Товариство з обмеженою відповідальністю «Діамед»звернулося в Господарський суд м. Києва з позовом до Поліклініки № 2 Дніпровського району м. Києва про визнання договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду продовженим.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач відмовився від визнання договору продовженим.

З цих підстав позивач просить суд зобов'язати відповідача укласти з позивачем додаткову угоду до договору оренди № 2231/8 від 15.04.2008, та визнати договір оренди № 2231/8 від 15.04.2008 укладений між позивачем та відповідачем продовженим до 31.12.2014.

Ухвалою від 14.03.2012 порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 02.04.2012.

02.04.2012 представник відповідача у судовому засіданні подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом задоволено, у зв'язку з чим у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву до 09.04.2012 та зобов'язано відповідача виконати вимоги ухвали суду про порушення провадження від 14.03.2012.

09.04.2012 представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 03.05.2012.

В судовому засіданні 03.05.2012 представник позивача подав клопотання про зупинення провадження у справі та клопотання про уточнення позовних вимог (згідно якого просив суд визнати бездіяльність Поліклініки № 2 Дніпровського району м. Києва незаконною та визнати договір оренди № 2231/8 від 15.04.2008 року укладеним між Поліклінікою №2 Дніпровського району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діамед»та продовженим до 31.12.2014), судом відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог і просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача уточнені позовні вимоги не визнавав і просив суд в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.04.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

27.07.2007 між Поліклінікою № 2 Дніпровського району м. Києва (далі по тексту -орендодавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед"(далі по тексту -орендар, позивач) було укладено договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі по тексту -Договір). Договір зареєстрований у книзі записів Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення від 15.04.2008 № 2231/8.

Відповідно до п. 1.1. Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 526/583-1 від 21.12.2006 (raa526023-06) передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (об'єкт оренди) за адресою : м. Київ, пр-т Тичини, 22 для розміщення аптечного пункту.

Об'єктом оренди згідно Договору є нежиле приміщення на 1 поверсі будівлі загальною площею 28,40 кв. м. (п. 2.1. Договору).

Згідно п. 9.1. Договору строк дії договору встановлено з 27.07.2007 до 25.07.2008.

Відповідно до п. 9.3. Договору після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

26.07.2008 між позивачем та відповідачем укладено Угоду на тимчасову оренду нерухомого майна (далі по тексту - Угода), за умовами п. 1 якої орендодавець передав на підставі рішення Київради № 526/583-1 від 26.12.2006 (raa526023-06) в користування орендарю площу 28,4 кв. м. на 1 поверсі по пр. Тичини, 22 терміном на 1 рік.

18.01.2012 позивачем на адресу відповідача направлено заяву про продовження договору оренди майна № 2231/8 від 15.04.2008 терміном на 2 роки та 364 дні, строком на 31.12.2014 та проект Додаткової угоду від 01.2012 до договору оренди майна № 2231/8 від 15.04.2008, згідно якої позивач направив відповідачу пропозицію про внесення змін в Договір № 2231/8 від 2008, а саме: пункт 2.2. викласти в наступній редакції «Вартість об'єкта оренди визначена експертним шляхом та становить 110 400,00 грн., без ПДВ, (сто десять тисяч чотириста гривень 00 коп.) станом на 31.12.2011»; пункт 3.1. викласти в наступній редакції «За користування об'єктом оренди орендар проводить оплату орендованого майна в розмірі 1 106,21 грн., без ПДВ, щомісячно до 10 числа поточного місяця, на рахунок «ОРЕНДОДАВЦЯ». За несвоєчасне внесення орендної плати нараховується пеня в розмірі 2,5 % суми недоїмки за кожний день прострочення (включаючи день оплати)»; пункт 9.1. викласти в наступній редакції «Термін дії договору встановлюється сторонами до 31.12.2014 року»

Спір виник у зв'язку з тим, що відповідач відмовляється від визнання Договору №2231/8 від 15.04.2008 продовженим.

Дослідивши подані матеріали справи в їх сукупності суд зазначає наступне:

Згідно п. 2 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що право комунальної власності -це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно п. 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності…

Згідно ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно із частиною 2 ст. 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні у містах ради та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київської міської ради № 67/1122 від 19.02.2009 (ra0067023-09) «Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва» Поліклініці № 2 Дніпровського району міста Києва було дозволено переукласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діамед» договір оренди нежитлового приміщення площею 28,4 кв. м., що знаходиться по пр. П. Тичини, 22 строком на 2 роки 364 дні, але Орендар не надав Орендодавцю висновок експертної оцінки для розрахунку орендної плати, яка є основним документом для оформлення договору та не скористався можливістю продовжити договір оренди на новий термін.

В подальшому Київська міська рада своїм рішенням № 1015/4453 від 08.07.2010 (ra1015023-10) «Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва» внесла зміни до рішення № 67/1122 від 19.02.2009 (ra0067023-09) , згідно якого в переукладенні договору оренди нежитлового приміщення площею 28,4 кв. м., що знаходиться по пр. П.Тичини, 22 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діамед»відмовлено.

Слід зазначити, що дані рішення Київської міської ради стосувались виключно можливості переукласти Договір № 2231/8 від 15.04.2008.

Листами № 54/1 від 21.01.2009, № 1268 від 06.10.2009, № 042/15/6-8245 від 04.11.2010, № 1220 від 09.11.2010, № 042/11/4-4129 від 27.04.2011, № 445 від 05.05.2011, № 042/11/4-6466 від 22.06.2011, № 666 від 06.07.2011 відповідач звертався до позивача з вимогою про звільнення приміщення у зв'язку з тим, що Договір № 2231/8 від 15.04.2008 року закінчив свою дію 25.07.2008 року, а також зазначив, що укладання договору на новий термін можливе тільки на конкурсних засадах.

Доказів того, що органом уповноваженим управляти майном комунальної власності територіальної громади міста Києва прийнято рішення про надання дозволу позивачу переукласти або продовжити оренду приміщення за договором № 2231/8 від 15.04.2008 не подано.

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення правовідношення.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги про визнання продовженим договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду від 27.07.2007 (Договір зареєстрований у книзі записів Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення від 15.04.2008 № 2231/8) подовженим до 31.12.2014 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85, ГПК України (1798-12) , -

В позові відмовити повністю.

рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.