Про визнання додаткової угоди № 3 до договору № 79.1/18-Д-08 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи –резидента від 29.02.2008 р. недійсною з моменту її укладення.

Суддя Пінчук В.І.

Представники:

від позивача Саковець А.О. –предст.

від відповідачів Каменчук В.О. –предст.; Волосна Я.О. –предст.

рішення прийняте 29.12.2011 р., оскільки у судовому засіданні 01.12.2011 р. розгляд справи відкладався відповідно до п. 1 ст. 77 ГПК України.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання додаткової угоди № 3 до договору № 79.1/18-Д-08 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи –резидента від 29.02.2008 р. недійсною з моменту її укладення.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог позивача заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд -

29.02.2008 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір № 79.1/18-Д-08 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи –резидента, відповідно до умов якого банк ( позивач ) приймає від вкладника на строковий депозитний рахунок № 26108501000009 грошові кошти в сумі 552 000 000, 00 грн. та зобов’язався повернути вкладникові ( відповідачу ) суму вкладу 29.08.2008 р. і сплатити нараховані проценти за вкладом на умовах та в порядку, встановлених цим договором.

На підставі зазначеного договору між сторонами були укладені додаткові угоди, а саме: додаткова угода № 1 від 29.02.2008 р., додаткова угода № 2 від 21.07.2008 р. та додаткова угода № 3 від 10.03.2009 р.

Додаткову угоду № 3 від 10.03.2009 р. до договору № 79.1/18-Д-08 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи –резидента від 29.02.2008 р. позивач просить визнати недійсною з моменту її укладення.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на те, що зазначена додаткова угода не відповідає нормам чинного законодавства, а саме: додатковою угодою № 3 від 10.03.2009 р. була встановлена процентна ставка в розмірі 48% річних, а це не відповідає встановленим у банку процентним ставкам, і є значно завищеною.

При цьому позивач посилається на п. 1.20.7. Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , яким визначено звичайну процентну ставку за депозитом як процентну ставку, що встановлюється залежно від строків та розміру депозиту за рішенням платника податку, яке має бути оприлюдненим та встановлювати однакові правила щодо укладення депозитного договору з будь –якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом.

Як зазначає позивач у позовній заяві, станом на 10.03.2009 р. рішенням АТ " Родовід Банк" ( протокол фінансового комітету ВАТ " Родовід Банк" від 04.03.2009 р. № 40 ) була затверджена гранична процентна ставка на залучення грошових коштів в розмірі 17% річних. Зазначена інформація була оприлюднена, в тому числі розміщена на офіційному сайті банку.

Разом з тим, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. ( ст. 627 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Крім того, частиною 13 ст. 47 Закону України " Про банки та банківську діяльність", банку надано право самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку. ( ч. 2 ст. 53 Закону України " Про банки та банківську діяльність").

Суд вважає, що встановлення індивідуальної процентної ставки за договором банківського вкладу № 79.1/18-Д-08 від 29.02.2008 р. відповідає вимогам чинного законодавства та жодним чином не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, позивач всупереч вимогам вказаної статті ГПК України (1798-12) , не надав суду доказів, які би свідчили про те, що спірна додаткова угода № 3 від 10.03.2009 р. суперечить вимогам чинного законодавства, а тому повинна бути визнаною недійсною.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82- 85 ГПК України, суд, -

В позові відмовити.

рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.