Позивач, Публічне акціонерне товариство "Харківміськгаз", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, про скасування рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 2-К від 05.01.2012 р. у справі № 1/02-102-10 та покладення на Відповідача судовий збір.

07 травня 2012 року Позивачем надано заяву про уточнення позовних вимог, яку прийнято до розгляду ухвалою суду від 10 травня 2012 року, про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 2-К від 05.01.2012 р. у справі № 1/02-102-10.

Представник Позивача у судовому засіданні уточненні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Також надав додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (v0075600-02) (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 (v_289800-97) із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (v_675600-07) (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) (надалі - ГПК України (1798-12) ), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

рішенням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 2-К від 05.01.2012р. у справі № 1/02-102-10, порушеної за матеріалами позапланової перевірки Публічне акціонерне товариство "Харківміськгаз", визнано, що останній за результатами діяльності в 2008, 2009, 2010 роках станом на грудень 2011р. займає монопольне (домінуюче) становище на ринку встановлення побутових газових лічильників населенню в межах м. Харкова із частками - 59, 81, 64 та 46,8 відсотків відповідно. Також рішенням встановлено, що Позивач, встановивши та застосувавши економічно необґрунтовану вартість монтажних робіт шляхом збільшення годинної заробітної плати бригади, яка виконує ці роботи, що призвело до завищення вартості послуги з встановлення ПЛГ в цілому, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку встановлення ПЛГ (побутовий лічильник газовий) населенню в межах м. Харкова, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку. За вказані порушення Відповідач наклав на Позивача штраф на підставі ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" в сумі 34 000 грн.

Згідно висновків відповідача за результатами діяльності в 2008-2010 роках Позивач займає монопольне (домінуюче) становище на ринку встановлення ПЛГ у зв'язку з тим, що частка товариства перевищує 35%.

Під час перевірки Позивач надавав інформацію щодо кількості лічильників, встановлених за рахунок коштів, що були закладені в структуру тарифу на постачання природного газу, затвердженого НКРЕ України, для фінансування "Програми оснащення житлового фонду м. Харкова лічильниками газу", тобто за рахунок коштів останнього. Крім того, була надана інформація щодо кількості лічильників, встановлених за рахунок споживачів. При розрахунку долі ринку Відповідач врахував всі встановлені лічильники незалежно від джерела фінансування робіт.

У зв'язку з тим, що підприємство встановлювало лічильники газу як за власні кошти, так і за рахунок абонентів, доля ринку на думку Позивача повинна бути розрахована тільки виходячи з кількості лічильників, встановлених за рахунок абонента. В 2008 році вона склала 7%, в 2009 році - 21%, в 2010 - 10%.

Роботи з монтажу приладів і засобів вимірювання у сфері газопостачання та газообладнання включені до Переліку робіт з провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури. Згідно Постанови КМУ від 5 грудня 2007 р. N 1396 "Про ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві" (1396-2007-п) ліцензування будівельної діяльності та контроль за додержанням ліцензійних умов здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами.

Положення на ринку ПАТ "Харківміськгаз" не підпадає по жодному з критеріїв, прописаних в Законі України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , таким чином не займає монопольне (домінуюче) становище на цьому ринку.

Відповідач територіальними межами ринку встановлення ПЛГ визначив місто Харків, посилаючись на територію, в межах якої ПАТ здійснює постачання населенню природного газу за регульованим тарифом.

Постачання природного газу за регульованим тарифом є ринком природної монополії, яку регулює Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики (раніше - НКРЕ). Згідно ліцензії, виданої НКРЕ, територією провадження діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом є м. Харків та частина Харківського та Дергачівського районів Харківської області.

Відповідач, в рішенні вказує, що при формуванні цін на виконання монтажних робіт Позивачем було завищено вартість робіт за рахунок невідповідності фактичного розряду робітників (середній розряд 5,5) вимогам "Державних будівельних норм Д.2.4-15-2000. Збірник 15. Внутрішні сантехнічні роботи" (далі - ДБН), в якому визначений середній розряд робіт 4,5.

Однак, згідно ввідної частини ДБН, "норми носять обов'язковий характер при визначенні вартості об'єктів, будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств державної власності. По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, дані норми носять рекомендований характер, їх застосування і обумовлюється контрактом".

Основними видами діяльності Відповідача є постачання природного газу за регульованим тарифом та його розподіл. Будівельна діяльність є додатковою діяльністю, яка супутня основній. На виконанні робіт по основній та по супутній діяльності задіяні одні й ті ж працівники. Персонал працює за почасово-преміальною формою оплати праці. У зв'язку з тим, що при виконанні робіт по основній діяльності Позивач експлуатує систему газопостачання міста, яка є потенційно небезпечним об'єктом, розряди працівникам встановлюються, виходячи із вимог нормативних документів, а саме Довідника кваліфікаційних характеристик працівників (ДКХПЗ).

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі ГК України (436-15) ), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначає, що товар - це будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема, цінні папери).

У частині першій статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище, якщо на цьому ринку в нього немає жодного конкурента.

Стаття 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначає, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено. рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Таке знаходить своє підтвердження і п. 1 Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» 29.10.2008 N 04-5/247 (v0247600-08) і у пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 (v3-2-700-05) N 3.2.-2005 де зазначено, що закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення), а розгляд справ за участю органів Антимонопольного комітету України здійснюється господарськими судами на загальних засадах рівності перед законом і судом та змагальності, визначених статтями 42 і 43 ГПК України.

На підставі вище зазначених положень законодавства суд зазначає, що спір у виниклій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України (1798-12) .

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 ЦК України.

Стаття 20 Господарського кодексу України (надалі - ГК України (436-15) ) визначає, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до змісту ст. 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення про: визнання факту недобросовісної конкуренції; припинення недобросовісної конкуренції; офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей; накладання штрафів; закриття провадження у справі.

За ч. 4 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Зокрема, порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого: (а) згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»; (б) за результатами перевірки відповідно до частини п'ятої статті 57 цього Закону; (в) за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону, (г) а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше. Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.

У відповідності до Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Висновок про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища може бути здійснено лише за результатами спеціального дослідження, яке включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку, причому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища. Таке дослідження проводиться органом Антимонопольного комітету України в порядку, передбаченому Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 N 49-р (z0317-02) (далі - Методика), розробленою відповідно до статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

У відповідності до 2 Методики, визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку; визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку; складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку. визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.

Згідно п.1 статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

У відповідності до вимог ст. 14 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" господарська діяльність здійснюється на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад. Діяльність здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Позивач здійснює діяльність з встановлення ПЛГ на підставі ліцензії, виданої Харківською обласною державною адміністрацією, тобто територією провадження діяльності по встановленню Позивачем ПЛГ є не місто Харків, як зазначає Відповідач, а Харківська область.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: (а) неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; (б) недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; (в) невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; (г) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Цей перелік підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 29.10.2008 N 04-5/247 (v0247600-08) порушення органами Антимонопольного комітету України визначеної законом компетенції цих органів у прийнятті ними рішень повинно мати наслідком визнання господарським судом відповідних рішень недійсними.

У п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» від 03.12.2004 N 04-5/3180 (v3180600-04) визначено, що підстави для визнання судом недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого стосовно суб'єкта господарювання, мають бути зазначені й обґрунтовані у позовній заяві цього суб'єкта господарювання.

В а. 1 п. 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 (v5_35800-00) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» зазначено, зокрема, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Порядок прийняття рішення органом Антимонопольного комітету України вважається порушеним, якщо таке рішення підписано не уповноваженою на це особою.

Що ж до недодержання органом Антимонопольного комітету України інших процедурних правил у розгляді справ про порушення конкурентного законодавства або при проведенні ним перевірки додержання суб'єктом господарювання конкурентного законодавства, то воно може мати наслідком визнання господарським судом відповідного рішення такого органу недійсним лише у випадках, коли відповідне порушення унеможливило або істотно ускладнило з'ясування фактичних обставин, що мають значення для прийняття правильного рішення у справі, наприклад, порушено право особи, яка бере участь у справі, на подання доказів, клопотань, усних і письмових пояснень (заперечень), пропозицій щодо питань, які виносяться на експертизу, тощо.

Якщо порушення органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справи про порушення конкурентного законодавства не призвело до прийняття неправильного рішення по суті розглянутої ним справи, то у господарського суду з урахуванням положень частини другої статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» немає підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.

За п. 15.4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 29.10.2008 N 04-5/247 (v0247600-08) господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 N 49-р (z0317-02) .

Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Суд особливо звертає увагу на те, що відповідно до приписів п. 3 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкуренційного законодавства» від 24.10.2006 N 01-8/2361 (v2361600-06) у вирішенні спору зі справи, обставини якої пов'язані з визначенням меж товарного ринку та/або монопольного становища суб'єкта господарювання на ньому, господарський суд не повинен знову визначати такі межі та/або монопольне становище після того, як це зробив орган Антимонопольного комітету України, і таким чином перебирати на себе повноваження зазначеного органу, а має перевірити відповідність прийнятого у зв'язку з цим рішення органу Антимонопольного комітету України вимогам чинного законодавства.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як зазначено в п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства» від 21.08.2007 N 01-8/741 (v_741600-07) у вирішенні спору, пов'язаного з визнанням недійсним рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України, яким дії підприємства кваліфіковано як зловживання монопольним (домінуючим) становищем, господарські суди повинні вичерпно з'ясовувати обставини, з якими закон пов'язує визнання певних дій таким зловживанням.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем не спростовані обставини викладені в позовній заяві стосовно того, що роботи по встановленню побутових лічильників природного газу для населення можуть здійснюватись будь-якими суб'єктами господарювання, що мають відповідну ліцензію на будівельну діяльність. Відповідач всупереч вимогам Методики під час визначення монопольного (домінуючого) положення Позивача на ринку встановлення ПЛГ, не складав перелік основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп) на ринку встановлення ПЛГ в Харківській області (не означив потенційних конкурентів Позивача, які можуть встановлювати ПЛГ на ринку).

Господарський суд при розгляді справи перевірив правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, не перебираючи при цьому на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами згаданого Комітету (підпункт 15.5 пункту 15 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 (v0015600-11) "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства") і встановив неправильність застосування з боку Відповідача правових норм які регулюють спірні правовідносини, зокрема норм матеріального та процесуального права які встановлюють порядок проведення перевірок у відповідній сфері та визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання - ст.ст. 12, 30 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 14 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, що є підставою для задоволення позовних вимог

Відповідно до статей 44- 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, керуючись Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, 173, 174, 179, 193, Господарського кодексу України (436-15) , керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44- 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 2-К від 05.01.2012 р. у справі № 1/02-102-10.

Стягнути з Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (61200, м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 6 підїзд, 1 поверх, код 22630473) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" (61004, м. Харків, вул. Жовтневої революції, 57/59, п/р 260323022986 у філії ХОУ ВАТ "Ощадбанк" м. Харків, МФО 351823, код, 003359552) судовий збір у розмірі 1 073,00 грн.