставі документів, які встановлюють право власності (правовстановлюючих документів).

За змістом Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року N 121 (z0399-98) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за N 399/2839 (z0399-98) , яка діяла на момент підписання договору, до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, зокрема, віднесені: будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках, квартири багатоквартирних будинків, після введення їх в експлуатацію.

Пунктами 2.3 - 2.5 зазначеної Інструкції, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 р. N 121 (z0399-98) , передбачено здійснення поточної реєстрації права власності (реєстрація переходу права власності від одних власників до інших) лише після проведення первинної реєстрації права власності, якою є така реєстрація, коли об'єкт нерухомості вперше записується в реєстрову книгу і йому присвоюється черговий реєстровий номер у цій книзі.

Тому суд приходить до висновку, що хоча Львівська міська рада і була потенційним власником спірних приміщень, однак в право власності не вступила та розпоряджатись майном не могла, оскільки реєстрацію такого права, відповідно до вказаних вище нормативних актів, які діяли на цей час, не провела. А отже, в силу відсутності права розпоряджатись майном, не могла надавати згоду на здійснення позивачем поліпшення майна.

Поряд з цим, відповідно до чинної на момент укладення договору оренди редакції Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (2269-12) Орендодавцями є зокрема підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна. (Закон, ВР України, від 10.04.1992, № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) абзац четвертий статті 5 в редакції Законів України від 23.12.97 р. N 768/97-ВР (768/97-ВР) , від 20.05.99 р. N 685-XIV (685-14) )

Відповідно до ст. 23 зазначеного Закону - орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди. (частина третя статті 23 в редакції Закону України від 20.05.99 р. N 685-XIV (685-14) )

Тому суд приходить до висновку, що чинне законодавство, яке діяло на час укладення договору оренди 01.05.2001 р. надавало орендодавцю -Відповідачу 1 - 3-тій міській клінічній лікарні міста Львова право укладати договір оренди № 0740-В та погоджувати поліпшення орендованого майна.

Аналіз укладеного між позивачем та відповідачем 1 договору оренди № 0740-В від 01.05.2001 року, зі строком дії по 01.05.2011 року, свідчить про відсутність в ньому умов, які б забезпечували збереження права орендодавця на річ, поліпшення якої мали своїм наслідком створення нової речі.

Також з наявних в матеріалах справи актів виконаних робіт вбачається, що поліпшення здійсненні за згодою орендодавця завершені в грудні 2003 року, а тому підлягали прийняттю в експлуатацію відповідно до чинного на той час законодавства.

Так, Постановою КМ України від 05.08.1992, № 449 (449-92-п) "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" в п. 2 ( із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.95 р. N 253 (253-95-п) ) визначено, що порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не включених до державного замовлення, визначається Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Державним комітетом у справах містобудування і архітектури.

Розпорядженням Львівської ОДА прийнято Положення від 15.11.2000, № 1330 "Про затвердження Положення про порядок введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів на території Львівської області" у якому зазначено, що закінчені будівництвом, розширенням, реконструкцією, технічним переозброєнням, капітальним ремонтом, реставрацією (надалі - будівництвом) будівлі, споруди, приміщення підприємств, їх окремі черги, пускові комплекси (надалі - об'єкти), які не є державною власністю, представляються замовником (забудовником) державним технічним комісіям.

Отже, виходячи з вказаних норм законодавства, Суд приходить до висновку, що введення в експлуатацію потребували -приміщення підприємств.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року N 2801-XII заклади охорони здоров'я - підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Згідно із Наказом Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 р. N 59 (v0059609-04) та скасування нормативних документів ДЕРЖАВНИЙ КЛАСИФІКАТОР УКРАЇНИ. Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, розд.3) 28.05.2004 N 97 Комунальна організація (установа, заклад) - утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Виходячи з викладених положень слід зазначити, що Лікарня є установою, а не підприємством. А тому у відповідності до розпорядження Львівської ОДА "Про затвердження Положення про порядок введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів на території Львівської області" спірні приміщення не потребували введення в експлуатацію технічною комісією і право власності відповідно виникало з моменту створення.

За вищезазначених обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин саме приписів ч.4 ст. 778 ЦК України, які презюмуюють набуття наймачем права власності на новостворену річ в частині вартості його витрат на поліпшення речі.

Щодо приписів суду Касаційної інстанції в частині дослідження створення нової речі то слід зазначити таке. У зв'язку із поданим позивачем уточненням позовних вимог про зміну предмету позову та різною правовою природою термінів «будівля»та «приміщення», лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Щодо надання роз'яснень з визначення термінів: "реконструкція", "капітальний ремонт", "перепланування" № 22-23/185/0/7-11 від 04.03.2011 року (v_185738-11) не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки стосується будівель, а не приміщень.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, на замовлення позивача Обласним комунальним підприємством Львівської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»здійснено звіт про розрахунок вартості заміщення окремо стоячої колишнього гінекологічного відділення лікарні під літерою Б-2 після проведення капітального ремонту, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, та на вказаний звіт 24.03.2011 року проведено рецензування ДП Державний інститут проектування міст «Містопроект».

Згідно вказаного звіту після проведення ремонту окремо стоячої будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6 загальною площею - 933,9 м2, спірна будівля виведена з аварійного стану, здійснено заміну 80% основних несучих конструкцій та змінено її цільове призначення внаслідок чого створено нову річ. Крім цього за здійсненним розрахунком частка замінених конструкцій покращення речі здійсненої позивачем становить 77 % у загальній вартості спірної будівлі.

Крім висновків викладених у вищевказаному звіті ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», обставини справи підтверджуються і документами на підставі яких ТзОВ «Краківський ринок»користувався спірною будівлею, так зокрема договором оренди від 01.05.2001 року в п. 1.1 та в п. 3.3.1 вказується про зміну цільового призначення приміщення з колишнього гінекологічного відділення на складські приміщення, а згідно договору суборенди, відповідачі дали згоду на розміщення у спірних приміщеннях - Почесного консульства Республіки Казахстан, отже відповідач надав згоду на покращення орендованого майна із зміною його цільового призначення - створення нової речі, що спростовує заперечення відповідачів.

Згідно довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 11848 від 23.11.2011 р. ( а.с 139 том ІІ) на спірну будівлю реєстрація права власності не проводилась.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право уповноваженої особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Невизнання - це дії учасника цивільних правовідносин, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, що спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільних правовідносин, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право. Такий несприятливий наслідок може бути як за абсолютних, так і за відносних цивільних правовідносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити.

Керуючись ч.4 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 4 ст. ст. 774, 778 ЦК України, ст. ст. 12, 33, 34, 38, 49, 82- 84 ГПК України, суд

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Визнати право спільної часткової власності Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»на приміщення в окремо стоячій будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею -933,9 м2.

3. Здійснити розподіл часток в спільній частковій власності Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»на приміщення в окремо стоячій будівлю бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею -933,9 м2 в розмірі за Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»- 77/100, за Львівською міською радою -23/100.

4. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»право власності на частку в розмірі 77/100 приміщень в окремо стоячій будівлі бувшого гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,6 загальною площею -933,9 м2

5. Наказ видати відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 06.08.2012 р.

рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.