Позивач надав до суду змінену позовну заяву, відповідно до якої просить суд визнати недійсним п.п. 13.1, 13.2, 13.3, 13.4 договору купівлі - продажу №15/1018 від 18.06.11р., укладеного між ТОВ "Інтертранслогістик" та ВАТ "Енергомашспецсталь" з моменту його укладення та стягнути з відповідачів солідарно 2000 грн. моральної шкоди та судові витрати, яку було прийнято судом до розгляду.

Представник ПАТ "Енергомашспецсталь", в судовому засіданні 12.12.2011р., заявив клопотання про призначення для розгляду справи колегіального складу суду, яке було задоволено судом.

Розгляд справи був відкладений на 22.12.2011р.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області від 13.12.2011р., для розгляду справи №5023/8975/11, було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Інте Т.В. та суддя Калініченко Н.В.

22.12.2011р. другий відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить залучити до матеріалів справи завірену копію договору поруки та прийняти рішення згідно вимог чинного законодавства України з урахуванням даного відзиву.

22.12.2011р. позивач надав клопотання про долучення до справи копії договору про надання правової допомоги адвокатом та докази про сплату послуг адвоката.

Представник другого відповідача в судове засідання 11.01.12 р. не з"явився.

1-й відповідач надав суду доповнення до відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 11.01.2012р. було оголошено перерву до 12.01.2012 р.

Представник 1-го відповідача, після перерви, в судове засідання не з"явився.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначив про невідповідність оскаржуваних пунктів договору купівлі-продажу № 15/1018 вимогам норм ст.ст. 550, 655, 656, 662, 664, 673, 678, 679, 680 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 207, 231 ГК України, принципу збалансованості інтересів сторін у зобов’язанні, справедливості, добросовісності, розумності, неприпустимості застосування міри відповідальності за невиконання зобов’язання, як джерела безпідставного збагачення. Зокрема позивач наголошує на встановленій спірними положеннями договору відсутності покладення жодних зобов’язань на зобов'язану сторону за договором купівлі - продажу, а саме: покупця та фактичній вимозі від продавця товару (послуги) його передачі безоплатно з одночасною сплатою непропорційно великого розміру санкцій у разі порушення зобов’язання. Одночасно позивач вказує про не встановлення умовами оскаржуваного договору аналогічних санкцій для покупця.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників позивача та другого відповідача, суд встановив наступне.

18 червня 2008 року між ТОВ "Інтертранслогістик" та ВАТ "Енергомашспецсталь" був укладений договір купівлі-продажу № 15/1018. Відповідно умов договору (пункт 1.1.) позивач, за текстом договору продавець передає у власність другого відповідача, за текстом договору покупця на умовах СРТ м. Краматорськ склад покупця (Інкотермс 2000) продольно - фрезерний станок моделі 6620 зав. № 20, 1971 року випуску, стол 6300х2000мм, 4 фрезерних головки, бувший у застосуванні, виробництва Ульяновський завод важких та унікальних станків – 1 шт., за ціною, що вказана у Специфікації № 1, та виконує роботи з дефекації станка, складанню специфікації за електричною, механічною, гідравлічною частинам станку, монтаж та пуско наладку, перевірку на технологічну точність, здачу за силовими показниками.

У пункті 1.2. договору купівлі-продажу сторони встановили обов’язок покупця товару, другого відповідача у справі, а саме: ВАТ "Енергомашспецсталь" прийняти та оплатити товар та послуги відповідно умов укладеного договору купівлі-продажу.

Згідно зі змістом пункту 2.2. договору та доданої до договору, підписаної у двосторонньому порядку специфікації № 1 сторони врегулювали загальну суму договору 1400000,00грн., у т.р. ПДВ 233333,33 грн., тобто встановили конкретну вартість (ціну) товару: продольно - фрезерного станку моделі 6620 зав. № 20, 1971 року випуску, стол 6300х2000мм, 4 фрезерних головки, вир. Ульяновський завод важких та унікальних станків, б/у, що передається у власність за договором купівлі-продажу у загальній сумі 1100000,00 грн. з ПДВ, 916666,67 грн. без ПДВ та визначили вартість послуг 250000,00грн. без ПДВ, 300000,00 грн. з ПДВ.

З аналізу змісту положень договору купівлі-продажу № 15/1018 вбачається, що сторони уклали договір, який за своєю юридичною природою містить елементи договору купівлі-продажу у частині зобов’язань позивача передати у власність товар та зобов’язань 2-го відповідача прийняти товар у власність та сплатити його повну вартість та елементи договору підряду у частині зобов’язань позивача виконати певний обсяг робіт та зобов’язань 2-го відповідача прийняти роботи та сплатити їх повну вартість.

Згідно з умовами договору сторони встановили, що оплата вартості предмету договору купівлі-продажу та вартості робіт та послуг за договором виконується покупцем, тобто 2-им відповідачем шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку на банківський рахунок продавця, тобто позивача у національній валюті України наступним чином: 80% вартості за договором попередня оплата на протязі 10 календарних днів від дати підписання договору та виставлення рахунку – фактури; 20% вартості за договором – на протязі 10 банківських днів зі дня підписання Акту виконаних робіт (п.п. 12.1., 12.2. договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу, 1-й відповідач перерахував на банківський рахунок позивача 1120000,00 грн., як 80% вартості за договором, що становить повну вартість товару за договором купівлі-продажу - станку моделі 6620, а позивач передав на користь 2-го відповідача на умовах СРТ м. Краматорськ склад покупця (Інкотермс 2000) продольно - фрезерний станок мод. 6620 зав. № 20, 1971 року випуску, стол 6300х2000мм, 4 фрезерних головки, б/у, виробництва Ульяновський завод важких та унікальних станків.

При цьому пунктом 13.1. договору купівлі-продажу № 15/1018 від 18.06.2008 року встановлено, що у разі несвоєчасної поставки товару або здійснення послуг, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,05% від вартості, не поставленого товару чи не здійснених послуг за кожен день прострочки, не більш подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення.

Пунктом 13.2. договору встановлено, що у разі здачі станку після виконання послуг, не відповідаючого по якості стану працездатного станку, продавець сплачує штраф у розмірі 5% від вартості наданого неякісного товару.

Одночасно пунктом 13.3. договору встановлено, що у разі прострочки поставки товару більш ніж на 50 днів від строку, вказаного в п. 8.3. договору або прострочки виконання послуг більш ніж на 60 днів від строку, вказаного у п. 8.4. договору, продавець на протязі 5 днів повертає перераховані кошти та сплачує покупцю штраф за користування грошовими коштами 5% річних.

Разом з цим пунктом 13.4. договору встановлено, що у разі не повернення грошових коштів у вказаний строк, продавець сплачує покупцю за кожний день прострочки повернення пеню у розмірі 0,5% від неповернутої суми.

При цьому пунктом 7.3 договору купівлі-продажу встановлено, що у разі затримання усунення недоліків продавець зобов’язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,05% від суми даної одиниці товару або послуг за кожен день прострочки понад встановлені п. 7.3. строки.

Предметом спору у даній справі в т.ч. є вимоги ТОВ "Інтертранслогістик" про визнання недійсними положень пунктів 13.1., 13.2., 13.3., 13.4. договору купівлі-продажу № 15/1018 від 18.06.2008 року з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, у зв’язку з тим, що вказані пункти суперечать діючому законодавству України, а саме: статтям 3, 6, 13, 550, 555, 556, 662, 664, 673, 678- 680, 692 Цивільного Кодексу України, статтям 179, 180, 207, 231 Господарського кодексу України, статті 13, 41 Конституції України.

Судовий захист майнових інтересів осіб, вказаних в ст. 1 ГПК України, за змістом положень п.3 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) та ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ) здійснюється шляхом розгляду справи, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.1 cт.626 ЦК України (435-15) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічні вимоги унормовані ст. 20 ГК України, що передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Статтею 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені приписи ЦК України (435-15) узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи наведене, господарський договір, в т.ч. оскаржуваний договір купівлі-продажу в спірній частині, можуть бути визнані недійсними за наявності двох умов: перша -це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга -це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Зазначена правова позиція відповідає п.7 та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Отже в даній справі необхідною умовою для визнання окремих положень договору купівлі-продажу недійсними є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст. 215, ст. 203 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи встановлено, що умовами спірного договору купівлі-продажу на позивача (за текстом договору продавець) одночасно покладено обов’язок сплачувати на користь 1-го відповідача (за текстом договору покупець) наступні платежі: 1. - пеню в розмірі 0,05% від вартості, не поставленого товару чи не здійснених послуг за кожен день прострочки, 2. - штраф у розмірі 5% від вартості наданого неякісного товару, 3. - повернення перерахованих коштів з одночасною сплатою штрафу за користування грошовими коштами 5% річних, 4. - пеню 0,5% від неповернутої суми вартості товару за кожний день прострочки поверненн у розмірі 0,5% від неповернутої суми; 5. - пеню у розмірі 0,05% від суми даної одиниці товару або послуг за кожен день прострочки понад встановлені п. 7.3. строки (п.п. 7.3., 13.1., 13.2., 13.3. 13.4. договору купівлі-продажу). У свою чергу, аналогічні санкції для 2-го відповідача договором не передбачені.

Суд зазначає, що відповідно Конституційної гарантії за статтею 61 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до частини 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови договорів, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Конституційний суд України у Рішенні по справі N 15-рп/2011 від 10.11.2011 року (v015p710-11) зазначив, що одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою, - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Держава забезпечує фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

Таким чином, чинне законодавство України, у контексті зокрема наведених норм права, не передбачає можливості повного не покладення на зобов’язану сторону за господарським договором певних обов’язків чи аналогічних санкцій.

Водночас суд погоджується з доводами ТОВ "Інтертранслогістик", що пункти 13.2., 13.3. 13.4. договору купівлі-продажу підлягають визнанню недійсними, як такі, що не відповідають вимогам закону.

Підставами для такого висновку є крім зазначеного та істотна обставина, що юридична природа визначених п.п. 13.1., 13.2., 13.3., 13.4. договору платежів свідчить про те, що останні, у розумінні статей 546, 549, 551 ЦК України – є неустойкою, на яку оскаржуваними положеннями договору передбачено нарахування самостійних санкцій у вигляді штрафів, і зокрема штрафу, як процентів річних та численних пенєй. Натомість, як згідно з імперативними вимогами статті 550 ЦК України проценти на неустойку не нараховуються.

Таким чином, положеннями пунктів 13.2., 13.3. 13.4. договору купівлі-продажу передбачено неустойка, нарахування якої прямо заборонено вимогами ст. 550 ЦК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що зміст цих спірних умов договору не відповідає вимогам ст. 550 ЦК України (435-15) , а відтак згідно ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України підлягає визнанню недійсним.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. За положеннями ч.1 ст. 144 ГК України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно вимог статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Разом з цим згідно зі змістом обов’язкових вимог статті 662 ЦК України обов’язок продавця передати товар покупцеві повністю кореспондується з обов’язком покупця за статтею 690 ЦК України прийняти товар та за статтею 691 ЦК України сплатити на користь продавця його повну вартість.

При цьому змістом статей 690, 691 ЦК України умови договору купівлі – продажу щодо ціни (вартості) товару та обов’язку її сплати віднесено до істотних умов даної категорії договорів.

Одночасно перелік видів відповідальності продавця товару за неналежне виконання зобов’язань за договорами купівлі-продажу, і зокрема за невчасне виконання обов’язку передати товар, порушення умов договору щодо кількості, комплектності, якості, асортименту товару унормовано у статтях 665- 667, 670, 672, 678, 681, 684, 686, 692, 693 ЦК України. Зазначені норми матеріального права, що безпосередньо регламентують спірні правовідносини за договором купівлі-продажу, за відсутності умов відмови покупця від прийняття предмету договору купівлі-продажу, - не передбачають такого виду відповідальності продавця за договором купівлі-продажу, як повернення повної ціни (вартості) товару та санкцій на таку ціну (вартість).

Ці обставини справи, з урахуванням наведених норм права дозволяють суду дійти висновку про те, що в даному разі дійсно має місце невідповідність вимогам Закону змісту п.п. 13.2., 13.3., 13.4. договору купівлі-продажу.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для визнання позовних вимог у частині визнання недійсними п.п. 13.2., 13.3., 13.4. договору, законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) 1-й відповідач доказів на спростування викладених вище обставин не надав. Так, 1-м відповідачем не спростовано факт знаходження предмету договору купівлі – продажу у володінні ПАТ "Енергомашспецсталь". Не наведено також наявності норм права, які б дозволяли безкоштовну передачу товару за договором купівлі-продажу та нарахування неустойки на повну вартість товару.

Суд критично оцінює посилання відповідача ПАТ "Енергомашспецсталь" на те, що подібна справа розглянута господарським судом у господарському провадженні по справі № 5023/3763/11 за позовом ПАТ "Енергомашспецсталь" до ТОВ "Інтертранслогістик" про стягнення коштів, оскільки доказів перебування у провадженні суду аналогічного спору чи вирішення аналогічних позовних вимог матеріали справи не містять. Суд зауважує, що обставини, на які посилається другий відповідач, з точки зору наведених вище приписів чинного законодавства України не впливають на оцінку дійсності чи недійсності договору, адже вони не спростовують того факту, що оскаржувані умови договору, крім наведеного не відповідають засадам розумності, справедливості та добросовісності цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України), принципу рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання (ст. 6 ГК України), порушують принцип рівності сторін у договорі, надаючи в односторонньому порядку одній стороні договору неправомірну перевагу перед іншою без еквівалентної зворотної умови.

Згідно ч. 2 ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно зі ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З урахуванням невідповідності названих вище умов договору вимогам норм матеріального закону, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову у частині визнання п.п. 13.2., 13.3., 13.4. договору недійсними з моменту укладання.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним п. 13.1. договору купівлі-продажу, суд зазначає наступне: змістом п. 7.3 договору встановлено, що у разі затримання усунення недоліків продавець зобов’язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,05% від суми даної одиниці товару або послуг за кожен день прострочки понад встановлені п. 7.3. строки. Одночасно змістом п. 13.1. договору передбачено, що у разі несвоєчасної поставки товару або здійснення послуг, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,05% від вартості, не поставленого товару чи не здійснених послуг за кожен день прострочки, не більш подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення. Дані положення договору купівлі-продажу суд визнає такими, що відповідають вимогам Закону і зокрема ґрунтуються на принципах розумності, справедливості, добросовісності, не порушують принципу рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання та не порушують принципу рівності сторін у договорі, а є мірою відповідальності, що відповідає еквівалентним зворотнім умовам відповідальності покупця за договором. Суд зауважує, що у частині позовних вимог про визнання недійсним п. 13.1. договору, позивачем не доведено тих обставин, з якими Закон пов’язує підстави визнання правочину (його окремої частини) недійсними.

Розглянувши позовні вимоги про стягнення з ТОВ фірма "Конекс,ЛТД" та ПАТ "Енергомашспецсталь" солідарно суми моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн., суд вважає ці вимоги невмотивованими та такими, що задоволенню не підлягають. При цьому суд враховує те, що позивачем всупереч вимог ст. 33 ГПК України не надано доказів завдання йому моральної шкоди (ч.2 ст. 23 ЦК України). Одночасно позивачем не надано доказів наявності підстав її відшкодування (ч.1 ст. 1167 ЦК України). У ч.2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Юридичні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені у ст. 1167 ЦК України. Згідно цієї норми матеріального права такими підставами є завдання моральної шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю винної особи.

Суд зауважує, що лише декларативні посилання на наявність моральної шкоди не є підставами для її відшкодування при відсутності конкретних доказів її заподіяння та розміру. Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією ВАСУ, що вміщена в Роз'яснення "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" від 29.02.96 р. N 02-5/95 (v5_95800-96) .

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові – на позивача.

За таких обставин, судові витрати в частині 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу слід покласти на першого відповідача.

Щодо стягнення 250000 грн. витрат пов"язаних зі сплатою послуг адвоката, суд відмовляє в покладенні цих витрат на 1-го відповідача, оскільки, угодана яку посилається позивач, підписана між сторонами 20.10.2011 р., а з позовом до суду позивач звернувся 28.10.11 р., тому вказівка в цій угоді на справу №5023/8975/11 є безпідставною. З решти доказів, не вбачаеться що вказані кошти були сплачені позивачем адвокату саме за надання юридичних послуг по данній справі.

За таких обставин, на підставі ст. ст. 3, 6, 11, 15, 16, 203, 215, 216, 550, 555, 556, 662, 664, 673, 678- 680, 692 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 20, 179, 180, 207, 231 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 6, 8, 13, 41, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44- 49, 77, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія -

В позові ТОВ "Інтертранслогістик" до ВАТ "Енергомашспецсталь" відмовити частково.

Визнати недійсними пункти 13.2., 13.3., 13.4. договору купівлі-продажу №15/1018 від 18.06.2008 року, що укладений між ТОВ "Інтертранслогістик" та ВАТ "Енергомашспецсталь" з моменту його укладення.

Стягнути з ПАТ "ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ" (84306Донецька область, м. Краматорськ, код 00210602) на користь ТОВ "Інтертранслогістик" (61099, м. Харків, вул. Рибалко, 37, к. 10, код 31827404) 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.