Товариство з обмеженою відповідальністю "Ukrbiotal" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Канал - Люкс" (відповідач) про припинення дій, які порушують право власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року та відновлення становища, яке існувало до порушення права власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року шляхом скасування ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установку біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР", як таких, що порушують патент України № 50574 від 15.04.2005 року "Спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води", який належить ТОВ "Ukrbiotal" .

Позовні вимоги позивач обґрунтовує, зокрема, тим що ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установку біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР"відповідача порушують права позивача на науково-технічну інформацію позивача у вигляді незаконного використання права власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року та порушують права позивача як власника патенту України на винахід № 50574.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2011 р. порушено провадження у справі № 39/174 та призначено справу до розгляду на 14.11.2011 р. о 10:40 год.

В судовому засіданні, призначеному на 14.11.2011 року, представник позивача звернувся до суду з клопотанням про залучення доказів до матеріалів справи. Клопотання позивача судом задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2011 р., на підставі ст. 77 ГПК України, відкладено розгляд справи на 05.12.2011 р. о 10:10 год.

05.12.2011 року позивач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав пояснення по справі з додатками.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 05.12.2011 р. справу № 39/174 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrbiotal" до Приватного підприємства "Канал - Люкс" про припинення дій, які порушують права власності, передано для розгляду судді Картавцевій Ю.В., у зв’язку із перебуванням судді Гумеги О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2011 р., на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 39/174 прийнято до провадження суддею Картавцевою Ю.В., розгляд справи призначено на 23.01.2012 р. о 10:10 год.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 р. справу № 39/174 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrbiotal" до Приватного підприємства "Канал - Люкс" про припинення дій, які порушують права власності передано для розгляду судді Гумезі О.В., у зв’язку із виходом судді Гумеги О.В. з лікарняного.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 р., на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 39/174 прийнято до провадження суддею Гумегою О.В., розгляд справи призначено на 23.01.2012 р. о 10:10 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 23.01.2012 р., звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів до матеріалів справи. Клопотання позивача судом задоволено.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 23.01.2012 р., не з"явився.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність призначення судової експертизи та забезпечення сторонам можливості надати суду питання, які на їх думку, необхідно поставити на вирішення судового експерта.

Ухвалою суду від 23.01.2012 року розгляд справи відкладено на 06.02.2012 о 10:30 год. та зобов’язано сторони надати суду перелік питань, які, на їх думку, необхідно поставити на вирішення судового експерта.

30.01.2012 року позивач через відділ діловодства суду звернувся до суду з клопотанням № 28 від 27.01.2012 року про розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами та без участі представників позивача. В поданому клопотанні позивач також вказав, що вважає недоцільним та безпідставним призначення судової експертизи, а також зазначив про відсутність у позивача фінансової можливості для оплат витрат, пов’язаних з проведенням судової експертизи.

Відповідно до п. 12 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 11.11.1998, № 02-5/424 (v_424800-98) "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", зокрема, визначено, що витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, господарський суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

В судове засідання, призначене на 06.02.2012 року, представники позивача не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення розгляду справи № 39/174, наявною в матеріалах справи та клопотанням позивача від 27.01.2012 року.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 06.02.2012 р., так само як і в інші судові засідання, не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, про час і місце розгляду судом справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез’явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши клопотання позивача від 27.01.2012 року, зареєстроване відділом діловодства 30.01.2012 року, про розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами та за відсутністю представників позивача, суд прийшов до висновку про задоволення останнього з огляду на те, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 06.02.2012 р. без участі представників сторін, на підставі поданих доказів, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.02.2012 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України (436-15) та іншими законами.

До відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

В статті 155 ГК України визначено які об’єкти визнаються об’єктами права інтелектуальної власності, та, зокрема, зазначено, що об’єктами права інтелектуальної власності можуть бути і інші об’єкти, передбачені законом.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності –це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України (435-15) та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про науково-технічну інформацію" науково-технічна інформація - будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Науково-інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні.

Стаття 2 Закону України "Про науково-технічну інформацію"визначає, що науково-технічна інформація, що є продуктом інтелектуальної творчої праці, становить об'єкт права інтелектуальної власності, а відносини щодо її придбання, зберігання, переробки і поширення регулюються чинним законодавством.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про науково-технічну інформацію" науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об'єктом права власності.

Підставою виникнення права власності на науково-технічну інформацію є, зокрема, створення науково-технічної інформації своїми силами і за свій рахунок.

Зібрані у матеріалах справи докази свідчать, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Ukrbiotal" (позивачем) були прийняті та затверджені ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01.02.2002 року (Установки "для глибокої біологічної очистки стічних вод). Зазначені ТУ У 90.0-30716613-001-2001 зареєстровані 01.02.2002 року Рівненським державним центром стандартизації, метрології та сертифікації за № 097/000698.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про стандартизацію", визначено, що у цьому законі терміни вживаються у такому значенні: орган стандартизації - орган, що займається стандартизацією, визнаний на національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів; нормативний документ - документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття як "стандарт", "кодекс усталеної практики" та "технічні умови"; технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Право власності на стандарти, технічні умови та кодекси усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються стандартизацією, належить організаціям, установам, за кошти яких вони створені або яким воно передано в установленому законом порядку. Стандарт може розроблятися на продукцію і процес, які є об'єктами стандартизації та одночасно об'єктами інтелектуальної або промислової власності, якщо розробник стандарту отримав дозвіл від власника прав на продукцію або процес у встановленому законом порядку. Забороняється повністю чи частково відтворювати, тиражувати і розповсюджувати як офіційні видання будь-які стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори або їх частини без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи, крім випадків, передбачених цим Законом (стаття 15 Закону України "Про стандартизацію").

Стаття 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 року № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію"встановлює, що н ормативні документи із стандартизації поділяються на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств.

Відповідно до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 року № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" т ехнічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції. Для організації інформування споживачів (замовників) про номенклатуру та якість продукції, що випускається, контролю відповідності технічних умов обов'язковим вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках - галузевих стандартів технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання. Технічні умови та зміни до них, які не пройшли державної реєстрації, вважаються недійсними.

Майнова частина авторського права на технічні умови і стандарти підприємств належить підприємствам або органам, що їх затвердили.

Відповідальність за відповідність нормативних документів вимогам актів законодавства, а також їхній науково-технічний рівень несуть розробники, організації та установи, які провели експертизу, і органи, підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що затвердили ці документи (ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 року № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" ).

Судом встановлено, що позивач також є власником патенту України на винахід № 50574 "Спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води", дата подання заявки 14.02.2002 року, дата реєстрації 15.04.2005 року, що підтверджується випискою з Державного реєстру патентів України на винаходи від 29.11.2011 року.

Згідно ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності, зокрема, є виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності та виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема ними можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач звернувся до суду з позовом про припинення дій, які порушують право власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року та про відновлення становища, яке існувало до порушення права власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року шляхом скасування ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установку біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР", як таких, що порушують патент України № 50574 від 15.04.2005 року "Спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води", який належить ТОВ "Ukrbiotal" .

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

При цьому суд зазначає, що спір у справі № 39/174 не може розглядатися як спір, що виник при погодженні стандартів та технічних умов, та який відповідно до ст. 12 ГПК України не підвідомчий господарським судам. Фактично спір у справі № 39/174 виник внаслідок порушення відповідачем прав інтелектуальної власності позивача.

Як встановлено судом, Приватним підприємством "Канал-Люкс"(відповідачем) було розроблено та затверджено ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установки біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР"30.07.2008 року. Зазначені технічні умови були зареєстровані 20.08.2008 р. Всеукраїнським державним науково-виробничим центром стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (Укрметртестстандарт).

Зібрані у справі докази свідчать, що 08.07.2010 року Господарським судом Закарпатської області прийнято рішення у справі №3/72 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrbiotal" до Приватного підприємства "Канал - Люкс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про заборону використання в будь-якій формі установок "БІОЛІДЕР" . Вказаним рішенням заборонено Приватному підприємству "Канал - Люкс" використання у будь-якій формі установок "БІОЛІДЕР", якими порушується право Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrbiotal" на використання інтелектуальної власності технології "Біотал". В зазначеному рішенні встановлено, що в процесі очистки стічних вод, що реалізується установкою очищення стічних вод "БІОЛІДЕР", використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу "Спосіб багатоступневого біологічного очищення стічної води"за патентом України № 50574, власником якого є позивач.

рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.07.2010 року у справі № 3/72 залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2010 року.

Відповідно до ч. 2, ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішені інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази на своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року належні позивачу та ТУ У 29.2-34261997-001:2008, належні відповідачу, оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд прийшов до висновку, що позивач належними засобами доказування не довів порушення відповідачем права власності позивача на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року.

Наданий позивачем висновок спеціаліста з інтелектуальної власності від 20.06.11 року № 0416-06/11 суд не приймає в якості належного доказу, оскільки в наданому висновку відсутні дані про кваліфікацію особи, що здійснювала таке експертне дослідження. Крім того, зазначений висновок спеціаліста надавався на прохання позивача і особа, яка проводила дослідження не була повідомлена про кримінальну відповідальність відповідно до ст. 384 та 385 КК України. Також, спеціалісту для дослідження було надано копію ТУ У 29.2-34261997-001:2008 "Установки для біологічної очистки стічної води "Біолідер" та копію патенту України № 50574 на винахід "Спосіб багатоступневого біологічного очищення стічної води", отже, ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року, належні позивачу, не були досліджені при наданні висновку спеціаліста від 20.06.11 року № 0416-06/11.

Інших належних доказів на підтвердження порушення відповідачем прав позивача на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року позивач суду не надав.

Як зазначалося, способи захисту прав визначені статтею 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, суд може захистити цивільне право або інтерес також іншим способом що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що звертаючись з позовними вимогами про припинення дій, які порушують право власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року позивач не вказав чиї дії (якої особи (осіб)) та які саме дії необхідно припинити.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що в порушення вимог ч. 2 ст. 54 ГПК України позивач в позовній заяві не визначив зміст позовних вимог, оскільки в прохальній частині позовної заяви позивачем не зазначено, які саме дії відповідача вважаються позивачем порушенням його права власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року, та які позивач вимагає припинити.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про припинення дій, які порушують право власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року задоволенню не підлягають.

Звертаючись з позовними вимогами про скасування ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установку біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР", як таких, що порушують патент України № 50574 від 15.04.2005 року, позивач обрав такий спосіб захисту своїх прав, що не передбачений ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України або іншими законами, а отже, є неналежним способом судового захисту .

Судом враховано, що право вибору способу захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу належить позивачу, тоді як перевірка відповідності такого способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов’язком суду, який повинен приймати рішення у справі в межах заявлених позовних вимог і з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, приймаючи до уваги як можливість тим чи іншим способом захистити порушене право, так і необхідність подальшого виконання судового рішення.

З огляду на наведене, позовні вимоги позивача про відновлення становища, яке існувало до порушення права власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року шляхом скасування ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установку біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР", як таких, що порушують патент України № 50574 від 15.04.2005 року "Спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води", який належить ТОВ "Ukrbiotal", задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати при відмові в позові покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 34, 49, 82- 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.