23.11.2011р. заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області із позовом в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства промислової політики України та позивача-2: Державного підприємства "Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування" до відповідача-1: Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та відповідача-2: Федерації професійних спілок України.

Ухвалою господарського суду від 25.01.2012р. судом здійснено заміну сторони, а саме позивача-1 Міністерства промислової політики України на його правонаступника - Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном.

Ухвалою господарського суду від 27.02.2012р. було прийнято до розгляду уточнену позовну заяву прокурора, яка по суті є заявою про зміну підстав позову. В уточненій позовній заяві прокурор просить суд визнати право власності за державою в особі Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном на спальний корпус (літ. "А-5") на 200 місць загальною площею 3850,1 кв.м, розташованого на території санаторію "Ялинка" за адресою Харківська область, Зміївський район, селище Дачне, вул. Курортна. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на ст. 10 Конституції УРСР, ст.ст. 87-1, 90, 97 ЦК УРСР, ст.ст. 321, 331, 392 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про власність", ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", Постанову Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) та ін.. Прокурор стверджує, що підприємством п/с В-8266, правонаступником якого є позивач-2: ДП "Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування", було побудовано спірний об’єкт, право власності на який належить державі.

В судовому засіданні 19.03.2012р. прокурор підтримує уточнену позовну заяву, наполягає на її задоволенні в повному обсязі.

Позивач-1 Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном підтримує позовну заяву прокурора в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Представник позивача-1 в судовому засіданні 19.03.2012р. наполягає на задоволенні позову.

Позивач-2 ДП "Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування" підтримує позовні вимоги прокурора. В обґрунтування своєї позиції також посилається на факт будівництва за рахунок його правопопередника – підприємства п/с В-8266, спірного нерухомого майна. В судовому засіданні представник позивача-2 наполягає на тому, що в даному випадку мало місце саме нове будівництво, а не реконструкція існуючої будівлі, як стверджує відповідач, а тому у позивача виникло право власності на цю будівлю, як на новостворене майно незалежно від прав інших осіб. На підтвердження цього представник позивача-2 надає документи, котрі на його думку підтверджують факт повного знищення майна, котре було на місці будівництва та належало відповідачеві, факт фінансування позивачем-2 будівництва, факт виконання будівельно-монтажних робіт та факт прийняття збудованого відповідачем-2 майна в експлуатацію.

Відповідач-1 ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування своїх заперечень відповідач-1 посилається на укладений 27.12.1984р. підприємством п/с В-8266, правонаступником якого є позивач-2, та Харківською територіальною радою по управлінню курортами, правонаступником якого є відповідач-1,договір про участь п/с В-8266 у розвитку будинку відпочинку ім.. Орджонікідзе в якості забудовника. За цим договором, стверджує відповідач-1, позивач-2 зобов’язався провести реконструкцію належного Харківкурорту житлового будинку та в подальшому передати його на баланс останнього. Переходу права власності на об’єкт реконструкції до п/с В-8266, стверджує відповідач-1, вказаним договором від 27.12.1984р. не передбачалося. Натомість, вказує відповідач-1, забудовник п/с В-8266 мав одержати право одержання путівок у відповідний санаторій у кількості, визначеній договором. Представник відповідача-2 в судових засіданнях, в котрих він брав участь просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з наведених у відзиві підстав.

Крім того, представник відповідача-1 просить застосувати у справі позовну давність і також на цій підставі відмовити в задоволенні позову.

Відповідач-2 Федерація професійних спілок України правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідних поштових відправлень.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дочірнє підприємство "Санаторій Ялинка" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профіспілок України "Укрпрофоздоровниця" проти задоволення позову заперечує з тих самих підстав, що й відповідач-1. Представник третьої особи в судовому засіданні 19.03.2012р. просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази і таким чином з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд установив наступне.

27.12.1984р. між замовником в особі управління Харківтеркурорт, правонаступником якого є ЗАТ Лікувально-оздоровчою установою профспілок України "Укрпрофоздоровниця" і підприємством п/с В-8266, правонаступником якого є ДП "Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування" було укладено договір №1138/3 про участь п/с В-8266 у розвитку будинку відпочинку ім.Орджонікідзе в якості забудовника. Згідно з умовами вказаного договору п/с В-8266 брало участь у реконструкції будинку відпочинку ім. Орджонікідзе. Для цього, відповідно до п.1, 1.3, 1.4 Харківтеркурорт передав на баланс підприємству п/с В-8266 житловий будинок на 180 місць.

Разом з тим, до початку будівництва (1986 рік) актом від 01.10.1985р. №125 спальний корпус №1 на 100 місць був списаний комісією будівництва відпочинку ім.Орджонікідзе (санаторій - "Ялинка") з первинною вартістю 36787 руб., у зв’язку зі 100% зношенням та непридатністю по відновленню шляхом будівництва.

Протягом 1988 року підприємством п/с В-8266 побудовано і введено в експлуатацію спальний корпус на 200 місць, загальною площею 3850,1 кв.м., розташований на території санаторію "Ялинка" за адресою: Харківська обл., Зміївський р-н, селище Дачне, вул. Курортна, 1. Вказане підтверджено актами виконаних робіт, актом введення в експлуатацію № 74 від 27.12.1988, який затверджений рішенням міськвиконкому Готвальдовської (на теперешній час - Зміївська) районної ради народних депутатів за № 542 від 27.12.1998. Вартість виконаних робіт по будівництву спального корпусу (літ. "А- 5") на 200 місць склала в цінах 1983 року - 1251,46 тис. руб.

Порядок реєстрації будівель, що існував на час спорудження вищевказаного об’єкту був регламентований Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Українського РСР, затверджений Міністерством комунального господарства Україниської РСР 31.01.1966 року (n0001303-66) . Відповідно до п.4 вказаної Інструкції реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу Української РСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

На підставі цих документів спальний корпус, право власності на який є предметом спору, було прийнято на баланс ДП "Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування", де він обліковується на даний час. Згідно з наказом Міністерства оборонної промисловості СРСР №797 від 27.08.1990 інститут переведено на оренду цілісного майнового комплексу, до складу якого входив і спальний корпус на 200 місць у санаторії "Ялинка".

Своїм листом від 07.07.2006 №12/3-2-302 Міністерство промислової політики України підтвердило наявність на балансі ДП ХНДІТМ спального корпусу на 200 місць на території санаторію "Ялинка" за адресою Харківська обл., Зміївський р-н, селище Дачне, вул. Курортна, 1.

Проте відповідачі не визнають право власності позивача-1 та право господарського відання позивача-2.

Так, за позовом відповідача-1 у даній справі господарським судом м. Києва було ухвалено рішення від 05.12.2008р. у справі №14/209, яким було задоволено позовні вимоги ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до Федерація професійних спілок України, зобов'язано Федерацію професійних спілок України виконати належним чином свої обов'язки засновника господарського товариства шляхом передачі закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" документів, необхідних для оформлення та державної реєстрації права власності закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на об'єкт нерухомого майна - спальний корпус (літ. "А-5") на 200 місць загальною площею 3850,1 кв.м, розташованого на території санаторію "Ялинка" за адресою: Харківська область, Зміївський район, селище Дачне, вул. Курортна, 1. Визнано за закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" право власності на об'єкт нерухомого майна - спальний корпус (літ. "А-5") на 200 місць загальною площею 3850,1 кв.м, розташованого на території санаторію "Ялинка" за адресою: Харківська область, Зміївський район, селище Дачне, вул. Курортна, 1. Стягнуто з Федерації професійних спілок України на користь закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 170 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2008 скасовано повністю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2011 справа була направлена до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.10.2011 позов залишено без розгляду.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про факт невизнання відповідачами його права власності на спірне майно та про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, що є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Станом на час будівництва вказаних споруд діяла Конституція УРСР 1978 року (888-09) та Цивільний кодекс УРСР (1540-06) 1963 року. Відповідно до ст.10 Коснтитуції УРСР основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Згідно зі ст. 90 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Статтею 87-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачено, що майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" № 1452-ХІІ від 30 серпня 1991 року (1452-12) та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України"№1540-ХІІ від 10 вересня 1991 року (1540-12) майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно абз.2 п4 перехідних положень ЦК України (435-15) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

В підсумку викладене свідчить про те, що в даному разі у держави в особі позивача-1 внаслідок будівництва (створення нового майна) виникло право власності на спірний спальний корпус (літ. "А-5") на 200 місць загальною площею 3850,1 кв.м, розташованого на території санаторію "Ялинка" за адресою Харківська область, Зміївський район, селище Дачне, вул. Курортна.

Суд критично оцінює посилання відповідачів та третьої особи на те, що спірне майно перебуває не у державній власності, а у власності відповідача-1.

По-перше, з матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що наразі мав місце не ремонт визначеного в договорі від 27.12.1984р. №1138/3 спального корпусу, а будівництво нової будівлі. Тобто, новий об’єкт був створений не в порядку виконання договору від 27.12.1984р. №1138/3, а в результаті ексцесу – дій, які виходять за межі первісної угоди сторін. Отже до результатів таких дій повинні застосовуватись загальні норми цивільного законодавства, що регулюють відповідні правовідносини, а саме – норми про виникнення права власності на майно, а не норми, що регулюють зобов’язальні правовідносини, та, відповідно, не умови договору.

Факт будівництва нового об’єкту замість ремонту існуючого підтверджений матеріалами справи та не заперечується сторонами. Так цей факт вбачається з акту списання спального корпусу від 01.10.1985р. №125, яким встановлено "непридатність до відновлення шляхом ремонту". Також – з висновку по відводу земельної ділянки під будівництво (!) від 27.03.1986р. №24, з акту вибору земельної ділянки для будівництва (!) спального корпусу на 200 місць в Готвальдовському об’єднанні санаторно-курортних установ від 27.03.1986р., акту прив’язки спального корпусу, акту огляду відкритих ровів та котлованів під фундаменти від 17.10.1986р. та іншої документації в якій йдеться саме про будівництво нового корпусу та про знесення для цього раніше існуючих аварійних будівель. Крім того, факт будівництво нового корпусу підтверджується наявними у справі доказами, що свідчать про виконання підприємством п/с В-8266 будівельно-монтажних робіт (актів приймання виконаних робіт, довідок про вартість виконаних робіт тощо).

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідачі та третя особа доказів на спростування викладених обставин не надали.

Вимог ухвал господарського суду від 01.02.2012р. 27.02.2012р., якими учасників судового процесу було зобов’язано надати свої письмові пояснення щодо необхідності призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи для з’ясування характеру та обсягу будівельних робіт на спірному об’єктів відповідачами та третьою особою залишені без виконання.

По-друге, відповідачами не надано доказів наявності в них та/або в їх правовпопередників права власності на спірне майно. Так в договорі від 27.12.1984р. №1138/3 не було зазначено ні про належність на праві власності замовникові об’єкту, що існував до ремонту, ні про належність (передачу) на праві власності замовникові результату ремонту. Немає у матеріалах справи й інших доказів, які б підтверджували набуття на законних підставах Харківською територіальною радою по управлінню курортами відповідної будівлі (свідоцтв про право власності на нерухоме майно, договорів купівлі продажу, міни, будівельного підряду тощо).

По-третє, відповідачами та третьою особою не надано доказів передачі на користь Харківської територіальної радо по управлінню курортами відповідної будівлі, створеної (або відремонтованої) на виконання договору від 27.12.1984р. №1138/3. Навпаки в судовому засіданні 19.03.2012р. представником третьої особи надані усні та письмові пояснення про те, що на виконання вказаного договору від 27.12.1984р. №1138/3 підприємством В-8266 (та його правонаступником) результат робіт за договором Харківській територіальній раді по управлінню курортами (або її правонаступнику) не передавався. Між тим згідно 128 ЦК УРСР (1540-06) передача речі є необхідною умовою виникнення права власності. Тобто навіть у разі відсутності ексцесу виконавця за договором від 27.12.1984р. №1138/3, тобто у разі якщо припустити, що забудовником в результаті робіт була створена не нова будівля, а лише відремонтована (і таким чином збережена) існуюча раніше, слід визнати, що ця будівля також ще до сьогодні не передана відповідачу-2. Тому прав власності у відповідач-2 щодо цієї будівлі, ще немає. У нього (відповідача-2) наразі може бути лише право вимоги виконання позивачем зобов’язань за договором від 27.12.1984р. №1138/3 – право вимоги передачі результатів робіт.

По-четверте, у відповідачів відсутні права на майно профспілок СРСР взагалі, і на спірне майно зокрема (якщо припустити, що право власності на нього все ж таки виникло у Харківської територіальної ради по управлінню курортами).

Так, відповідно до ст. 97 ЦК УРСР профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року №506 (506-12) введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року №1540-ХІІ встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" №2268-ХІІ від 10 квітня 1992 року (2268-12) з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України постановлено наступне: до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємств, установ та об'єктів до 1 травня 1992 року (чого виконано не було).

Профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР і до 1990 року були загальносоюзною громадською організацією. В єдиній системі профспілок колишнього Союзу РСР Укрпрофрада представляла республіканську організацію і мала статус юридичної особи. Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва №971 від 23 грудня 1991 року було зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду. Таким чином, майно, яке було передано до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" не у власність, а в господарське відання, є державною власністю.

Вказана позиція викладена також у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2007р. у справі №30/475-05-11719 та від 16 вересня 2008 року, і в постановах Вищого господарського суду України від 7 квітня 2010 року у справі №20-3-30/475-05-11719, від 4 серпня 2010 року у справі №38/303-40/223-45/13, від 18 травня 2011 року у справі №2-12/2394.4-2010, від 4 серпня 2010 року у справі №38/303-40/223-45/13, від 1 вересня 2009 року у справі №38/303-40/223. Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 4 лютого 1994 року №3943-ХІІ (3943-12) встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (пункт 1 постанови). Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 року доручено визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна (пункт 2 постанови). До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів) (пункт 3 постанови).

Статтею 20 Закону України "Про власність" №697-ХІІ від 07.02.1991р., визначено, що професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод. Виходячи з наведеного, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Оскільки питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на даний час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що наведені відповідачами та третьою особою заперечення проти позову є юридично неспроможними і тому не спростовують висновків суду про належність спірного майна Державі в особі позивача-1 Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном.

Вирішуючи по суті заяви відповідача та третьої особи про застосування строку позовної давності суд виходить з такого

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Прокурору, як вбачається з обставин справи і не спростовується відповідачами, стало відомо про порушення інтересів держави лише при проведенні перевірки (, а отже, встановлений законом термін позовної давності станом на момент звернення до суду з даною позовною заявою, не сплив.

Крім того, суд зауважує, що відповідачем та третьою особою зроблено заяву про застосування строку позовної давності 01.02.2012р. та 25.01.2012р., тобто до 27.02.2012р. – дати прийняття до розгляду уточненої позовної заяви прокурора. Після прийняття цієї заяви до розгляду відповідачами заяв про застосування строків позовної давності не подавалося. Таким чином, враховуючи, що уточненою позовною заявою прокурор змінив підстави позову, суд приходить до висновку, що по відношенню до нових позовних вимог заяв про застосування строку позовної давності відповідачами не подано. Відтак наразі підстав для застосування строку позовної давності немає в силу ч.3 ст. 267 ЦК України (позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення).

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для визнання позовних вимог законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів в рівних частках.

Розмір судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір"). У відповідності до ч.2 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи. З урахуванням цього та беручи до уваги те, що прокурором у позові не визначена ціна позову, суд визначає її самостійно на підставі матеріалів справи. Так згідно висновку про вартість майна від 14.07.2008р. (т. І а.с. 98) вартість спірного майна становить 3.972.000,00. Відповідно 2 відсотки від ціни позову складають 79.440,00 грн. (3.972.000,00 грн./ 100х2 = 79.440,00 грн.). З урахуванням обмеження у 60 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених на 01 січня року подачі позову (941 грн. х 60 =56.460,00 грн.) стягненню з відповідачів на користь держави підлягає 56.460,00 грн. Тобто, з кожного з відповідачів слід стягнути по 28.230,00 грн. (56.460,00 грн./ 2 =28.230,00 грн.).

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 87-1, 90, 97 ЦК УРСР, ст.ст. 15, 16, 321, 331, 392 ЦК України, ст.ст.20, Господарського кодексу України (436-15) , керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82–85 ГПК України (1798-12) , судова колегія –

Позов задовольнити повністю.

Визнати право власності за державою в особі Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном (код ЄДРПОУ 00013942; місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул.. Сурікова, 3) на спальний корпус (літ. "А-5") на 200 місць загальною площею 3850,1 кв.м, розташований на території санаторію "Ялинка" за адресою Харківська область, Зміївський район, селище Дачне, вул. Курортна.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (код. ЄДРПОУ 02583780; місцезнаходження: 01019, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41) на користь державного бюджету України (Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код отримувача коштів 37999654, рахунок 31215206783003 в ГУ ДКСУ у Харківський області, МФО 851011, призначення платежу *; 101; код бюджетної класифікації 22030001; 03500039 Судовий збір ГС Х/о, п. 1) 28.230,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Федерації професійних спілок України (код. ЄДРПОУ 00014479; місцезнаходження: 01019, м. Київ, м-н Незалежності, 2) на користь державного бюджету України (Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код отримувача коштів 37999654, рахунок 31215206783003 в ГУ ДКСУ у Харківський області, МФО 851011, призначення платежу *; 101; код бюджетної класифікації 22030001; 03500039 Судовий збір ГС Х/о, п. 1) 28.230,00 грн. судового збору.