ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до ТОВ "Рівнетеплоенерго" (далі–відповідач) про стягнення 2 431 777, 91 грн. заборгованості (з урахуванням штрафних санкцій) за договором купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 року № 14/2608/11.

Ухвалою господарського суду від 24.05.2012 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 5019/820/12 розгляд якої призначено на 13.06.2012 року.

13.06.2012 року до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку із відрядженням з 13.06.2012 року по 14.06.2012 року представника відповідача Михайлова В.О., яке підписане начальником відділу правового забезпечення відповідача Москалем Я.О. В клопотанні не наведені причини неможливості представляти інтереси відповідача в судовому засіданні 13.06.2012 року начальником відділу.

Згідно довіреності від 03.01.2012 року виданої відповідачем на ім’я Москаля Я.О. останній також має право брати участь в судових засіданнях (а.с. 63).

13.06.12 р. розпочато розгляд спору по суті та відкладено її подальший розгляд на 18.07.12 р. В судовому засіданні прийняв участь представник позивача Вознюк Є.В. Вказане підтверджується змістом протоколу судового засідання (а.с. 66).

18.07.12 р. від позивача надійшли письмові пояснення щодо предмета спору, а від відповідача зустрічний позов.

Ухвалою від 18.07.2012 року відповідачу відмовлено у прийнятті зустрічного позову на підставі ст.ст. 60, 62 ГПК України.

18.07.12 р. представники відповідача в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений 18.06.2012 року належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 69).

Згідно п. 3.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, зокрема, нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами. Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку. При цьому під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.

В судових засіданнях 18.07.2012 року, 23.07.2012 року представник позивача також підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях поданих суду через канцелярію.

23.07.2012 року позивачем подано додаткові пояснення по суті спору.

23.07.2012 року представником відповідача подано через канцелярію суду клопотання про подовження строку розгляду спору, відкладення справи на іншу дату, яке підписане начальником відділу правового забезпечення Москалем Я.О., у зв’язку із поданням апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у прийнятті зустрічного позову. Крім того подано відзив на позов, підписаний представником відповідача Михайловим В.О., із контррозрахунком пені.

Суд вбачає, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами та затягує розгляд справи і винесення рішення, в клопотанні не наведено причин неможливості явки представників відповідача Михайлова В.О. та Москаля Я.О. в судове засідання 23.07.2012 року. Судом неодноразово надавалась відповідачу можливість прийняти участь у розгляді спору.

Згідно із ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Як вбачається із приписів вказаної норми, подовження строку розгляду спору це право суду, а не його обов’язок. Крім того суд враховує підстави для подовження строку розгляду спору. В клопотанні про подовження строку розгляду спору відповідачем не наведено поважних причин такого подовження. На час розгляду справи та винесення рішення у судовому засіданні 23.07.2012 року згадана вище апеляційна скарга до матеріалів справи не надходила.

Враховуючи все вказане в сукупності, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та задоволення клопотання про подовження строку розгляду спору, оскільки явка відповідача у судове засідання обов'язковою не визнавалась, розгляд справи вже неодноразово відкладався з підстав нез’явлення в судові засідання представників відповідача. Слід також зазначити, що у зв'язку з тривалим терміном розгляду даної справи ТОВ "Рівнетеплоенерго" було надано достатньо часу для надання відзиву, додаткових доказів та висловлення своєї правової позиції по суті спору.

За таких обставин, беручи до уваги те, що відповідачу надавалося достатньо часу для залучення до розгляду справи іншого представника, а також для подання письмових пояснень та додаткових документів, суд не вбачає за можливе відкладати розгляд даної справи та відповідно до ст. 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника ТОВ "Рівнетеплоенерго".

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

30 вересня 2011 року між НАК "Нафтогаз України"(постачальник) та ТОВ "Рівнетеплоенерго"(покупець) було укладено договір № 14/2608/11 купівлі-продажу природного газу (далі –Договір) та 30.09.2011 року, 11.10.2011 року додаткові угоди до нього (а.с. 10-17).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати покупцеві в 2011 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, на умовах цього договору.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу в жовтні 2011 року, а відповідачем прийнято природний газ обсягом 552,665 тисяч кубічних метрів на загальну суму 2 107 214, 63 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2011 р. (а.с. 18-19).

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% оплати вартості обсягів газу в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Про належне виконання позивачем своїх зобов’язань за Договором щодо поставки природного газу також свідчить відсутність з боку покупця претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Згідно п. 5.2 Договору до сплати 1 000 куб. м. газу –3 023, 50 грн., всього з ПДВ 3 700, 76 грн. Згідно додаткової угоди № 1з 01.10.2011 року ціна 1 000 куб. м. газу з ПДВ становила 4 139, 57 грн. Відповідно до додаткової угоди № 2 з 11.10.2011 року –3 449, 64 грн., тариф на послуги з транспортування встановлено у розмірі 314, 70 грн.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за звітним місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що відповідачем газ прийнято і погоджено умови договору, оскільки підписано договір та додаткові угоди до нього, у жовтні 2011 року отримано газ та 21, 27 жовтня 2011 року частково оплачено його вартість в розмірі 30 000 грн. (а.с. 25).

В судові засідання відповідач не з’являється, про причини неможливості виконати прийняте за договором зобов’язання з оплати газу в повному обсязі пояснень не надано.

Згідно з п. 3.4 Договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідачем своїх зобов'язань за договором не виконано, оплати за поставлений природний газ не проведено.

Станом на день подання позову та винесення рішення заборгованість за придбаний по Договору природний газ складає 2 077 214, 63 грн. Із загальною сумою боргу відповідач погоджується, що підтверджується змістом відзиву.

За прострочення виконання зобов'язання позивачем з 14.11.2011 року по 11.05.2012 року нараховано 157 896, 75 грн. пені, з листопада по березень на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) 20 772, 15 грн. інфляційних втрат та 30 489, 36 грн. 3 % річних, а також на всю суму заборгованості згідно п. 7.2 Договору 7% штрафу у розмірі 145 405, 02 грн.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, умов договору, інших правових актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що у позивача відсутні підстави нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі види відповідальності Договором не передбачено. Суд вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки приписи ст. 625 ЦК України не ставлять в залежність нарахування 3% річних та втрат від інфляції від визначення таких видів відповідальності в договорі, крім того позовна вимога про стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені підлягає лише частковому задоволенню і стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями в розумінні ст. 230 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у стягненні вказаних сум.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Представником позивача в судовому засіданні усно роз’яснено суду розрахунок пені, 3% річних, інфляційних втрат та 7% штрафу.

В розрахунку 3% річних позивачем допущено помилку, виходячи з розрахунку суду підлягає до стягнення 3% річних у розмірі 30 499, 08 грн. за період з 15.11.2011 року по 11.05.2012 року: 2 077 214, 63 грн. х 47 днів прострочення виконання х 3%/365 днів у 2011 році = 8 024, 30 грн.; 2 077 214, 63 грн. х 132 дні х 3% /366 днів у 2012 році = 22 474, 78 грн., тоді як позивачем нараховано 30 489, 36 грн. Однак, з урахуванням приписів ГПК України (1798-12) суд не може виходити за межі позовних вимог та їх збільшувати за відсутності відповідного клопотання сторони.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних в сумі 30 489, 36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 20 772, 15 грн. нарахованих з листопада 2011 року по березень 2012 року відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

Пунктом 7.2 Договору сторони конкретизували умови типового договору та передбачили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Господарський суд зазначає, що пеня обчислена позивачем за шість місяців, однак у формулі та періоді її розрахунку вбачає помилки, тому здійснивши перерахунок пені встановив, що її розмір складає 155 157, 15 грн. виходячи з наступного.

За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 253 ЦК України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Як вже було вказано вище, згідно п. 6.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за звітним місяцем поставки газу. Відтак, розрахунок пені може бути здійснений з 15.11.2011 року.

З 15 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року, враховуючи, що у 2011 році 365 днів та подвійна облікова ставка НБУ у вказаному періоді 15,5 %, суд дійшов висновку про те, що розмір пені становитиме 41 458, 19 грн. за 47 днів прострочення оплати вартості отриманого газу. В період з 1 січня 2012 року по 22 березня 2011 року (оскільки 23 березня облікова ставка НБУ змінилася) із врахуванням, що у 2012 році 366 днів та 15,5 % подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період, розмір пені складатиме 72 133, 72 грн. за 82 дні прострочення. З 23 березня 2012 року по 11 травня 2012 року (останній день нарахування пені визначений позивачем в позові на підставі п. 7.2 Договору із вказівкою за кожний день прострочення платежу) із врахуванням, що в 2012 році 366 днів та 15% подвійної облікової ставки НБУ з 23 березня 2012 року, пеня складатиме 42 565, 24 грн. за 50 днів прострочення виконання зобов’язання. Всього - 156 157, 15 грн.

Відповідачем надано суду контррозрахунок пені, в якому зазначено період нарахування з 15.11.2011 року по 15.04.2012 року. Даний розрахунок суд вважає невірним на підставі вказаного вище.

Розмір пені судом перераховано і задоволено частково. Період за який нараховується пеня становить майже шість місяців (178 днів).

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно з ч. 3 зазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що заборгованість за отриманий ним газ виникла у зв’язку із різницею в тарифах, а абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України не передбачено в якості бази для нарахування 7% штрафу суму грошового зобов’язання з якого допущено прострочення, а вказана норма передбачає в якості такої бази виключно вартість товарів (робіт, послуг) з яких допущено прострочення, у зв’язку з чим посилається на постанови Вищого господарського суду України від 25.06.2009 року у справі № 9/383-08, від 19.04.2012 року у справі № 5023/8817/11.

Суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем штрафу за прострочення виконання зобов’язання з оплати газу більше 30 днів у розмірі 145 405, 02 грн. виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Тобто ця норма має імперативний характер, оскільки забороняє змінювати у договірному порядку встановлений законом розмір штрафних санкцій по окремих видах зобов'язань, зокрема, грошових.

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 511 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Зазначена норма визначає коло господарських правовідносин, які зачіпають інтереси держави, де застосовуються саме уніфіковані штрафні санкції, якщо інше не передбачено законом чи договором. Дані санкції можуть бути застосовані за наявності таких двох умов: у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту; наявності одного з виду правопорушень, а саме: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Судом встановлено, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"від 25.05.1998 року № 747 (747-98-п) статутний фонд компанії складає 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств (а.с. 28).

Згідно Указу Президента України "Про реформування нафтогазового комплексу України"від 25.02.1998 року № 151 (151/98) Кабінетом Міністрів України створено державну Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" на базі 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств.

В обґрунтування нарахування штрафу позивач у своїх поясненнях від 18.07.2012 року вказує, що компанія у зв’язку із несплатою відповідачами в аналогічних справах вартості газу звертається до фінансових установ з метою отримання кредиту для закупівлі газу та сплачує проценти за користування кредитними коштами.

Оскільки позивач належить до державного сектора економіки, - позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу, передбаченого п. 7.2 Договором є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вказані позиції містяться в постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011, від 09.04.2012 року у справі № 20/246-08, постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.2012 року у справі № 5/5/2012/5003.

Підписавши договір та частково сплативши позивачу вартість отриманого газу відповідач погодився із умовами Договору, що також підтверджується погодженням відповідача із сумою основного боргу висловленого у відзиві на позов (арк. 1 відзиву).

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договір, який є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи все вказане вище в сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і з урахуванням здійсненого перерахунку пені вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 32- 34, 43, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 27, код 36598008) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) 2 429 988 (два мільйона чотириста двадцять дев'ять тисяч дев’ятсот вісімдесят вісім) грн. 31 коп., з яких: 2 077 214 (два мільйона сімдесят сім тисяч двісті чотирнадцять) грн. 63 коп. основного боргу, 156 157 (сто п'ятдесят шість тисяч сто п'ятдесят сім) грн. 15 коп. пені, три проценти річних у розмірі 30 489 (тридцять тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 36 коп., інфляційних втрат у розмірі 20 772 (двадцять тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 15 коп., 145 405 (сто сорок п'ять тисяч чотириста п'ять) грн. 02 коп. штрафу, а також 48 599 (сорок вісім тисяч п'ятсот дев’яносто дев’ять) грн. 76 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.