Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради (надалі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі по тексту - відповідач) про зобов'язання укласти договір № 1 в редакції від 23.11.2011 року про списання заборгованості Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2012 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 5011-69/2570-2012, розгляд справи призначено на 15.03.2012 року.

15.03.2012 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

У судовому засіданні 15.03.2012 року представник позивача надав оригінали документів для огляду та усні пояснення по справі, в яких підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.03.2012 року виконав вимоги ухвали суду та надав усні пояснення по суті спору, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 15.03.2012 року було оголошено перерву до 27.03.2012 року, про що сторони були повідомлені під розписку.

21.03.2012 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідач подав відзив на позов.

У зв'язку з необхідністю подання додаткових доказів у справі, у судовому засіданні 27.03.2012 року, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 06.04.2012 року, про що сторони були повідомлені під розписку.

У судовому засіданні 06.04.2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва –

07 липня 2011 року господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення у справі № 21-5005-5457-2011, яким стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 2 221 763, 68 грн., з яких 554 811, 81 грн. пені, 3% річних у розмірі 455 700, 58 грн. та 1 211 251, 29 грн. інфляційних втрат за прострочення заборгованості за договором № 06-09-1453ТЕ-4 від 23.09.2009 року на поставку природного газу, укладеного між позивачем та відповідачем.

Відповідно до пункту 2.2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) на умовах, визначених цим Законом підлягає списанню заборгованість (у тому числі встановлена судовим рішенням) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і несплачена станом на дату набрання чинності цим законом.

Пунктом 2.5 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий при родний газ та електричну енергію" (3319-17) передбачено, що списання заборгованості відповідно до цього закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 894 від 08.08.2011 року (894-2011-п) затверджено "Порядок списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" (надалі по тексту - Порядок списання заборгованості).

Пунктом 7 Порядку списання заборгованості встановлено що заборгованість із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нара ховані учасникам процедури списання на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року і по відношенню до яких розпочата судова проце дура та немає рішення суду, яке набрало законної сили на момент набрання Законом чин ності, визначається договорами, які укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) .

На думку позивача, зважаючи на вищенаведені норми чинного законодавства України, між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", як учасниками проце дури списання заборгованості, має бути укладений відповідний договір.

За таких обставин, 24 листопада 2011 року позивач звернувся до відповідача з листом № 3502 "Щодо списання заборгованості", надіславши, також, два примірники проекту договору №1 про списання заборгованості. Згі дно з пунктом 1 проекту договору, у Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради станом на 23.11.2011 року обліковується в бухгалтерському обліку заборгованість перед Дочірньою компанію "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", а саме: із сплати пені у сумі 554 811, 81 грн., 3% річних - 455 700, 58 грн., інфляційні втрати 1 211 251, 29 грн., а всього 2 221 763, 68 грн. Пунктом 2 проекту договору передбачено, що відповідач протягом двох днів без оплатно списує вказану вище заборгованість позивача та протягом трьох днів після спи сання заборгованості надсилає позивачеві повідомлення про суми списаної заборгованос ті, що буде підставою для списання вказаних сум в бухгалтерському обліку позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на дісланий позивачем проект договору відповідачем підписаний не був, про причини від мови від підписання договору відповідач жодним засобом позивача не повідомив.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими, такими, що суперечать нормам матеріального та процесуального права, а тому не підлягають задоволенню.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на норми чинного законодавства України, якими встановлено принцип свободи договору, який полягає у тому, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента й визначенні умов договору, у виявленні волі на вступ у договірні відносини, у виборі форми договору тощо.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається, зокрема, на Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий при родний газ та електричну енергію" (3319-17) , який набрав чинності 04.06.2011 року та на пункт 7 "Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 894 від 08.08.2011 року (894-2011-п) , яким передбачено, що заборгованість із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нара ховані учасникам процедури списання на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, щодо стягнення яких до набрання чинності Законом розпочата судова проце дура та немає рішення суду, яке набрало законної сили на момент набрання Законом чин ності, визначається договорами, які укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) .

Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини.

Положенням абзацу 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

В силу статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Таким чином, договірні зобов’язання базуються на принципі волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе за спільною згодою сторін. Виняток з цього правила становлять договори, засновані на державному замовленні.

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Статтею 649 Цивільного кодексу України передбачено, що розбіжності, які виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю.

Отже, як Господарський (436-15) , так і Цивільний кодекси України (435-15) передбачають, що підставою укладення договору за рішенням суду є пряма вказівка закону на обов'язковість його укладення. Тобто, з наведених норм чинного законодавства України вбачається, що не може бути підставою укладення договору обов'язковість його укладення, встановлена в підзаконних або інших нормативно-правових актах, які не мають сили закону.

Водночас, норми Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий при родний газ та електричну енергію" (3319-17) , яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не містять прямого обов'язку учасників процедури списання заборгованості здійснювати списання заборгованості саме шляхом укладення договору між сторонами.

Зважаючи на вищенаведене, суд не приймає до уваги посилання позивача на статтю 187 Господарського кодексу України, з огляду на те, що договір про списання заборгованості, укладення якого є предметом спору у даній справі, не пов'язаний з державним замовленням і в даному випадку закон не містить прямого обов’язку сторін щодо його укладання. Таким чином, даний переддоговірний спір може бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти даний договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Позивачем не надано доказів досягнення між ним та відповідачем домовленості щодо укладення договору в судовому порядку чи наявності попереднього договору.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21-5005-5457-2011, яким стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 2 221 763, 68 грн., з яких 554 811, 81 грн. пені, 3% річних у розмірі 455 700, 58 грн. та 1 211 251, 29 грн. інфляційних втрат за прострочення заборгованості за договором № 06-09-1453ТЕ-4 від 23.09.2009 року на поставку природного газу, було прийнято 07.07.2011 року, тобто, після набрання чинності Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий при родний газ та електричну енергію" (3319-17) .

Окрім того, на момент подання позивачем позовної заяви до Господарського суду міста Києва, зазначене рішення набрало законної сили, що підтверджується наказом від 18.07.2011 року про примусове виконання рішення по справі № 21-5005-5457-2011.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

У відповідності до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами порушення своїх прав та необхідність їх захисту.

З огляду на положення статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси господарюючих суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання визначається цим кодексом, іншими законами.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Обраний позивачем спосіб захисту, а саме, вимога про зобов'язання укласти договір про списання заборгованості, яка підлягає стягненню у примусовому порядку на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2011 року у справі № 21-5005-5457-2011 не передбачений ні статтею 16 Цивільного кодексу України, ні статтею 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено, у спосіб встановлений статтею 34 цього ж Кодексу, законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані матеріалами, які знаходяться у справі та нормами чинного законодавства України, а отже, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про зобов'язання укласти договір № 1 в редакції від 23.11.2011 року про списання заборгованості Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради не підлягають задоволенню.

Витрати з судового збору покладаються на позивача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

1. У задоволенні позову відмовити.

2. рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.