ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2009 р.
№ 30/247-07-6757
( Додатково див. постанову Одеського апеляційного господарського суд (rs1041996) )
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Грейц К.В.,
суддів:
Глос О.І., Бакуліної С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ВКП "Рубікон-Лтд" у формі ТОВ
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2007 р.
у справі
№30/247-07-6757
господарського суду
Одеської області
за позовом
ТОВ "Мебліоптторг"
до
ВКП "Рубікон-Лтд" у формі ТОВ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
Одеської міської ради
про
визнання права власності
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:
не з'явився
від відповідача:
Круглов В.В.
від третьої особи:
не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.08.2007 р. у справі №30/247-07-6757 (суддя Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2007 р. (судді: Мирошниченко М.А., Ліпчанська Н.В., Шевченко В.В.), позовну заяву ТОВ "Мебліоптторг" задоволено: визнано за ТОВ "Мебліоптторг" право власності на експозиційно-складську будівлю під літерою "А" площею 8653,2 кв.м, трансформаторну під літерою "Б" площею 9,0 кв.м, насосну під літерою "В" площею 34,4 кв.м, топкову під літерою "Г" площею 41,3 кв.м, що знаходяться на орендованій позивачем земельній ділянці за адресою: м.Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги; стягнуто з ВКП "Рубікон-Лтд" у формі ТОВ на користь ТОВ "Мебліопт торг" витрати зі сплати держмита у сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.
У касаційній скарзі ВКП "Рубікон-Лтд" у формі ТОВ просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 23.08.2007 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2007 р. у справі №30/247-07-6757 та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 143 Конституції України, ст. 331 Цивільного кодексу України, ст.ст. 24, 41, 43 Господарського процесуального кодексу України, ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 5, 12, 18 Закону України "Про основи містобудування", ст. 24 Закону України "Про планування і забудову території", ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 р. №273 (z0945-00) , Порядку прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. №1243 (1243-2004-п) , п.п. 2.6, 5.8, 8 Правил забудови м.Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 26.09.2003 р. №1716-ХХIV, ДБН А.3.1-2-93 "Порядок видачі дозволу на здійснення будівельних робіт", оскільки: по-перше, в порушення ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарським судом першої інстанції після зміни позивачем позовних вимог з вимог "зобов'язати виконати обов'язок за договором" на "визнання права власності на самочинно збудовані споруди" не було проведено заміну відповідача, оскільки відповідно до ст. 143 Конституції України майном, що є в комунальній власності, управляє територіальна громада міста безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, у зв'язку з чим належним відповідачем у справі є міська рада; по-друге, судом винесено рішення про визнання права власності на будівлю, збудовану без погодження з відповідними органами —Управлінням архітектури і містобудування Одеської міської ради, органами державного санітарного й пожежного нагляду, Управлінням екологічної безпеки, Управлінням інженерного захисту територій міста, органами ДАІ МВС, Інспекцією архітектурно-будівельного контролю; по-третє, судом порушено ст. 331 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України "Про основи містобудування", згідно з якими право власності виникає з моменту прийняття об'єкта до експлуа тації (оскільки спірний об'єкт нерухомості до експлуатації не прийнятий).
Позивач і третя особа не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
29.06.2005 р. між виконкомом Одеської міської ради та ТОВ "Меблі оптторг" (забудовник) було укладено договір на право забудови, який є додатком №3 до рішення виконкому Одеської міської ради від 29.06.2005 р. №309, та відповідно до якого забудовнику від імені виконкому надано право забудови земельної ділянки, в межах відводу, за адресою: м.Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги строком до 01.04.2010 р. для здійснення будівництва експозиційно-складського комплексу та комплексного благоустрою прилеглої території. Договір зареєстровано в Управлінні капітального будівництва Одеської міської ради за №055\кс від 29.06.2005 р.
Рішенням Одеської міської ради від 15.07.2005 р. №4302-IV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання товариству з обмеженою відповідальністю "Мебліоптторг" земельних ділянок, загальною площею 3,9738 га, за адресою: м.Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги, для проектування, будівництва, подальшої експлуатації й обслуговування експозиційно-складського комплексу" вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ Мебліоптторг", затвердити договори оренди між Одеською міською радою та ТОВ "Мебліоптторг".
Позивач є користувачем земельної ділянки загальною площею 4738 кв.м, розташованої у м.Одесі, Малиновський район, 6-й км Овідіопольської дороги, на підставі договору оренди землі, укладеного 24.05.2006 р. між Одеською міською радою (орендодавець) та ТОВ Мебліоптторг" (орендар), терміном на 5 років для організації будівництва та благоустрою прилеглої території. Земельна ділянка передана у користування за актом приймання-передачі 15.09.2006 р.
Згідно з договором оренди землі від 24.05.2006 р., укладеного між Одеською міською радою (орендодавець) і ТОВ Мебліоптторг" (орендар), позивачу також передано у користування земельну ділянку загальною площею 35000 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, Малиновський район, 6-й км Овідіопольської дороги, терміном на 49 років для проектування, будівництва, подальшої експлуатації й обслуговування експозиційно-складського комплексу. Земельна ділянка передана у користування за актом приймання-передачі 15.09.2006 р.
15.05.2006 р. між ВКП "Рубікон-Лтд" (підрядник) та ТОВ "Мебліоптторг" (замовник) було укладено договір №7, відповідно до якого підрядник зобов'язався здійснити монтаж експозиційно-складської будівлі у термін 42 календарні тижні з моменту підписання даного договору, а замовник зобов'язався прийняти роботу та оплатити її. Відповідно до п. 3.4 договору підрядник зобов'язався не пізніше 30.06.2007 р. в інтересах замовника виконати дії щодо здачі в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта —експозиційно-складської будівлі відповідно до ДБН А.3.1-2-94 "Прием в эксплуатацию законченных строительством объектов. Основные положения", з отриманням всіх необхідних документів для подальшої реєстрації права власності на об'єкт.
Оскільки відповідачем не було виконано встановлене п. 3.4 договору зобов'язання по здачі в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта, позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача (підрядника за договором) про зобов'язання підрядника виконати умови договору підряду від 16.05.2006 р. №7 щодо здачі в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта —експозиційно-складської будівлі площею 8640,0 кв.м, що знаходиться на орендованій земельній ділянці позивача за адресою: м.Одеса, Малиновський район, 6-й кілометр Овідіопольської дороги, відповідно до ДБН А.3.1-2-94 "Прийом в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів. Основні положення", обґрунтовуючи позовні вимоги нормами ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525, 633 Цивільного кодексу України.
17.08.2007 р. позивач подав до господарського суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просив визнати за ТОВ "Мебліоптторг" право власності на експозиційно-складську будівлю під літерою "А" площею 8653,2 кв.м, трансформаторну під літерою "Б" площею 9,0 кв.м, насосну під літерою "В" площею 34,4 кв.м, топкову під літерою "Г" площею 41,3 кв.м, що знаходяться на орендованій земельній ділянці позивача за адресою: м.Одеса, 6-й кілометр Овідіопольської дороги, обґрунтовуючи позовні вимоги п. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України (згідно з якою на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб).
Задовольняючі позовні вимоги про визнання права власності на експозиційно-складську будівлю під літерою "А" площею 8653,2 кв.м, трансформаторну під літерою "Б" площею 9,0 кв.м, насосну під літерою "В" площею 34,4 кв.м, топкову під літерою "Г" площею 41,3 кв.м, що знаходяться на орендованій позивачем земельній ділянці за адресою: м.Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги, пред'явлені до ВКП "Рубікон-Лтд" (підрядника) у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань за договором підряду від 15.05.2006 р. №7 щодо введення в експлуатацію спірної будівлі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що за відсутності дозволу на виконання будівельних робіт спірний об'єкт є самочинним будівництвом, однак відповідно до ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, а третя особа не заявила до позивача позову про знесення цього об'єкта і не надала суду доказів того, що це будівництво суперечить суспільним інтересам і порушує інтереси інших осіб.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 143 Конституції України управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування; а відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження власника від імені територіальної громади міста здійснює міська рада.
Однак, господарські суди першої та апеляційної інстанцій розглянули по суті і задовольнили позовні вимоги про визнання права власності на самочинно збудовану будівлю в м.Одеса на підставі п. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, пред'явлені не до органу місцевого самоврядування (міської ради), а до підрядника за договором підряду (який не є органом, уповноваженим управляти майном, що є в комунальній власності).
Крім того, встановивши факт будівництва спірного об'єкта за відсутності дозволу на виконання будівельних робіт і факт здійснення самочинного будівництва (т. 2, а.с. 56), господарські суди висновки про наявність підстав для задоволення позову про визнання права власності на спірні об'єкти обґрунтували нормами п. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України (якими передбачено можливість на вимогу власника (користувача) земельної ділянки визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб).
В обґрунтування висновків про те, що самочинне будівництво не порушує права інших осіб, господарські суди обмежились посиланням на те, що міська рада (яка не є відповідачем у справі) не заявила позову до позивача про знесення цього об'єкта.
При цьому, господарським судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки доводам Одеської міської ради, викладеним в апеляційній скар зі, про грубе порушення позивачем норм Законів України "Про планування і забудову території" (1699-14) , "Про архітектурну діяльність" (687-14) , "Про основи містобудування" (2780-12) , Правил забудови м.Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 26.09.2003 р. №1716-ХХIV, Порядку прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. №1243 (1243-2004-п) , у зв'язку з самочинним будівництвом об'єкта без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт, належно затвердженого проекту, неприйняттям спірного об'єкта до експлуатації, що суперечить суспільним інтересам і зачіпає права інших осіб.
Разом із тим, відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки.
Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (п. 3 ст. 375 Цивільного кодексу України).
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу (п. 4 ст. 375 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього; якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Однак, господарські суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не вищевказані норми чинного законодавства уваги не звернули.
Крім того, слід взяти до уваги, що згідно зі ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 29 Порядку прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. №1243 (1243-2004-п) , встановлено, що датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.
Здійснюючи повноваження у галузі будівництва, передбачені ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчі органи місцевих рад приймають в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти в порядку, встановленому чинним законодавством, здійснюють контроль за дотриманням законодавства при забудові їх територій.
Однак, господарські суди при вирішенні спору на вказані норми уваги не звернули і не надали будь-якої оцінки доводам 3-ої особи щодо порушення вимог ст. 331 Цивільного кодексу України у зв'язку з визнанням права власності на об'єкт, не прийнятий до експлуатації, за наявності заперечень органу місцевого самоврядування (Одеської міськради).
Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевір яти докази.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа —передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВКП "Рубікон-Лтд" у формі ТОВ на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2007 р. у справі №30/247-07-6757 задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2007 р. та рішення господарського суду Одеської області від 23.8.2007р. у справі №30/247-07-6757 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Головуючий
К.Грейц
Судді:
О.Глос
С.Бакуліна