Прокурор Дзержинського району міста Харкова, в інтересах держави в особі Харківської міської ради, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівіна" про стягнення збитків у розмірі 29804,08грн., зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0056 га., розташовану по вул. Квітки - Основ`яненка, 7 у місті Харкові, зобов`язання привести зазначену земельну ділянку у придатний для користування стан. Судові витрати прокурор просить покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовує використанням земельної ділянки без укладення договору оренди, у зв`язку з чим позивачу завдані збитки у вигляді недоотриманого доходу за користування землею та обмежено реалізацію повноважень щодо розпорядження землею територіальної громади міста Харкова.

Ухвалою господарського суду Харкіської області від 17.10.2011р. у справі № 5023/6841/11 позов прокурора залишено без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2011р. у справі № 5023/6841/11 задоволено апеляційну скаргу прокурора та скасовано ухвалу господарського суду Харкіської області від 17.10.2011р. у справі № 5023/6841/11, а справу передано на розгляд до господарського суду Харківської області.

Автоматизованою системою документообігу господарського суду Харкіської області для розгляду справи призначено суддю Рильову В.В., справі присвоєно новий номер 5023/10557/11.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.12.2012р. справу №5023/10557/11 (н.р.5023/6841/11) було призначено до розгляду в судовому засіданні 25.01.2012р. та залучено до участі у справі, з власної ініціативи, в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держкомзему у Харківській області.

Разом із позовом прокурором було заявлено клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.

Вирішуючи це клопотання суд керується статтями 66, 67 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Суд також враховує Роз’яснення ВАСУ від 23.08.94р. №02-5/611 (v_611800-94) "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" та Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. №01-8/2776 "Про деякі питання практики забезпечення позову" (v2776600-06) , де зокрема, звертається увагу судів на наступне. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В даному разі до заяви про забезпечення позову прокурором не додано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що клопотання прокурора про забезпечення позову є необґрунтованим, а тому правових підстав для його задоволення немає, у зв"язку з чим суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.

В судовому засіданні 01.03.2012р. прокурор позов підтримав повністю та просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.03.2012р. проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представники позивача та третіх осіб у судове засідання 01.03.2012р. не з"явились, про причини нез"явлення у судове засідання суд не повідомили.

Позивач, клопотання якого про відкладення розгляду справи для надання додаткових документів, в обгрунтування позовних вимог, двічі було задоволено, вищевказаних документів суду не надав, та не повідомив суд про причини свого нез"явлення в судове засідання та ненадання вказаних документів.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сушия", надала відзив, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні повністю.

Третя особа - Головне управління Держкомзему у Харківській області, надала письмові пояснення, в яких зазначила, що перевірки державного контролю за використанням та охороною земель проведено не було, з підстав викладених у поясненнях.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами без участі представників позивача та третіх осіб.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників прокурора та відповідача, суд встановив наступне.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 12 від 01.04.2003р., ТОВ "Вадим-Н" продало, а ТОВ "Дівіна" придбало нежитлові приміщення підвалу №№ 2, 4, 5, 6, 1-го поверху № 11 (літ. "А-2"), цегельне, загальною площею 623,9 кв.м., розташовані за адресою: м.Харків, вул.Квітки-Основ’яненко, 7.

Отже, на час розгляду справи, ТОВ "Дівіна" є власником приміщень підвалу №№2, 2а, 2б, 4, 4а, 4б, 5, 5а, 5б, 6, 6а, 6б, 6в та приміщень 1-го поверху №№11, 11а, 11б, 11в, 11г, 11д, 11е, 11з у літ. "А-2", загальною площею 623,9кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Квітки-Основ"яненка, 7, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від КП "ХМБТІ" (том 1-ий, арк. спр. 30) та Технічним паспортом, виготовленим КП "ХМБТІ" (том 2-ий, арк. спр. 140-149).

30.10.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дівна" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сушия" (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до п.1.1. якого, предмет договору складають правовідносини, за якими орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу №№2, 2а, 2б, 4, 4а, 4б, 5, 5а, 5б, 6, 6а, 6б, 6в; 1-го поверху №№11, 11а, 11б, 11в, 11г, 11д, 11е, 11з у літ. "А-2" загальною площею 623,9кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Квітки-Основ"яненка, 7. На час розгляду спору у даній справі договір оренди від 30.10.2008р. є діючим.

В обгрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,0056га по вулиці Квітки-Основ"яненка 7 у місті Харкові, для розміщення прибудов, вентиляційних витяжок та кондиціонерів, без оформлення документів, які посвідчують право на земельну ділянку, що є порушенням ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, у зв"язку з чим прокурор просить стягнути з відповідача 29804,08грн. збитків за період з 01.10.2008 року по 01.12.2010 року.

На підтвердження вказаного прокурор надає Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по вул. Квітки-Основ"яненка, 7, від 15.12.2010 року №4050/10 (том 1-ий, арк.спр.19-21), в якому зазначено, що обстеженням на місцевості, проведеним уповноваженими посадовими особами управління земельних відносин Харківської міської ради, встановлено, що земельна ділянка по Квітки-Основ"яненка 7 у місті Харкові, загальною площею 0,0056га, використовується ТОВ "Дівіна" для розміщення прибудов, вентиляційних витяжок та кондиціонерів без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою. З матеріалів справи вбачається, що, на підставі зазначеного акта, 21.12.2010р. було визнано неодержаний Харківською міською радою дохід в сумі 29804,08грн. збитками, які нанесені відповідачем, про що складено Акт №138 від 21.12.2010р. (том 1-ий, арк. спр. 40), затверджений рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради Про затвердження акту про визначення збитків від 24.12.2010 року № 564 (том 1-ий, арк. спр. 18).

Підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду є порушення відповідачем норм Земельного кодексу України (2768-14) , а саме те, що відповідач користується земельною ділянкою без документів, що посвідчують право власності або право користування землею, чим відповідач, на думку позивача, завдав збитків Харківській міській раді у розмірі 29804,08грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У Постанові Пленуму Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011р. №6 (v0006600-11) вказується, що у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно враховувати, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року N 963 (963-2007-п) .

Власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України (2768-14) , та за процедурою, визначеною Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 року N 284 (284-93-п) ( 284-93-п ).

У вирішенні спорів за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду, і не переоформила право користування земельною ділянкою, шкоди у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарським судам крім спеціальних норм необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 Цивільного кодексу України (435-15) , частини 2 статті 224 Господарського кодексу України. Крім того, для застосування такого засобу відповідальності слід встановлювати як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини в розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

У відповідності до статі 22 Цивільного кодексу України (435-15) , особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди є. Позивач повинен довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (наприклад, справа №42/266-6/492, постанова від 30.05.2006р.).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди можуть мати місце при наявності складу цивільного правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку заподіювача шкоди - відповідача; наявність негативних наслідків (шкоди), причинний зв"язок між протиправною поведінкою заподіювача та наслідками (шкодою); вина відповідача - заподіювача шкоди.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Прокурором та позивачем не були надані докази на підтвердження належності саме відповідачу прибудов, вентиляційних витяжок та кондиціонерів, зазначених у Акті №4050/10 від 15.12.2010р.

Прокурор зазначає, що з Акту обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по вул. Квітки-Основ"яненка, 7, від 15.12.2010 року №4050/10 вбачається, що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,0056га для розміщення прибудов, вентиляційних витяжок та кондиціонерів, проте, доказів на підтвердження обставин, викладених у акті, прокурором та позивачем надано не було.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, прокурором та позивачем не надано суду доказів, які свідчать, по-перше, що саме за прибудови знаходяться на спірній земельній ділянці, з чого вони побудовані, для чого використовуються, яким чином встановлено їх використання та побудова саме відповідачем. По-друге, не вказано кількості прибудов, вентиляційних витяжок та кондиціонерів, на які є посилання в Акті №4050/10 від 15.12.2010р., та яку площу займає кожен з цих об"єктів, тобто, яким чином встановлено площу земельної ділянки, за самовільне зайняття якої прокурор просить стягнути з відповідача збитки. Зокрема, у даному випадку, прокурор та позивач не надали доказів на підтвердження того, яким чином кондиціонери та вентиляційні витяжки займають земельну ділянку, яким чином встановлено, що вони належать відповідачу на праві власності, чим підтверджується, що зазначені кондиціонери та вентиляційні витяжки обслуговують приміщення, яке належить відповідачу. Також, суд зазначає, що вентиляційні витяжки та кондиціонери - це речі, які мають індивідуальні ознаки, а саме технічні характеристики, марку, модель, серійний номер. Проте, даних відомостей не міститься у наданому прокурором Акті обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по вул. Квітки-Основ"яненка, 7, від 15.12.2010 року №4050/10.

Крім того, в Акті обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по вул. Квітки-Основ"яненка, 7, від 15.12.2010 року №4050/10 зазначено, що схема земельної ділянки та фототаблиця додаються до Акту, а отже є його невід"ємною частиною. Проте, з наданих плану-схеми земельної ділянки та фототаблиці не вбачається, що вони є додатками саме до вказаного Акту обстеження. При цьому, ні з плану-схеми земельної ділянки, ні з фототаблиці (том 1-ий, арк. спр. 22, 23, 24) неможливо встановити, що спірна земельна ділянка зайнята прибудовами, вентиляційними витяжками та кондиціонерами, які належать відповідачу.

Крім того, в Акті жодним чином не зазначено, яким способом під час перевірки в 2010 році було встановлено знаходження прибудов, вентиляційних витяжок та кондиціонерів на спірній земельній ділянці ще з 2008 року.

Будь-яких інших доказів на підтвердження позовних вимог ні прокурор ні позивач суду не надали. В матеріалах справи такі докази відсутні.

Отже, суд дійшов висновку, що ні прокурором ні позивачем не доведено факту зайняття відповідачем саме тієї площі земельної ділянки, яка вказана у Акті обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по вул. Квітки-Основ"яненка, 7, від 15.12.2010 року №4050/10, факту належності на праві власності прибудов, вентиляційних витяжок та кондиціонерів відповідачу. А тому суд погоджується з твердженням прокурора та позивача щодо зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 156 Земельного кодексу України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно ст. 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284 (284-93-п) (з наступними змінами і доповненнями від 14.01.2004 р.) затверджений Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, згідно якого відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості грунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад, власники землі або землекористувачі, яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть відшкодовувати збитки, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Результати роботи комісії оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Слід зазначити, що вказаним порядком передбачено, що збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам підприємствами, організаціями установами та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій.

Крім того, ст. 156 Земельного кодексу України, на відміну від п.5.1 Порядку визначення та відшкодування Харківській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату на землю, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 24.06.2009р. №130/09, не передбачено такої підстави настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, як не оформлення правовстановлюючого документу (договору оренди) у строк, встановлений органом місцевого самоврядування, у зв'язку з чим відповідний пункт Порядку суперечить імперативним приписам п.22 ч.1 ст. 92 Конституції України, згідно якої засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України, але не актами органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В контексті вищевикладеного, стосовно розміру збитків заявлених прокурором до стягнення з відповідача, суд зазначає наступне.

Прокурор та позивач посилаються у позовній заяві та у правовому обгрунтуванні позову (том 1-ий, арк. спр. 86-99) на Порядок визначення та відшкодування Харківській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату на землю, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 24.06.2009 №130/09 (том 1-ий, арк. спр. 117-120).

По-перше, у складі заявленої до стягнення суми прокурором визначені збитки за період з 01.10.2008 р. по 15.12.2010 p., тоді як Порядок визначення та відшкодування Харківській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату на землю ще не набув чинності (хоча позивач в своїх поясненнях і вказує, що цей Порядок є тотожнім попередньому), чим позивач порушив принцип незворотності дії нормативних актів у часі, закріплений ч. 1 ст. 58 Конституції України.

По-друге, прокурор та позивач не надали доказів в обгрунтування періоду нарахування збитків, а саме на підтвердження того, що здійснення таких нарахувань розпочинається з 01.10.2008р. та яким чином встановлено, що земельна ділянка розташована по вул. Квітка-Основ"яненка, 7 у місті Харкові, загальною площею 0,0056га використовується відповідачем для розміщення прибудов, вентиляційних витяжок та кондиціонерів саме з 01.10.2008р.

По-третє, в позовній заяві прокурор посилається на те, що відповідач використовує земельну ділянку з жовтня 2008 року, тоді як акт складено у грудні 2010 року, а в наданих прокурором документах, якими, на думку позивача та прокурора, зафіксовано факт самовільного зайняття та використання відповідачем земельної ділянки, не вказано, з чого саме на момент проведення обстеження (грудень 2010р.) вбачається, що використання даної земельної ділянки розпочалося з 01.10.2008 року, за якими саме ознаками земельної ділянки було виявлено її використання саме з 01.10.2008р. та чи у весь спірний період земельна ділянка неприривно займалась прибудовами, витяжками та кондиціонерами (кількість яких у позовній заяві навіть не вказана).

У відповідності до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вказаного суд дійшов висновку, що ні прокурором, ні позивачем не надано в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів в обґрунтування обставин, на які вони посилались як на підставу позовних вимог про стягнення з відповідача 29804,08грн. збитків за самовільне користування земельною ділянкою загальною площею 0,0056га, яка розташована по вулиці Квітки-Основ"яненка, 7 у місті Харкові.

Враховуючи вищевикладене, те, що прокурором та позивачем не доведено факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,0056га, розташовану по вулиці Квітки-Основ"яненка, 7 у місті Харкові, позовні вимоги щодо зобов"язання відповідача звільнити вказану ділянку, приведення її у придатний для користування стан та стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 29804,08грн. є безпідставними та необгрунтованими, а тому, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати зі сплати судового збору та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, в даному разі витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача, та, зважаючи на те, що із позовом до суду звернувся прокурор, стягненню на користь державного бюджету України не підлягають.