Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"(надалі –ТОВ "УніКредит Лізинг") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енглер-Україна"(надалі –ТОВ "Енглер-Україна") про стягнення 188 812,27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору фінансового лізингу №859-LD від 20.10.2008 р. позивач передав у користування відповідачу предмет лізингу, а відповідач свого грошового зобов’язання зі сплати лізингових платежів належним чином не виконав, у зв’язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 143 037,56 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов’язання позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 537,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 740,86 грн. та 3% річних у розмірі 4 868,74 грн. Також, у зв’язку із простроченням повернення предмета лізингу позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 25 628,11 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2011 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.01.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2012 р. у зв’язку із клопотанням відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 07.12.2011 р. розгляд справи відкладено до 30.01.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2012 р. у зв’язку із неявкою представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвал суду розгляд справи відкладено до 15.02.2012 р.

В судове засідання 15.02.2012 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвал суду виконав, позовні вимоги підтримав та просить задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 15.02.2012 р. не з'явився, вимог ухвал суду не виконав про причини неявки суд не повідомив.

Належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи підтверджується відміткою про відправку на зворотній стороні ухвали суду від 30.01.2012 р., яка надіслана за адресою (04053, м. Київ, вул. Гоголівська, 37/2б, оф. 1) вказаною в клопотанні відповідача від 16.01.2011 р. Ухвала суду від 30.01.2012 р. отримана відповідачем за в казаною адресою 06.02.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №18202534.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції"у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації –адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

20.10.2008 р. між ТОВ "УніКредит Лізинг"(лізингодавець) та ТОВ "Енглер-Україна"(лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №859-LD (надалі –"Договір").

Положеннями п. 1.1 Договору встановлено, що лізингодавець бере на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у Додатку №1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 54 339,02 доларів США у тому числі ПДВ, яка розрахована із гривні за офіційним курсом обміну валют Національного банку України на день укладання цього договору, що на день укладання цього договору становить 269 690,00 грн.

Згідно із п. 1.3 Договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку №2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати цей договір до закінчення строку лізингу.

Відповідно до п. 3.3 Договору лізингоодержувач зобов’язаний оглянути предмет лізингу на власний ризик та за власний рахунок протягом 3 (трьох) робочих днів з дати поставки та в місці поставки. За результатами огляду, в вищезазначений термін, лізингоодержувач, лізингодавець і продавець підписують акт приймання-передачі. У випадку якщо домовлено про часткову поставку, після кожної поставки має бути підписаний окремий акт приймання-передачі. Останній підписаний акт приймання-передачі має засвідчувати повне прийняття предмета лізингу лізингоодержувачем. Предмет лізингу вважається прийнятим лізингоодержувачем повністю і у належному технічному стані після підписання такого акту приймання-передачі та/або усі акти приймання-передачі незалежно від того чи є в нього заперечення щодо поставки та/чи монтажу предмета лізингу з причин, що не впливають на нормальну експлуатацію предмета лізингу. У цьому випадку лізингоодержувач повинен висувати такі заперечення на адресу продавця з огляду на гарантію.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку лізингових платежів у додатку №2 до цього договору.

Відповідно до п. 7.6 Договору лізингодавець може письмово повідомляти лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим договором до чергової дати платежу. Якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене повідомлення лізингоодержувач не звільняється від зобов’язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Положеннями п. 7.7 Договору встановлено, що лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку №2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 15 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.

Додатками №1 та №2 до Договору сторонами було погоджено специфікацію предмету лізингу та графік лізингових платежів.

12.11.2008 р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору (надалі –"Додаткова угода №1") відповідно до п. 1.1 якої сторони дійшли згоди змінити п. 1.1 договору та викласти його в наступній редакції: "1.1. Лізингодавець бере на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у Додатку №1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 48 573,52 доларів США у тому числі ПДВ, що становить 271 138,00 грн.".

Відповідно до п. 1.2 Додаткової угоди сторони у зв’язку зі зміною вартості предмета лізингу домовились змінити графік платежів Додаток №2 до Договору та викласти в редакції, що наведена в додатку №1, до цієї додаткової угоди.

На виконання умов Договору позивач 12.11.2008 р. на підставі акту приймання-передачі передав, а відповідач прийняв у користування предмет лізингу, а саме: напівпричіп –SCHWARZMULLER SPA 3/E серійний номер VAVSAP6688H275202 у кількості одна штука.

Позивач вказує, що відповідач свого грошового зобов’язання зі сплати лізингових платежів належним чином не виконав внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 143 037,56 грн.

Згідно п. 11.4 Договору Лізингодавець на свій розсуд має право:

- в односторонньому порядку розірвати цей договір та вимагати повернення предмета лізингу якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно з додатком №2 до цього договору повністю або частково, і якщо прострочення платежу становить більше одного місяця;

- вимагати повернення предмета лізингу лізингоодержувачем в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно з додатком №2 до цього договору, повністю або частково і якщо прострочення платежу становить більше 30 (тридцяти) календарних днів.

Аналогічні приписи міститься у ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

08.04.2011 р. позивачем у відповідності до п. 11.4 Договору та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" на адресу відповідача було надіслано повідомлення №584 від 07.04.2011 р. в якому ТОВ "УніКредит Лізинг"повідомило відповідача про односторонню відмову від Договору фінансового лізингу №859-LD від 20.10.2008 р. та його припинення з 15.04.2011 р. Крім того, позивач у вказаному повідомленні вимагав повернути предмет лізингу та погасити існуючу заборгованість. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення №12344727 повідомлення №584 від 07.04.2011 р. отримане відповідачем 05.05.2011 р.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по сплаті лізингових платежів, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача, що виникла у період з 31.03.2010 р. по 15.04.2011 р., а також просить стягнути штрафні санкції та нарахування за прострочення по її оплаті.

Договір є договором фінансового лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов’язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи (акт приймання-передачі 12.11.2008 р.).

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг"передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно графіку лізингових платежів (додаток №2) відповідач у період з 31.03.2010 р. по 15.04.2011 р. зобов’язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 143 037,56 грн., а з урахуванням положень ч. 1 ст. 530, ст. 762 Цивільного кодексу України та Графіку лізингових платежів зобов’язання по їх сплаті на момент подачі позову до суду настало.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів за період з 31.03.2010 р. по 15.04.2011 р. у розмірі 143 037,56 грн. на підставі Договору. Вказана заборгованість відповідачем не спростована. Доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ "Енглер-Україна"обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "УніКредит Лізинг"про стягнення з ТОВ "Енглер-Україна"основного боргу у розмірі 143 037,56 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 537,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання за період з 01.12.2010 р. по 15.10.2011 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно із ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2 Договору встановлено, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Суд здійснює перерахунок пені, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня та з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, за прострочення виконання грошового зобов’язання складає 6 754,91 грн., а оскільки у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог то вимога позивача про стягнення пені задовольняється у розмірі 6 537,00 грн. згідно наданого розрахунку.

Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 8 740,86 грн. та 3% річних у розмірі 4 868,74 грн., нарахованих за прострочення по сплаті лізингових платежів за період з 01.04.2010 р. по 01.12.2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснює перерахунок 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності їх нарахування та з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України з 03.08.2010 р. та 02.11.2011 р. оскільки, 31-ше число у п’ятому (липень) та восьмому (жовтень) періодах припадає на вихідний день.

За перерахунком суду розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання складає 4 866,07 грн. В іншій частині – 2,67 грн. 3% річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача за перерахунком суду становить 8 905,81 грн., а оскільки у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог то вимога позивача про стягнення інфляційних втрат задовольняється у розмірі 8 740,86 грн. згідно наданого розрахунку.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов’язання з повернення предмета лізингу у розмірі 25 628,11 грн. за період з 16.04.2011 р. по 01.12.2011 р.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг"передбачено, що лізингоодержувач у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

У відповідності до п. 11.5 Договору при настанні випадку невиконання та припинення дії даного договору лізингоодержувачем, лізингоодержувач зобов’язаний передати предмет лізингу лізингодавцю у місці зазначеному, лізингодавцем, протягом 3 (трьох) робочих днів починаючи з дати відповідної вимоги лізингодавця, якщо про інше сторони не домовляться письмово. У випадку несвоєчасного демонтажу та повернення предмета лізингу з вини лізингоодержувача, останній зобов’язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нараховану на суму еквівалента ціни предмета лізингу за період такого прострочення.

Отже, сторонами у вказаному пункті Договору погоджено більший строк нарахування штрафних санкцій ніж передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов’язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) .

Право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом України (435-15) види забезпечення виконання зобов’язань визначено частиною 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб’єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов’язань встановленням окремого виду відповідальності –договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань, зокрема, передбаченої п. 11.5 Договору, яка не суперечить вимогам законодавства.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 р. у справі №14/80-09-2056.

Матеріалами справи, а саме: повідомленням №584 від 07.04.2011 р. підтверджується звернення позивача до ТОВ "Енглер-Україна"з повідомленням про припинення дії Договору з 15.04.2011 р. та відповідно з вимогою про повернення предмета лізингу, а тому вимога про стягнення пені за прострочення виконання зобов’язання з повернення предмета лізингу є правомірною, проте суд здійснює перерахунок пені виходячи з наступного.

Проте, згідно абзацу 4 вказаного повідомлення позивач вказав, що повернення предмета лізингу має бути здійснене негайно після отримання цього повідомлення відповідачем.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення №12344727 повідомлення №584 від 07.04.2011 р. надіслано позивачем на адресу ТОВ "Енглер-Україна"08.04.2011 р., а отримане останнім 05.05.2011 р.

Отже, з огляду на положення ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 11.4 Договору такий договір є розірваним з 05.05.2011 р.

Таким чином, враховуючи наведене та виходячи із змісту п. 11.5 Договору відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання з повернення предмета лізингу з 06.05.2011 р., а не з 16.04.2011 р. як вказано позивачем у позовній заяві.

При цьому, суд відзначає, що припинення дії Договору не є підставою для незастосування положень п. 11.5 Договору, оскільки згідно ст.ст. 6, 628, 651 Цивільного кодексу України сторонами встановлені наслідки неповернення майна після припинення дії Договору, а тому факт припинення дії такого договору не виключає можливості застосування заходів майнової відповідальності за неналежне виконання зобов'язань.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 19.12.2011 р. у справі №7/114/10.

Разом з тим, сьоме та восьме число в травні 2011 р., як останні дні виконання зобов’язання з повернення предмета лізингу припадають на вихідні дні, а тому суд здійснює перерахунок пені з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України з 11.05.2011 р.

За перерахунком суду розмір пені за прострочення виконання зобов’язання з повернення предмета лізингу складає 23 603,86 грн. В іншій частині –2 024,25 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ "Енглер-Україна"на користь ТОВ "УніКредит Лізинг"заборгованості у розмірі 143 037,56 грн., пені за прострочення грошового зобов’язання у розмірі 6 537,00 грн., пені за прострочення виконання зобов’язання з повернення предмета лізингу у розмірі 23 603,86 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 740,86 грн. та 3% річних у розмірі 4 866,07 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення пені за прострочення виконання зобов’язання з повернення предмета лізингу у розмірі 2 024,25 грн. та 3% річних у розмірі 2,67 грн. необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енглер-Україна"(03127, м. Київ, пр-т. 40-річчя Жовтня, 120, корп. 1; ідентифікаційний код 31721290) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"(04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1; ідентифікаційний код 33942232) основний борг у розмірі 143 037 (сто сорок три тисячі тридцять сім) грн. 56 коп., пеню за прострочення грошового зобов’язання у розмірі 6 537 (шість тисяч п’ятсот тридцять сім) грн. 00 коп., пеню за прострочення виконання зобов’язання з повернення предмета лізингу у розмірі 23 603 (двадцять три тисячі шістсот три) грн. 86 коп., інфляційні втрати у розмірі 8 740 (вісім тисяч сімсот сорок) грн. 86 коп., 3% річних у розмірі 4 866 (чотири тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 3 735 (три тисячі сімсот тридцять п’ять) грн. 71 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.