третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

про стягнення 90 215 грн. 41 коп.

Суддя Т.М. Мінська

В присутності представників сторін:

від позивача – Чередніченко С.С. –директор, ОСОБА_1, довіреність № 28/03/11-1 від 28.03.2011.,

від відповідача - ОСОБА_2 - юрисконсульт, довіреність № 1/1-3 від 10.01.2012,

від третьої особи - ОСОБА_3 –головний державний податковий інспектор юридичного відділу, довіреність № 19520/10/10-013 від 07.11.2011.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги:

- стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 7871 грн. 32 коп., як безпідставно набуте майно у вигляді незаконно привласненої плати за обов‘язкові послуги, що надавались ПАТ "ЛРУАС" ПП "Схід-Авто";

- стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 82344 грн. 09 коп., як безпідставно набуте майно у вигляді незаконно привласненого ПДВ із сум вартості проїзду за тарифом, які ПАТ "ЛРУАС" зобов‘язано перерахувати ПП "Схід-Авто".

Провадження у даній справі порушено 31.05.2011. Ухвалою господарського суду від 01.08.2011 зупинено провадження у справі 10/82/2011 до набрання законної сили рішенням господарського суду Луганської області у справі №6/81пд/2011 за позовом Публічного акціонерного товариства "Луганське регіональне управління автобусних станцій" до Приватного підприємства "Схід–Авто" про визнання договору недійсним № 99/4 "Про надання послуг автостанцією перевізникові" від 01.01.2011 з урахуванням протоколу розбіжностей .

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011 залишено без змін рішення господарського суду Луганської області від 04.07.2011 у справі №6/81пд/2011 за позовом Публічного акціонерного товариства "Луганське регіональне управління автобусних станцій", до Приватного підприємства "Схід–Авто", про визнання договору недійсним № 99/4 "Про надання послуг автостанцією перевізникові" від 01.01.2011 з урахуванням протоколу розбіжностей. господарського суду Луганської області від 10.01.2012 провадження у справі № 10/82/2011 поновлено і строк розгляду справи продовжено на 15 днів.

Заявою від 10.01.2012 в порядку ст. 22 ГПК України Позивач зменшив розмір позовних вимог і просить:

Відповідно до ст. 22 ГПК України суд розглядає позов лише в цій частині.

Відповідач відзивом на позовну заяву від 17.06.2011 № 1/1-973 заперечує проти позову та просить залишити позов без задоволення.

Третя особа надала письмові пояснення по справі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд

Позивач у справі - приватне підприємство "Схід-авто" є підприємством, яке здійснює діяльність з перевезення пасажирів автомобільним транспортом на підставі ліцензії Міністерства транспорту та зв’язку України АВ № 355479 від 18.08.2007, термін дії якої по 17.08.2012.

10.01.2006 між ПП "Схід-авто"як Перевізником і ТОВ "Луганське регіональне управління автобусних станцій" (правонаступником якого є Відповідач) укладено Договір про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області № 99/4 (надалі –Договір) (а.с. 29-30, т. 1).

Відповідно до умов пункту 1.1. Договору його предметом є надання відповідачем позивачеві послуг та виконання робіт, пов’язаних з відправленням та прибуттям пасажирів автобусних маршрутів загального користування (крім міських) відповідно з розкладом руху, забезпечення на автовокзалах та автостанціях Товариства (відповідача у справі) прийому та відправлення автобусів і пасажирів, організації продажу квитків населенню, диспетчерського управління і регулювання руху автобусів.

Пунктом 3.1 договору його сторони встановили, що плата відповідачеві за надання послуг відповідачем складає 15% від суми виторгу (після відрахування суми страхових внесків) за перевезення пасажирів, які оквитковані через каси відповідача, і яка обліковується по касовим відомостям продажу квитків (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%). За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями, позивач сплачує відповідачу плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ в розмірі 20%).

Розрахунки відповідача з позивачем за реалізацію квитків здійснюються кожних 10 днів, кінцевий розрахунок –до 15 числа місяця, наступного за звітним, при умовах звірки взаємних розрахунків за поточний місяць (пункт 3.3. договору).

За доводами позивача відповідач в порушення умов договору з жовтня 2008 року утримує податок на додану вартість із суми вартості проїзду за тарифом. Позивач вважає, що Відповідач не має жодної правової підстави стягувати із ПП "Схід –Авто"суми ПДВ із сум вартості проїзду за тарифом, які Відповідач зобов’язаний перераховувати Позивачу.

Судом встановлено, що позивач у справі не є платником податку на додану вартість та у період, зазначений у позову, сплачував єдиний податок.

Відповідач є платником податку на додану вартість.

До стягнення з відповідача позивачем заявлено 82344 грн. 09 коп. необґрунтовано утриманих грошових коштів (заборгованості) за період з жовтня 2008 року по квітень 2011 року.

В обґрунтування розміру заявлених позовних вимог позивачем до матеріалів справи надано фотокопії реєстрів відомостей по автостанціям з жовтня 2008 року по червень 2010 року і звірювальні відомості по розрахунках з перевізником з липня 2010 року по квітень 2011 року.

Доводи Відповідача, викладені у відзиві на позов, зводяться до того, що грошові кошти в сумі 82344 грн. 09 коп. є за своєю правовою природою податком на додану вартість (ПДВ) і повинні перераховуватися до державного бюджету. На підтвердження того, що спірна сума є сумою ПДВ, що нарахована Відповідачем до сплати в бюджет, надано витяг з реєстру виданих та отриманих податкових накладних за період з жовтня 2008 року по квітень 2011 року (а.с 45, т. 2), реєстр відомостей ПП "Схід-Авто"за період з жовтня 2008 року по квітень 2011 року (а.с. 14-44, т. 2), відомості по перерахованому ПДВ з реалізації квитків на проїзд та перевезення багажу за період з жовтня 2008 року по квітень 2011 року (а.с. 46, т. 2 –22. т. 3).

Отже, предметом спору в даній справі є стягнення суми податку на додану вартість, утриманої відповідачем та перерахованої до Державного бюджету України.

Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті. Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Так, в Постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 по справі № 10/7 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року у справі № 10/7 за позовом відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт"до державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", треті особи - Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція, Державна податкова інспекція у м. Львові, про повернення безпідставно стягнутих коштів в сумі 75182,53 грн. Верховний Суд України зробив такі правові висновки:

У даній справі оспорюється повернення ПДВ, утриманого з позивача та перерахованого до Державного бюджету України. Порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана його повернути потерпілому.

Предметом регулювання вказаної норми закону є цивільно-правові відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

Таким чином, спірна сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України.

Та обставина, що відповідач розпорядився спірною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ, не змінює характер податкових правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому ст. 1212 ЦК України не може застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Верховного Суду України від 29.11.2010 № 19/18 та від 13.12.2010 № 26/2

З огляду на вказане підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 82344 грн. 09 коп. як безпідставно набутого майна, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Зайве сплачене державне мито у сумі 01 грн. 56 коп., перераховане платіжним дорученням від 11.05.2011 № 45 підлягають поверненню позивачу по справі.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. У задоволенні позову відмовити.

2.Судові витрати покласти на позивача.

3. Повернути Приватному підприємству "Схід –Авто", м. Первомайськ Луганської області, вул. Щорса, 10, код 32815599 з Державного бюджету України державне мито в сумі 01 грн. 56 коп., зайво сплачене платіжним дорученням від 11.05.2011 № 45. Повернення здійснити на підставі даного рішення, засвідченого печаткою суду.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.