Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 118352,80 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу. Позов обґрунтований ст.ст. 993, 1172, 1191 ЦК України, ст. 27 ЗУ "Про страхування".

До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 03.07.2012 року до 12.07.2012 року до 12:30.

02.07.2012 року до господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в його задоволенні.

Суд, дослідивши відзив та додані до нього докази, долучає їх до матеріалів справи.

03.07.2012 року до господарського суду від позивача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду докази.

Суд, дослідивши надані докази, долучає їх до матеріалів справи.

12.07.2012 року до господарського суду від позивача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Суд, дослідивши надані докази, долучає їх до матеріалів справи.

12.07.2012 року до господарського суду від відповідача надійшли пояснення по справі.

Суд, дослідивши пояснення, долучає їх до матеріалів справи.

12.07.2012 року до господарського суду від позивача надійшло клопотання, в якому він просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_3, який на момент ДТП перебував на посаді директора ХОДТРК та був власником автомобілю "Ауді" д.н.з. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4

Відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд не знаходить правових підстав для задоволення клопотання позивача, оскільки позивачем не доведено суду яким чином та на які права та обов'язки ОСОБА_3 можу вплинути рішення з цієї справи.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" (v0006600-12) , результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

В судовому засіданні представник позивача підтримує позов у повному обсязі та просить суд його задовольнити.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

В зв'язку із зміною назви Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" відповідно до реєстраційних дій від 10.01.2011 р. було перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Омега".

15.10.2008 року на а/д Київ - Харків сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). Учасниками ДТП були ОСОБА_4, який керував транспортним засобом "Ауді", д.н. НОМЕР_2 та на час скоєння ДИП знаходився у трудових відносинах з Харківською обласною державною телерадіокомпанією (далі - ХОДТРК), та ОСОБА_5, що керував транспортним засобом "Фольцваген", д.н. НОМЕР_3. Автомобіль ОСОБА_5 застраховано в Закритому акціонерному товаристві "АСК "Омега" за договором страхування наземного транспорту № 018-07-0020-20 від 07.07.2008 р.

Згідно постанови Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28.11.2008 року по справі № 3-14512/08 ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні правопорушення і притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України.

На підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту та відповідно до страхового акту № 2262-Т, розрахунку суми страхового відшкодування, Позивачем було виплачено страхове відшкодування в сумі 118 352,80 гри. (сто вісімнадцять тисяч триста п'ятдесят дві гривні, 80 копійок), що підтверджується платіжними дорученнями № 5494 від 25.12.2008 р. та № 5513 від 26.12.2008 р.

Частиною 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічне зазначено і в ст. 27 Закону України "Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті має регресний характер.

Оскільки в матеріалах справи наявні докази виплати страховиком (позивачем) страхового відшкодування, його звернення з позовною заявою до суду про стягнення грошових коштів в порядку регресу не суперечить положенням чинного законодавства.

Глава 82 ЦК України (435-15) містить норми про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої особистим немайновим правам фізичної особи та майну фізичної або юридичної особи внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності інших осіб.

Згідно ч.1 ст. 1166 ЦК України, така шкода відшкодовується в повному обсязі, особою яка її завдала.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. (Ст. 1172 ЦК України. "Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою").

На підставі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Проте, дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

У ХОДТРК створено підрозділ "Гараж", який станом на 15.10.2008 р. складався з 15 транспортних засобів, та працівників, які їх обслуговували, що підтверджується Переліком автотранспортних засобів ХОДТРК станом на 01.11.2008 р. за даними бухгалтерського обліку.

16.07.2007 р. ОСОБА_4 був прийнятий до ХОДТРК водієм 1 класу підрозділу гараж. Для виконання службових обов'язків водія за ОСОБА_4 було закріплено автомобіль ГАЗ-3110, державний номерний знак НОМЕР_4, за збереження якого він був відповідальний (підтверджується довідкою № 4 від 27.06.2012р., наказом про прийом на роботу від 16.07.2007 р. № 108-К, інвентаризаційним описом основних засобів від 31.10.2008 р). Свої службові обов'язки ОСОБА_4 виконував лише на даному транспортному засобі.

Згідно з пп. 2.1 п. 2 Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Державного комітету статистики України N 74 від 17.02.98 р. (z0149-98) , перевізники, які експлуатують службові легкові автомобілі - власні або орендовані (без водія), зобов'язані при випуску автомобіля з гаража видати водієві оформлений відповідно до вимог цієї Інструкції Подорожній лист форми N 3. Подорожній лист службового автомобіля оформлюється тільки на один робочий день (зміну) і видається за умови здачі водієм подорожнього листа за попередній день роботи. На більший строк подорожній лист видається у випадках транспортного обслуговування у міжміському сполученні понад одну добу відповідно до наказу чи розпорядження перевізника.

Як свідчать матеріали справи, 15.10.2008 р. подорожній лист ОСОБА_4 не виписувався. Наказ про відрядження ОСОБА_4 або ОСОБА_3 (власник автомобілю "Ауді" А-6 номерний знак НОМЕР_2) 15.10.2008 р. не видавався (підтверджується журналом реєстрації наказів по основній діяльності, відомістю обліку).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з п. 3 роз'яснень Вищого Арбітражного суду України N 02-5/215 від 01.04.1994 року (v_215800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/239 від 29.12.2007 р. (va239600-07) ), якщо шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, його володілець несе відповідальність перед потерпілим і у тому разі, коли це є наслідком вини осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах або експлуатують таке джерело на підставах, передбачених Законом (85/96-ВР) .

У володінні, користуванні або розпорядженні ХОДТРК, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, транспортний засіб "Ауді", д.н. НОМЕР_2 не перебував, що підтверджується Переліком автотранспортних засобів ХОДТРК станом на 01.11.2008 р. за даними бухгалтерського обліку). Власником автомобілю "Ауді", д.н. НОМЕР_2, був ОСОБА_3, що підтверджується довідкою № 8249858 про ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ХОДТРК, як власника транспортних засобів, у 2008 році на виконання вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) була застрахована, що підтверджується довідкою НАСК "Оранта" від 25.06.2012 р. № 60, договором № 958 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19.12.2007 р.).

Серед переліку забезпечених засобів страхувальника, що є додатком 1 до договору № 958 від 19.12.2007 р. є автомобіль ГАЗ-3110, державний знак № НОМЕР_4, який було закріплено за ОСОБА_4 Тобто, якби ОСОБА_4, виконуючи свої трудові обов'язки, потрапив у ДТП, завдану шкоду відшкодовувала б НАСК "Оранта".

Отже, доказами наданими суду підтверджується, що ОСОБА_4, на момент скоєння ДТП своїх трудових обов'язків не виконував.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено суду те, що шкода була спричинена працівником відповідача під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, позовні вимоги спростовані відповідачем, а тому суд відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати покладаються позивача.