Позивач - Ужгородська міська рада звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів: 1. Закарпатської обласної ради; та 2. Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання неправомірним та скасування абзацу першого рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих від 17.01.1963 р. № 24 " Про використання приміщень, які вивільняються районними організаціями в м. Ужгороді " .

Представник позивача у судове засідання не з'явився.

Представники відповідачів у судове засідання двічі не з'явилися і відзиви на позовну заяву суду не надали.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, без участі представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд -

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що будинок крайового суду, що розміщений на пл. Леніна, 5 в м. Ужгороді після розповсюдження на території Закарпаття дії законів СРСР в 1944 році відносився до державної власності і до 02.11.1966 року знаходився на балансі будинкоуправління № 1 Ужгородського міськвиконкому.

Виконавчий комітет Закарпатської області Ради депутатів трудящих 17.01.1963 року прийняв рішення № 24 " Про використання приміщень, які звільняються ", яким вирішив погодитись з пропозицією обласної ради профспілок про передачу їй на баланс будинку № 5 по площі Леніна в місті Ужгороді.

Зазначене рішення облвиконкому суперечило діючому на той час законодавству та виходило за межі повноважень виконкому обласної Ради депутатів трудящих.

Стаття 10 Конституції СРСР та ст. 10 Конституції УРСР містила приписи, згідно з якими державна власність існувала як самостійна форма, відмінна від власності профспілкових та громадських об'єднань .

Відповідно до пункту 4 постанови Ради народних комісарів СРСР від 15.02.36 N 254 " Про порядок передачи державних підприємств, будівель і споруд " із змінами, внесеними постановою Ради Міністрів СРСР від 18.05.56 N 660, передача будівель і споруд державними органами кооперативним ( в тому числі колгоспам ) і громадським організаціям здійснюється Міністрами ( керівниками відомств ) СРСР і Радами Міністрів союзних республік, за належністю, залежно від підпорядкованості державного органу, який бере участь у цій передачі.

Цей нормативний акт діяв до 16.10.1979 року втратив чинність після введення в дію нового положення, яке також передбачало необхідність дозволу РМ СРСР на передачу державного майна громадським організаціям ( постанова Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979 р. N 940 " Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будівель та споруд ЗП СРСР 1979 № 26 ст. 172 ) і передбачав, що виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих передають кооперативним та іншим громадським організаціям майно, яке знаходиться у державній власності за згодою центральних органів цих організацій та з дозволу Ради Міністрів СРСР.

В даному випадку Раднарком СРСР ( Рада Міністрів СРСР ) не давала згоди на передачу будинку крайового суду з державної власності до власності профспілок і крім того цей будинок не знаходився на балансі Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих, тому остання, чи її виконком не мали повноважень розпоряджатись цим будинком, а тим більше давати згоду на зміну суб'єкту права власності щодо майна, яке їм не належало і навіть не знаходилось їх оперативному управлінні.

Закарпатської облвиконком, давши згоду на передачу будинку № 5 по площі Леніна ( теперішня назва -площа Народна ) в місті Ужгороді Закарпатській обласній Раді профспілок рішенням № 24 від 17.01.1963 р. вийшов за межі своєї компетенції і фактично вирішив питання, яке повинна була вирішувати Рада Міністрів СРСР.

Після прийняття цього рішення обласна Рада профспілок не стала власником будинку № 5 по площі Леніна і будинок знаходився на балансі будинкоуправління № 1 Ужгородського міськвиконкому більше 3 -х років до 02.11.1966 р. і 02.11.1966 р. Ужгородський міськвиконком, рішенням № 484 передав будинок № 5 з балансу будинкоуправління № 1 на баланс облпрофради. Перебування майна на балансовому обліку юридичної особи не являється ознакою виникнення ( переходу ) права власності. Зазначене рішення Ужгородського міськвиконкому також не відповідало вимогам чинного в той час законодавства, зокрема ст. 91, ч. 8 ст. 241 ЦК УРСР та постанови Ради народних комісарів СРСР від 15.02.36 N 254 " Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд " із змінами, внесеними постановою Ради Міністрів УРСР від 18.05.56 N660, оскільки було прийнято не на підставі дозволу Ради Міністрів УРСР, а на підставі незаконного рішення облвиконкому.

Таким чином, як стверджує позивач Ужгородський міськвиконком, за згодою Закарпатського облвиконкому, в порушення чинного законодавства, розпорядився державною власністю, яка знаходилась в оперативному управлінні міськвиконкому без згоди органу уповноваженого розпоряджатись державною власністю, а саме Ради Міністрів СРСР і передав будинок № 5 на пл. Леніна в місті Ужгороді на баланс громадській ( профспілковій ) організації.

12.09.1991 р. Ужгородська міська Рада народних депутатів ХХІ скликання, діючи в межах своїх повноважень, обґрунтовано скасувала рішення свого виконавчого комітету № 484 від 02.11.1966 р., яке не відповідало вимогам закону.

рішення VIII сесії Ужгородської міської Ради народних депутатів ХХІ скликання від 12.09.1991 р. не оскаржувалося зацікавленими сторонами і є чинним. Після прийняття цього рішення, перестали існувати належні правові підстави для визнання власником будинку № 5 на пл. Леніна в місті Ужгород Закарпатської облпрофради.

Разом з тим, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, оскільки виконавчий комітет Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих ліквідовані і всі питання власності в даний час повинні вирішуватись правонаступниками Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих та її виконкому.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 33, 82- 85 ГПК України, суд -

В позові відмовити.

рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.