( Додатково див. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду (rs28729132) ) ( Додатково див. рішення господарського суду міста Севастополя (rs1365849) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs5242606) )

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

(99038, АДРЕСА_1)

(9847, Автономна Республіка Крим, Бахчисарайський район, с. Зелене,

вул. Гагаріна, 29)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(99029, АДРЕСА_2)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)

Комунального підприємства "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської Ради

(99008, м. Севастополь, вул. Пожарова,7).

за участю прокурора міста Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 1)

про визнання права власності,

суддя Щербаков С.О.

прокурора -Шульги А.М., посвідчення № 574 від 18.11.2008;

представника позивача -не з'явився ;

представника відповідача -не з`явився;

представників третіх осіб -не з`явились,

Суть спору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про визнання договору купівлі-продажу від 12.02.2007 дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно: кафе-бар "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 449,1 м2, розташованого за адресою АДРЕСА_4.

рішенням господарського суду міста Севастополя від 15.01.2008 позовні вимоги задоволені повністю (суддя Євдокимов І.В.).

Постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2009 рішення господарського суду міста Севастополя від 15.01.2008 у справі №5020-5/619 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 08.09.2009 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Севастопольську міську Раду (суддя Рибіна С.А.).

При новому розгляді справи ухвалою суду від 29.09.2011 у справі було призначено додаткову судову будівельно-технічну експертизу, у зв'язку з чим провадження у справі зупинено.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 30.05.2012 було поновлено провадження у справі та призначений її розгляд на 18.06.2012.

На виконання розпорядження голови суду №114 від 18.06.2012, у зв'язку з закінченням повноважень судді господарського суду міста Севастополя Янюк О.С., відповідно до пункту 3.3 рішення зборів суддів від 28.12.2010 справу №5020-5/619-9/373-12/251 було передано до провадження судді Щербакова С.О.

Ухвалою суду від 20.06.2012 справу було прийнято до провадження судді Щербакова С.О. та призначено до розгляду на 03.07.2012.

Ухвалою суду від 03.07.2012 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне підприємство "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської Ради та відкладено розгляд справи на 24.07.2012.

У судове засідання 24.07.2012 року позивач не з'явився, його представник через канцелярію суду надав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що представник позивача буде брати участь у іншому судовому процесі в Балаклавському районному суді м.Севастополя. Також представник позивача надала докази направлення третій особі копії позовної заяви.

Відповідач в судове засідання 24.07.2012 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, раніше 18.06.2012 подавав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому також висловлював згоду із позовними вимогами.

Представник третьої особи -Севастопольської міської Ради у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, раніше надавав письмові пояснення по суті спору (т.2 а.с. 52-53) в яких проти задоволення позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи - комунального підприємства "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської Ради, у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив, заяв, клопотань та письмових пояснень по суті спору не надав.

В судове засідання 24.07.2012 з'явився прокурор, який висловив думку щодо можливості розгляду справи за відсутності осіб, які не з'явились в судове засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" (v_140600-10) ).

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 (v0018600-03) від 26.12.2011, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.

Частина третя вказаної статті зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дотримання принципу вирішення спору упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і статті 6 Європейської конвенції з прав людини та є обов'язковим для господарського суду при розгляді кожної справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене та ту обставину що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини між сторонами, а також те, що представник позивача не надала доказів поважності відсутності в судовому засіданні та необхідності відкладення справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились в судове засідання.

Крім цього, в судовому засіданні 24.07.2012 прокурор заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити, оскільки спірний об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, а земельна ділянка ані позивачу ані відповідачу її власником для вказаних цілей не надавалась.

На підставі ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 24.07.2012 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд, -

12.03.1998 між ДКП "Севастопольський комбінат благоустрою" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 був укладений договір про спільну діяльність №6 згідно п.1.1 якого учасники договору на базі об'єднання майна та зусиль зобов'язуються спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей, якими є організація відпочинку громадян, їх торгівельне обслуговування та отримання прибутку від спільної діяльності.

Згідно з п.2 вказаного договору ДКП "Севастопольський комбінат благоустрою" зобов'язався надати відповідачу земельну ділянку для розміщення торгового об'єкту на пляжі "Омега" згідно з Генеральним планом забудови загальною площею 290 кв.м.

Відповідно до п.2.2.1 відповідач зобов'язаний використовувати виділені місця тільки відповідно до основної мети спільної діяльності, зазначеної у п.1.1 цього договору.

Відповідно до умов договору відповідач збудував об'єкт нерухомого майна - кафе-бар "ІНФОРМАЦІЯ_1", який був прийнятий до експлуатації, згідно з актом державної технічної комісії про прийом закінченого будівництва об'єкту до експлуатації від 15.06.1998, затвердженого наказом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю № 156 від 16.06.1998.

Згідно з даним актом, наданий до прийому в експлуатацію об'єкт складається з кафе-бару площею 40 кв.м., навісу площею 450 куб.м., а загальний будівельний об'єм об'єкту складає 550 куб.м.

12.02.2007 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна кафе-бару "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Відповідно до 1 розділу договору відповідач продав, а позивач купив нерухоме майно - кафе-бар "ІНФОРМАЦІЯ_1", який розташований у бухті "Омега".

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору передача кафе-бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" здійснюється на протязі 3 календарних днів з моменту підписання сторонами даного договору. Передача кафе-бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" здійснюється по акту прийому-передачі, який підписується повноважними представниками сторін і є невід'ємною частиною договору.

Вартість об'єкта нерухомості згідно п.5.1 договору складає 50000,00 грн.

На виконання умов договору позивачем було передано відповідачу суму договору в розмірі 50000,00 грн., що підтверджується відповідною розпискою відповідача від 14.02.2007, яка міститься в матеріалах справи.

14.02.2007 сторони також уклали акт прийому-передачі вказаного нерухомого майна, в якому зазначено, що продавець передав покупцю об'єкт нерухомості у належному стані, придатному для нормальної експлуатації, а покупець в свою чергу передав продавцю 50000,00 грн. готівкою.

07.06.2007 позивач звернувся до відповідача із пропозицією посвідчити договір купівлі-продажу нотаріально відповідно до вимог чинного законодавства України. Однак, як вбачається з пояснень позивача, викладених у позовній заяві, відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору, посилаючись на надумані підстави.

30.06.2007 позивач повторно звернувся до відповідача із вимогою про нотаріальне посвідчення договору. Однак, відповідач повторно проігнорував зазначену вимогу позивача та на день розгляду справи продовжує ухилятись від вчинення дій щодо нотаріального посвідчення договору.

Заслухавши прокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1»був укладений позивачем та відповідачем 12.02.2007, а отже до даних правовідносин має застосовуватись Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності 01.01.2004.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Також цією статтею унормовано, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна кафе-бару "ІНФОРМАЦІЯ_1") договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Також, законодавець у ч.3 ст. 640 ЦК України вказує, що момент укладення такого договору пов'язується із його державною реєстрацією.

Таким чином, оскільки предметом спірного договору купівлі-продажу від 12.02.2007 є нерухоме майно, суд робить висновок, що такий договір з огляду на положення ст.657 ЦК підлягає як нотаріальному посвідченню так і державній реєстрації.

Проте, судом встановлено, що договір купівлі-продажу кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 12.02.2007 не був посвідчений нотаріально. Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що право власності на зазначений об'єкт нерухомості ані за відповідачем ані за позивачем зареєстровано не було.

Частиною 2 ст. 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Втім, суд дійшов до висновку, що норма частини другої статті 220 ЦК не може застосовуватись щодо спірного договору купівлі-продажу від 12.02.2007, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент його вчинення відповідно до ст. 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, а тому він є неукладеним і не створює прав та обов'язків для сторін. Зазначена правова позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) та в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 №01-06/1624/2011 (v1624600-11) «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1»від 12.02.2007, а отже у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити.

Крім цього, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 658 ЦК України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Як вже встановлено судом право власності у відповідача на кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1»на час укладення дійсним договору купівлі-продажу від 12.02.2007 не було зареєстровано у встановленому порядку.

Також, відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Судом встановлено, що відповідачем здійснювалось будівництво вищевказаного об'єкту нерухомості на підставі договору про сумісну діяльність із ДКП "Севастопольський комбінат благоустрою" предметом якого є зокрема організація відпочинку громадян на пляжі у бухті «Омега».

Проте, земельна ділянка на якій розташований об'єкт нерухомості, на час його введення в експлуатацію належала на праві постійного користування землею ДКП "Севастопольський комбінат благоустрою" та у встановленому законом порядку ані відповідачу ані позивачу у власність або користування не відводилась. Всупереч положень ст. 33 ГПК України сторонами не надано суду документів які б підтверджували таке право.

Таким чином, кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1»площею 449,1 кв.м., розташований на пляжі «Омега» у м.Севастополі є самочинним будівництвом.

Відповідно до ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, суд дійшов до висновку що у відповідача право власності на кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» не виникло, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу від 12.02.2007 не було зареєстровано у встановленому порядку та фактично є самочинним будівництвом.

Зазначені вище обставини дають підстави вважати, що у відповідача відповідно до ст. 658 ЦК України не виникло право на продаж вказаного об'єкту нерухомості.

Стосовно вимог позову щодо визнання за позивачем права власності на кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову в частині визнання договору купівлі-продажу від 12.02.2007 дійсним, а також враховуючи те що право власності відповідача на кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» не зареєстровано у встановленому законом порядку, а сам об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, суд дійшов до висновку, що у позивача не виникло право власності на спірне майно.

За таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.