СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційне об'єднання Центрального району м. Сімферополя звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Будівельного підприємства «Ренесанс» про стягнення заборгованості по орендній платі з урахуванням пені 64 050,76 грн та зобов'язання звільнити нежитлове приміщення загальною площею 235,36 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Сімферополь, вул. Нижньогоспітальна, 52.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, у порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором №1079 оренди нежитлового приміщення від 19 серпня 2008 року, не належним чином здійснює оплату орендної плати, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 60 889,45 грн.

12 липня 2012 року представником Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне об'єднання Центрального району м. Сімферополя в судовому засідані надано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути заборгованості по орендній платі з урахуванням пені 65 350,34 грн та зобов'язати повернути нежитлове приміщення загальною площею 235,36 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Сімферополь, вул. Нижньогоспітальна, 52.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 липня 2012 року зазначена заява прийнята судом до розгляду.

Відповідач під час розгляду справи письмового відзиву на позовну заяву, з документальним обґрунтуванням своїх заперечень суду не надав.

12 липня 2012 року у судовому засіданні третя особа надала письмові пояснення, відповідно до яких зазначає, що позовні вимоги Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне об'єднання Центрального району м. Сімферополя щодо стягнення суми заборгованості з орендної плати та повернення комунального майна підтримує у повному обсязі.

23 липня 2012 року на адресу Господарського суду Автономної Республіки Крим від Будівельного підприємства «Ренесанс» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку неможливістю ознайомлення з матеріалами справи, оскільки директор знаходився на лікуванні.

Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, суд

На підставі рішення Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №1691 від 22.07.2008 між Комунальним підприємством Житлово-експлуатаційне об'єднання Центрального району м. Сімферополя (орендодавець) та Будівельним підприємством «Ренесанс» (орендар) укладено договір №1079 оренди нежитлового приміщення від 19 серпня 2008 року.

Відповідно до пункту 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає в термінове платне користування нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Нижньогоспітальна, 52, які знаходяться на балансі Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне об'єднання Центрального району м. Сімферополя.

Пунктом 1.2. встановлено, що загальна площа приміщення, яке орендується становить 235,36 кв.м (1-й поверх).

Відповідно до вимог статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача стягується плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно.

Згідно з пунктами 3.1., 3.3. орендна плата за цим договором визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів Україні від 04.10.95 року № 786 (786-95-п) , з усіма змінами і доповненнями, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за перший місяць оренди 5756,00 грн, розмір якої за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування за попередній місяць на індекс інфляції та розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинних законодавством.

Пунктом 3.2. встановлено, що орендна плата та експлуатаційні витрати перераховують орендодавцеві щомісячно не пізніше 25-ого числа поточного місяця.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

В пункті 5.2. договору встановлено, що орендар повинен своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату та експлуатаційні витрати.

Як вказує позивач, орендар за договором №1079 оренди нежитлового приміщення від 19 серпня 2008 року неналежно виконує свої зобов'язання щодо сплати орендної плати. Станом на 08 лютого 2012 року орендар не сплатив орендну плату, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 60 889,45 грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Крім того, Будівельним підприємством «Ренесанс» на адресу Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне об'єднання Центрального району м. Сімферополя та Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради надіслано лист вих. №452 від 27.02.2012, в якому зазначило, що тяжке матеріальне становище підприємства призвело до утворення заборгованості по орендні платі за нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м. Сімферополь, вул. Нижньогоспітальна, 52 та гарантують погашення заборгованості по орендній платі за договором №1079 від 19.08.2008 протягом 4 місяців.

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості в розмірі 60 889,45 грн, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №1079 оренди нежитлового приміщення від 19 серпня 2008 року в частині повної та своєчасної оплати орендної плати, у зв'язку з чим вимоги Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне об'єднання Центрального району м. Сімферополя про примусове стягнення з відповідача заборгованості в сумі 60 889,45 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) .

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до статті 548 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Але, слід зауважити, що умовами укладеного між сторонами договору встановлено, що за несвоєчасне внесення орендної плати та експлуатаційних витрат орендатор сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на момент сплати (пункт 9.2 договору).

Тобто, сторонами погоджено, що при нарахуванні пені застосовується облікова ставка НБУ, що діяла у відповідний період.

У зв'язку з чим, підприємству нарахована пеня з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог у розмірі 4 460,89 грн.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договір №1079 оренди нежитлового приміщення від 19 серпня 2008 року не містить положень, які б передбачали нарахування штрафних санкцій за межами шестимісячного строку, передбаченого частиною 6 статті 232 ГК України.

Судом перевірено розрахунок пені, з яким суд погодитись не може внаслідок невірного розрахунку позивачем.

Отже, суд вважає за необхідне здійснити перерахунок пені, за шість місяців, що, в свою чергу, відповідає приписам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, загальна сума пені, повинна складати 4 453,29 грн, у зв'язку з чим в задоволенні частини вимог про стягнення з відповідача 07,60 грн слід відмовити.

Крім того, позивач просить зобов'язати відповідача звільнити нежитлове приміщення загальною площею 235,36 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Сімферополь, вул. Нижньогоспітальна, 52.

За умовами Договору оренди його чинність припиняється достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду (пункт 10.5).

Відповідно до частини 3 статті 82 Господарського процесуального кодексу України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

У справі №5021/966/2011 за позовом прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Роменської міської ради до Дочірнього підприємства «Аква-сервіс», Приватного підприємства «Еліпс», третя особа - Виконавчий комітет Роменської міської ради про розірвання договору оренди, зобов'язання повернути орендоване майно, стягнення 304 716,71 грн заборгованості з орендної плати та 16 825,13 грн пені, Верховний Суд України в постанові від 08 травня 2012 року висловив наступну позицію.

Так, згідно з частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (2269-12) , згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України (436-15) та Цивільного кодексу України (435-15) .

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено статтею 785 ЦК України.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (v015p710-02) (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Враховуючи ті обставини, що відповідачем не виконуються належним чином умови та взяті на себе зобов'язання за договором, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Крім того, суд відмовляє в задоволені клопотання відповідачу про відкладення розгляду справи, оскільки ухвалами Господарського суду Автономної Республіки Крим неодноразово явку відповідача було визнано обов'язковою, проте, у судові засідання, які були призначені на 09.04.2012, 15.05.2012, 19.06.2012, 03.07.2012, 12.07.2012 та 23.07.2012 відповідач жодного разу не з'явився, явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 (v0018600-11) «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Отже, суд звертає увагу на те, що відповідач не обмежений у можливості доручення представництва інтересів підприємства іншій компетентній особі шляхом оформлення відповідної довіреності.

Згідно з статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору підлягає покладанню на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27 липня 2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82- 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Будівельного підприємства «Ренесанс» на користь Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне об'єднання Центрального району м. Сімферополя суму 65 342,74 грн, у тому числі: сума боргу з орендної плати - 60 889,45 грн, пеня - 4 453,29 грн.