СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство "Іллічівськтеплоенерго" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про внесення змін до договору на постачання та транспортування природного газу для потреб населення, бюджетних установ та організацій від 01.01.2005 № 008031-Т-ТП виклавши пункт 6.1.4. договору в наступній редакції:

1.В платіжних дорученнях замовник повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу.

2.Починаючи з січня 2010 року різниця в тарифах замовника (на теплопостачання населенню) сплачується замовником за відсутності заборгованості оплат по поточних платежах.

3.Різниця в тарифах замовника у розмірі 4,4 млн. грн. за 2010 рік та 6,5 млн. грн. - за січень - вересень 2011 року погоджується сторонами. Сторони докладають спільних зусиль для отримання субвенції з державного бюджету на погашення заборгованості в тарифах замовника.

4.Сплата різниці в тарифах відкладається до вирішення на законодавчому рівні питання відшкодування фактичної вартості теплової енергії від встановленого органом державної влади врегульованого тарифу на теплову енергію у 2011 році, але на строк не більш ніж 20 місяців

Позовні вимоги вмотивовані тим, що подальше виконання спірного договору на існуючих умовах суперечитиме ст. 648 ЦК України, Закону України від 08.07.2011 року №3682 (3682-17) та постановам КМ України від 11.05.2011 року №503 (503-2011-п) та №894 від 08.08.2011 року (894-2011-п)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.11.2011р., порушено провадження у справі №5/17-4575-2011.

07.12.2011р. представник позивача надав до суду клопотання про призначення комплексної економічної судової експертизи, проведення якої просить суд доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.12.2011р. у справі призначено комплексну судову економічну експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 21). Провадження у справі №5/17-4575-2011 зупинено до закінчення проведення експертизи та отримання господарським судом Одеської області експертного висновку по результатам проведеної експерти.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.05.2012р. у зв'язку з надходженням до господарського суду Одеської області повідомлення від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку експертизи, провадження у справі №5/17-4575-2011 поновлено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.06.2012р. справу №5/17-4575-2011 призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Одеської області.

Згідно розпорядження в.о. голови господарського суду Одеської області від 05.06.2012р. №5/17-4575-2011, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Погребна К.Ф., суддя Демешин О.А., суддя Горячук Н.О.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.06.2012р. справу №5/17-4575-2011 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Погребна К.Ф., суддя Демешин О.А., суддя Горячук Н.О.

01.06.2012р. до суду надійшло клопотання позивача про призначення комплексної судово-економічної експертизи, яке судом відхилено з огляду на його необґрунтованість.

Представники позивача позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні.

Представник відповідача позовні вимоги не визнає і просить відмовити у їх задоволенні, письмових заперечень на позов суду не надаd.

У судовому засіданні 16.07.2012р. після виходу суду з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, - суд встановив:

Між КП "Іллічівськтеплоенерго" та ВАТ "Одесагаз" укладено договір на постачання та транспортування природного газу для потреб населення, бюджетних та організацій від 01.01.2005р. № 008031-Т-ТП.

Порядок розрахунків по договору визначений розділом 6 договору.

Відповідно до п.6.1.4. договору : в платіжних дорученнях замовник повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу; при наявності заборгованості Облгаз зараховує кошти, що надійшли від замовника, як погашення заборгованості за газ, поставлений та протраспортований у минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу; кошти які надійшли від Замовника, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості по даному договору.

При цьому, невід'ємними частинами цього договору є додатки: додаткова угода №01-10 від 29.12.2009р. до договору, якою сторони продовжили термін дії договору до 31.12.2013року та протокол узгодження розбіжностей до договору № 008031-Т-ТП від 01.01.2005р.

06.10.2011 року КП "Іллічівськтеплоенерго" направлено до ВАТ "Одесагаз" два примірника додаткової угоди до договору на постачання та транспортування природного газу підприємствам, які відпускають теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та організацій від 01.01.2005 № 008031-Т-ТП.

Додатковою угодою позивач запропонував відповідачу внести зміни до пункту 6.1.4 договору в наступній редакції:

В платіжних дорученнях замовник повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу.

Починаючи з січня 2010 року різниця в тарифах замовника (на теплопостачання населенню) сплачується замовником за відсутності заборгованості оплат по поточних платежах.

Різниця в тарифах замовника у розмірі 4,4 млн. грн. за 2010 рік та 6,5 млн. грн. -за січень - вересень 2011 року погоджується сторонами. Сторони докладають спільних зусиль для отримання субвенції з державного бюджету на погашення заборгованості в тарифах замовника.

Сплата різниці в тарифах відкладається до вирішення на законодавчому рівні питання відшкодування фактичної вартості теплової енергії від встановленого органом державної влади врегульованого тарифу на теплову енергію у 2011 році, але на строк не більш ніж 20 місяців

Підставою внесення відповідних змін позивач зазначив Закон України від 08.07.2011р. №3682 (3682-17) «Про внесення змін до деяких законів України з питань врегулювання заборгованості за електричну енергію»; статтю 3 Постанови КМ України від 08.08.2011 року №894 (894-2011-п) "Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" ; пункт 10 Додатку 1 до постанови КМ України від 11.05.2011 року №503 (503-2011-п) "Про затвердження Порядку перерахування у 2011 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування "

У двадцятиденний строк, передбачений для розгляду пропозиції про зміну договору (ст. 188 ГК України), відповідач не надав відповіді щодо запропонованих змін до договору, що стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступних висновків:

Позовні вимоги вмотивовані посиланням на частину 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

За приписом пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 652 Цивільного кодексу України, на підставі якої пред'явлено зустрічний позов, передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до положень частини 2 ст. 652 цього Кодексу, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того,на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що для зміни договору в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України, заінтересована сторона повинна довести суду одночасну наявність обставин, викладених в частині 2 даної Статті.

Одночасна наявність даних умов є обов'язковим чинником, який надає право суду змінити умови договору на вимогу зацікавленої сторони.

При цьому сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору у рамках ст. 652 Цивільного кодексу України, повинна довести, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в не усуненні причин, які призвели до зміни обставин, відсутня.

Судом встановлено, що обставинами, які істотно змінились і якими обґрунтовує свої вимоги позивач, є внесення змін у законодавство стосовно списання заборгованості за спожитий природний газ, при цьому позивач посилається на статтю 2 Закону України від 08.07.2011 року №3682 «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», яка передбачає списання заборгованості виключно що обліковувалась станом на 1 січня 2010року та не погашена на дату введення в дію закону.

Втім, позивачем помилково визначена назва Закону України №3682 від 08.07.2011 року (3682-17) та зміст внесених ним змін до статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію":

Постановою КМ України від 11.05.2011 року №503 (503-2011-п) , на яку посилається позивач, затверджений Порядок перерахування у 2011 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, що додається.

Постановою КМ України від 08.08.2011 року №894 (894-2011-п) , на яку посилається позивач, визначений механізм списання заборгованості (у тому числі реструктуризованої) за природний газ та електричну енергію, зокрема із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, що нараховані на заборгованість за природний газ, а також за кам'яне і буре вугілля, газ нафтопереробки, нафтопродукти і природний газ підприємств, що виробляють електричну енергію, перед Держрезервом, яку реструктуризовано відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, відповідно до Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3682-17)

Предметом даного спору є внесення змін до договору на постачання та транспортування природного газу для потреб населення, бюджетних установ та організацій №008031-Т-ТП від 01.01.2005р. щодо порядку розрахунків за постачання та транспортування природного газу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначені обставини позивачем в порушення ст. 33 ГПК України не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки посилання позивача на зазначені законодавчі акти є безпідставними і не стосуються предмету спору.

Відповідно до ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ч.1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (ч.3 ст. 179 ГК України).

Частиною 4 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до ст.14 ЗУ «Про засади функціонування ринку природного газу» (2467-17|14) розподіл природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким газорозподільне підприємство зобов'язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, газорозподільними мережами до пункту приймання-передачі газу та передати його споживачу, який відповідно до законодавства має право на одержання зазначеного газу, а замовник зобов'язується сплатити за доставку газу за встановленою в договорі платою. Приписи п.2 зазначеної статті встановлено, що обов'язкові умови для газорозподільних підприємств та споживачів послуг, що надаються такими підприємствами, встановлюються в типовому договорі про транспортування природного газу газорозподільними мережами. Такий договір затверджений Постановою НКРЄ від 31.03.2011 року № 469 (v0469227-11) «Про затвердження Типового договору на розподіл природного газу».

Розділом 5 Типового договору (v0469227-11) встановлені умови визначення вартості послуг за Договором та порядок розрахунків.

Відповідно до п.5.7 Типового договору (v0469227-11) уразі надходження коштів від Замовника в сумі, що перевищує вартість фактично наданих послуг з транспортування газу у звітному місяці, переплата зараховується Газотранспортним підприємством:

- у разі наявності заборгованості за надані послуги - як погашення заборгованості в попередніх місяцях;

- у разі відсутності заборгованості за надані послуги - як оплата послуг у місяці, наступному за звітним.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виникнення спірних правовідносин не існувало затвердженої Кабінетом Міністрів України типової форми договору на газопостачання для потреб установ, а тому укладення договору на газопостачання між позивачем та відповідачем здійснено на підставі загальних положень щодо укладення договорів, визначених ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) та іншими нормативно-правовими актами щодо подачі та використання газу.

Втім, пункт 6.1.4 спірного Договору, що регламентує порядок розрахунків повністю кореспондується із нормами Типового договору на розподіл природного газу, затвердженого Постановою НКРЄ від 31.03.2011 року № 469 (v0469227-11) .

Таким чином, порядок дотримання газопостачальної дисципліни учасникам ринку природного газу, якими безпосередньо є сторони встановлений на законодавчому рівні, отже внесення запропонованих позивачем змін до пункту 6.1.4 Договору № 008031-Т-ТП від 01.01.2005р. суперечать вищевказаним положенням Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) та Постанові НКРЄ від 31.03.2011 року №469 (v0469227-11) «Про затвердження Типового договору на розподіл природного газу».

Під час прийняття рішення суд вирішує окрім питання, чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами це підтверджується, зокрема, і наявність фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, та доказів на їх підтвердження.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

На підставі зазначеного, суд робить висновок про те, що позивачем не надано доказів, в розумінні ст.ст. 32- 35 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а отже заявлені вимоги є недоведеними та безпідставними, у зв'язку з чим у задоволенні з позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82- 85 ГПК України, суд, -

У задоволенні позовних вимог Комунальному підприємству "Іллічівськтеплоенерго" до Публічного акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" про внесення змін до договору № 008031-Т-ТП від 01.01.2005р. -відмовити повністю.

рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст.ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.