Державне підприємство "Інформаційні судові системи" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт - майстер" про визнання недійсним в цілому з моменту укладення договір № А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір № А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень»від 26.10.2009 р. укладено з порушенням норм чинного цивільного законодавства України, а відтак підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2012 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.07.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У судовому засіданні 24.07.2012 р. судом оголошувалась перерва до 31.07.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України.

31.07.2012 р. через загальний відділ діловодства представник відповідача подав клопотання про призначення бухгалтерської експертизи, в якому просить призначити економічну експертизу, оскільки одним із питань, що підлягає з'ясуванню під час розгляду справи є питання щодо того, чи розроблялось програмне забезпечення на замовлення Державної судової адміністрації України та чи придбавалось Державною судовою адміністрацією України програмне забезпечення для ведення реєстру.

Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Однак, суд не вбачає необхідності у проведенні експертизи для вирішення спору у даній справі, а тому відмовляє у задоволенні клопотання відповідача.

31.07.2012 р. через загальний відділ діловодства представник відповідача подав клопотання про залучення третьої особи, в якому просить залучити Державну судову адміністрацію України до участі у розгляді справи в якості третьої особи.

Розглянувши подане клопотання, суд відзначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Однак відповідач не зазначив, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Державної судової адміністрації України, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи.

31.07.2012 р. через загальний відділ діловодства представник відповідача подав заяву про перенесення дати судового засідання, у зв'язку з хворобою представника та неможливістю бути присутнім у судовому засіданні.

З приводу поданої заяви суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в заяві обставини не є підставою для її задоволення, тому суд відмовляє у задоволенні заяви про перенесення розгляду справи.

У даному судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги та наполягав на задоволенні позову.

Представники відповідача у дане судове засідання не з'явилися, вимог суду не виконали.

Проте, суд відзначає, що відповідач повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується розписом про оголошення перерви у судовому засіданні від 24.07.2012 року.

Враховуючи те, що нез'явлення представників відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов та направлення представників для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 31.07.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

26.10.2009 р. між Державним підприємством "Інформаційні судові системи" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арт - майстер" укладено договір № А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень», умовами якого передбачено, що відповідач надає позивачеві в порядку та на умовах, визначених договором, невиключного права на використання Комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень», з метою забезпечення функціонування реєстру.

Згідно п. 1.8. договору строк дії права на використання, що надається за цим договором позивачеві, визначається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі та діє протягом строку дії договору.

Відповідно до п. 3.4.2. договору відповідач зобов'язаний передати позивачу комп'ютерну програму у стані, придатному для використання за функціональним призначенням, право на використання та технічну документацію за відповідним актом приймання-передачі, передбаченим розділом 4 цього договору.

Згідно п. 4.3. договору право на використання комп'ютерної програми виникає у позивача з дати підписання акту приймання-передачі. Зобов'язання з оплати відповідачеві авторської винагороди, на умовах, передбачених цим договором, виникає у позивача з 02 листопада 2009 року.

У п. 11.1. договору зазначено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Державне підприємство "Інформаційні судові системи" зазначає, що договір № А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень»від 26.10.2009 р. укладено з порушенням норм чинного цивільного законодавства України, оскільки за вищевказаним договором позивачу передані невиключні права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень», а законодавством передбачено, що програмне забезпечення розроблене на замовлення Державної судової адміністрації України та/або придбане нею, база даних реєстру є власністю держави в особі Державної судової адміністрації. Таким чином договір укладено з порушенням норм чинного цивільного законодавства України, а відтак - останній підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають включенню до Реєстру, затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України. Порядок ведення Реєстру затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 4,5 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 р. № 740 (740-2006-п) встановлено, що формування і функціонування Реєстру забезпечується за рахунок коштів державного бюджету. Програмне забезпечення Реєстру, розроблене на замовлення Державної судової адміністрації України (далі-ДСА) та/або придбане нею, база даних Реєстру є власністю держави в особі ДСА.

За договором № А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень» від 26.10.2009 р. позивачеві надано невиключні права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень» з метою забезпечення функціонування реєстру.

Статтею 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.

Згідно ч. 4 ст. 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

Таким чином, передаючи позивачу невиключні права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень», відповідач зберігає за собою право на її використання та передачу іншим особам, що суперечить положенням пунктів 4,5 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 р. №740 (740-2006-п) .

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999 р. № 02-5/111 (v_111800-99) , вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Цивільного кодексу України (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) .

Тож, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Як передбачено частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За таких обставин, оскільки положення договору №А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень» від 26.10.2009 р. суперечать положенням чинного законодавства України, суд визнає недійсним укладений між сторонами договір №А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень» від 26.10.2009 р.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

1. Позовні вимоги Державного підприємства"Інформаційні судові системи" задовольнити.

2. Визнати недійсним договір №А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень»від 26.10.2009 р.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт - майстер" (03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 30404750), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Державного підприємства"Інформаційні судові системи" (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 34614292) 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. -судового збору.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.