За позовом - Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" в особі Кримської республіканської дирекції Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Леніна, 12, оф. 6, Вул. О. Невського, 17, ідентифікаційний код 24694668).

До відповідачів – 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-1263", (95000, АР Крим, м. Сімферополь, АДРЕСА_2, (ідентифікаційний код 05423225).

2) Акціонерного товариства "Українська Пожежно-Страхова Компанія" (01000, м. Київ, вул. Фрунзе, 40; м. Сімферополь, вул. Фрунзе, 16А, кв. 1, ідентифікаційний код 26027858).

3) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Про стягнення 15 110,59 грн.

За участю представників:

Від позивача – ОСОБА_3., довіреність № 08-03-28/05-12 від 10.01.2012р. у справі.

Від відповідача № 1 ТОВ "АТП-1263"– ОСОБА_2., довіреність № 7 від 30.01.2012р. у справі.

Від відповідача Акціонерного товариства "Українська Пожежно-Страхова Компанія" - не з’явився .

Від відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – не з’явився.

Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" в особі Кримської республіканської дирекції Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Відкритого акціонерного товариства "АТП-1263", Акціонерного товариства "Українська Пожежно-Страхова Компанія", Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Українська Пожежно-Страхова Компанія" в порядку регресної вимоги матеріальний збиток у сумі 14 600,59 грн., стягнути з Відкритого акціонерного товариства "АТП-1263" в порядку регресної вимоги матеріальний збиток у сумі 510,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 12.01.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 31.01.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні представник ТОВ "АТП-1263" надав клопотання в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої просив суд здійснити заміну відповідача на його правонаступника у зв’язку із реорганізацією ВАТ "АТП-1263" в ТОВ "АТП-1263".

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 31.01.2012р. судом зазначене клопотання задоволене.

Крім того, суд не допустив представника Акціонерного товариства "Українська Пожежно-страхова компанія" до участі в судовому процесі 31.01.2012р. з огляду на таке:

Приписи статті 28 Господарського процесуального кодексу України закріплюють, що Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Довіреність ОСОБА_4 № 1356 від 19.05.2009р., на підставі якої представник брав участь у попередніх судових засіданнях, втратила чинність 18.05.2011р. ( а.с. 36 т.1), тоді як нової довіреності представник ОСОБА_5 суду не надав.

Пунктом 1 статті 247 Цивільного кодексу України передбачено, що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

В даному випадку в довіреності був зазначений строк її дії.

Пунктом 1 статті 248 названого кодексу встановлено, що представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності.

Таким чином, оскільки, як то вже зазначено вище, строк дії довіреності закінчився 18.05.2011р. – сам з цього моменту припинилось представництво Акціонерного товариства "Українська Пожежно-Страхова Компанія" ОСОБА_4

За таких обставин, у суду відсутні правові та законні підстави допустити не уповноважену особу представляти інтереси підприємства в суді.

Так позовні вимоги обґрунтовані актом про вартість матеріального збитку, спричиненого пошкодженням транспортного засобу № 759-2766/02.11.2009р. на суму 12 126, 95 грн., у зв’язку із чим позивач оплатив на користь ОСОБА_5 11 674, 50 грн. Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що ним була здійснена доплата в розмірі 3 436, 09 грн. Таким чином, загальна сума позовних вимог становить 15 110, 59 грн.

В обґрунтування зазначеної суми позивач покладає також Висновок № 759-2766/02.11.2009р., в якому вартість ремонту встановлена в розмірі 15 563, 04 грн.

Ухвалою ГС АРК від 22.03.2011р. провадження по справі №5002-32/89-2011 було зупинено і призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Кримському науково – дослідному інституту судових експертиз.

Від експертної установи копії матеріалів справи були повернені без проведення судової автотоварознавчої експертизи у зв’язку з її несплатою.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 11.05.2011р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою господарського суду АРК від 19.05.2011р. провадження по справі №5002-32/85-2011 було знов зупинено і призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Кримському науково – дослідному інституту судових експертиз.

18 січня 2012 року від експертної установи копії матеріалів справи були повернені з висновком № 1820 від 28.12.2011р. судової автотоварознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 19.01.2012р. провадження у справі поновлено, розгляд справи призначений на 31.01.2012р.

Так, в процесі експертного дослідження експерт встановив, що розмір матеріального збитку, спричиненого власникові автомобілю "Ніссан Нот" з урахуванням ПДВ становить 13 112, 01 грн. Вартість відновлювального ремонту - з врахуванням ПДВ 14 654, 02 грн.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

30.10.2009р. на автодорозі Гончарне – Ялта 52 км 100 м трапилась дорожньо – транспортна пригода із застрахованим позивачем транспортним засобом –автомобілем "Ніссан Нот" держ номер НОМЕР_3, належного ОСОБА_5, та за участю автомобіля марки ГАЗ 33-21, державний номер НОМЕР_2, під управлінням ОСОБА_6.

У відповідності до Постанови Ялтинського міського суду у справі № 3-3406/2009 ОСОБА_6., визнаний винним у здійсненні правопорушення. ( а.с. 9 т.1).

Матеріальна шкода, спричинена в результаті ДТП ОСОБА_5 за доводами позивача склала 12 126, 95 грн.

15.09.2008р. між Відкритим акціонерним товариством "Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" (Страховик) та ОСОБА_5 (Страхувальник) укладений договір добровільного страхування транспортного засобу № 602-09/08 ( а.с. 25-26 т.1).

Так, на виконання обов’язків взятих позивачем за вищенаведеним договором, ВАТ НАСК "Оранта" відшкодувала ОСОБА_5 15 110, 59 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1299 від 02.10.2009р. та 239 від 10.02.2010р. ( а.с. 10 т.1).

Посилання відповідача АТ "Українська пожежно-страхова компанія" у відзиві, що надійшов на адресу суду 16.02.2011р. на недоведеність перерахування грошових коштів на станцію технічного обслуговування, як на підставу заперечень на позов, не можуть бути прийняті судом як належні, з огляду на те, що у відповідності до пункту 2.1.1 Договору страхування Страховик взяв на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортному засобу.

З наданих до матеріалів справи платіжних доручень безпосередньо вбачається призначення платежу – страхове відшкодування ОСОБА_5, тоді як необхідність перерахування грошових коштів саме на станцію технічного обслуговування не передбачена ані умовами договору, ані вимогами норм діючого законодавства.

Тобто, факт виконання позивачем обов’язку щодо перерахування грошових коштів не ставиться судом під сумнів.

Так, як то було зазначено вище, винуватий в скоєнні ДТП громадянин ОСОБА_6. на момент настання пригоди, на думку позивача, знаходився у трудових відносинах із ВАТ АТП 1263.

З такими доводами позивача погодитись неможливо, з огляду на таке:

Так, сам позивач у поясненнях, доданих до матеріалах справи, плутається в доводах, зазначаючи, що ОСОБА_6., все ж таки знаходився у трудових взаємовідносинах із Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1. ( а.с. 72-74 т.1).

Тоді як, у відповідності до Договору № 30 оренди транспортного засобу від 02.01.2008р., укладеного між ВАТ "АТП – 1263" ( Орендодавець) та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 (Орендар), автомобіль марки ГАЗ держ номер НОМЕР_2 був переданий останньому в оренду на строк до 31.12.2010р. ( а.с. 40 -41 т.1).

Факт самої передачі транспортного засобу підтверджений актом приймання-передачі від 02.01.2008р. ( а.с. 41 т.1).

Крім того, ані в самій позовній заяві, ані в документальних та нормативних обґрунтуваннях позовних вимог, в яких позивач точно визначає коло вимог, заявлених до сторін, не йдеться про вимоги, заявлені до відповідача ВАТ "АТП-1263". Стягнення в порядку регресу 510, 00 грн. з цього відповідача, є безпідставним, оскільки як було встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_6. не знаходився взагалі в жодних правовідносинах із цим відповідачем.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов та наявність чи відсутність порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу. Відсутність порушення чи оспорення тягне за собою відмову у задоволенні заявлених вимог як і відсутність відповідного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

У відповідності до приписів статті 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Як вбачається з матеріалів справи та із взаємовідносин сторін, відповідач ВАТ "АТП-1263" не має жодного відношення до ДТП, не пов’язаний жодними правовими зв’язками із іншими сторонами, оскільки з моменту укладання договору оренди між ним та фізичною особою – підприємцем Бережним Євгеном Володимировичем, автомобіль ГАЗ знаходився вже в розпорядженні саме орендаря, а отже й відповідальність безпосередньо за цей автомобіль перейшла також на орендаря.

Позивач ніяк не довів тих, обставин, на які посилається в позові, як на підставу стягнення з відповідача ВАТ "АТП -1263" 510, 00 грн. Не надав суду доказів знаходження повинного водія автомобіля ГАЗ у трудових взаємовідносинах із відповідачем.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення 510, 0 грн. з ВАТ "АТП-1263" безпідставними, непідтвердженими матеріалами справи, а отже такими, що задоволенню не підлягають.

Пунктом 9 статті 7 Закону України "Про страхування" встановлено, що в Україні страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до видів обов'язкового страхування .

У відповідності до приписів, викладених в статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в редакції, що діяла на момент укладання договору страхування між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Українська Пожарна-Страхова Компанія", особами, відповідальність яких застрахована є визначені в договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована згідно з цим договором, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-які особи, що експлуатують забезпечений транспортний засіб.

Як вбачається із Полісу № ВС /4678435 від 24.04.2009р. транспортний засіб ГАЗ -33021 виступає забезпеченим транспортним засобом за договором страхування, укладеним між фізичної особою – підприємцем ОСОБА_1 ( якій є орендарем транспортного засобу, під керуванням громадянина ОСОБА_6., який спричинив ДТП, що було вказано вище) та Акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" ( а.с. 42 т.1).

Стаття 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплює, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Як вбачається із Постанови Ялтинського міського суду ( а.с. 9 т.1), винний у скоєнні ДТП громадянин ОСОБА_6. пов'язаний із відповідачем Фізичною – особою підприємцем ОСОБА_1.

Вищий господарський суд України в пункті 2.6 Постанови Пленуму № 16 від 26.12.2011р. (v0016600-11) зазначив, що хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Отже, у суду відсутні підстави сумніватись у тому, що водій автомобіля ГАЗ 33021 держ номер НОМЕР_2 знаходився із відповідачем фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 у трудових взаємовідносинах.

До того ж, немає підстав сумніватись в тому, що ОСОБА_6. керував транспортним засобом на законних підставах.

Позивач в позовній заяві зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 – водія застрахованого транспортного засобу, була застрахована саме в акціонерному товаристві "УПСК", що підтверджується полісом № ВС/4678435 ( а.с. 42 т.1).

Як вбачається із вищенаведеного страхового полісу, страхувальником за договором виступає Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ГАЗ -33021 – учасник ДТП.

Відповідно ж до статті 6 вищезгаданого Закону, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до присів статті 15 Вищенаведеного Закону ( в редакції станом на момент підписання договору) договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах:

15.1. страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу);

15.2. страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір II типу);

15.3. страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу).

Як вбачається з полісу № ВС /4678435 ( а.с. 42 т.1), сторони застосували 1 тип договору при формуванні своїх правовідносин.

Договір І типу передбачає, як вже було вказано вище, страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).

Слід ще раз нагадати, що приписи Закону (1961-15) передбачають, що особами, відповідальність яких застрахована є визначені в договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована згідно з цим договором, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-які особи, що експлуатують забезпечений транспортний засіб.

Таким чином, відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу за договором від 24.04.2009р. за умовами приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) в редакції на час дії Договору, була застрахована в будь-якому випадку. Навіть, якщо він би й не знаходився із позивачем у трудових відносинах.

Стаття 979 Цивільного кодексу України твердить про таке: за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, оскільки позивач виконав свої обов’язки за договором страхування перед своїм страхуванням, відповідно отримав право вимоги до особи – відповідної за завдані збитки, якою в даному випадку є ОСОБА_6., відповідальність якого застрахована, як то встановлено вище.

Але, неможливо й не зауважити, що відповідно до пункту 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу. Якщо шкода завдана працівником в робочий час, але діями, які не пов'язані з виконанням трудових (службових) обов'язків, роботодавець відповідальності нести не буде.

Отже для застосування регресної вимоги до відповідача фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 необхідне детальне дослідження факту того, що в момент скоєння ДТП водій ОСОБА_6. саме виконував посадові обов’язки.

Факт того що водій знаходиться в трудових відносинах із відповідачем не тягне за собою автоматичного доказування того, що ДТП відбулось саме під час виконання посадових обов’язків, що в свою чергу, спричинило б можливість застосування приписів вищенаведеної статті Цивільного кодексу України (435-15) .

В пункті 6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України ( із змінами та доповненнями) від 01.04.94 р. N 02-5/215 (v_215800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди", Вищий арбітражний суд України зазначив, що за загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Що позивачем виконано не було, жодного документу у підтвердження доводів щодо виконання посадових обов’язків водієм ОСОБА_6 під час скоєння ДТП, позивач не надав. Факт того, що ДТП трапилась у робочій день не може слугувати безперечним доказом виконання посадових обов’язків.

У відповідності до статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Проте, у пункті 2 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України ( із змінами та доповненнями) від 01.04.94 р. N 02-5/215 (v_215800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди", зазначено, що вирішуючи спори, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, наприклад, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (стаття 1188 ЦК України). Отже, за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеню вини.

Таким чином, оскільки вина громадянина ОСОБА_6. у скоєнні ДТП встановлена Постановою Ялтинського міського суду, неможливо звернутись до приписів статті 1187 Цивільного кодексу України, та вважати фізичну особу-підприємця особою, відповідальною за спричинення шкоди.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за спричинення шкоди Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 510, 00 грн. могла настати тільки за умови відбуття ДТП під час виконання громадянином ОСОБА_6 своїх посадових обов’язків, що доведено позивачем не було, отже вимоги про стягнення з відповідача 510, 00 грн. франшизи є безпідставними, а отже не можуть бути задоволені судом.

Посилання відповідача Акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на неповідомлення його представниками позивача не можуть бути прийняті судом з огляду на таке:

Відповідач вважає, що пункт 5.2 "Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів" містить приписи щодо обов’язкового виклику представників на проведення експертизи.

Проте, як вбачається з вищенаведеного пункту: у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.

Відповідно до статті 34.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) в редакції, що діяла на момент ДТП, страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Статтею 33.1.2. вищенаведеного Закону України (1961-15) передбачений обов’язок учасників дорожньо-транспортної пригоди: вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом (1961-15) , МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, водій автомобіля ГАЗ, який був застрахований, був повинний повідомити свого страховика – АТ "Українська пожежно-страхова компанія" про настання страхового випадку.

Вказана вище норма не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно договору майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум в межах передбачених договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Статтею 38 ЗУ "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній на момент виплати страхового відшкодування) визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Тобто зазначена стаття передбачає наявність права у страховика на пред’явлення регресного позову, а не відсутність такого права.

Така правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України № 48/562 від 07.11.2011р.

Таким чином, суд встановив наявність у відповідача АТ "Українська Пожежно-страхова Компанія" обов’язку по відшкодуванню позивачеві суми страхової виплати.

Доводи відповідача щодо деяких робіт проведених під час відновлення пошкодженого автомобілю не були пов’язані із ДТП, проте їх вартість внесена в суму позову не можуть бути розцінені судом, як обґрунтування заперечень, оскільки є лише припущеннями, нічим не підтвердженими та не доведеними, як того вимагають приписи Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Так, оскільки встановлена відповідальність АТ "УПСК", до позивача перейшло право вимоги його страхувальника, яке страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті буде мати регресний характер. Таку вимогу страховик може пред'явити до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто така особа (фізична або юридична) повинна бути саме суб'єктом відповідальності. Це означає по-перше: така особа за своїм правовим статусом повинна мати можливість нести відповідальність за завдані нею збитки (не бути малолітньою, недієздатною тощо). А по-друге, мають бути в наявності необхідні умови притягнення такої особи до відповідальності (протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок, вина (крім випадків, коли відповідальність настає незалежно від вини)).

Вказані положення закріплені статтею 993 Цивільного кодексу України.

У відповідності до статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Приписи статті 1191 Цивільного кодексу України твердять про те, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі статтею 1192 названого Кодексу, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Так, у відповідності до висновку експерта, зробленому за результатами експертного дослідження в рамках дійсної справи, вартість відновлювального ремонту складає з урахуванням ПДВ 14 654, 02 грн. ( а.с. 46 т.2).

Посилання позивача в поясненнях на висновок експерта на факт того, що сума встановлена експертом відрізняється від суми, заявленої ним у позові, лише через різницю курсів валют та зміну вартості деталей з моменту проведення відновлювального ремонту та до часу, коли проводилось експертне дослідження, не можуть бути прийняті судом, оскільки слід звернути увагу позивача, що експертом проводився розрахунок в цінах саме на момент ДТП, про що експерт зазначив у висновку.

А приписи статті 27 Закону України "Про страхування" вільно трактуються позивачем, оскільки "в межах фактичних витрат" не тотожно "в розмірі фактичних витрат", тобто сума, меньша за фактичні витрати також є сумою в межах фактичних витрат.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Саме для правильного встановлення вартості відновлювального ремонту судом і було призначено у справі експертизу, оскільки дослідження цього питання потребує спеціальних знань, а сторони не могли дійти згоди щодо вартості.

Отже, як то вже зазначалось вище, вартість відновлювального ремонту становить 14 654, 02 грн.

Посилання відповідача на те, що роботи проводились на фірмовій СТО, як на підставу заперечень, не приймаються судом, оскільки ані договором, ані Законом (85/96-ВР) не обмежено право власника транспортного засобу вибрати СТО на власний розсуд.

Ринкова вартість автомобіля, встановлена у експертному дослідженні, проведеному в рамках процедури для виплати страхового відшкодування після ДТП, на яку посилається відповідач в якості заперечення на позов, та яка становить 127 622, 40 грн. ( а.с. 78 т. 1) є вартістю, за яку можливо відчуження КТС на ринку подібних КТС на дату оцінки, що вбачається із термінології викладеній в акті № 759-2766/02.11.2009. ( а.с. 79 т.1).

В договорі ж страхування, укладеному між ОСОБА_5 та позивачем, дійсна вартість автомобіля зазначена 102 828, 90 грн., на яку автомобіль й було застраховано. ( а.с. 25 т.1).

Відповідно до статті 9 Закону України "Про страхування", страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Подальше відсоткове зменшення страхової суми спричинено здешевленням транспортного засобу порівняно із ціною нового транспортного засобу, проте це не твердить про те, що автомобіль застрахований частково, як на тому наполягає відповідач.

Договір не містить жодних посилань на часткове – відсоткове страхування автомобілю.

Отже посилання відповідача неспроможні та спростовуються матеріалами справи.

Пунктом 2.12.3 Договору страхування від 15.09.2008р., укладеного між ОСОБА_5 та ВАТ "НАСК "Оранта", встановлено, що розмір страхового відшкодування визначається виходячи з вартості відновлювального ремонту.

Таким чином, оскільки вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становила 14 654, 02 грн., як то було встановлено експертним дослідженням, позовні вимоги підлягають задоволенню саме в цьому розмірі.

Отже, підсумовуючи викладене, зробивши детальний правовий аналіз відносин, що склались між сторонами даного спору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог лише частково.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статтями 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська Пожежно-Страхова Компанія" (01000, м. Київ, вул. Фрунзе, 40; м. Сімферополь, вул. Фрунзе, 16А, кв. 1, ідентифікаційний код 26027858) на користь Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" в особі Кримської республіканської дирекції Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Леніна, 12, оф. 6, Вул. О. Невського, 17, ідентифікаційний код 24694668) 14 654, 02 грн. заборгованості, 146, 54 грн. державного мита та 76, 28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 31.01.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 31.01.2012 р. рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91- 93 Господарського процесуального кодексу України. рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.