Приватне підприємство "Метроавтотранс" звернулося до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Шполянський завод запасних частин - Метровагонмаш" про стягнення 492 883,57 грн. заборгованості згідно договору про надання послуг №4/27г від 03.03.2010 та відшкодування судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що по договору №4/27т позивач надавав відповідачу послуги по перевезенню пасажирів та вантажів, відповідач здійснив оплату за надані послуги лише частково, залишок заборгованості за надані послуги, які відповідач отримав, але не розрахувався становить 492 833,57 грн.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач письмового відзиву суду не надав. Представник відповідача у судовому засіданні підтвердив існування договірних відносин між сторонами. Відповідачем зазначено, що вказана заборгованість виникла протягом 2010 року, оскільки за його розрахунками за 2011 рік відповідач розрахувався повністю. Так, за вказаний період за надані транспортні послуги відповідач перерахував позивачу 3 383 500,74 грн., а протягом січня-лютого 2012 року ним було здійснено оплату послуг з перевезення за листопад-грудень 2011 року в розмірі 99 261,39 грн.

Крім того, представник відповідача подав заяву №25/07-1 від 25.06.2012, в якій посилаючись на норми ч.3 ст. 267 ЦК України просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог позивача.

Представник відповідача подав заяву №25/07-2 від 25.07.2012 року, у якій просив призначити судову експертизу з наступних питань: чи підтверджується первинними документами факт надання позивачем послуг перевезення та визначити вартість наданих позивачем послуг відповідачу.

Клопотання відповідача про призначення судової експертизи не підлягає до задоволення, виходячи із такого:

Згідно частини 1 статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Суд вважає, що для вирішення спору немає необхідності застосування спеціальних знань, оскільки представником відповідача у судовому засіданні надано підтверджуючі документи на існування договірних відносин між сторонами, надав розрахунок вартості наданих послуг. Крім того, надання вказаних послуг відповідач не заперечував, оскільки представником відповідача додано до матеріалів справи документи, які підтверджують надання послуг позивачем та розрахунки, які здійснені відповідачем за період 2010 та 2011 року (т.3, а.с.131-133)

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судом встановлено наступне.

03.03.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю "Шполянський завод запасних частин - Метровагонмаш" в особі генерального директора Шандрука М.А., що діє на підставі Статуту (Замовник -відповідач у справі) та приватним підприємством "Метроавтотранс" в особі директора Вербівського В.О., що діє на підставі Статуту (Виконавець -позивач по справі), було укладено договір №4/27 т про надання транспортних послуг (далі -договір), за умовами якого Виконавець зобов'язувався своїм автотранспортом за завданням Замовника протягом визначеного договором строку надавати за плату послуги перевезення пасажирів та перевезення вантажів, а Замовник зобов'язувався оплати надані послуги.

Пунктом 3.1 договору передбачено обов'язок Замовника здійснити оплату наданих послугу розмірі вартості перевезення, як вказується в акті приймання-передачі наданих послуг, розрахунок проводиться не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним, шляхом перерахування цих коштів на поточний рахунок Виконавця.

Здавання послуг Виконавцем та приймання їх Замовником оформляється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3-х робочих днів після фактичного надання послуг. Підписання акта приймання-передачі наданих послуг представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Строк дії договору сторонами встановлений пунктом 6.2 договору за умовами якого договір починає свій перебіг з моменту його підписання і діє до 31.12.2010 року, якщо за 20 днів до його закінчення сторони не заявили про його припинення чи розірвання він автоматично пролонговується ще на 1 рік до 31.12.2011 року.

Після закінчення строку дії договору сторони не заявили про його припинення, тому він був продовжений на той же термін, на який укладався.

За доводами позивача, на підставі укладеного договору протягом 2010-2011 року позивач надав відповідачу транспортні послуги на загальну суму 5 539 421,08 грн., в підтвердження вказаного надав акти приймання-передачі робіт № шм-0000019; № шм-0000048; № шм-0000065; № шм-0000080; № шм-0000078; № шм-0000079; № шм-0000071; № шм-0000074; № шм-0000084; № шм-0000085; № шм-0000086; № шм-0000088; № шм-0000090; № шм-0000089; № шм-0000094; № шм-0000093; № шм-0000095; № шм-0000098; № шм-0000099; № шм-0000101; № шм-0000102; № шм-0000100/; № шм 0000003; № шм 0000005; № шм 0000006; № шм 0000007; № шм 0000011; № шм 0000012; № шм 0000013; № шм 0000017; № шм 0000018; № шм 0000019; № шм 0000022; № шм 0000025; № шм 0000024; № шм 0000012; № шм 0000013; № шм 0000017; № шм 0000018; № шм 0000019; № шм 0000022; № шм 0000025; № шм 0000024; № шм 0000023; № шм 0000026; № шм 0000029; № шм 0000028; № шм 0000030; № шм 0000031; № шм 0000038; № шм 0000039; № шм 0000036; № шм 0000037; № шм 0000040; № шм 0000041; № шм 0000043; № шм 0000045; № шм 0000054; № шм 0000050; № шм 0000051; № шм 0000053; № шм 0000052; № шм 0000046; № шм 0000057; № шм 0000058; № шм 0000059; № шм 0000061; № шм 0000062; № шм 0000063; № шм 0000066; № шм 0000065; № шм 0000071; № шм 0000069; № шм 0000070; № шм 0000068; № шм 0000072.

Відповідачем за отримані послуги з перевезення розрахувався частково.

Позивач зазначає, що заборгованість відповідача по оплаті наданих послуг станом на 24.01.2012 складає 492 883,57 грн., в підтвердження вказаної заборгованості посилається на акт звірки взаємних розрахунків станом на 24.01.2010 (т.1 а. с. 14).

З метою врегулювання спору 11.02.2012 позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу, яка була отримана останнім 17.02.2012, що підтверджено відповідним поштовим повідомленням про вручення, однак заборгованість погашено не було.

Невиконання Замовником зобов'язань щодо строків та порядку оплати отриманих послуг, що передбачено пунктом 3.1-3.2 договору, стало підставою для звернення Перевізника до суду.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено судом підставою виникнення господарських зобов'язань з перевезення вантажів та пасажирів є договір про надання транспортних послуг №4/27т від 03.03.2010, який за своєю правовою природою відповідає визначенню договору про надання послуг (в даному випадку послуг з перевезення). Договір перевезення вантажу є різновидом договірних зобов'язань, що виникають у зв'язку із перевезенням (поряд з договорами перевезення пасажирів, пошти тощо).

Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення перевезень, становить законодавство про перевезення. До складу загального законодавства про перевезення входять нормативно-правові акти, які регулюють діяльність усіх суб'єктів господарювання, у тому числі таких, що здійснюють перевезення вантажів ( Цивільний кодекс України (435-15) , Господарський кодекс України (436-15) , Закон України "Про транспорт" (232/94-ВР) ).

До складу спеціального законодавства про перевезення входять нормативно-правові акти, які уточнюють, доповнюють або конкретизують їх щодо вантажних перевезень, в даному випадку - Статут автомобільного транспорту (Постанова Рада Міністрів УРСР від 27.06.1969 № 401 "Про Статут автомобільного транспорту УРСР" (401-69-п) ).

Згідно зі ст. 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Як встановлено ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як встановлено в судовому засіданні, на виконання договору позивачем надавалися відповідачу транспортні послуги. Так, за розрахунками позивача за 2010-2011 роки відповідачеві надано послуг на загальну суму 5 539 421,08 грн. На підтвердження вказаних тверджень, позивачем надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за вказаний період, копії видаткових накладних, подорожніх листів, товаро-транспортних накладних.

Разом з тим, при дослідженні вказаних доказів судом встановлено, що у суму, на яку позивач посилається як на вартість надання транспортних послуг, ним також включені інші послуги та роботи, наприклад, за ремонт автомобіля за товарно-матеріальні цінності, тощо, які не можуть бути належними та допустимими доказами у справі, оскільки не входять до предмету договору про надання транспортних послуг.

Після подання уточненого розрахунку суми заборгованості (т.3, а. с. 76-109), позивач зазначив, що сума заборгованості за надані транспортні послуги за 2010-2011 роки становить 448 311,38 грн., з яких за 2010 - 433 108,97 грн. (надано послуг на суму 1 764 052,80 грн. -оплата 1 330 943,83 грн.), за 2011 -95 288,09 грн. (надано послуг на суму 3 478 788,83 грн. -оплата 3 383 500,74 грн.). Також у розрахунку позивача, зазначено, що відповідач у 2012 році проводив розрахунки за послуги надані позивачем у 2011 році на суму 80 185,68 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих суду розрахунках погодився із розрахунками позивача, при цьому зазначив, що позивачем не врахована оплата, транспортних послуг, яка здійснена відповідачем 09.02.2012 на суму 10 000,00 грн. та 10.02.2012 на суму 7 396,09 грн. Представники позивача підтвердили, що вказані кошти ними отримані, але у розрахунку не враховані.

Таким чином, сума заборгованості за надані позивачам відповідачеві транспортні послуги за 2010-2011 становить 430 915,29 грн. (448 311,38 грн. -17 396,09 грн.). Представники сторін в судовому засіданні із вказаною сумою погодилися.

На підтвердження наданих послуг позивачем надавалися для огляду суду оригінали документів: подорожні листи, товарно-транспортні накладні, (які не долучалися до матеріалів справи у зв'язку із значним об'ємом) та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, відповідач просив суд до вказаних позовних вимог застосувати строк позовної давності.

Порядок вирішення спорів передбачений як загальним законодавством та і спеціальним. Так, ст. 316 ГК України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Аналогічні положення щодо визначення строку в межах якого перевізник може звертатися за захистом свого порушеного права встановлено у п. 168 Статуту автомобільного транспорту згідно якого позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців.

Вказаний шестимісячний строк обчислюється:

а) по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.

Таким чином, вказаними актами встановлений шестимісячний строк протягом якого, перевізник може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Договором між позивачем та відповідачем було узгоджено строк та порядок розрахунків за послуги перевезення, так пунктом 3.1 Договору передбачено обов'язок Замовника здійснити оплату наданих послугу розмірі вартості перевезення, як вказується в акті приймання-передачі наданих послуг, розрахунок проводиться не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним, шляхом перерахування цих коштів на поточний рахунок Виконавця.

Пунктом 4 ст. 267 ЦК України передбачено наслідки сплину позовної давності, відповідно до якого сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивач просить стягнути заборгованість відповідача за послуги перевезення надані протягом 2010-2011 років, а позивач звернувся з відповідним позовом до суду 16.05.2012, відповідно в задоволенні позову в частині стягнення заборгованість яка виникла до 16.11.2011, необхідно відмовити через пропуск позивачем позовної давності.

Як зазначено вище та встановлено судом заборгованість за 2011 рік у відповідача відсутня, оскільки за надані послуги перевезення на суму 3 478 788,83 грн. проведено оплату на суму 3 481 082,51 грн. (3 383 500,74 грн.+80 185,68 грн.+17 396,09 грн.), тобто є переплата у сумі 2 293,68 грн. за 2011 рік. Таким чином, сума заборгованості за надані транспортні послуги у розмірі 433 108,97 грн. виникла за послуги, надані позивачем у 2010 році.

Не заслуговують на увагу заперечення представника позивача щодо зарахування коштів сплачених відповідачем за 2011 рік в рахунок наданих послуг за 2010 рік. Як свідчать виписки з рахунків відповідача в платіжних документах про сплату вартості останнім зазначалось призначення платежу, відповідно до якого позивач не міг зарахувати сплачену суму за іншим рахунком, тим більше, що таке право, укладеним між сторонами договором не передбачено.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. У даному випадку такими доказами повинні бути первинні бухгалтерські документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п. 1 статті 9 зазначеного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити зокрема: назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Ці реквізити обов'язкові для усіх первинних документів незалежно від того, регламентує порядок їх складання спеціальний нормативний акт чи ні.

Отже, доказами на підтвердження доводів щодо зарахування платежів хронологічно до виниклої заборгованості мають бути первинні документи, які містять інформацію про рух грошових коштів та підтверджують таку інформацію (розмір сплачених сум, дата сплати, підстава тощо).

Не заслуговують на увагу доводи позивача щодо визнання боргу відповідачем шляхом підписання акту взаємозвірки, оскільки як вбачається з вказаного акту, останній не містить у собі будь-якого посилання на договір, який є підставою для позовних вимог, не є первинним документам в сенсі ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та як встановлено судом фіксує загальну суму взаємних зобов'язань, які виникли між двома господарюючими суб'єктами, відповідно не може бути належним доказом у вказаній справі.