На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Прокурора Галицького району міста Львова в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів до Фізичної особи-підприємця Аверіної Ніни Володимирівни, м. Львів про стягнення 9 025,54 грн. неустойки та зобов'язання звільнити та повернути орендодавцеві нежитлове приміщення.

Ухвалою суду від 24.05.2012 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 14.06.2012 р. Для надання сторонам можливості подати додаткові докази у справі в судових засіданнях неодноразово оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 19.07.2012 р. представник позивача подав Заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд зменшити заявлену до стягнення суму неустойки до 3 282,68 грн. врахувавши здійснені відповідачем проплати за фактичне користування приміщенням за період з 01.04.2011 р. по 01.03.2012 р., а також за квітень та травень 2012 р. В решті частині вимог представник позивача позов підтримав.

Представник прокурора уточнені позовні вимоги підтримав.

Заявлені у позові вимоги прокурор мотивує тим, що відповідач, в порушення вимог законодавства та умов Договору оренди № 3-0665 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 21.03.2002 р. після закінчення дії Договору не повернув балансоутримувачу орендовані приміщення чим завдає шкоди майновим інтересам територіальної громади міста Львова.

Відповідач у відзивах на позовну заяву від 11.06.2012 р. та від 16.07.2012 р., а також доповненнях до відзиву від 03.07.2012 р. та від 17.07.2012 р. позовні вимоги заперечив повністю, вказавши, зокрема, що в супереч ст. 795 ЦК України сторонами не було дотримано процедури передачі майна в оренду та не було підписано акта приймання-передачі. Представлений позивачем акт приймання-передачі від 07.02.2008 р. відповідач вважає нікчемним, оскільки такий підписано до підписання самого Договору оренди.

Згідно п. 4.2. Договору перебіг терміну дії Договору оренди та настання обов'язку орендаря щодо внесення орендної плати, починається з дати підписання сторонами Акту здачі-приймання об'єкта оренди.

Відповідач стверджує, що оригінал Договору оренди йому було передано лише через два з половиною місяці від дати, яка вказана на Договорі, а тому встановлюючи дату підписання Договору слід виходити із дати отримання Договору оренди, виставлення орендодавцем рахунку на оплату орендної плати та факту самої оплати. Так, як перший рахунок на оплату орендної плати орендодавець виставив в кінці травня 2002 р., даний рахунок відповідач оплатив 31.05.2002 р., тому Договір оренди розпочав свою дію з 31.05.2002 р., а не з 21.03.2002 р. як стверджує позивач.

Також відповідач зазначає, що ним було здійснено капітальний ремонт приміщення, поміняно каналізаційне обладнання з третього по перший поверх, відновлені водостічні зовнішні труби. Ще у 2003 р. відповідач подав до Львівської міської ради клопотання про приватизацію орендованого приміщення, однак неодноразові спроби укласти договір купівлі-продажу майна виявились безрезультатними.

Після надіслання безпідставного, на думку відповідача, повідомлення про розірвання Договору оренди та виселення із приміщення від 01.04.2011 р. позивач жодних дій щодо приймання приміщення з оренди не вчинив, для підписання акту приймання передачі не з'явився. Позивачем виставлялись відповідачу рахунки за фактичне користування приміщенням, які відповідач вчасно та у повному обсязі оплачував. Таким чином, відповідач сумлінно виконував та продовжує виконувати покладені на нього обов'язки відповідно до умов Договору та вимог законодавства. Жодних претензій зі сторони балансоутримувача приміщення чи позивача протягом всього терміну дії Договору не було.

В судовому засіданні представники відповідача заперечення ФОП Аверіної Н.В. підтримали та із посилання на п. 3.7. Договору, наполягали на тому, що Договір оренди № 3-0665 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 21.03.2002 р. є неукладеним, а відтак позовні вимоги є безпідставними.

Окрім заперечень по суті позовних вимог відповідач у відзиві від 16.07.2012 р. заперечує повноваження прокурора на звернення до суду із позовом в інтересах Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради. На думку відповідача прокурор належним чином не обґрунтував, які саме інтереси держави порушувались чи порушуються відповідачем.

На спростування вищевказаних заперечень прокурор надав суду пояснення № 04/14-2135 вих. від 19.07.2012 р., в яких зазначив наступне:

За змістом рішення Конституційного суду України № З-рп/99 від 08.04.1999 р. (v003p710-99) під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах»потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

В контексті п. 2 ст. 121 Конституції України приписи п. 3 ч. 1 ст. 2 ГПК України прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форм власності.

Відповідно до Указу Президента України від 15.12.1999 р. № 1572/99 (1572/99) «Про систему центральних органів виконавчої влади»(з останніми змінами від 13.03.2006 р.) та Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади» (783-14) (з останніми змінами від 02.12.2010 р.) до системи органів виконавчої влади належать Кабінет Міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії, управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Управління комунальної власності Львівської міської ради належить до комунальної власності.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Львівська міська рада, яка наділена повноваженнями в галузі житлово-комунального господарства.

Оскільки «інтереси держави»є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, і ця заява, за ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в господарському суді.

Управління комунальної власності Львівської міської ради організоване, засноване і здійснює свою діяльність на міській комунальній власності, надання послуг проводить за встановленими відповідно до чинного законодавства тарифами. Його доходи являються суттєвим джерелом надходжень як у місцевий бюджет, так і в бюджет України у вигляді своєчасної спати податків, внесків до Пенсійного фонду, а також інших обов'язкових платежів. Несвоєчасне виконання умов договору призводить до зменшення фінансових надходжень у бюджети різних рівнів, що веде до заподіяння шкоди інтересам держави тому предмет спору зачіпає інтереси держави, оскільки несплата споживачами за оренду приміщень, які належать комунальній власності.

Із посиланням на вищевикладені доводи представник прокурора стверджував, що позов Прокуратурою Галицького району міста Львова подано підставно та просив суд розглянути спір по суті.

В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:

01.02.2002 р. Управлінням ресурсів Департаменту економічної політики Львівської міської ради видано Наказ № 20-А про укладення Договору оренди з приватним підприємцем Аверіною Н.В. на нежитлові приміщення 1-го поверху площею 19,5 кв.м. в буд. 3 71 по вул. Городоцькій у м. Львові.

07.02.2002 р. начальником ЖЕК-302 (балансоутримувачем приміщення) та ФО-П Аверіною Н.В. підписано Акт приймання-передачі приміщення.

Після підписання Акту приймання-передачі приміщення між Управлінням ресурсів Львівської міської ради (Орендодавець) та ФОП Аверіною Ніною Володимирівною (Орендар) було укладено Договір оренди № 3-0665 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 21.03.2002 р., відповідно до умов якого орендодавець взяв на себе зобов'язання передати, а відповідач прийняти в строкове платне користування нерухоме майно -нежитлове приміщення площею 19,5 м2 на вул. Городоцькій, 71 у м. Львові, що знаходиться на балансі ЖЕК-302.

Цільовим призначенням об'єкта оренди визначено -майстерня по ремонту комп'ютерної та офісної техніки (п. 2 Договору)

У розділі 3 Договору сторони погодили порядок передачі об'єкта в оренду від балансоутримувача орендарю.

Так, згідно п.п. 3.2., 3.4. Договору об'єкт оренди сторони повинні були передати по підписаному орендарем та балансоутримувачем акту приймання-передачі на дату підписання Договору.

Об'єкт оренди вважався переданим в оренду з моменту підписання акту здачі-приймання (п. 3.5. Договору).

Пунктом 3.7. Договору обумовлено, що у випадку не прийняття орендарем об'єкта оренди в терміни, вказані у п. 3.2. Договору (на дату підписання даного Договору), Договір вважається неукладеним.

Як вбачається із матеріалів справи Акт приймання-передачі нежитлового приміщення площею 19,5 кв.м. на вул. Городоцькій, 71 у м. Львові начальником ЖЕК № 302 та ПП Аверіною Н.В. було підписано 07.02.2002 р.

Відповідно до п. 4.1. Договору термін його дії визначений з 21.03.2002 р. по 21.03.2005 р. Перебіг терміну дії Договору оренди та настання обов'язку орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання сторонами акту здачі-приймання об'єкта оренди (п. 4.2 Договору).

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором (п. 4.3. Договору).

Суд встановив, що позивачем було направлено на адресу відповідача Повідомлення № 2302-вих-983 від 01.04.2011 р. про те, що Договір оренди № 3-0665 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 21.03.2002 р. припинив свою дію з 22.03.2011 р. Відповідача зобов'язано повернути балансоутримувачу орендоване приміщення у належному санітарно-технічному стані по акту приймання-передачі, а також провести повний розрахунок по сплаті орендної плати. Факт отримання вказаного повідомлення відповідач у відзиві на позовну заяву від 11.06.2012 р. визнав.

Згідно умов п.п. 9.1., 9.2. Договору повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється, зокрема, після закінчення дії Договору. Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5-ти днів з моменту закінчення терміну оренди.

Акт здачі-приймання об'єкта оренди сторони повинні були підписати протягом 15-ти днів з моменту настання однієї із подій, вказаних у п. 9.1. Договору (п.п. 9.3., 9.4 Договору).

В процесі розгляду справи суд встановив, що нежитлового приміщення площею 19,5 м2 на вул. Городоцькій, 71 у м. Львові відповідач з оренди не передав, акту здачі-приймання об'єкта оренди сторони не підписали.

З огляду на те, що після закінчення терміну дії Договору оренди відповідач продовжував фактично використовувати нежитлове приміщення, позивач на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України нарахував ФОП Аверіній Н.В. неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Згідно розрахунку позовних вимог за період з 01.04.2011 р. по 01.03.2012 р. розмір подвійної плати за користуванню приміщенням становить 9 025,54 грн.

Однак, із врахуванням здійснених відповідачем оплат, позивач, відповідно до уточнених позовних вимог просить суд стягнути з відповідача неустойку в розмірі 3 282,68 грн.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що уточнені позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав:

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Як вбачається із матеріалів справи спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору оренди № 3-0665 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 21.03.2002 р., відповідно до умов якого відповідачу в оренду було передано нежитлове приміщення загальною площею 19,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 71.

Факт передачі відповідачу приміщення підтверджується Актом приймання-передачі приміщення від 07.02.2002 р., який підписано сторонами та скріплено відтисками печаток.

Твердження відповідача щодо нікчемності вищевказаного акту приймання-передачі судом до уваги не приймаються, оскільки даний акт належно підписано обома сторонами, вказане в акті приміщення фактично було передано відповідачу, за оренду нежитлового приміщення відповідач сплачував орендну плату.

Судом встановлено, що підписанню акту приймання-передачі передував Наказ Управлінням ресурсів Департаменту економічної політики Львівської міської № 20-А від 01.02.2002 р. про укладення Договору оренди з приватним підприємцем Аверіною Н.В. на нежитлові приміщення 1-го поверху площею 19,5 кв.м. в буд. 3 71 по вул. Городоцькій у м. Львові.

Окрім того, наявність підписаного акту приймання-передачі приміщення на дату підписання Договору оренди передбачено п. 3.2. Договору.

Згідно приписів ч. 3 ст. 631 ЦК України сторонам надано можливість встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, доводи відповідача про те, що акт приймання-передачі від 07.02.2002 р. не має жодного відношення до Договору оренди № 3-0665 від 21.03.2002 р і про те, що такий акт сторони мали підписати лише після ознайомлення з умовами договору та після фактичного підписання договору є безпідставними.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ст. 763 ЦК України).

Пунктом 4.1. Договору оренди визначено термін його дії -з 21.03.2002 р. по 21.03.2005 р.

За змістом ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Положення вищенаведеної норми відображено і у п. 4.3. Договору, яким обумовлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

Як встановлено судом дію Договору оренди було пролонговано до 21.03.2011 р. У квітні 2011 р. позивачем було направлено на адресу відповідача Повідомлення № 2302-вих-983 від 01.04.2011 р. про припинення дії Договору з 22.03.2011 р.

Таким чином, із врахуванням положень ст. 764 ЦК України та п. 4.3. Договору оренди Договір припинив свою дію з 22.03.2011 р.

Згідно приписів ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі, коли наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В процесі розгляду справи суд встановив, що визначеного вищенаведеною правовою нормою обов'язку відповідач не виконав, орендованого майна з оренди не повернув та продовжував користуватися нежитловим приміщенням, сплачуючи при цьому плату за фактичне користування у розмірі орендної плати. Згідно уточнених позовних вимог заборгованість відповідача за фактичне користування приміщенням становить 3 282,68 грн.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України (436-15) , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Із врахуванням вищевикладеного, суд, перевіривши розрахунок уточнених позовних вимог прийшов до висновку, що уточнені позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи документами та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо заперечень відповідачем повноважень прокурора звертатися із позовною заявою в інтересах Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради то такі заперечення спростовуються наступним:

Пунктом 2 статті 121 Конституції України встановлено, що на Прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту (ч.2 ст. 2 ГПК України).

Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.99 року №3-рп/99 (v003p710-99) у справі №1-1/99 (далі -рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ (v003p710-99) визначено, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

В пункті 5 мотивувальної частини рішення КСУ (v003p710-99) передбачено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті 21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражного процесуального кодексу України.

З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з статтею 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 7 (v0007600-12) «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися в позовній заяві або іншому процесуальному документі, поданому прокурором або заступником прокурора.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та області ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до п.29,31,32 та ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення; створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб). Також, відповідно до п.п.2 п. а) ст. 29 вказаного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до Указу Президента України від 15.12.99 №1572/99 (1572/99) «Про систему центральних органів виконавчої влади»(з останніми змінами від 13.03.2006 р ) та Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади» (783-14) ( з останніми змінами від 02.12.2010 року) до системи органів виконавчої влади належать Кабінет Міністрів України, міністерства, комітет, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії, управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Департамент економічної політики є виконавчим органом Львівської міської ради, утвореним відповідно до Ухвали міської ради від 06.07.2006 р. № 94 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання»та згідно з чинним законодавством України. Основним серед завдань департаменту є, зокрема, забезпечення ефективного управління комунальною власністю в інтересах громади м. Львова.

Управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом департаменту економічної політики Львівської міської ради, утвореним відповідно до Ухвали Львівської міської ради від 06.07.2006 р №94 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання»(п.1.1 Положення про управління комунальної власності Львівської міської ради). Основним завданням управління (п.п.2.1-2.2 Положення) є виконання функції органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова; передача в оренду, відчуження (приватизація) майна комунальної власності територіальної громади м. Львова.

Управління є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету, міському голові та підпорядкованим директору департаменту ( п.1.2 Положення). Управління у своїй діяльності керується Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, Положенням про управління комунальної власності Львівської міської ради, іншими підзаконними нормативно-правовими актами (п.1.3 Положення).

Згідно Положення до компетенції управління відносяться такі повноваження: реалізація політики органів місцевого самоврядування Львова у сфері управління майном, що належить до власності територіальної громади міста ( комунальної власності міста); здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста, у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста; здійснення контролю за обліком, інвентаризацією майна, що належить до комунальної власності міста, його використанням і збереженням; надання в оренду комунального майна у порядку, встановленому міською радою; здійснення обліку орендованих платежів та контролю за їх надходженням тощо.

Повноваження по наданню в оренду комунального майна у порядку, встановленому міською радою та відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», позивач реалізовує шляхом укладення договорів оренди нерухомого майна з орендарями, яким це майно необхідне для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Вищевикладене дає можливість зробити висновок, що в даному випадку, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики, в силу покладених на нього повноважень є органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.

З огляду на вищезазначене суд вважає, що у даних правовідносинах прокурор підставно звернувся із позовною заявою в інтересах Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір, відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, покладається на останнього у повному обсязі (за вимоги майнового та немайнового характеру.).

Враховуючи наведене та керуючись ст. 121, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 599, 631, 759, 764, 785, ЦК України (435-15) , ст.ст. 2, 4-3, 33, 34, 43, 49, 82- 84 ГПК України, суд

1. Уточнені позовні вимоги задоволити.

2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Аверіну Ніну Володимирівну (79007, АДРЕСА_1. Ідентифікаційний код НОМЕР_1) звільнити та повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15. Ідентифікаційний код 25558625) нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 71, загальною площею 19,5 м2.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Аверіної Ніни Володимирівни (79007, м. Львів, вул. Т.Шевченка, 398/97. Ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15. Ідентифікаційний код 25558625) 3 282,68 грн. неустойки.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Аверіної Ніни Володимирівни (79007, АДРЕСА_1. Ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход державного бюджету (Отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 2 682,50 грн. судового збору.