Позовну заяву подано Львівським комунальним підприємством "Листопадове", м. Львів, до державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", м. Львів, про визнання недійсним договору №32 від 23.11.2006 р. на постачання теплової енергії, укладеного між Львівським комунальним підприємством "Листопадове", та державним територіально-галузевим об’єднанням "Львівська залізниця".

Ухвалою суду від 17.11.2011 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд на 06.12.2011 р. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 06.12.2011 р., 20.12.2011 р., 17.01.2012 р. В судовому засіданні 31.01.2012 р. оголошено перерву до 02.02.2012 р., про що представники сторін ознайомлені під розписку.

У відповідності до ст. 75 ГПК України, справа слухається за наявними у ній матеріалами. Представникам сторін роз’яснено їх права згідно ст. 22 ГПК України.

Представник позивача вимоги підтримав, з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що за оскаржуваним договором відповідач, як енергопостачальна організація, зобов’язався постачати позивачу як споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води в потрібних йому обсягах за плату. Однак, згідно ст. 23 Закону України "Про теплопостачання", господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом. Згідно ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії підлягає обов’язковому ліцензуванню. Таку ліцензію відповідач не отримував. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у відзиві, доповненні до відзиву. Ствердив, зокрема, що ліцензія відповідачем не отримувалась враховуючи, що виробництво теплової енергії складало менше 3 Г/кал. в годину, у той час як у відповідності до ліцензійних умов для отримання ліцензії передбачалось виробництво теплової енергії не менше 20 Г/кал. в годину. Крім того, відповідач є суб’єктом системи не централізованого, а децентралізованого теплопостачання, що не підлягає ліцензуванню. Оскаржуваний договір втратив чинність 01.01.2010 р. у зв’язку із передачею теплогенеруючої установки у комунальну власність. Протягом дії договору позивач не заперечував його дійсності, хоча неналежно його виконував. Посилається на сплив позовної давності. Просить у позові відмовити.

В судовому засіданні 02.02.2012р. представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Львівським апеляційним господарським судом справи №5015/5659/11. В силу ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов"язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Однак, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання, оскільки обставини, які будуть встановлені судовим рішенням у справі №5015/5659/11 не впливатимуть на оцінку доказів у даній справі та не перешкоджають вирішенню спору по суті.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

23.11.2006 р. між позивачем (споживач) та Львівською державною залізницею (енергопостачальна організація) був укладений оскаржуваний договір №32 про постачання теплової енергії, за яким відповідач зобов’язався постачати споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а останній зобов’язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими цінами (тарифами) (п. 1.1.). Відповідно до додатку №1 до договору, "Обсяги постачання теплової енергії", максимальне теплове навантаження встановлено 3,2613 Гкал./год. Договір діє до 01.10.2007 р. (п. 10.1.). Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його припинення (п. 10.4.). З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що договір втратив чинність 01.01.2010 р. у зв’язку із передачею теплогенеруючої установки у комунальну власність.

Посилання відповідача на сплив позовної давності щодо визнання недійсним договору, укладеного 23.11.2006 р., не доведено суду у встановленому порядку належними доказами. Згідно ч. ч. 3 –5 ЦК України (435-15) , позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З матеріалів справи вбачається, що лист НКРЕ №8609/08/17-11, адресований позивачу, який містив інформацію про відсутність ліцензії у відповідача, датований 15.11.2011 р., а порушення прав позивача стверджуванню недійсністю договору носило триваючий характер.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачем, ліцензія на діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії відповідачем не отримувалась.

Згідно ст. 23 Закону України "Про теплопостачання", господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом. Згідно п. 42 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ліцензуванню відповідно до спеціальних законів підлягає виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії. Постановою Кабінету Міністрів України №753 від 29.04.1999 р. "Про порядок видачі Національною комісією регулювання електроенергетики ліцензій на провадження діяльності, пов'язаної з виробництвом, передачею та постачанням електричної енергії, комбінованим виробництвом теплової та електричної енергії, виробництвом теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії" (753-99-п) в редакції, чинній на дату укладення оскаржуваного договору, було затверджено відповідне положення, згідно із п. 2 якого без ліцензії можуть здійснюватися виробництво електричної енергії в обсягах, що не перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами).

Умови та правила (ліцензійні умови) провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 26.04.2006 р. №540 "Про затвердження Умов та правил (ліцензійних умов) провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії" (z0574-06) , в редакції, чинній на час існування спірних відносин. Згідно п. 1.2., їх дія поширюється на суб'єктів господарювання при провадженні ними господарської діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що система децентралізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії потужністю від 1 до 3 Гкал/год., місцевих (розподільчих) теплових мереж; система помірно-централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії потужністю від 3 до 20 Гкал/год., магістральних та/або місцевих (розподільчих) теплових мереж; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання. З матеріалів справи, зокрема. додатку №1 до договору, розрахунку тощо вбачається, що відповідач здійснював діяльність, яка належала до системи децентралізованого теплопостачання.

Згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, але лише якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Згідно із Постановою Пленуму верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7). Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п. 5). При цьому, з матеріалів справи вбачається, що договір фактично виконувався сторонами, позивач отримував теплову енергію, проводив її часткову оплату, що підтверджується платіжними дорученнями. Зазначений договір був укладений в інтересах позивача, був спрямований на забезпечення його господарської діяльності як житлово-експлуатуючої організації. З урахуванням наведеного, факт порушення оскаржуваним договором прав позивача суду не надано. На порушення його прав цим договором не посилався і позивач у позовній заяві.