За позовомдержавного підприємства «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг» дотовариства з додатковою відповідальністю «Перша страхова компанія» про визнання недійсними правочинів Суддя Кирилюк Т.Ю. (головуюча)

Судді Грєхова О.А.,

Представники:

позивача:юрисконсульт Свєтлак С.О. (довіреність № б/н від 06.06.2012 року) начальник відділу юридичного забезпечення та кошторисно-договірної роботи Яцюк Н.В. (довіреність № 55/785 від 30.11.2011 року)відповідача:представник Ходаківський М.Д. (довіреність № б/н від 27.01.2012 року)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Перша страхова компанія»про визнання недійсними договорів добровільного страхування майна №02-03/01 від 14.03.2001 року, №02-03/02 від 14.03.2001 року, №02-03/03 від 14.03.2001 року, №02-03/04 від 14.03.2001 року, №02-03/05 від 14.03.2001 року, №02-03/06 від 04.03.2001 року, №02-03/07 від 14.03.2001 року, №02-03/08 від 14.03.2001 року, №02-03/09 від 14.03.2001 року та №02-03/10 від 14.03.2001 року. Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю укладених сторонами у справі договорів добровільного страхування майна вимогам чинного на момент їх укладення законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2012 року порушено провадження у справі № 5011-23/4232-2012 та призначено її розгляд у судовому засіданні 24.04.2012 року.

Відповідачем 20.04.2012 року через відділ діловодства суду надано відзив на позовну заяву, яким заперечено позовні вимоги повністю з огляду на правовий припис статті 217 Цивільного кодексу України та сплив позовної давності. Одночасно з відзивом, Відповідачем надано через відділ діловодства суду письмову заяву про застосування правових наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово переносився.

Представником Позивача через відділ діловодства суду 29.05.2012 року заявлено письмове клопотання про колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів. З метою забезпечення процесуального права сторін на об'єктивний та неупереджений розгляд спору ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2012 року призначено колегіальний розгляд справи №5011-23/4232-2012.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 30.05.2012 року визначено подальше колегіальне слухання справи у складі суддів Кирилюк Т.Ю. (головуюча), Грєхової О.А. та Ярмак О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2012 року розгляд справи № 5011-23/4232-2012 призначено на 26.06.2012 року.

Позивачем 12.06.2012 року через відділ діловодства суду подано заяву про зміну предмету позову, якою просив суд визнати недійсним ті ж самі договори, що визначені у позовній заяві та зміни до цих договорів. Оскільки визнання недійсними угод має прямим наслідком недійсність додаткових угод до них, суд визнав, що Позивачем помилково наголошено на зміні предмету позову, враховуючи, що предмети позову та заяви тотожні.

У судовому засіданні 31.07.2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

Товариством з додатковою відповідальністю «Перша страхова компанія» та державним підприємством «Крона», правонаступником якого є Позивач, в березні 2001 року укладено договори добровільного страхування майна № 02-03/01, № 02-03/02, №02-03/03, №02-03/04, №02-03/05, №02-03/06, №02-03/07, №02-03/08, №02-03/09 та №02-03/10.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (стаття 1 Закону України «Про страхування» в редакції на дату укладення спірних правочинів).

Статтею 9 Закону України «Про страхування» (в редакції на дату укладення спірних правочинів визначено), що страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) -це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий платіж визначається співвідношенням суми страхового покриття (страхової суми) та страхового тарифу.

Пунктами 4.1 оспорюваних правочинів визначено, що страховий тариф за укладеними договорами добровільного страхування майна складає від 18% до 19,2% від страхових сум, у тому числі: за договорами № 02-03/01 та №02-03/02 -18,5%; за договорами №02-03/03 та №02-03/04 -18%; за договорами №02-03/05, № 02-03/06 та №02-03/07-19%; за договором №02-03/08 -19,3%; за договорами №02-03/09 та №02-03/10 -19,2%.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про страхування» (в редакції на дату укладення спірних правочинів визначено) страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Відповідно до пунктів 5.1 та 5.2 договорів №02-03/01, №02-03/02, №02-03/03, №02-03/04, №02-03/05, №02-03/06, №02-03/07, №02-03/08, №02-03/09 та №02-03/10 дія кожного з них починається з 00 годин дня наступного, за днем зарахування грошових коштів на розрахунковий (поточний) рахунок Відповідача та закінчується о 24 годині 31.12.2001 року. Фактично, відповідно до цієї умови, строк дії спірних договорів мав скласти приблизно 10,5 місяця.

Таким чином, укладаючи спірні договори сторони виходили з розрахунку вартості страхування нерухомого майна, яке не знаходилось в зоні воєнних дій, не було особливо вибухонебезпечним тощо, на 1 рік від 20,57% до 22,06% на одиницю страхового покриття.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків (стаття 9 Закону України «Про страхування» в редакції на дату укладення спірних правочинів).

Виходячи з встановленого Законом визначення страхового тарифу (обчислюється на підставі статистики настання страхових випадків) та визначеного сторонами цих договорів розмірів страхового тарифу на момент укладення спірних угод практично кожна п'ята адміністративна та складська будівля у містах Київ та Ківерці протягом року мала зазнавати пошкодження від вогню, стихійний явищ, наїзду техніки тощо.

Оскільки такий висновок явно не відповідає існуючим реальним умовам, суд дійшов висновку про явну невідповідність застосованих сторонами страхових тарифів, на підставі яких відбулось обчислення страхових платежів за спірними договорами, при цьому вартість страхування було необґрунтовано завищено сторонами більш як в десять разів.

Крім того, відповідно до пункту 5 доповнення від 15.06.2001 року до договорів страхування майна №02-03/01, №02-03/02, №02-03/03, №02-03/04, №02-03/05, №02-03/06, №02-03/07, №02-03/08, №02-03/09 та №02-03/10 дія вказаних договорів розпочинається з 00 годин за днем зарахування грошових коштів на рахунок Відповідача відповідно до пункту 4 цього ж доповнення.

В свою чергу, пунктом 4 доповнення від 15.06.2001 року кінцевим строком перерахування 16 000 гривень страхового платежу визначено 20.07.2001 року.

Змінюючи строк початку дії договору його сторонами не змінено кінцеву дату закінчення строку дії договору -31.12.2001 року. В результаті сторони договорів страхування майна №02-03/01, №02-03/02, №02-03/03, №02-03/04, №02-03/05, №02-03/06, №02-03/07, №02-03/08, №02-03/09 та №02-03/10 фактично збільшили плату за страхування (з 20.07.2001 року по 31.12.2001 року) в середньому до 40% від вартості майна за повний рік страхового покриття.

Такий розмір плати за страхування нерухомого майна (при реальній вірогідності настання страхового випадку в межах 1%) є непомірно великим, що нівелює саму суть страхування.

Наведені обставини надають підстави для висновку про те, що сторони договорів страхування майна №02-03/01, №02-03/02, №02-03/03, №02-03/04, №02-03/05, №02-03/06, №02-03/07, №02-03/08, №02-03/09 та №02-03/10 не мали на меті настання реальних правових наслідків, які визначені цими угодами, та які полягають у наданні страхового захисту майну страхувальника.

В матеріалах справи відсутні докази перерахування державним підприємством «Крона»на поточний рахунок Відповідача страхових платежів, визначених пунктами 4.2 спірних договорів. Крім того, у матеріалах справи також відсутні і докази перерахування 16 000 гривень відповідно до умов пункту 4 доповнення №1 від 15.06.2001 року.

Враховуючи умови пунктів 5.1 договорів страхування майна №02-03/01, №02-03/02, №02-03/03, №02-03/04, №02-03/05, №02-03/06, №02-03/07, №02-03/08, №02-03/09, №02-03/10 та умови пункту 5 доповнення №1 від 15.06.2001 року суд дійшов висновку, що страхові послуги за спірними угодами Відповідачем взагалі не надавались, оскільки ці договори фактично не діяли.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Пунктом 2 доповнення №1 від 15.06.2001 року сторонами визначено, що частина страхового платежу (95%) вноситься страхувальником шляхом передання векселя на суму 307 043,86 гривень.

Оскільки судом встановлено відсутність факту надання страхової послуги, передача векселя за безтоварною господарською операцією є порушенням імперативного обмеження, встановленого статтею 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні».

Виходячи з наведеного, суд погоджується з доводами Позивача про протиправність видачі державним підприємством «Крона» векселів для здійснення розрахунку за спірними договорами.

Враховуючи наведені доводи суд дійшов висновку, що при укладенні спірних договорів їх сторони не мали на меті настання відповідних правових наслідків, пов'язаних зі страховим захистом майна державного підприємства «Крона», а лише створювали імітацію цих правочинів для здійснення передачі фактично неіснуючих боргових зобов'язань (векселів) страхувальника за цими угодами.

Таким чином, у даному випадку має місце лише імітація правочину. У діях сторін спірних угод відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Мнима угода є протиправною, оскільки особи, що вчиняють її, не мають на увазі і не бажають настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення договору такого типу.

Фактично, єдиним реальним правовим наслідком спірних договорів є створення штучної заборгованості державного підприємства «Крона» перед Відповідачем чи особою, яка стане векселедержателем в майбутньому.

Така поведінка сторін не може бути визнана судом правомірною, а самі договори -такими, що відповідають вимогам чинного на час їх вчинення законодавства.

При вирішенні питання відповідності укладених договорів вимогам актів законодавства, сторони у справі помилково застосовують правові норми Цивільного кодексу України (435-15) , який набув чинності більш як через два роки з моменту виникнення спірних відносин. На час укладення та виконання спірних договорів був чинним Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) , правові приписи якого необхідно застосовувати при з'ясуванні правомірності укладення спірних договорів.

Відповідно до статті 58 Цивільного кодексу Української РСР (чинний на момент укладення спірних угод) недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру

створити юридичні наслідки (мнима угода).

Характерними ознаками таких угод є наявність зовнішньої форми, яка фіксує удавані наміри сторін, та відсутність реального наміру створити відповідні правові наслідки. У даному випадку наявні обидві ознаки.

Мнима угода є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою. Такою може бути визнана будь-яка угода, в тому числі здійснена у нотаріальній формі (пункт 14 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України N02-5/111 від 12.03.99 року (v_111800-99) ).

Таким чином, відповідно до частини першої статті 58 Цивільного кодексу УРСР договори №02-03/01, №02-03/02, №02-03/03, №02-03/04, №02-03/05, №02-03/06, №02-03/07, №02-03/08, №02-03/09 та №02-03/10 є недійсними. Недійсність договору має прямим наслідком недійсність угод про внесення змін до цих договорів.

Виходячи з наведеного суд встановив наявність порушеного права Позивача, яке потребує примусового захисту.

Право на подання позову про визнання договорів №02-03/01, №02-03/02, №02-03/03, №02-03/04, №02-03/05, №02-03/06, №02-03/07, №02-03/08, №02-03/09 та №02-03/10 недійсними фактично виникло у Позивача в момент укладення цих договорів.

В порядку частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України Відповідачем у справі надано суду заяву про застосування правових наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до частини четвертої та частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України подана Відповідачем заява є підставою для відмови у позові, але вона не породжує безумовний обов'язок суду вчинити цю процесуальну дію. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності порушене право підлягає примусовому захисту.

Наведені у позові обставини судом визнано поважними причинами пропуску позовної давності, проте означене рішення не має суттєвого значення при прийнятті судового рішення, оскільки відповідно до пункту сьомого Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (чинний на момент розгляду спору) до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення яких виникло до 01.01.2004 року застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Таким чином, при вирішенні питання застосування позовної давності судом застосовуються правові норми цивільного законодавства, чинного на час укладення спірних договорів.

Недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються. Однак необхідно мати на увазі, що до вимог про визнання недійсними угод, які можуть бути визнані такими лише за позовами осіб, зазначених у статтях 56 і 57 Цивільного кодексу УРСР, діють загальні правила щодо строку позовної давності, оскільки спеціальних правил стосовно цих випадків законодавство не передбачає (пункт 3.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» N 02-5/111 від 12.03.99 року (v_111800-99) ).

В процесі розгляду справи судом встановлено недійсність оспорюваних договорів страхування на підставі статті 58 Цивільного кодексу Української РСР.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність належних юридичних та фактичних підстав для застосування правових наслідків спливу позовної давності.

Суд не приймає рішення про застосування реституції з огляду на відсутність відповідної вимоги сторін та з врахуванням того, що учасники спірних договорів не позбавлені правової можливості вирішити питання повернення переданого за цими договорами майна в добровільному порядку або в окремому судовому провадженні.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договори страхування майна №02-03/01 від 14.03.2001 року, №02-03/02 від 14.03.2001 року, №02-03/03 від 14.03.2001 року, №02-03/04 від 14.03.2001 року, №02-03/05 від 14.03.2001 року, №02-03/06 від 04.03.2001 року, №02-03/07 від 14.03.2001 року, №02-03/08 від 14.03.2001 року, №02-03/09 від 14.03.2001 року та №02-03/10 від 14.03.2001 року, доповнення №1 до договорів страхування майна від 15.06.2001 року, зміни від 17.06.2001 року до доповнення №1 від 15.06.2001 року, підписані державним підприємством «Крона» та товариством з додатковою відповідальністю «Перша страхова компанія».

3. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Перша страхова компанія» (04071, м. Київ, вулиця Нижній Вал, будинок 21, ідентифікаційний код 31244392) на користь державного підприємства «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг» (04176, м.Київ, вулиця Електриків, будинок 29, ідентифікаційний код 00994207) 1 094,00 грн. (одну тисячу дев'яносто чотири гривні 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.