ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.01.12 Справа № 5015/5820/11
( Додатково див. постанову Львівського апеляційного господарського суду (rs23541023) )
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я. за участю представника позивача Білика П.Б., представника відповідача-1 ОСОБА_2, представника відповідача-2 Биць І.А., представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Жуган І.О., представника третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Матушек В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу", м.Львів та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Приватного підприємства "Санні" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Беркут", м.Львів, відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тамара", м.Львів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області, м.Львів про визнання недійсним договору.
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу", м.Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Беркут", м.Львів, відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тамара", м.Львів про визнання недійсним договору оренди від 13.12.2001р. №20/04, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 06.10.2011р. призначив розгляд справи на 26.10.2011р.
В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що 11.12.2001р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Львівській області та відповідачем-1 було укладено договір №104/01 купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 2823 кв.м. та площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м., що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106, при викупі. 12 грудня 2001 року між продавцем та покупцем було підписано акт прийому-передачі нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106.
Як вважає позивач, незважаючи на підписання акту прийому-передачі, майно за договором купівлі-продажу фактично 12.12.2001р. відповідачу-1 передане не було. В обгрунтування цієї позиції позивач зазначив, що 06.08.2004 р. господарським судом Львівської області прийнято рішення по справі №1/305-28/130, яким позовні вимоги ТОВ "Ресторан "Беркут" задоволено повністю –внесено зміни в п.2.1 договору купівлі-продажу шляхом його доповнення абзацом другим наступного змісту: "Покупець зобов’язується оплатити продавцю наявну станом на 05.04.2004 року заборгованість в сумі 118 521 грн. за придбаний по договору купівлі-продажу від 11.12.2001 року № 104/01 об’єкт, склад якого визначено у п.1.1 договору, протягом п’яти банківських днів з дня повного отримання вказаного об’єкта купівлі-продажу в натурі від продавця. Факт отримання об’єкта підтверджується відповідним актом прийому-передачі, що підписується повноважними представниками сторін та скріплюється відтисками їх печаток".
Також позивач покликається на ухвалу господарського суду Львівської області від 10.03.2005р. по справі №1/133-28/59 за позовом ТОВ "Ресторан "Беркут"до Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області про стягнення 193819,00 грн., якою затверджено мирову угоду між сторонами по справі. Як вбачається зі змісту останньої, ТОВ "Ресторан "Беркут"зобов’язувалось оплатити продавцю наявну станом на 05.04.2004 року заборгованість у сумі 118521,00 грн. за придбаний по договору купівлі-продажу об’єкт протягом п’яти банківських днів з дня повного отримання вказаного об’єкта купівлі-продажу від продавця; натомість Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області брало на себе зобов’язання сприяти у передачі відповідного майна по акту прийому-передачі власнику –ТОВ "Ресторан "Беркут".
13.12.2001р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір оренди №20/04, згідно з яким відповідач-1 передає, а відповідач-2 приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 2823 кв.м. та площадку (споруду) загальною площею 1379,3 кв.м., розташовані у м.Львові, вул.Княгині Ольги, 106. Як стверджує позивач, підписуючи договір оренди відповідач-1 чітко знав і усвідомлював неможливість виконання його умов з огляду на фактичну відсутність у володінні та користуванні ТОВ "Ресторан "Беркут"площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м.
На думку позивача, вищевказаний договір оренди в силу приписів ч.1 ст. 58 ЦК Української РСР повинен бути визнаний судом недійсним, оскільки укладений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Порушення своїх прав та законних інтересів позивач обґрунтовує тим, що рішенням господарського суду Львівської області від 05.05.-11.06.2004р. у справі № 1/290-9/277 було стягнуто з позивача на користь відповідача-1 600 000 грн. неотриманих доходів згідно оспорюваного договору оренди, а рішенням господарського суду Львівської області від 10.09.2010р. у справі №3/93 було стягнуто з позивача на користь відповідача-1 12 740 000 грн. збитків, з яких 6 500 000 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди у зв’язку із неможливістю виконання спірного договору оренди.
В судових засіданнях представник відповідача-1 проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що із позовної заяви позивача не вбачається, які саме його права та інтереси були порушені оскаржуваним договором оренди. Як стверджує відповідач-1, мнима угода є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою. Однак сторони оскаржуваного договору не лише бажали настання відповідних наслідків, але й вживали для цього всіх можливих заходів. Перешкодою в належному виконанні договору, зокрема передачі об’єкта оренди орендарю, стало протиправне зайняття об’єкта оренди позивачем. На думку відповідача-1, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу у всіх сторін правочину.
05.12.2011р. відповідачем-1 через канцелярію суду подано заяву про застосування позовної давності.
Представник відповідача-2 в судових засіданнях проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні поясненням відповідача-1. 05.12.2011р. представником відповідача-1 через канцелярію суду також подано заяву про застосування позовної давності.
Ухвалою від 05.12.2011р. суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області.
20.12.2011р. Приватне підприємство "Санні" як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подало позов до відповідачів у справі про визнання недійсним договору оренди від 13.12.2001р. №20/04, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.
Ухвалою суду від 21.12.2011р. позовну заяву ПП "Санні" прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
Позов третьої особи мотивований тим, що після передачі відповідачем-1 відповідачу-2 нежитлових приміщень згідно оспорюваного договору, ПП "Санні" на підставі договору №88/08 купівлі-продажу нерухомого майна від 10.06.2003р. придбало ті ж нежитлові приміщення. Тобто факт чинності оспорюваного договору оренди чи визнання його недійсним безпосередньо стосується прав та законних інтересів ПП "Санні", а отже на думку останнього, у нього є всі підстави для подання позовної заяви як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів відповідачів Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області надало письмові пояснення по суті спору. При цьому третя особа зазначила, що відповідно до умов договору купівлі-продажу між сторонами підписано акт прийому-передачі нежитлових приміщень площею 2823 кв.м та площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106, від 12.12.2001 № 597. Поряд з цим, незважаючи на підписання акту прийому-передачі, юридичне приймання майна відповідно до визначених договором умов не відбулося. З огляду на вищенаведене, Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області підтвердило той факт, що ТОВ "Ресторан "Беркут"не сплатило заборгованості у сумі 118 521,00 грн. за договором купівлі-продажу, а тому у Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області на даний час відсутні правові підстави завершити фактичну та юридичну передачу майна згідно згаданого вище договору та п.3 мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області у справі № 1/133-28/59 від 10 березня 2005 року.
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. За клопотанням представників сторін ухвалою суду строк вирішення спору був продовжений.
Представникам сторін та третіх осіб роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
В судовому засіданні 23.01.2012р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2012р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
11.12.2001р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Львівській області та відповідачем-1 було укладено договір №104/01 купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 2823 кв.м. та площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м., що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106, при викупі.
Згідно умов вищезгаданого договору продавець зобов’язувався передати у власність покупцю нежитлові приміщення загальною площею 2823 кв.м. (у тому числі зал ресторану площею 858,9 кв.м., приміщення їдальні площею 230,1 кв.м., складські приміщення площею 1734 кв.м.), а також площадку (споруду) загальною площею 1379,3 кв.м. Покупець зобов’язувався прийняти зазначені приміщення та площадку, сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у договорі, та пройти реєстрацію приміщень та площадки у бюро технічної інвентаризації.
12 грудня 2001 року між продавцем та покупцем було підписано акт прийому-передачі нежитлових приміщень площею 2823 кв.м. та площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106.
Судом встановлено, що 06.08.2004р. господарським судом Львівської області прийнято рішення по справі №1/305-28/130, яким позовні вимоги ТОВ "Ресторан "Беркут"задоволено повністю –внесено зміни в п. 2.1 договору купівлі-продажу шляхом його доповнення абзацом другим наступного змісту: "Покупець зобов’язується оплатити продавцю наявну станом на 05.04.2004 року заборгованість в сумі 118 521 грн. за придбаний по договору купівлі-продажу від 11.12.2001 року № 104/01 об’єкт, склад якого визначено у п. 1.1 договору, протягом п’яти банківських днів з дня повного отримання вказаного об’єкта купівлі-продажу в натурі від продавця. Факт отримання об’єкта підтверджується відповідним актом прийому-передачі, що підписується повноважними представниками сторін та скріплюється відтисками їх печаток".
13.12.2001р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір оренди №20/04, згідно з яким відповідач-1 передає, а відповідач-2 приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 2823 кв.м. та площадку (споруду) загальною площею 1379,3 кв.м., розташовані у м.Львові, вул.Княгині Ольги, 106.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003р. до договорів, що були укладені до 01.01.2004р. і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Оскільки ст.9 не передбачає, що в такому самому порядку мають вирішуватись і питання, пов’язані з недійсністю договорів, слід визнати, що стосовно вирішення питань щодо підстав, порядку та правових наслідків визнання договорів недійсними мають застосовуватись правила того кодексу, який діяв на моменту укладення такого договору.
За таких умов суд прийшов до висновку про необхідність застосування до спірних відносин щодо визнання угод недійсними правил Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) від 18.07.1963р. із змінами і доповненнями, внесеними до нього.
Згідно ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на момент укладення спірного договору, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
В розумінні ст. 86 ЦК Української РСР та ст.ст. 2, 4 Закону України "Про власність" власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Згідно ст. 256 ЦК Української РСР за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Передача майна у найм є проявом повноваження з розпорядження ним, відтак, необхідною передумовою укладення договору найму є наявність у наймодавця права розпорядження ним. Однак, всупереч приписам вищезазначених норм, відповідач-1 при укладенні спірного договору такими правами наділений не був.
Як вбачається з матеріалів справи, письмових пояснень третьої особи, незважаючи на підписання ату прийому-передачі від 12.12.2001р., відповідно до наведених нижче обставин, встановлених судовими рішеннями, фактичного приймання майна від Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області до ТОВ "Ресторан "Беркут"відповідно до умов, визначенених у договорі купівлі-продажу, не відбулося.
6 серпня 2004 року господарським судом Львівської області прийнято рішення по справі №1/305-28/130, яким позовні вимоги ТОВ "Ресторан "Беркут"задоволено повністю –внесено зміни в п.2.1 договору купівлі-продажу шляхом його доповнення абзацом другим наступного змісту: "Покупець зобов’язується оплатити Продавцю наявну станом на 05.04.2004 року заборгованість в сумі 118 521 грн. (сто вісімнадцять тисяч п’ятсот двадцять одна гривня 00 коп.) за придбаний по договору купівлі-продажу від 11.12.2001 року № 104/01 об’єкт, склад якого визначено у п. 1.1 Договору, протягом п’яти банківських днів з дня повного отримання вказаного об’єкта купівлі-продажу в натурі від Продавця. Факт отримання об’єкта підтверджується відповідним актом прийому-передачі, що підписується повноважними представниками сторін та скріплюється відтисками їх печаток".
Судове рішення від 06.08.2004 року у справі № 1/305-28/130 набрало законної сили та є чинним.
16.05.2002р. господарським судом Львівської області винесено рішення у справі №1/236-13/182 за позовом відповідача-1 до ВАТ "Універмаг"Львів" та Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області про усунення перешкод в користуванні майном, яким вирішено у термін до 15.06.2002р. зобов’язати Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області виконати умови договору щодо належної передачі ТОВ "Ресторан"Беркут" викупленого майна, що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Кн.Ольги, 106.
10 березня 2005 року господарським судом Львівської області винесено ухвалу по справі №1/133-28/59 за позовом ТОВ "Ресторан "Беркут"до Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області про стягнення 193819,00 грн., якою затверджено мирову угоду між сторонами по справі. Як вбачається зі змісту останньої, ТОВ "Ресторан "Беркут"зобов’язувалось оплатити продавцю наявну станом на 05.04.2004 року заборгованість у сумі 118521,00 грн. за придбаний по договору купівлі-продажу об’єкт протягом п’яти банківських днів з дня повного отримання вказаного об’єкта купівлі-продажу від продавця ; натомість Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області брало на себе зобов’язання сприяти у передачі відповідного майна по акту прийому-передачі власнику –ТОВ "Ресторан "Беркут".
Відповідно до п. 3 мирової угоди Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області зобов'язується сприяти ТОВ "Ресторан "Беркут"в здійсненні заходів щодо витребування частини майна: складу площею 396,3 кв.м та площадки-споруди площею 1379,3 кв.м, яке є предметом договору купівлі-продажу № 104/01 від 11 грудня 2001 року, з незаконного володіння ТОВ "Біля Універмагу", шляхом відповідних звернень до 01 вересня 2005 року в суд та інші органи та передачі даного майна по акту прийому-передачі власнику - ТОВ "Ресторан "Беркут".
Мирова угода, затверджена ухвалою господарського суду Львівської області від 10.03.2005 року, у встановленому порядку не припинена, не розірвана, недійсною не визнана, а тому є чинною.
З метою виконання даного пункту мирової угоди регіональне відділення вступило у справу №1/290-9/277 за позовом ТОВ "Ресторан "Беркут"до ТОВ "Біля Універмагу", Управління промисловості та підприємництва Львівської міської ради про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення збитків в якості третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору.
Так, постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі №1/290-9/277 від 04.02.2009 року рішення місцевого господарського суду від 11.06.2004 року у цій справі скасовано частково, відмовлено в позові ТОВ "Ресторан "Беркут"в частині позовних вимог щодо: виселення ТОВ "Біля Універмагу"з належних ТОВ "Ресторан "Беркут"площадки (споруди) площею 1 379,3 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 59 "б", а також земельної ділянки площею 7 417 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 59 "б", зовнішні межі землекористування якої встановлені рішенням господарського суду Львівської області від 19.08.2002 року у справі №3/45-18/183, що набрало законної сили, а саме демонтувати усі належні ТОВ "Біля Універмагу"та третім особам торгівельні кіоски, встановлені на земельній ділянці площею 7 417 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 59 "б", а також в межах придбаних ТОВ "Ресторан "Беркут"приміщень площею 2 823 кв.м. та площадки (споруди) площею 1 379,3 кв.м. за адресою: вул. Володимира Великого, 59 "б"(59 "в") у м. Львові, звільнити дорогу до головного входу ресторану "Беркут"; демонтувати усі належні ТОВ "Біля Універмагу"та третім особам торгівельні кіоски, які розміщені на під`їзній дорозі до складських приміщень ресторану "Беркут".
В ході слухання даної справи Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області підтвердило той факт, що ТОВ "Ресторан "Беркут"не сплатило заборгованості у сумі 118 521,00 грн. за договором купівлі-продажу від 11 грудня 2001 року, а тому у Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області на даний час відсутні правові підстави завершити фактичну передачу майна згідно згаданого вище Договору та п. 3 мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області у справі № 1/133-28/59 від 10 березня 2005 року.
Таким чином, вищезгаданими судовими рішеннями підтверджено, що на підставі договору від 11.12.2001 року №104/01, незважаючи на підписання покупцем і продавцем акту прийому-передачі від 12.12.2001 року, передача усього майна покупцю так і не відбулась.
13 грудня 2001 року між ТОВ "Ресторан "Беркут"(орендодавець) та ТОВ "Торговий дім "Тамара"(орендар) було укладено договір оренди №20/04, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 2823 кв.м. та площадку (споруду) загальною площею 1379,3 кв.м., що розташовані у м. Львові, вул. Княгині Ольги, 106 для здійснення діяльності, передбаченої його статутом.
Відповідно до п. 2.1 договору оренди, орендодавець у термін до 22 грудня 2001 року передає, а орендар приймає у користування орендоване майно.
Підписуючи оспорюваний договір представник відповідача-1 ОСОБА_2 знав або повинен був знати про неможливість виконання його умов з огляду на фактичну відсутність у володінні та користуванні відповідача-1 площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м.
На думку суду, вказані вище обставини не могли бути невідомі і ТОВ "Торговий дім "Тамара". Як вбачається з Установчого договору про створення та діяльність ТОВ "Торговий дім "Тамара"від 04.10.2001 року (в редакції, чинній на нас підписання оспорюваного договору), його засновниками виступили ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Згідно з п.4.2. Статуту ТОВ "Торговий дім "Тамара"(в редакції, чинній на нас підписання оспорюваного договору), частка ОСОБА_2 у статутному фонді відповідача-2 становила 60%.
Згідно п.4.1 та п.4.2 спірного договору оренди орендна плата за перший місяць оренди становить 100 000 грн., а за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на наступний місяць.
Згідно довідки ДПІ у Франківському районі м.Львова №13416/10/10-012 від 02.06.2011р. ТОВ "Торговий дім "Тамара"звітність подавало до податкового органу з нульовими показниками, за винятком 2-го кварталу 2002 року, в якому підприємство відобразило обсяг виручки від реалізації товару 6 тис.грн. та 4-го кварталу 2006 року, в якому підприємство відобразило осяг виручки від реалізації товару 1,8 тис.грн. Протягом періоду з 01.12.2001р. по 31.10.2008р. ТОВ "Торговий дім "Тамара"податкової звітності форми 1-ДФ не подавало.
За таких умов, ТОВ "Ресторан "Беркут"та ТОВ "Торговий дім "Тамара"уклали мниму угоду –договір оренди від 13.12.2001 року №20/04, без наміру його наступного виконання, не маючи на меті настання будь-яких правових наслідків. Враховуючи викладені вище обставини, на думку суду, умисел на укладення саме мнимої, тобто фіктивної угоди, був у обох сторін договору.
В силу приписів ст. 58 ЦК Української РСР недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Як встановлено судом, постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі №1/290-9/277 від 04.02.2009 року було стягнуто з ТОВ "Біля Універмагу"на користь ТОВ "Ресторан "Беркут"600 000,00 гривень неотриманих доходів згідно договору оренди №20/04 від 13.12.2001р.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.04.2011 року у справі №3/93 було стягнуто з ТОВ "Біля Універмагу"на користь ТОВ "Ресторан "Беркут"11 678 709,70 грн. збитків, з яких 6 500 000,00 грн. – збитки у вигляді упущеної вигоди у зв’язку із неможливістю виконання договору оренди №20/04 від 13.12.2001 року.
Відтак оспорюваний договір оренди безпосередньо порушує суб'єктивні права та законні інтереси позивача, оскільки саме на неможливості його виконання з боку відповідача-1 останнім обґрунтовано судові позови про стягнення з позивача збитків у вигляді упущеної вигоди.
Посилання відповідача-1 на додаткову угоду від 17.05.2011р. про розірвання спірного договору оренди та угоду від 17.05.2011р. про припинення зобов’язань, що випливали зі спірного договору оренди, жодним чином не спростовують аргументів позивача щодо фіктивності спірного договору.
Пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) передбачає, що правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Статтею 268 ЦК України встановлений перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У вказаному переліку вимога щодо визнання угоди недійсною, як випадок, на який не поширюються позовна давність, відсутня, а отже, до заявлених позивачем вимог про визнання договору недійсним застосовується загальний строк позовної давності.
Таким чином, початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України, тобто з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила..
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що право на позов у позивача виникло з дня, коли позивач довідався про порушення свого права спірним договором при розгляді справи №1/290-9/277 за позовом ТОВ "Ресторан "Беркут"до ТОВ "Біля Універмагу", Управління промисловості та підприємництва Львівської міської ради про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення збитків, тобто ще у 2003 році.
Частина 3 статті 267 ЦК України передбачає, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачі у відзивах на позовну заяву посилалися на пропуск позивачем позовної давності. Отже, відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність має застосовуватись до даних правовідносин.
Оскільки строк позовної давності розпочав свій перебіг щонайпізніше 11.06.2004р. (день винесення господарським судом Львівської області рішення у справі № 1/290-9/277), а з позовом до суду позивач звернувся 04.10.2011р., то трирічний строк позовної давності позивачем пропущений.
Проте враховуючи пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку про необхідність відновлення позивачу строку позовної давності з огляду на наступне.
Пунктом 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що порушене право підлягає захисту у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Львівської області від 05.05-11.06.2004 року у справі № 1/290-9/277 стягнуто з ТОВ "Біля Універмагу"на користь ТОВ "Ресторан "Беркут"600 000,00 гривень неотриманих доходів згідно договору оренди №20/04 від 13.12.2001р. Лише 04.02.2009р. Львівським апеляційним господарським судом у справі № 1/290-9/277 було винесено постанову за результами розгляду апеляційної скарги ТОВ "Біля Універмагу", якою в частині стягнення з ТОВ "Біля Універмагу"на користь ТОВ "Ресторан "Беркут"600 000,00 гривень неотриманих доходів рішення місцевого суду залишено без змін.
За таких обставин, з огляду на очевидність порушення суб'єктивного права позивача котре підлягає захисту, суд вбачає підстави визнати причину пропуску позовної давності поважною, а відтак відновити пропущену позовну давність з метою захисту порушеного суб'єктивного права позивача.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані поданими доказами, а тому позов слід задоволити.
Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору –Приватного підприємства "Санні", з огляду на наступне.
За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що права та законні інтереси суб’єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод. Аналогічна норма міститься і в ст. 16 ЦК України.
Передбачені законом способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на безпосереднє відновлення прав та інтересів позивачів.
При вирішенні спору про визнання недійсним договору слід враховувати, що вимога про це може бути заявлена як однією із сторін договору, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим договором. Таким чином, необхідною умовою судового захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів є наявність порушеного права чи інтересу.
Натомість з позовної заяви ПП "Санні" не вбачається, які саме його права та інтереси були порушені оскаржуваним договором оренди. Посилання станнього на той факт, що він являється власником усіх приміщень, які були передані в оренду за спірним договором, належними та допустимими доказами суду не доведено.
Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Відтак, в силу відсутності належних доказів реєстрації за третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, права власності на нежитлові приміщення, які були передані в оренду за спірним договором, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову такої особи. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані поданими доказами, а тому підлягають до задоволення.
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, а тому відмовляє в їх задоволенні.
Оскільки спір за позовом позивача виник з вини відповідачів по даній справі, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідачів в рівних частинах відповідно до ст. 49 ГПК України.
Оскільки спір за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, виник з вини третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на неї відповідно до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 257, 268 ЦК України, ст. 58. 86, 256 ЦК Української РСР (1540-06) та ст.ст. 4, 25, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –
В И Р І Ш И В:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу" задоволити.
2. Визнати недійсним з моменту укладення договір оренди від 13.12.2001р. №20/04, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Беркут" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тамара".
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Беркут" (м.Львів, вул.В.Великого, 59Б, код ЄДРПОУ 19171247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу" (м.Львів, вул.В.Великого, 59В, код ЄДРПОУ 32182531) 42 грн. 50 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тамара" (м.Львів, вул.В.Великого, 59Б, код ЄДРПОУ 31729551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу" (м.Львів, вул.В.Великого, 59В, код ЄДРПОУ 32182531) 42 грн. 50 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. В задоволенні позову Приватного підприємства "Санні"відмовити.
6. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.
Суддя
Мазовіта А.Б.