У судовому засіданні 06.06.2012, на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору №14/1515/10 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2010.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2012 було порушено провадження у справі №5011-35/4014-2012, розгляд справи призначено на 16.05.2012.

16.05.2012 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 16.05.2012 представником позивача було подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі №5011-35/4014-2012.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2012, на підставі ст.ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу, продовжено строк вирішення спору у справі №5011-35/4014-2012, розгляд справи відкладено на 06.06.2012.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін Господарський суд міста Києва, -

30.12.2010 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (надалі - відповідач) та Відкритим акціонерним товариством "Харківгаз", яке в подальшому було перейменоване у Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" (надалі - відповідач) було укладено Договір №14/1515/10 купівлі -продажу природного газу (надалі - Договір).

Відповідно до умов Договору (п.п. 1.1., 1.2.) продавець (відповідач) зобов'язується передати у власність покупцю (позивачу) у 2011 році імпортований природний газ, а позивач зобов'язується прийняти у власність та оплатити газ на умовах даного Договору.

Газ, що постачається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання, які є кінцевими Споживачами.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що спірний Договір не відповідає нормам діючого законодавства та містить норми, які значно погіршують становище однієї із сторін, а саме позивача, що дає підстави визнати даний договір недійсним відповідно до ст. ст. 215, 230 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

10.02.2011 Національною комісією регулювання електроенергетики України (надалі -НКРЕ) було прийнято Постанову №212 (v0212227-11) "Про затвердження типового договору на купівлю продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу)".

Пунктом 2 вказаної Постанови зобов'язано власників природного газу та суб'єктам господарювання, що провадять діяльність на підставі ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) у двотижневий термін з дати набрання чинності цією постановою.

На виконання вимог вищевказаної Постанови №212 (v0212227-11) позивач звернувся до відповідача з листом №2637 від 26.07.2011 з пропозицією привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на купівлю -продаж природного газу.

З вищевказаним листом позивачем було направлено на адресу відповідача Додаткову угоду до Договору, в якій було запропоновано відповідачу змінити текст Договору, з врахуванням вимоги постанови НКРЕ №212 від 10.02.2011 (v0212227-11) .

Проте, відповідач вищевказану Додаткову угоду не підписав та лист позивача від 26.07.2011 №2637 залишив без реагування.

Позивач вказує на те, що виходячи з аналізу розділу 7 Договору "Відповідальність сторін", вбачається, що відповідальність сторін неоднакова. На думку позивача в Договорі існує певна неспіврозмірність відповідальності сторін Договору, а саме в пункти 7.2., 7.3, 7.4 Договору вказують на нерівність прав Покупця та Продавця.

Також, пункт 7.5. Договору передбачає право Продавця (відповідача) в односторонньому порядку припинити постачання газу Покупцю (позивачу) та/або в односторонньому порядку розірвати цей договір.

Пункт 7.6. Договору закріплює обов'язок позивача сплатити до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки, вартість спожитого газу понад плановий/узгоджений обсяг.

Всупереч ч. 6 ст. 232 ГК України пункт 7.7 Договору наділяє Продавця правом нарахування неустойки протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

З огляду на викладене, позивач вважає, що розподіл прав та відповідальності між сторонами не є рівним.

Крім того, позивач зазначив, що між сторонами існують взаємовідносини, які регулюються договором №14/144/11 від 31.01.2011р. про надання послуг з транспортування природного газу розподільним трубопроводами. Предметом цього договору є надання ПАТ "Харківгаз" ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" послуги з транспортування розподільними трубопроводами. Позивач вважає, що відповідальність по вказаному вище Договору також є нерівною. Наприклад п. 7.4. вказаного Договору передбачає сплату НАК "Нафтогаз України" пені в розмірі 0,01% від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 1% від суми простроченого платежу.

В зв'язку з тим, що відповідач є монополістом на ринку постачання газу ПАТ "Харківгаз" було вимушено укладати договори на завідомо невигідних умовах.

Окремо позивач звернув увагу суду на пункт 10.5 Договору, який передбачає, що сторони цього договору мають статус платника податку на прибуток на загальних умовах, передбачених Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

У зв'язку з набуттям чинності Податкового кодексу України (2755-17) з 01.04.2011р. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , на який є посилання в п. 10.5. Договору втратив чинність. Отже, позивач вказує на те, що Договір містить посилання на Закон, який втратив чинність.

Також, позивач вказує, що спірний Договір не відповідає вимогам Типового договору затвердженого Постановою НКРЕ №212 від 10.02.2011р. (v0212227-11) з огляду на наступне:

1) розділ 2 Договору "Кількість та якість газу" не містить в собі графік запланованих по місяцях кварталів обсягів, що плануються передаватися по цьому Договору; крім того, не враховані пункти 2.1.2, 2.2 які передбачені типовим договором, а саме п. 2.1.2. Типового договору (v0212227-11) згідно якого допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами згідно п. 2.1 цього договору планованого обсягу продажу газу без коригування планованого обсягу.

Пункт 2.2. Типового договору (v0212227-11) передбачає, що добовий розподіл планованого обсягу продажу газу здійснюється рівномірно, виходячи з середньодобового обсягу передачі газу. Середньодобовий обсяг передачі визначається шляхом ділення планованого обсягу продажу газу на кількість днів у відповідному місяці.

2) розділ 6 Договору "Порядок та умови проведення розрахунків" не містить положення, передбачені розділом 6 Типового договору. Таким чином, позивач стверджує, що порядок та умови проведення розрахунків, що передбачені Договором, не відповідають затвердженим положенням типового договору.

З огляду на наведене, позивач вважає, що Договір №14/1515/10 від 30.12.2010р. купівлі-продажу природного газу не відповідає нормам діючого законодавства та містить норми, які значно погіршують становище однієї із сторін, а саме позивача. Відповідно позивач вважає, що даний Договір підлягає визнанню недійсним, як такий що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Відповідач проти позову заперечував, у відзиві на позов посилався на те, що позивачем не було доведено факту порушення прав останнього з боку відповідача в силу ст.ст. 16, 215 Цивільного кодексу України, та ст. 207 Господарського кодексу України.

Також відповідач зауважив, що позивач в позовній заяві посилається на Постанову Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.02.11р. №212 (v0212227-11) "Про затвердження Типового договору на купівлю -продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу)" та повідомляє, що листом від 26.07.2011р. №2637 позивач звертався до відповідача з проханням оформити з боку Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" додаткову угоду №2 до договору від 30.12.10 №14/1515/10.

Відповідач вказує, що до позовної заяви додано лише ксерокопію повідомлення про вручення цінного листа, з якого неможливо зробити висновок про вміст врученого листа. ПАТ "Харківгаз" додано до позову погоджену та підписану сторонами додаткову угоду №2 до договору від 30.12.10 №14/1515/10.

Ні в листі від 26.07.11 №2637 ні в позовній заяві, позивач не зазначив чим саме укладений Договір не відповідає вимогам передбаченим до типового договору затвердженого Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.02.2011р. №212 (v0212227-11) .

Таким чином, відповідач вважає, що посилання позивача не невідповідність умов Договору типовій формі договору, що була затверджена Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.02.2011р. №212 (v0212227-11) "Про затвердження Типового договору на купівлю -продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу)" є необґрунтованими та безпідставними.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину. До вказаних умов слід віднести:

- законність змісту правочину;

- наявність у особи, яка вчиняє правочин необхідного обсягу цивільної дієздатності;

- вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі;

- відповідність форми вчинення правочину вимогам закону;

- спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 даного кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. При цьому, такі обставини повинні існувати у момент його вчинення.

У своїх вимогах позивач посилається на невідповідність умов спірного Договору умовам Типового договору, затвердженого Постановою НКРЕ №212 від 10.02.2011 (v0212227-11) "Про затвердження Типового договору на купівлю -продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу)", проте позивачем не надано суду відповідних обґрунтувань та належних доказів на їх підтвердження, відносно того, в чому саме полягає незаконність умов укладеного правочину.

Слід вказати, що в своїх вимогах позивач посилається на нерівність прав сторін визначених в умовах спірного Договору.

Суд не може прийняти до уваги такі посилання позивача, оскільки такі підстави не є підставами для визнання правочину недійсним у розумінні ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Нерівність прав сторін визначених в умовах Договору не є тотожним поняттю невідповідності умов Договору вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження викладеного в позові.

Таким чином, вимоги позивача про визнання недійсними договору №14/1515/10 купівлі -продажу природного газу від 30.12.2010р. є безпідставними та необґрунтованими, документально не підтвердженими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по оплаті судового збору згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (435-15) ст. ст. 32, 33, 35 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарський суд міста Києва, -

1. У позові відмовити повністю.

2. рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.