За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"доПриватного підприємства "Валтар"простягнення 20 991,63 грн.Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Борисюк О.В.від відповідача:Стрішенець М.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (надалі -КП "Київреклама") звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Валтар" (надалі -ПП "Валтар") про стягнення 20 991,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва №00324 від 29.08.2007 р. позивач передав у тимчасове користування місця для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 15 397,32 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 309,60 грн., пені у розмірі 1 285,36 грн., 3% річних у розмірі 481,93 грн. та індексу інфляції у розмірі 1 517,42 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

рішенням господарського суду міста Києва від 22.11.2011 р. у справі №4/418, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р., позов задоволено повністю, стягнуто з ПП "Валтар" на користь КП "Київреклама" суму основного боргу у розмірі 15 397,00 грн., пеню у розмірі 1 285,00 грн., індекс інфляції у розмірі 1 517,42 грн., 3% річних у розмірі 481,93 грн. штраф у розмірі 2 309,60 грн., державне мито у розмірі 209,92 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2012 р. у справі №4/418 рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р. скасовано, а справу №4/418 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2011 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р. у справі №4/418 скасовані з підстав ненадання судами належної оцінки: по-перше, припиненню строку дії договору №00324 від 29.08.2007 р. на підставі пункту 8.1 такого договору у зв'язку з закінченням строку дії дозволу, по-друге, виконанню сторонами п.п. 3.4.2, 3.6.3 договору щодо надання та отримання актів приймання-передачі наданих послуг, а по-третє, листу ПП "Валтар" №5 від 02.02.2010 р. про призупинення надання права на тимчасове користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами згідно адресної програми.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва справу №4/418 передано на розгляд судді Бойко Р.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2012 р. справу № 4/418 прийнято до свого провадження та присвоєно їй новий номер № 4/418-48/231-2012, розгляд справи призначено на 06.06.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2012 р. розгляд справи відкладено до 25.06.2012 р. у зв'язку із невиконанням сторонами вимог ухвали суду та необхідністю витребування додаткових доказів.

В судовому засіданні 25.06.2012 р. оголошувалась перерва до 27.06.2012 р.

Представник позивача в судове засідання з'явилася, вимоги ухвали суду виконала, позовні вимоги підтримала повністю.

В судове засідання представник відповідача з'явилася, вимоги ухвали суду виконала, проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав того, що договір №00324 від 29.08.2007 р. припинив свою дію внаслідок припинення дії дозволу з 31.12.2008 р., а також позивачем не було надано доказів користування відповідачем місцями для розміщення зовнішньої реклами протягом спірного періоду.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях 06.06.2012 р., 25.06.2012 р. та 27.06.2012 р. здійснювалася фіксація за допомогою технічних засобів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

29.08.2007 р. між Головним управлінням з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), КП "Київреклама" (підприємство) та ПП "Валтар" (розповсюджувач зовнішньої реклами) було укладено договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення об'єкту (-ів) зовнішньої реклами № 00324 від 29.08.2007 р. (надалі -"Договір"), відповідно до умов якого робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування місця для розміщення рекламного засобу на підставі оформленого належним чином дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане місце відповідно до типових правил розміщення зовнішньої реклами, порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві та здійснює оплату за його користування.

Відповідно до п. 3.4.1 Договору (зі змінами, внесеними Додатковою угодою №00324/07-2 до Договору) підприємство зобов'язується до 20 числа поточного місяця формувати рахунки на оплату за тимчасове користування місцем для розміщення РЗ у відповідності до умов цього договору.

Відповідно до п.3.6.15 Договору (зі змінами, внесеними Додатковою угодою №00324/07-2 до Договору) розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язався щомісячно, не пізніше 20 числа поточного місяця, отримувати у Позивача рахунки на оплату права за тимчасове користування місцями для розташування зовнішньої реклами.

Згідно п. 3.6.14 Договору Відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити на поточний рахунок підприємства відповідну плату за Договором.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що розмір плати за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та складається з базової плати, що включає в себе базові тарифи перемножені на коефіцієнт диференціації в залежності від зони розміщення РЗ, та коригуючи коефіцієнтів. Базова плата вказується в Додаткових угодах до цього договору.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця на поточний рахунок підприємства.

Додатковою угодою №ТК/0003 від 29.08.2007 р. до Договору сторони погодили місце розміщення рекламного засобу та розмір орендної плати в сумі 1 425,60 грн.

Додатковими угодами №00324/07-2 від 02.03.2009 р. та №00324/07-3 від 04.09.2009 р. сторонами змінено порядок (розмір) нарахування орендної плати.

Додатковою угодою №2 від 02.09.2009 р. сторонами визначено строк наданого права на користування місцем до 10.07.2012 р.

На виконання умов Договору позивачем передано в тимчасове користування місце для розміщення рекламного засобу, передбачене Додатковою угодою №ТК/0003 від 29.08.2007 р. до Договору.

10.01.2011 р. сторонами укладено Додаткову угоду №00324/07-4 до Договору, відповідно до умов якої розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язується демонтувати рекламний засіб, що розташований згідно дозвільної документації, а саме: №06859-04, а підприємство зобов'язується з моменту факту демонтажу рекламного засобу не нараховувати плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів відповідно до договору.

10.01.2011 р. сторони підписали акт про демонтаж рекламного засобу до Додаткової угоди №00324/07-04.

На виконання вимог ухвали суду з огляду на заперечення відповідача щодо неясності періоду заявленої до стягнення заборгованості, позивач в поясненнях, що подані 25.06.2012 р. (а.с. 32-33 т.2) деталізував, що заявлена до стягнення заборгованість виникла за період з 01.01.2010 р. по 10.01.2011 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення заборгованості по сплаті платежів у період з 01.01.2010 р. по 10.01.2011 р. за користування об'єктом зовнішньої реклами за адресою: Оболонський р-н, вул. Маршала Тимошенка, 6.

Договір є змішаним договором та містить елементи договорів оренди та надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глав 58, 63 Цивільного кодексу України (435-15) та Глави 30 Господарського кодексу України (436-15) .

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та повернення відповідно до Додаткової угоди №00324/07-4 від 10.01.2011 р. орендованого місця для розміщення об'єкту зовнішньої реклами (демонтування рекламного засобу) 10.01.2011 р.

Отже, у спірний період (з 01.01.2010 р. по 10.01.2011 р.) місце для розміщення рекламного засобу за адресою: Оболонський р-н, вул. Маршала Тимошенка, 6, знаходилося у користуванні ПП "Валтар".

Щодо твердження про припинення строку дії Договору у зв'язку з закінченням строку дії дозволу 31.12.2008 р. суд відзначає таке.

Відповідач зазначає, що у період з 01.01.2009 р. по 10.07.2009 р. дозвіл на розміщення зовнішньої реклами №06859-04 не був чинний, а тому Договір припинив свою дію на підставі п. 8.1 Договору.

В той же час суд відзначає, що предметом даного спору є стягнення з відповідача плати за користування місцем для розміщення рекламного засобу за адресою: Оболонський район, вул. Маршала Тимошенка, 6, у період з 01.01.2010 р. по 10.01.2011 р., тобто період, в який відповідач фактично користувався спірним місцем для розміщення РЗ.

Статтею 627 Цивільного кодекс України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано того, що сторонами протягом 2009-2010 років вчинені дії, спрямовані на підтвердження чинності Договору, які полягають у наступному:

- підписано додаткову угоду №2 від 04.09.2009 р. до Договору в якій вказано дату кінця строку дії дозволу - 10.07.2012 р. (а.с. 14 т.1);

- підписано додаткову угоду №00324/07-3 від 04.09.2009 р. до Договору в якій між іншим погоджено з 04.09.2009 р. розмір базової плати за Договором (а.с. 15 т.1);

- підписано додаткову угоду №00324/07-4 від 10.01.2011 р., яким погоджено питання демонтажу рекламного засобу (п.1), а також визначено момент розірвання Договору (п.5) (а.с. 21 т.1);

- листом №5 від 02.02.2010 р. ПП "Валтар" визнало наявність заборгованості за Договором за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. у розмірі 21 663,16 грн. (а.с. 12 т.2).

Наведене свідчить про волевиявлення сторін на продовження існування правовідносин за Договором, що узгоджується із приписами ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України.

Додатковим підтвердження погодження сторонами дії Договору у період з 01.01.2009 р. по 10.07.2009 р. є підписана сторонами Додаткова угода №00324/07-2 від 02.03.2009 р., в якій сторонами вносилися зміни до Договору, погоджувалася базова плата (а.с.17 т.1), що спростовує доводи відповідача про припинення дії Договору з 01.01.2009 р.

Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2010 р. та постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2010 р. у справі №21/34, позовні вимоги КП "Київреклама" про стягнення з ПП "Валтар" заборгованості з орендної плати за Договором за період з 01.03.2009 р. по 31.12.2009 р. задоволено повністю.

Вказаним рішенням встановлено існування у відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів на користь позивача у період з 01.03.2009 р. по 31.12.2009 р. у розмірі 21 663,16 грн., які відповідач не вчинив "в порушення умов Договору" (абз. 5 стор. 3 постанови КАГС від 21.06.2010 р. -а.с. 40 т.2), а відтак і чинності Договору у вказаний період. Наведеною постановою (абз. 2 стор.4 -а.с.41) встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав неналежним чином.

Частиною 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Наведений факт має преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. №8 (v0008700-07) передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (v1427600-03) ).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (чинності Договору у період з 01.03.2009 р. по 31.12.2009 р.), адже існування даної обставини підтверджують судові рішення у спорі, що виник між тими ж сторонами, які не можуть бути поставлені під сумнів (справа №21/34).

Переоцінка факту чинності Договору у період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. у зв'язку із припинення дії дозволу 31.12.2008 р. буде свідчити про поставлення під сумнів судових рішень у справі №21/34, що є недопустимим.

Надаючи оцінку зверненню відповідача з проханням призупинити надання права на тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів у лютому 2010 року суд відзначає наступне.

Листом №5 від 02.02.2010 р. ПП "Валтар" звернулося до позивача з проханням призупинити надання права на тимчасове користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами згідно адресної програми у зв'язку із складним фінансовим становищем та не звертатися до суду із позовом про стягнення заборгованості за 2009 рік. (а.с. 12 т.2).

Суд відзначає, що ні умовами Договору, ні Порядку розміщення зовнішньо реклами в м. Києві, не передбачене поняття призупинення надання права користування місцем для розміщення рекламних засобів.

Твердження відповідача про те, що під призупиненням надання права на тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів ПП "Валтар" мало на увазі розірвання Договору судом відхиляються, оскільки матеріалами справи підтверджується наступне звернення останнього до позивача саме з листами про розірвання дозволу та Договору №1 від 04.01.2011 р. (т.1 а.с.80), №2 від 04.01.2011 р. (т. 1 а.с. 84) та №38 від 04.01.2011 р. (т.1 а.с.81).

Використання в різних листах інших понять: призупинення (лист №5 від 02.02.2010 р.) та розірвання (листи від 04.01.2011 р.) свідчить про розуміння відповідачем різниці між вказаними поняттями.

Більш того, прохання розірвати Договір, які містяться в листах від 04.01.2011 р., укладання додаткової угоди №00324/07-4 від 10.01.2011 р., яким погоджено питання демонтажу рекламного засобу (п.1), а також визначено момент розірвання Договору (п.5) (а.с. 21 т.1) спростовує твердження відповідача про розірвання Договору у лютому 2010 року.

Із наявного у матеріалах справи відзиву ПП "Валтар" на позов (а.с. 56-57 т.1) вбачається, що відповідач погоджується із тим, що Договір розірвано з 10.01.2011 р. і з цього моменту його зобов'язання по сплаті платежів за Договором припинилися.

За таких обставин, у спірний період відповідач користувався місцем для розміщення рекламного засобу за адресою: Оболонський р-н, вул. Маршала Тимошенка, 6.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця на поточний рахунок підприємства.

Згідно з п. 4.5 Договору плата сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами окремо по кожному рахунку-фактурі. Неотримання розповсюджувачем зовнішньої реклами рахунків-фактур в строки, визначені цим договором, не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від внесення ним плати за договором та не є перешкодою для нарахування підприємством штрафних санкцій, передбачених цим договором та чинним законодавством.

Таким чином, умовами Договору сторонами погоджено щомісячну систему сплати платежів за користування місцями для розміщення РЗ.

Суд відзначає, що нарахування орендної плати за користування місцями для розміщення рекламних засобів не залежить від підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, оскільки узгодивши щомісячну систему сплати орендних платежів та погодивши щомісячний розмір такої плати, обов'язок внесення орендної плати відповідачем не пов'язаний з підписанням сторонами таких актів.

Крім того, пунктами 3.4.2 та 3.6.3 Договору встановлений обов'язок позивача надати, а відповідача отримати акт приймання-передачі наданих послуг до 5 числа наступного після звітного місяця, а плата за користування місцем для розміщення рекламного засобу у відповідності до п. 4.3 Договору сплачується відповідачем не пізніше 25 числа поточного місяця,

Таким чином, обов'язок відповідача сплачувати плату за користування місцем для розміщення рекламного засобу виникає раніше, ніж обов'язок надати/отримати акт приймання-передачі наданих послуг, що спростовує твердження відповідача про те, що оплата обумовлена підписанням відповідного акту.

Матеріали справи не містять доказів звернення у спірному періоді відповідача до позивача з проханнями чи скаргами щодо ненадання актів, хоча за змістом п.3.6.3 Договору відповідач зобов'язаний одержати акт до 5 числа наступного після звітного місяця.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 4.3 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 25 числа поточного місяця, а не підписання актів не є підставою ні для звільнення його від виконання такого обов'язку, ні для зупинення його виконання.

Доказів сплати платежів за наведений період відповідачем не надано, а тому заборгованість відповідача з орендної плати у період з 01.01.2010 р. по 10.01.2011 р. згідно наявних у матеріалах справи рахунків, що відповідає погодженій Договором платі становить 15 397,32 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 15 397,32 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Твердження відповідача про ненадання позивачем доказів користування ПП "Валтар" місцем для розміщення рекламних засобів протягом спірного періоду, оскільки акти приймання-передачі наданих послуг не були підписані, судом відхиляються з огляду на те, що відповідно до Порядку розміщення зовнішньо реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1100 від 23.08.2007 р. (ra_021017-07) , розповсюджувач зовнішньої реклами не звільняється від плати при відсутності рекламного засобу на місці, по якому виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення щодо надання дозволу.

До того ж, сторонами в п.1.3, 2 додаткової угоди №00324/07-4 від 10.01.2011 р. погоджено нарахування плати до дати фіксації факту демонтажу рекламного засобу, що підтверджується актом, а акт підписано сторонами (в т.ч. ПП "Валтар") 10.01.2011 р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ПП "Валтар" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості за Договором у розмірі 15 397,32 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі

2 309,60 грн., пені у розмірі 1 285,36 грн., 3% річних у розмірі 481,93 грн. та індексу інфляції у розмірі 1 517,42 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з

01.01.2010 р. по 01.08.2011 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 7.4 Договору за несвоєчасне або неповне внесення плати розповсюджувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

За перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить

1 285,13 грн. В іншій частині -0,23 грн. пеня обрахована невірно, оскільки позивачем не враховані положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (оскільки 25.04.2010 р., 25.07.2010 р., 25.09.2010 р. та 25.12.2010 р. припадають на вихідні дні, а тому останній день виконання грошового зобов'язання переноситься на понеділок).

Відповідно до п. 7.5 Договору за прострочення внесення платежів за тимчасове користування місцем для розміщення РЗ, що складає більше 1 місяця, розповсюджувач зовнішньої реклами додатково сплачує штраф у розмірі 15% простроченої суми.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки -пені та штрафу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічне застосування наведених норм міститься в постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 р. у справі №20/246-08, що згідно ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим при розгляді інших справ.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем строків сплати орендних платежів, прострочення виконання грошового зобов'язання більше складає більше 1 місяця, то правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 309,60 грн.

Підстави для застосування строків позовної давності по вимогам про стягнення пені та штрафу, що нараховані у період до 22.09.2010 р. (один рік з дня подачі позову) згідно ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України у суду відсутні, оскільки відповідачем ні усно, ні письмово не заявлено про застосування цього строку.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснює перерахунок індексу інфляції та 3% річних з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.

За перерахунком суду розмір індексу інфляції, що підлягає стягненню з відповідача становить 1 298,10 грн. В іншій частині (219,32 грн.) індекс інфляції та обрахований невірно (не враховані положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Суд перевірив та вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі

481,93 грн., нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 01.01.2010 р. по 01.08.2011 р.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ПП "Валтар" на користь КП "Київреклама" заборгованості у розмірі 15 397,32 грн., пені у розмірі 1 285,13 грн., штрафу у розмірі 2 309,60 грн., індексу інфляції у розмірі 1 298,10 грн. та 3% річних у розмірі 481,93 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог (пеня у розмірі 0,23 грн. та індекс інфляції у розмірі 219,32 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

1. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Валтар" (02002, м. Київ, вул. Каховська, 71-А; ідентифікаційний код 30055546) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (01030, м. Київ, вул. М.Коцюбинського, 12-А; ідентифікаційний код 26199714) заборгованість у розмірі 15 397 (п'ятнадцять тисяч триста дев'яносто сім) грн. 32 коп., штраф у розмірі 2 309 (дві тисячі триста дев'ять) грн. 60 коп., пеню у розмірі 1 285 (одна тисяча двісті вісімдесят п'ять) грн. 13 коп., індекс інфляції у розмірі 1 298 (одна тисяча двісті дев'яносто вісім) грн. 10 коп., 3% річних у розмірі 481 (чотириста вісімдесят одна) грн. 93 коп., державне мито у розмірі 207 (двісті сім) грн. 72 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 233 (двісті тридцять три) грн. 53 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення -27.06.2012 р.