розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Шрамківський цукровий завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Трейд", треті особи: ТОВ "ЛЛЛ", ФОП ОСОБА_2 про визнання права власності на майно та витребування його із чужого незаконного володіння,

Заявлено позов про визнання права власності на майно (залізничний транспорт, залізнична дорога) та про витребування цього майна із чужого незаконного володіння. В ході розгляду справи представник позивача свої позовні вимоги підтримував та просить їх задовольнити повністю.

В останнє засідання представники відповідача та третіх осіб не з'явилися, причини неявки не відомі, клопотання про відкладення розгляду справи суду не подавалися.

Суд вважає за можливе розгляд справи провести за відсутності представників відповідача та третіх осіб, оскільки всі докази по справі зібрані.

Відповідач проти задоволення позову заперечив повністю, вважає придбання спірного майна своїм підприємством правомірним (як добросовісним набувачем) і просить застосувати строк позовної давності до вимог позивача, який ще з 2006 року знав про своє порушене право як підприємство, а не як арбітражний керуючий, яких було на заводі декілька.

У наданому суду відзиві третя особа ТОВ "ЛЛЛ" підтримує точу зору позивача та просить задовольнити позов (а.с. 129 т.1), однак в засідання представник жодного разу не з'явився.

Третя особа ФОП ОСОБА_2 в засідання жодного разу не з'явився, причини неявки не відомі, заперечень проти позову суду не подано.

Заслухавши доводи і пояснення представників сторін та дослідивши наявні у справі документи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи з такого:

Позивач просить визнати право власності на спірне майно - тепловоз, дрезина, залізнична колія довжиною 400 м ( полотно з рейок типу Р-50, з рейкових ланцюгів по 12,5 м, шпали дерев’яні стандартні типу ПА по 160 шт. на 1 км. полотна, баласт щебеневий під шкалою 20 см) на піщаній подушці 20 см.-стрілочні переводи та протиугони відсутні, залізнична під’їзна колія довжиною 1800 м, полотно з рейок типу Р-43 ( з рейкових ланцюгів по 12,5 м.) шпали дерев’яні стандартні типу ПА ( по 1600 на 1 км. полотна), баласт щебеневий під шпалою 20 см) на піщаній подушці ( 20см) - стрілочні переводи та протиугони відсутні та витребувати його з чужого незаконного володіння ТОВ "Союз-Трейд".

З урахуванням додаткових пояснень до позову (а.с. 1-4 та 21-23 том 2), позовні вимоги позивач просив задовольнити з підстав того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа ним та у добросовісного набувача (ст. 387,388 ЦК); особа повинна повернути безпідставно набуте нею майно ( ст. 1212 ЦК) та просив задовольнити позов також і на підставі положень про застосування наслідків нікчемного правочину (ст. 216 ЦК).

В обґрунтування позову позивачем вказано наступне:

ВАТ "Шрамківський цукровий завод" було утворено в процесі приватизації шляхом перетворення із Державного підприємства "Шрамківський цукровий завод". До майна, переданого до статутного фонду новоствореного підприємства, було передано: залізнична дорога під"їздна, довжина земельного полотна 4,5 км. в середині заводу (всього 29 км.); багатний шар 74 км, піщана подушка товщиною 30 см., ущільнена бутовим камінням 1926 р.в.; залізничний шлях 1993 р.в., три тепловози та дрезина (а.с. 28-32 том 1).

Постановою господарського суду Черкаської області від 07.11.2002 року ВАТ "Шрамківський цукровий завод" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

09.03.2004 року між ВАТ "Шрамківський цукровий завод" та ТОВ "ЛЛЛ" було укладено договір купівлі-продажу підприємства-банкрута, що посвідчений нотаріально (а.с. 39-41 том 1). У відповідності до додаткової угоди до даного договору, яка посвідчена нотаріально 30.04.2004 року, сторонами погоджено перелік майна, яке продається і до якого входить "залізнична колія літ. ІІ". З наданих позивачем схем розташування приміщень ВАТ "Шрамківський цукровий завод" вбачається, що дана колія була розміщена на території заводу. Інші об'єкти залізничного транспорту предметом договору купівлі-продажу від 09.03.2004 року не стали.

Постановою господарського суду Черкаської області від 30.08.2005 року третю особу по справі ТОВ "ЛЛЛ" також було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру ( ліквідатор Білера О.В.).

При здійсненні процедури ліквідації ТОВ "ЛЛЛ", між цим підприємством та ТОВ "Союз-Трейд" було укладено простий письмовий договір купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2006 року (а.с. 61 том 1), за умовами якого відповідачу по справі було продано тепловоз, дрезину, залізничну колію довжиною 400 м ( полотно з рейок типу Р-50, з рейкових ланцюгів по 12,5 м, шпали дерев’яні стандартні типу ПА по 160 шт. на 1 км. полотна, баласт щебеневий під шкалою 20 см) на піщаній подушці 20 см.-стрілочні переводи та протиугони відсутні, залізнична під’їзна колія довжиною 1800 м, полотно з рейок типу Р-43 ( з рейкових ланцюгів по 12,5 м.) шпали дерев’яні стандартні типу ПА ( по 1600 на 1 км. полотна), баласт щебеневий під шпалою 20 см) на піщаній подушці ( 20см) - стрілочні переводи та протиугони відсутні. Залізничні колії розміщені в смт. Шрамківка Драбівського р-ну Черкаської області в напрямку ВАТ "Шрамківський цукровий завод" від ст. Кононівка Драбівського р-ну Черкаської області від позначки вістря пера стр. № 8. На виконання даного договору купівлі-продажу сторонами складено акт приймання-передачі від 30.06.2006 року (а.с. 75 том 1).

Позивач вказує, що не існує підтверджуючих документів про правомірність набуття ТОВ "ЛЛЛ" спірного майна у власність (яке позивач отримав від ФДМУ в процесі своєї приватизації), а тому продаж ним цього майна на користь ТОВ "Союз-Трейд" є незаконним. Крім того, ухвалою від 25.01.2011 року господарським судом Черкаської області було визнано недійсним договір купівлі-продажу підприємства-банкрута від 09.03.2004 року між ВАТ "Шрамківський цукровий завод" та ТОВ "ЛЛЛ". Ухвалу залишено без змін.

В ході розгляду справи вище викладені позивачем обставини було повністю підтверджено наданими у справу копіями первинних документів.

Відповідач ці обставини та факт укладення між ТОВ "ЛЛЛ" та ТОВ "Сою-Трейд" договору купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2006 року (а.с. 61 том 1) в ході розгляду справи підтвердив.

Позивач подав суду клопотання (а.с. 63, 72 том 2) про вихід за межі позовних вимог та просить визнати недійсним в порядку ч. 1 ст. 83 ГПК України укладений між ТОВ "ЛЛЛ" та ТОВ "Сою-Трейд" договір купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2006 року. Дане клопотання суд відхилив, виходячи з того, що спір про визнання вказаного договору недійсним вже розглянув господарський суд Київської області і рішенням від 14.11.2011 року ( а.с. 84) у задоволенні позову відмовив через пропуск строку позовної давності для захисту позивачем свого порушеного права. рішення набрало законної сили, що також стало і підставою для поновлення провадження у даній справі. Таким чином порушене позивачем питання вже вирішено окремим судовим рішенням.

Суд погоджується із позивачем у його доводах проте, що ТОВ "ЛЛЛ" не був законним власником спірного майна (бо у нього відсутні жодні правоустановлюючі документи на це майно), а тому й не мав права продавати

його від свого імені на користь ТОВ "Союз-Трейд".

З цих підстав позивач вважає себе правомірним власником спірного майна та просить суд визнати за собою право власності на це майно і витребувати його у ТОВ "Союз-Трейд" із незаконного володіння.

У відповідності до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, положення даної статті про витребування майна неможливо застосувати до випадків, коли особа придбала майно за договором, але його не було визнано недійсним чи розірвано. Такої ж думки притримується із Верховний Суд України у постанові від 25.01.2005 року.

З цих підстав та з урахуванням судового рішення про збереження дійсності між ТОВ "ЛЛЛ" та ТОВ "Союз-Трейд" договору купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2006 року, підстав для застосування ст. 1212 ЦК України для вимоги до ТОВ "Союз-Трейд" про витребування майна з чужого незаконного володіння - немає.

Суд погоджується, що правомірним власником спірного майна був ВАТ "Шрамківський цукровий завод", який придбав його в процесі приватизації, що підтверджується інвентаризаційними описами майна, що передавалося до статутного фонду позивача, схемами розташування майна на території заводу, тим що це майно дійсно стосувалося виробничої діяльності заводу ( а.с. 28-38 том 1) та відсутністю доказів про те, що спірне майно було придбано з будь-яких підстав (приватизація, цивільні договори та ін.) іншими особами, в т.ч. г ТОВ "ЛЛЛ".

У відповідності до ст. 16 ЦК України власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини (ухвала Верховного Суду України від 11.03.2009 року).

Позивач не є стороною договору купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2006 року, а тому не вправі вимагати визнання його недійсним. п. 27.3. Рекомендацій Президії ВГСУ від 27.06.2007 р. N 04-5/120 (va120600-07) "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" було вірно вказано, що господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову (оскільки на ці випадки існують спеціальні норми у ЦК України (435-15) - ст. 387 та 388).

У відповідності до ст. 387, 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. А якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Договір купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2006 року є відплатним - ціна майна, що продається, складає 441 000,00 грн. (а.с. 61 том 1).

Суд вважає, що позивач не вправі посилатися та застосувати до виниклих правовідносин для захисту свого права ст. 387 ЦК, оскільки станом на час прийняття рішення договір купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2006 року між ТОВ "ЛЛЛ" та ТОВ "Союз-Трейд" залишається дійсним (хоча і через пропуск строку позовної давності), а тому відповідача по справі не можна вважати особою, що без відповідної правової підстави заволоділа майном позивача.

Слід погодитися із доводами позивача про те, що спірне майно вийшло із його власності поза волею підприємства, оскільки жодного документу про відчуження цього майна на користь третіх осіб за волевиявленням ВАТ "Шрамківський цукровий завод" учасниками процесу у справу не подано.

Суд не погоджується із доводами позивача про те, що відповідач є недобросовісним набувачем спірного майна з мотивів, що він повинен був знати про особливості процедури банкрутства, необхідність отримання згоди комітету кредиторів на продаж майна і т.ін. Якщо порушення процедури продажу спірного майна в ході ліквідаційної процедури та відкритих торгів і мали місце, то вчинені вони були точно поза участю ТОВ "Союз-Трейд", а тому обставини помилок продавця не можуть бути доказами недобросовісності покупця.

Таким чином суд вважає, що позивач має право на застосування до відповідача по справі для захисту своїх прав лише ст. 388 ЦК України про витребування майна у добросовісного набувача, бо майно із власності ВАТ "Шрамківський цукровий завод" вийшло поза його волею.

Проти позовних вимог відповідачем було подано заперечення і клопотання про застосування строку позовної давності.

Заслухавши доводи і пояснення учасників процесу з цього питання, судом було встановлено наступне:

У відповідності до ст. 257, 258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Для позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння встановлюється строк позовної давності у три роки, оскільки ніяких виключень із цього правила чинний ЦК України (435-15) не містить.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що він має право на застосування 10-річного строку позовної давності для витребування майна у відповідача на підставі ч. 4 ст. 258 ЦК України про те, що "позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину", виходячи з такого:

1. Дану норму виключено із ЦК України (435-15) із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.12.2011 р. N 4176-VI (4176-17) .

2. Згідно ст. 215 ЦК України - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом (435-15) , нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договір купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2006 року, між ТОВ "ЛЛЛ" та ТОВ "Союз-Трейд" своїм предметом мав рухоме та нерухоме майно. Навіть якщо вважати, що нотаріальне непосвідчення продажу залізничної колії свідчить про нікчемність цієї угоди, то нотаріальне посвідчення для продажу тепловозу і дрезини не вимагається. Тобто весь договір нікчемним автоматично вважати не можна. Однак головним аргументом щодо неможливості застосування на користь позивача наслідків нікчемного правочину є те, що ці наслідки (як реституція, тобто приведення сторін у первісний стан - ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовуються виключно до учасників (сторін) договору, а позивач таким учасником не є, а тому й не має права витребовувати на свою користь предмет чужого договору саме по реституції.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач не надав суду доводів і доказів того, що строк позовної давності у нього переривався.

Відповідач по справі доводить пропуск позивачем строку позовної давності для витребування у нього майна, обгрунтовуючи це такими обставинами (а.с. 83 том 1):

1. Відчуження спірного майна відбулося за договором від 05.06.2006 року, який в питанні передачі майна вже виконано, про що складено акт приймання-передачі;

2. Продаж майна було вчинено на відкритих торгах в ході ліквідаційної процедури у справі про банкрутство ТОВ "ЛЛЛ" № 01/3626. Одним із кредиторів у справі (заяву подано 21.10.2005 року) став АКБ "Київська Русь" на підставі укладеного банкрутом із ним договору застави від 04.04.2005 року, предметом якого було спірне майно - --

- тепловоз ТГМ4 завод.№ 3077, 1989 р.в. у формулярі 4.00.00.000Ф0 вироблений Лютинівським тепловозобудівним заводом;

- тепловоз ТГМ4А, завод. № 1438, 1981 р.в., у формулярі 4.00.00.000-02 Ф0 вироблений Лютинівським тепловозобудівним заводом;

- автодрезина АГМ та залізнична під"їздна колія, що примикає до ст. Кононівка Київської дирекції залізничних перевезень.

Тепловози та автодрезина знаходяться за адресою Черкаська область, Драбівський р-н, с. Шрамківка, вул. Леніна, 21.

Суд зазначає, що в питанні ідентифікації майна, між сторонами спору немає. Позивач зазначає ті самі реквізити спірного рухомого майна, що і відповідач по справі ( а.с.72 та 84 том. 1).

3. В банкрутній справі ТОВ "ЛЛЛ" 23.12.2005 року було затверджено реєстр кредиторів, до складу яких включено як позивача по справі, так і заставотримача спірного майна - АКБ "Київська Русь". Всі підтверджуючі документи та опис спірного майна був у банкрутній справі, а тому всі її учасники (в першу чершу позивач) безперешкодно могли ознайомитися з ними та перевірити своє майно на предмет перебування його у чужому володінні. Крім того, позивач був членом комітету кредиторів ТОВ "ЛЛЛ", а тому мав можливість контролювати всі угоди із майном боржника, щоб не допустити порушення своїх майнових прав.

Суд погоджується із доводами відповідача про те, що знаючи про укладення договору купівлі-продажу спірного майна від 05.06.2006 року позивач не вжив жодних заходів щодо заявлення своїх прав на майно ні до ТОВ "ЛЛЛ" ні до ТОВ "Союз-Трейд" в межах трирічного строку позовної давності, оскільки доказів про протилежне суду не надано. Більше того, арбітражний керуючий ВАТ "Шрамківський цукровий завод" Захарчук В. оскаржував ухвалу суду у справі про банкрутство про визнання кредитором АКБ "Київська Русь" з мотивів, що ТОВ "ЛЛЛ" не розрахувався за майно із позивачем, але вже передав

його в заставу банку ( а.с. 93 том 1). Ця обставина свідчить, що позивач знав про перехід спірного майна до ТОВ "ЛЛЛ", пов'язував його із укладеним між сторонами договором купівлі-продажу майна банкрута від 2004 року та не вважав це протиправним.

Суд також погоджується із доводами відповідача про те, що зміна арбітражних керуючих на підприємстві не є підставою для нового обрахунку строку позовної давності, виходячи з того, що така обставина не передбачена ЦК України (435-15) для переривання його перебігу, а також те, що особою, про яку йдеться у ст.261 ЦК, є сторона у справі або у договорі, а не особа, яка наділена повноваженнями керівника, що може неодноразово змінюватися.

Позов по даній справі було зареєстровано господарським судом Черкаської області лише 10.08.2011 року, тобто позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності для захисту свого права, перебіг якого почався (стосовно права на пред'явлення вимог саме до відповідача, оскільки в певний період часу їх можна було пред'являти і до ТОВ "ЛЛЛ") з 05.06.2006 року, тобто з дати укладення договору купівлі-продажу спірного майна в процедурі банкрутства, про який позивач, як член комітету кредиторів знав або повинен був знати, належним чином контролюючи хід розгляду справи про банкрутство.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач не надав суду переконливих доказів про те, що строк позовної давності для нього повинен обраховуватися із подій, які відбулися вже після укладення договору купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2006 року, між ТОВ "ЛЛЛ" та ТОВ "Союз-Трейд" -- зокрема, це звернення у 2009 році ПП "Близнюки" у банкрутну справу за оспоренням договору продажу майна банкрута та визнання у 2011 році недійсним цього договору купівлі-продажу майна банкрута від 09.04.2004 року з додатковою угодою до нього (між ВАТ Шрамківський цукровий завод" та ТОВ "ЛЛЛ"), що нібито спонукало позивача провести інвентаризацію активів для повернення свого майна ( а.с. 1-4 том 2).

Ніяких доказів наявності об'єктивних перешкод у поданні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідача з червня 2006 року для позивача суд не вбачає, а тому відхиляє клопотання позивача від 05.10.2011 року (а.с. 12-14 том 2) про поновлення строку позовної давності.

Позивачем також було заявлено і вимогу про визнання за ним права власності на спірне майно з мотивів, що стосовно переходу права власності на це майно не існує жодного договору між позивачем та третіми особами (тобто у позивача право власності законно не припинялося), але майно протиправно вибуло із володіння позивача спочатку до ТОВ "ЛЛЛ", а потім і до ТОВ "Союз-Трейд" (до останнього на підставі цивільно-правового договору).

Суд констатує, що учасники процесу не оспорюють правомірність набуття позивачем права власності на спірне майно в процесі приватизації при створенні ВАТ "Шрамківський цукровий завод".

У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Однак і для захисту права власності на майно законодавцем передбачено загальний строк позовної давності у три роки, оскільки у ЦК України (435-15) відсутня норма про спеціальний строк позовної давності для таких вимог. Також ст. 268 ЦК України про вимоги, на які позовна давність не поширюється, не містить виключення із цього правила.

З приводу прав на спірне майно ТОВ "Союз-Трейд" суд вважає за необхідне вказати таке:

Даним рішенням суду встановлено, що саме позивач є законним власником спірного майна (тепловози, дрезина та залізничні колії), придбавши його в процесі приватизації підприємства, оскільки жодними доказами і рішеннями судів це право власності не спростовано та не заперечено.

Спірне майно протиправно вибуло із володіння позивача і було продано особою, яка не мала на це права (ТОВ "ЛЛЛ") на користь ТОВ "Союз-Трейд". Однак суд вважає, що ТОВ "Союз-Трейд" є добросовісним набувачем даного майна, бо ніякими доказами у справі не доведено зловмисність ТОВ "Союз-Трейд" на протиправне набуття даного майна.

У відповідності до ст.330 ЦК -- якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Звичайно, у відповідності до ст. 388 ЦК спірне майно може бути витребуване у ТОВ "Союз-Трейд" як таке, що вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, оскільки жодного договору про відчуження спірного майна на користь ТОВ "ЛЛЛ" учасниками процесу не надано.

Однак, в той же час позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності на витребування майна у ТОВ "Союз-Трейд" і договір купівлі-продажу спірного майна від 05.06.2006 року між ТОВ "ЛЛЛ" та ТОВ "Союз-Трейд" також залишився чинним у спорі про визнання його недійсним з підстав пропуску строку позовної давності для вимоги про визнання цього договору недійсним.

З цих підстав слід вважати, що спірне майно вибуло із володіння та власності позивача і в даний час є власністю ТОВ "Союз-Трейд" на підставі цивільно-правової угоди. Через неможливість витребування спірного майна із власності ТОВ "Союз-Трейд" суд не може визнати право власності на спірне майно за ВАТ "Шрамківський цукровий завод", оскільки право власності є поєднанням права володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

Суд вважає, що для захисту свого права власності через його визнання і для витребування майна із чужого володіння (стосовно саме відповідача по справі) строк позовної давності для позивача почав текти з часу укладення договору купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2006 року між ТОВ "ЛЛЛ" та ТОВ "Союз-Трейд", оскільки позивач знав про цей договір із матеріалів справи про банкрутсво ТОВ "ЛЛЛ". Тобто, станом на час подачі позову, цей строк для позивача є пропущеним без поважних причин.

У відповідності до ч. 5 ст. 267 ЦК -- якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. За змістом цієї статті (що відповідає і практиці Верховного Суду України) у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, постановлюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд постановлює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Таким чином, даним судовим рішенням суд констатує факт порушення права власності позивача на майно, яке ним було отримано від ФДМ України в процесі приватизації та створення ВАТ "Шрамківський цукровий завод" і поза волею позивача було відчужено неповноважною особою ТОВ "ЛЛЛ" на користь ТОВ "Союз-Трейд" за цивільно-правовим договором. Однак позивач без поважної причини пропустив строк позовної давності для вимог про визнання права власності на спірне майно та витребування його із чужого володіння стосовно визначеного ним відповідача у справі, а тому позивачу у задоволенні позову слід відмовити повністю через пропуск строку позовної давності по заявлених вимогах.