За позовом:Закритого акціонерного товариства "Трансбус", м.Київ до відповідача 1:Відкритого акціонерного товариства "Пасавтопром", м.Львів до відповідача 2:Товариства з обмеженою відповідальністю "Технолюкс", м.Львів про:визнання недійсним Договору від 10.11.2004 року купівлі-продажу будівель загальною площею 1019,6 кв.м, що знаходяться за адресою: с.Звенигород Пустомитівського району Львівської області, укладеного між ВАТ "Львівський автобусний завод" та ТзОВ "Технолюкс"

Суддя Король М.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 24.01.2012 р.)

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 05.03.2012 р.)

В судовому засіданні 12.04.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Закрите акціонерне товариство "Трансбус" (м. Київ) звернулось до господарського суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Пасавтопром" (м. Львів) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Технолюкс" про визнання недійсним Договору від 10.11.2004 року купівлі - продажу будівель загальною площею 1019,6 кв.м, що знаходяться за адресою: с.Звенигород Пустомитівського району Львівської області, укладеного між ВАТ "Львівський автобусний завод" та ТзОВ "Технолюкс".

Ухвалою суду від 22.02.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 13.03.2012 р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду від 13.03.2012 р. та від 26.03.2012 р.

Представник позивача в судові засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях по справі від 26.03.2012 р. Позовні вимоги обґрунтовує, зокрема, тим, що умови договору купівлі -продажу нерухомого майна від 10.11.2004 р., укладеного між відповідачами, не відповідають статутним цілям товариства відповідача 1 та його призначенню. У додаткових поясненнях по справі від 26.03.2012 р. представник позивача просить суд визнати поважними причини пропущення строку позовної давності.

11.04.2012 р. через канцелярію суду від позивача поступила заява (вх. №7944/12) про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження будівлі загальною площею 1019, 6 кв. м, що знаходиться за адресою: с. Звенигород Пустомитівського району Львівської області. Ухвалою суду від 12.04.2012 р. суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В судовому засіданні 12.04.2012 р. представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи. Представник відповідача 2 проти вказаного клопотання заперечив. Суд відхилив клопотання представника позивача з огляду на те, що наявних в матеріалах справи доказів є достатньо для розгляду та вирішення спору по суті в межах 2-х місячного строку, встановленого ст. 69 ГПК України для вирішення господарським судом спору. В силу положень ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Враховуючи факт неодноразового відкладення розгляду справи, суд вважає, що у сторони позивача було достатньо часу для подання необхідних доказів в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідач 1 явки повноважного представника в судові засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, проти позовних вимог у встановленому порядку не заперечив, причин неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору, підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення №7901406843915.

Ухвали суду надсилались відповідачу 1 на юридичну адресу підприємства згідно відомостей Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний в матеріалах справи).

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце наступного судового засідання. ( Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 (v0018600-03) від 26.12.2011 р.).

Відповідач 2 явку повноважного представника в судові засідання забезпечив, позовні вимоги заперечив з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву від 12.03.2012 р. (вх. №5242/12). Свої заперечення обґрунтовує тим, що, на його думку, ЗАТ "Трансбус" є неналежним позивачем у даній справі, вважає безпідставним твердження позивача про перевищення головою правління ВАТ "Львівський автобусний завод" Комаром В.С. своїх повноважень. Крім того, просить суд застосувати позовну давність в порядку ст. 267 ЦК України.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

10.11.2004 р. між Відкритим акціонерним товариством "Львівський автобусний завод", правонаступником якого є ВАТ "Пасавтопром", (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технолюкс" (покупець) укладено договір купівлі -продажу, згідно п.1 якого продавець продав, а покупець купив будівлі (базу відпочинку), загальною площею 1019,6 кв. м, що знаходиться в с. Звенигород Пустомитівського району Львівської області. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за №4224. Продавець передав покупцю об'єкт продажу згідно акту прийому -передачі від 22.11.2004 р., як встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 13-16.12.2005 р. у справі №1/1051-8/228. (копія рішення міститься в матеріалах справи).

Провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Львівський автобусний завод", правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Пасавтопром", порушене 14.06.2006 р. за заявою Української державної інноваційної компанії в особі Львівського регіонального відділення.

Ухвалою від 08.12.2006 р. суд затвердив реєстр вимог кредиторів відкритого акціонерного товариства "Пасавтопром".

За результатами перегляду згаданої ухвали за нововиявленими обставинами 30.07.2008 р. суд ухвалу господарського суду від 08.12.2006 р. про затвердження реєстру вимог кредиторів у справі №6/95-8/165 змінив за нововиявленими обставинами та затвердив реєстр вимог кредиторів відкритого акціонерного товариства "Пасавтопром" (кредиторські вимоги ЗАТ "Трансбус" в сумі 67 230 496 грн. включено до реєстру вимог кредиторів ВАТ "Пасавтопром", до четвертої черги).

Позивач просить суд визнати недійсним договір від 10.11.2004 року купівлі -продажу будівель загальною площею 1019,6 кв.м., що знаходяться за адресою: с.Звенигород Пустомитівського району Львівської області, укладений між ВАТ "Львівський автобусний завод" та ТзОВ "Технолюкс" з мотивів його невідповідності статутним цілям відповідача 1 та його призначенню, наслідком чого стали значні матеріальні збитки відповідача 1, що призвели до порушення провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Львівський автобусний завод" та неможливості розрахуватись з кредиторами.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку

діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю

господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч.2 ст. 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В силу положень ч.ч. 1,3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

На думку позивача, має місце порушення ч.ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України.

Позивач у позовній заяві стверджує про перевищення головою правління ВАТ "Львівський автобусний завод" Комарем В.С. своїх повноважень на укладення спірного договору та продаж майна за заниженою ціною, а отже завдання відповідачу 1 збитків.

Наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності у голови правління ВАТ "Львівський автобусний завод" Комара В.С. для укладення договору купівлі -продажу від 10.11.2004 року підтверджується статутом ВАТ "Львівський автобусний завод", затвердженим загальними зборами акціонерів ВАТ "Львівський автобусний завод" 14.05.2004 р. та зареєстрованим Управлінням державної реєстрації Львівської міської ради 25.06.2004 р., № запису 08302. Згідно п.п. 15.1, 15.4 статуту, виконавчим органом акціонерного товариства є Правління акціонерного товариства, яке очолює Голова Правління акціонерного товариства. Голова Правління акціонерного товариства у межах наданих йому повноважень укладає угоди щодо придбання та відчуження основних засобів (у тому числі передача їх в оренду (лізинг), в безоплатне або спільне користування, безоплатна передача з балансу на баланс та відчуження іншими способами), матеріальних і нематеріальних активів акціонерного товариства на суму, в межах до 5% Статутного фонду акціонерного товариства по кожній угоді або сумарно по кількох угодах, укладених щодо одного і того ж предмету правочину.

Відповідно до п.2.3 статуту ВАТ "Львівський автобусний завод", статутний фонд товариства становить 41 000 000 грн. Відтак, голова правління вправі одноособово приймати рішення щодо укладення угод про відчуження основних засобів товариства на суму, що не перевищує 2 050 000 грн. Враховуючи те, що вартість відчужених основних фондів не перевищувала вказаної суми, голова правління ВАТ "Львівський автобусний завод", підписуючи спірний договір, діяв в межах повноважень, визначених статутом.

Згідно з ч. 4 ст. 92 ЦК України, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені

юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

В матеріалах справи відсутні докази звернення зі сторони ВАТ "Пасавтопром" з моменту вчинення головою правління Зубарем В.С. оспорюваного правочину та станом на теперішній час з вимогами про відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями голови правління.

Крім того, посилання позивача на ту обставину, що об'єкт нерухомості продано за заниженою ціною, що, за твердженням позивача, завдало збитків відповідачу 1, є необгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни

(тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам

держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

За вказаних обставин, сторони правочину мали право встановлювати ціну за спільною домовленістю. У відповідності до п.1 договору від 10.11.2004 р., продаж вчинено за 50 000,00 грн.

В даному випадку договір купівлі -продажу укладався між господарюючими суб'єктами, позивачем не надано доказів існування ціни на спірний об'єкт, яка мала встановлюватись або регулюватись уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Доказів відсутності вільного волевиявлення у сторін договору суду не подано.

У відповідності до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд не застосовує строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем 2, оскільки про наявність спірного договору позивач дізнався на зборах комітету кредиторів ВАТ "Пасавтопром" 09.08.2010 р., на яких виступив арбітражний керуючий Ковалко Г.І. зі звітом про фінансовий стан боржника. З огляду на викладене, позивачем не пропущено строку позовної давності.

Матеріалами справи та вищенаведеними нормами підтверджено, що позивач звернувся з позовом до господарського суду фактично в інтересах відповідача 1.

Заперечення відповідачем позовних вимог з тих мотивів, що спір про визнання оспорюваного правочину повинен розглядатись в межах провадження у справі про банкрутство ВАТ "Пасавтопром", є безпідставним з огляду на таке.

Постановою господарського суду Львівської області від 21.02.2012 р. у справі №6/95-8/165 ВАТ "Пасавтопром" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Згідно ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі Закон), ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Відповідно до ч.10 ст. 17 наведеного Закону, керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про

банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на

одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Таким чином, ч. 10 ст. 17 Закону передбачає можливість визнання недійсними укладених до порушення провадження у справі про банкрутство договорів, які не виконані повністю або частково.

Ч. 1 ст. 203 ГК України визначено, що господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управленою стороною.

Оскільки відповідач 1 продав та фактично передав, а відповідач 2 прийняв і оплатив спірне майно, договір від 10.11.2004 р. виконаний повністю, а тому не може бути визнаний недійсним на підставі ч. 10 ст. 17 Закону.

Звернення ліквідатора до господарського суду з заявами про визнання недійсними угод боржника на підставі ч.11 ст. 17 Закону в межах провадження у справі про банкрутство статтею 25 Закону не передбачено.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження порушення його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення між ВАТ "Львівський автобусний завод" та ТзОВ "Технолюкс" договору від 10.11.2004 року купівлі-продажу будівель загальною площею 1019,6 кв. м, що знаходяться за адресою: с.Звенигород Пустомитівського району Львівської області, у зв'язку чим суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.