Дочірня компанія "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(надалі ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулась до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго"(надалі ПАТ "Київенерго", відповідач) основного боргу за поставлений природний газ в сумі 14 858 386, 58 грн., пені в розмірі 1 325 300, 14 грн., суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 912 224, 26 грн., трьох відсотків річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 479 968, 19 грн..

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням з боку відповідача зобов’язань по оплаті поставленого газу за договором № 06/11-131-БО-41 від 28.01.2011р., у зв’язку з чим наявними є підстави для звернення з вимогами про стягнення заборгованості в судовому порядку. Також, посилаючись на умови договору, з урахуванням вимог Цивільного кодексу України (435-15) позивач просить стягнути з відповідача на свою користь суму пені, інфляційних збитків, 3% річних.

Відповідач надав відзив на позов у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що затримка в оплаті за поставлений природний газ виникла не з вини ПАТ "Київенерго", а є різницею в тарифах на теплову енергію внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені НКРЕ і на відшкодування яких з державного бюджету повинні бути перераховані субвенції відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання".

Оскільки, за твердженнями відповідача, його вина у простроченні розрахунків за газ відсутня, ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України позбавляє позивача права застосовувати до відповідача будь-які санкції. Згідно з поданим суду клопотанням, роблячи висновок, що механізм стягнення санкцій та компенсації збитків має ставитися в залежність від своєчасності перерахування субвенції з бюджету, відповідач просив суттєво зменшити розмір належних з відповідача на користь позивача штрафних та фінансових санкцій до рівня завданих останньому збитків.

Дослідивши наявні у справі докази, розглянувши матеріали справи, господарський суд, -

28 січня 2011р. між ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"та АЕК "Київенерго"укладено договір № 06/11-131-БО-41 поставки природного газу Житлотеплоенерго Київенерго для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання згідно з яким, постачальник (позивач у справі) зобов’язувався поставити покупцеві (відповідач у справі) для Житлотеплоенерго Київенерго імпортований природний газ, а покупець зобов’язувався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору.

В силу положень договору (п. 11.3) всі зміни і доповнення до договору повинні бути викладені в письмовій формі, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками сторін…

За умовами додаткової угоди № 4 від 30.08.2011р., п. 1.2 договору викладено у погодженій редакції, згідно з якою постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2011 року включно природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 91 963, 695 тис. куб. м…; постачання природного газу в період з 06 серпня 2011р. по 30 вересня 2011 року буде здійснюватися за окремим договором у зв’язку набуттям чинності Закону України від 07.07.2011р. № 3609-VІ.

Виконання позивачем договірних зобов’язань підтверджується актами передачі-приймання природного газу від 31.01.2011р. на суму 48 585 785, 66 грн., від 28.02.2011р. на суму 46 930 352, 46 грн., від 31.03.2011р. на суму 43 318 925, 74 грн., від 30.04.2011р. на суму 25 826 964, 46 грн., від 31.05.2011р. на суму 12 556 850, 47 грн., від 30.06.2011р. на суму 9 745 398, 31 грн., від 31.07.2011р. на суму 10 579 448, 47 грн., від 31.08.2011р. на суму 1 806 165, 47 грн., які у належним чином засвідчених копіях наявні у матеріалах справи, підписані сторонами, скріплені печатками підприємств, та за оформленням відповідають погодженим умовам договору (п. 2 додаткової угоди № 1 від 28.01.2011р. до договору).

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку:

- перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки;

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Оплату за поставлений по договору газ, відповідачем здійснено не у повному обсязі, при проведених оплатах на суму 184 491 504, 46 грн. та вартості поставленого газу в сумі 199 349 891, 04 грн., заборгованість перед позивачем станом на час звернення до суду з позовною заявою складала 14 858 386, 58 грн. та станом на час вирішення спору у вказаній сумі не погашена, доказів які б спростовували визначену суму боргу відповідачем не представлено.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності зі ст.ст. 14, 526 Цивільного кодексу України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов’язки (зобов’язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Частиною другою статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару. Договір є обов’язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що умови договору № 06/11-131-БО-41 від 28.01.2011р., строк розрахунків по договору не ставлять в залежність від отримання чи неотримання відповідачем коштів від кінцевих споживачів природного газу, а сплату заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів які б підтверджували наявність розбіжностей у сумі взаєморозрахунків, а також таких які б спростовували здійснений позивачем розрахунок суми боргу суду не представлено, у зв’язку з чим сума заборгованості відповідача за поставлений газ складає 14 858 386, 58 грн. заявлена до стягнення, і вимоги щодо такої визнаються судом обгрунтованими.

Доводи відповідача викладені ним у відзиві на позов щодо особливостей здійснення його господарської діяльності, що обумовлено соціальною спрямованістю діяльності підприємства по забезпеченню киян та інших споживачів життєво необхідними тепловою та електричною енергіями судом взяті до уваги, однак зазначене не звільняє відповідача від оплати поставленого йому на умовах укладеного договору природного газу. А жодні положення наведених у відзиві законів не передбачають отримання підприємством відповідача газу при укладеному договорі з постачальником без дотримання умов договору про оплату газу.

Вирішення відповідачем питання щодо отримання з державного бюджету субвенції для покриття різниці в тарифах на теплову енергію внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені НКРЕ не є умовою для настання строку розрахунків за поставлений газ по договору укладеному з позивачем, і так само не є предметом регулювання за вказаним договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно п. 7.3.1 договору у разі порушення покупцем умов п. 4.1 договору, покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Умовами договору змінено загальне правило, визначене вказаною диспозитивною нормою, оскільки його п. 9.3 передбачено, що неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача розрахована позивачем за подвійною обліковою ставкою встановленою Постановою НБУ від 09.08.2010р. № 377 (v0377500-10) (7, 75%) у період прострочення протягом шести місяців та станом на 31.01.2012р. складає 1 325 300, 14 грн. (розрахунок суми пені із зазначенням кількості днів прострочення перевірений судом та наведений у позовній заяві).

Доводи відповідача з приводу відсутності підстав для застосування відповідальності за порушення строків сплати за поставлений газ, суд відхиляє виходячи з наступного.

У ст. 617 ЦК України визначені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, та згідно з положеннями вказаної статті особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особливості здійснення розрахунків за споживання енергоносіїв не свідчать про відсутність допущеного відповідачем прострочення в оплаті за поставлений газ на умовах договору.

При цьому суд приймає до уваги, що позиція відповідача –ПАТ "Київенерго"викладена у відзиві на позов та наданому до суду клопотанні суттєво відрізняється та є повністю протилежною позиції ПАТ "Київенерго"у спорах де підприємство виступає позивачем у відношенні стягнення заборгованості за поставлену ним теплову та електричну енергію вироблену з газу отриманого від позивача.

В даному випадку при стягненні заборгованості з комунальних підприємств, житлово-будівельних кооперативів та інших споживачів тощо, за поставлену теплову та електричну енергію, ПАТ "Київенерго"вважає повністю незаконними посилання вказаних підприємств на несвоєчасне надходження коштів від населення (кінцевого споживача), доводить свою позицію щодо необхідності стягнення у повному розмірі усіх нарахованих штрафних санкцій. У відносинах де ПАТ "Київенерго"виступає покупцем газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання, розрахунок за споживання виробленої теплової енергії в кінцевому випадку покладається на споживача.

Тобто, при несвоєчасному розрахунку за теплову енергію споживач сплачує на користь ПАТ "Київенерго"нараховані штрафні санкції, тоді як, за твердженням ПАТ "Київенерго", від обов’язку сплати таких по договору поставки природного газу підприємство має звільнятись.

Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як те зазначено у п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. (v_211600-08) , зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно"та "надмірно"є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

В даному випадку суд враховує, що сума пені за несвоєчасну оплату поставленого природного газу на умовах договору № 06/11-131-БО-41 від 28.01.2011р. в розмірі 1 325 300, 14 грн. не є "значно"чи "надмірно"великою, виходячи із загальної заборгованості по договору та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові, матеріали справи не свідчать про намір кредитора (ДК "Газ України") збагатитися за рахунок боржника.

Посилання відповідача щодо наявної судової практики яка склалась при вирішенні зазначеної категорії спорів, зокрема по справам № 37/200-7/826, 42/228-7/827, 42/225-7/828, 42/230-7/832-17/408, 42/231-7/825-41/488 не є належним доказом, який свідчить про відсутність підстав для застосування відповідальності передбаченої договором № 06/11-131-БО-41 від 28.01.2011р., оскільки судова практика щодо неправомірності зменшення судом нарахованої суми пені за несвоєчасний розрахунок за поставлену теплову енергію, та про відсутність взагалі будь-яких підстав щодо звільнення від сплати нарахованих інфляційних збитків та 3% річних (з підстав несвоєчасного надходження коштів від населення –кінцевого споживача) є численнішою, зокрема якщо врахувати лише справи вирішені в судовому порядку за позовами ПАТ "Київенерго".

Окрім того, у постанові Вищого господарського суду України від 20.11.2011р. (35/170) за розглядом справи за позовом ДК "Газ України"про стягнення заборгованості за поставлений ПАТ "Київенерго"природний газ, зазначено, що правовідносини між сторонами склалися на підставі спірного договору, який є двостороннім правочином, за змістом якого ДК "Газ України" взяла на себе зобов'язання поставити природній газ відповідачу, а останній взяв на себе обов'язок прийняти та сплатити отриманий природній газ на умовах та в строки встановлені договором. Даний правочин не розповсюджується на бюджетні відносини, а вчасність надходження коштів відповідачу для погашення йому різниці в тарифах не впливає на порядок та строки проведення розрахунків, оскільки дана обставина не обумовлена умовами договору.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. 175 ГК України.

Відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності….

Вказані правові норми підлягають застосуванню у спорі що виник з договору № 06/11-131-БО-41 від 28.01.2011р. та повністю спростовують позицію викладену відповідачем у відзиві на позов, клопотанні поданому до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Доводи відповідача судом відхилені з наведених вище підстав, у зв’язку з чим з огляду на ст. 33 ГПК України в силу положень якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд визнає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про стягнення нарахованої пені, оскільки відповідачем не надано суду належних доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за допущене прострочення виконання зобов’язання по договору поставки.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання .

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08.11.2010р. у справі № 4/719 та від 15.11.2010р. у справі № 4/720 (справі 4/720 (3-11гс10)), а в силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України .

Виходячи з наведеного, відсутні правові підстави для зменшення нарахованих позивачем 3% річних та втрат від інфляції на підставі ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, чи нестягнення з відповідача вказаних сум при встановленому та підтвердженому факті прострочення виконання грошового зобовязання.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням наявного прострочення сплати за поставлений газ, суд погоджується з розрахунком суми інфляційних збитків у розмірі 912 224, 26 грн., та з розрахунком 3% річних у розмірі 479 968, 19 грн. наданими позивачем і вважає такі обгрунтованими.

Факту прострочення виконання зобов’язань щодо оплати поставленого газу згідно умов договору № 06/11-131-БО-41 від 28.01.2011р. відповідачем не спростовано, доказів проведення оплати у відповідності з положеннями та у строки встановлені договором суду не представлено, у зв’язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача у сумі 64 380 грн. судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82- 85 ГПК України, господарський суд -

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго"(01001, м. Київ, пл. І. Франка 5, ідент. код юрид. особи 00131305) на користь Дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(04116, м. Київ, вул. Шолуденка 1, ідент. код 31301827) 14 858 386, 58 грн. (чотирнадцять мільйонів вісімсот п’ятдесят вісім тисяч триста вісімдесят шість гривень 58 копійок), 1 325 300, 14 грн. (один мільйон триста двадцять п’ять тисяч триста гривень 14 копійок) пені, 912 224, 26 грн. (дев’ятсот дванадцять тисяч двісті двадцять чотири гривні 26 копійок) суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 479 968, 19 грн. (чотириста сімдесят дев’ять тисяч дев’ятсот шістдесят вісім гривень 19 копійок) 3% річних, 64 380 грн. (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят гривень) витрат по сплаті судового збору.

рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.