СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про зобов'язання Приватного підприємства "Технотерм" звільнити приміщення площею 423, 2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, що є об'єктом оренди за договором оренди №81/03-С майна, що належить до державної власності від 31.12.2003 року, укладеним між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та стягнення 5 348,00 гривень шкоди.

Позивач виклав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що ним дійсно використовуються дане приміщення без належної правової підстави, але ним було запропоновано вирішити дане питання шляхом укладення договору суборенди з позивачем, який на сьогоднішній день так і не укладений.

Також в судовому засіданні представник відповідача зазначив, що між сторонами було підписано кілька договорів оренди, в тому числі і на 2010 рік, при цьому за всі роки оренди відповідач сплачував орендну плату за позивача по договору оренди №81/03-С майна, що належить до державної власності від 31.12.2003 року.

У підтвердження вказаного відповідач надав копії договорів оренди від 04.01.2005р., від 03.01.2006р., від 05.01.2010р., докази сплати орендної плати по ним (акр. 76-150, том 1 справи, арк. 1-73, том 2 справи).

Позивач надав суду проект договору суборенди 1/11 до договору оренди № 81/03-С від 31.12.2003р. нерухомого майна, що належить до державної власності (сторонами не підписаний).

Заявою від 14.03.2012р. (арк.86-87, том 2 справи) позивач збільшив позовні вимоги в частині стягнення збитків та просить стягнути з відповідача 8688,00 грн. збитків (розрахунок станом на березень 2012р.).

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення збільшити розмір позовних вимог. Суд приймає заяву до розгляду і розглядає позовні вимоги у новій редакції.

Третя особа надала суду письмові пояснення по суті спору (арк.32-33, том 1 справи).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третьої особи, суд встановив:

31 грудня 2003 року між позивачем та третьою особою укладений Договір оренди № 81/03-С майна, що належить до державної власності (арк.13,14 справи). Згідно умов Договору Орендар (позивач) прийняв у строкове платне користування державне майно - нежитлові приміщення їдальні, допоміжних споруд в оренду під офіс (п.1.1 договору).

08 червня 2010 року була укладена Додаткова угода № 11 до договору від 31.12.2003 р. № 81/03-С нерухомого майна, - що є державною власністю, якою викладено у новій редакції пункти 3.1.1 та 3.10.1 розділу "Орендна плата" договору та продовжено дію договору до 25 червня 2012 року (арк.15 справи, том 1).

Як пояснює позивач, деякий час дане приміщення використовувалось відповідачем (оскільки поряд зі здійсненням підприємницької діяльності ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем). Проте після припинення вказаних трудових відносин у квітні 2011 року виникла необхідність оформити користування вказаним майном відповідачем, у зв'язку з чим позивач пропонував укласти договір суборенди, відповідно погодивши це питання з Орендодавцем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області, проте зроблено це не було. Позивач зазначає, що саме відповідач ухилявся від укладення договору суборенди, змінив замки на вхідних дверях, чим припинив вільний доступ позивача до орендованих приміщень.

Як вбачається з матеріалів справи, орендодавцем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Полтавській області була здійснена перевірка виконання умов Договору оренди, за результатами якої складено Довідку про перевірку виконання умов договору оренди № 81/03-С від 31.12.2003 року із змінами та доповненнями (арк.16, том 1 справи).

З вказаної довідки вбачається, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Полтавській області встановлено незаконне використання ПП «Технотерм» державного майна (прихована незаконна суборенда) - групи інвентарних об'єктів у складі: будівлі недіючої їдальні та 2 складів загальною площею 423, 2 кв.м., за адресою АДРЕСА_2; запропоновано орендарю протягом травня 2011 року (до 30.05.11) надати до Регіонального відділення проект договору суборенди на погодження; ПП «Технотерм» - взяти участь у складанні та підписанні договору суборенди.

На виконання вказаних приписів позивачем був погоджений з Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Полтавській області проект договору суборенди та направлений відповідачу; однак відповідач відмовився укласти договір суборенди та вимагав внесення до нього певних змін (арк.17-18, том 1 справи).

Таким чином, сторони не дійшли згоди щодо умов договору суборенди, внаслідок чого такий договір так не було укладено між ними.

Позивач зазначає, що у подальшому він втратив інтерес у передачі приміщення відповідачу та почав вимагати звільнити фактично самовільно зайняті приміщення (арк.19,20, том 1 справи).

Викладене підтверджується Довідкою (арк. 16 справи, том 1). Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача спочатку з пропозицією про укладення договору суборенди, пізніше - про звільнення займаного приміщення, а також звертався до правоохоронних органів.

У позовній заяві позивач ставить вимогу про зобов'язання відповідача звільнити вказане приміщення (п.1 прохальної частини позову).

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зазначені нормі відповідають статті 20 Господарського кодексу України, якою передбачено наступні способи захисту: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Як свідчать матеріали справи, заявлені позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії відносяться до позовів про присудження, тобто, коли позивач вимагає примусового здійснення обов'язку відповідача - боржника. Зазначений позов може бути заявлено, коли право позивача вже порушено і необхідно вчинити певні дії, спрямовані на його поновлення.

Отже, ця позовна вимога - про зобов'язання відповідача звільнити вищезгадане приміщення носить негаторний характер. Відповідачем у такому позові може бути лише особа, яка своїми протиправними діями перешкоджає позивачеві у повній мірі здійснювати повноваження титульного володільця.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлене договором або законом. до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до п.6.4 договору оренди №81/03-С від 31.12.2003р., орендар має право передавати третім особам належні йому право оренди та інші права (повністю чи в певній частині), які випливають з цього Договору тільки за попередньою згодою орендодавця, якщо інше не передбачено цим договором або чинним законодавством України.

З урахуванням викладеного, на підставі матеріалів справи та пояснень сторін та третьої особи, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача звільнити приміщення площею 423,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.

Крім того, позивач зазначає, що ним сплачується орендна плата за приміщення, які фактично використовуються відповідачем, та надає відповідні докази (копії квитанцій - у матер.справи). Так, за період з серпня 2011 р. по грудень 2011 р. сума орендної плати, сплаченої позивачем, становить 5348,00 грн. що підтверджується квитанціями та платіжними дорученнями (арк. 22-26 справи); за період з січня по березень 2012р. витрати становлять 3340,00 грн. (квитанції від 14.03.2012р., від 06.03.2012р., від 13.02.2012р. - у матер.справи). Таким чином, загальна сума витрат по орендній платі за приміщення, яке орендоване позивачем та використовується відповідачем, становить 8 688,00 грн. Саме цю суму позивач просить стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення суми позову), посилаючись на те, що дані витрати є збитками та шкодою, завданою йому.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в порушення умов п.6.4 договору оренди від №81/03-С від 31.12.2003р. без погодження з відділенням ФДМУ фактично надав приміщення в суборенду відповідачу та підписав з останнім відповідні договори ( арк. справи 77 - 91, том 1).

Отже, даному випадку судом дійсно встановлено факт перебування відповідача у приміщенні, що належить на праві оренди позивачу; проте суд звертає увагу також на той факт, що позивач свого часу добровільно дозволив використовувати відповідачу приміщення. При цьому позивач в повній мірі усвідомлював те, що ним в суборенду передається приміщення без укладення будь-якого договору (погодженого з ФДМ) та повинен був допускати можливість настання для себе негативних наслідків у випадку подальшого неповернення приміщення відповідачем. При цьому позивач діяв на власний ризик. Сума, яка заявлена до стягнення позивачем, на думку суду, не є шкодою (збитками) у розумінні чинного законодавства, а є витратами по сплаті орендної плати, які позивач - орендар в будь-якому випадку зобов'язався сплачувати на користь орендодавця - третьої особи згідно договору оренди№81/03-С майна, що належить до державної власності від 31.12.2003р.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Частиною 1 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача звільнити приміщення та про відмову у задоволенні позову в частині стягнення грошових коштів. Судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно ст. 49 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82- 85 ГПК України, суд, -

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Приватне підприємство "Технотерм" (вул. маршала Бірюзова,39, м. Полтава, ідент.код 32461412, р/р 260043898 в АБ "Полтава-Банк", МФО 331489, ЗКПО 32461412) звільнити приміщення площею 423,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, що є об'єктом оренди за Договором оренди № 81/03-С майна, що належить до державної власності від 31.12.2003р., укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Технотерм" ( вул. маршала Бірюзова,39, м.Полтава, ідент.код 32461412, р/р 260043898 в АБ "Полтава-Банк", МФО 331489, ЗКПО 32461412) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1