ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ-
20 березня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого: Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,
Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Самсіна I.Л.,
розглянувши у порядку провадження за винятковими обставинами
справу за позовом Управління Пенсійного фонду України у
Великобагачанському районі Полтавської області (далі - Управління
ПФУ) до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань у Великобагачанському та Решетилівському районах
Полтавської області (далі - Відділення ФССНВ) про зобов'язання
прийняти до заліку та відшкодування суми,
в с т а н о в и л а :
У травні 2005 року Управління ПФУ звернулось до суду з
позовом про зобов'язання Відділення ФССНВ прийняти до заліку та
відшкодувати витрати на виплату пенсії громадянину ОСОБА_1 за
період з 1 квітня 2001 року по 1 травня 2005 року в сумі 4 257,15
грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 2 серпня
2005 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 23 вересня 2005 року, у
позові відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 липня
2006 року зазначені судові рішення залишені без змін.
У скарзі Управління ПФУ до Верховного Суду України поставлено
питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування
ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 липня 2006
року та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної
інстанції. В обгрунтування скарги зроблено посилання на порушення
норм матеріального права, неоднакове застосування судом касаційної
інстанції однієї й тієї самої норми права та додано ухвалу
касаційного суду, в якій по-іншому застосована норма права.
Скарга Управління ПФУ підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
За змістом статті 243 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
Верховний Суд України задовольняє скаргу та
скасовує рішення у справі в разі виявлення неоднакового
застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї
самої норми права та незаконності оскаржуваного рішення. Наслідком
такого скасування є, зокрема, направлення справи на новий розгляд
до суду тієї інстанції, який першим допустив порушення норми
матеріального чи процесуального права, яке призвело до
неправильного вирішення справи.
Підставою порушення провадження у цій справі стало неоднакове
застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих
норм права.
У даній справі всі суди дійшли висновку про безпідставність
вимог Управління ПФУ про зобов'язання Відділення ФССНВ прийняти до
заліку (підписати акт) для відшкодування суми витрат на виплату
пенсії за період з 1 квітня 2001 року по 1 травня 2005 року
громадянину, який став калікою внаслідок нещасного випадку на
виробництві на території іншої республіки колишнього СРСР, та
відшкодувати вказану суму боргу позивачу.
У доданій на підтвердження неоднакового застосування судом
касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права ухвалі Вищого
адміністративного суду України від 21 червня 2006 року Відділення
ФССНВ було зобов'язано підписати акти щомісячних звірок витрат по
виплаті пенсій особам, які отримали каліцтво на виробництві на
території республік колишнього СРСР.
Проаналізувавши обставини різного застосування судами одних і
тих самих норм права, вивчивши законодавчі акти, які регулюють
спірні правові відносини, колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України приходить до
наступного висновку.
Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування встановлено, що загальнообов'язкове
державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і
гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає
матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати
годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у
старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок
грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків
власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також
бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 Основ, в Україні залежно від
страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного
соціального страхування:
пенсійне страхування;
страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими народженням та похованням;
медичне страхування;
страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
страхування на випадок безробіття.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї
статті видами загальнообов'язкового державного соціального
страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно
до цих Основ.
Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим
державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку,
якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття
12 Основ).
За пенсійним страхуванням згідно зі статтею 25 Основ
надаються такі види соціальних послуг та матеріального
забезпечення:
пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального
захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою,
інвалідності з дитинства);
пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених
пунктом 4 цієї статті;
медичні профілактично-реабілітаційні заходи;
допомога на поховання пенсіонерів.
Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання
надаються такі види соціальних послуг та матеріального
забезпечення:
профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на
виробництві та професійним захворюванням;
відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;
допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного
випадку на виробництві або професійного захворювання;
відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи
іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх
трудових обов'язків;
пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на
виробництві або професійного захворювання;
пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер
внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного
захворювання;
допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного
випадку на виробництві або професійного захворювання.
У частині 4 статті 26 Основ встановлено, що якщо після
призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання
соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених
витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася
застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право
звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених
ним витрат.
Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного
випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати
застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги,
відповідно до статті 25 Основ, є Фонд соціального страхування від
нещасних випадків.
Пунктом 2 статті 7 (Прикінцеві положення) Закону України "Про
страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 2272-14 ) (2272-14)
,
який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, встановлено, що Фонд
сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам
(членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001
року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в
установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих
працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та
соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому
порядку.
Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують
отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого
роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального
страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому
страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових
внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а
між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому
відбуваються відповідні розрахунки.
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
закріплене аналогічне правило - якщо
після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи
надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від
нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального
страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата
здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При
цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право
звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального
страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Сфера дії цього Закону поширюється на таку категорію
інвалідів, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій яким виник
спір.
За змістом частини 2 статті 2 зазначеного Закону особи, право
яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено
згідно із законодавством СРСР або законодавством України про
відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування
на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з
виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення
по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в
Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР
стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або
виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею
трудових обов'язків.
Підпунктом "а" статті 27 Закону України "Про пенсійне
забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
встановлено, що громадянам України -
переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по
інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного
захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.
Відповідно до пункту 3 розділу XI (Прикінцеві положення)
Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація
провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків
також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до
набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати
і соціальні послуги.
Абзацом третім пункту 3 розділу XI встановлено, що уся
заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким
до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та
організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової)
шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими
підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації
без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних
випадків.
Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального
страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на
виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову)
шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи
сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися
та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.
Як вбачається з абзацу 7 наведеного вище пункту, Фонд
соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником
державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці,
передбачених статтею 21 Закону України "Про охорону праці"
( 2694-12 ) (2694-12)
, які ліквідуються.
Доводи Відділення ФССНВ про поширення на спірні відносини
положень Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди,
завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або
іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових
обов'язків, підписаної 9 вересня 1994 року між частиною держав
колишнього СРСР, не є обгрунтованими.
Статтею 2 цієї Угоди передбачено, що відшкодування шкоди,
завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого
ушкодження здоров'я (у тому числі при настанні втрати
працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві,
пов'язаного з виконанням працівниками трудових обов'язків, після
переїзду потерпілого на територію іншої Сторони), смерті
здійснюється роботодавцем Сторони, законодавство якої поширювалось
на працівника в момент одержання каліцтва, іншого ушкодження
здоров'я, смерті.
Роботодавець, відповідальний за завдання шкоди, здійснює її
відшкодування відповідно до свого національного законодавства.
Зі змісту процитованої норми випливає, що вона регулює інші
відносини, а не ті, які є предметом спору у нашій справі та
пов'язані з відшкодуванням витрат ПФУ, понесених у зв'язку з
виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного
випадку на виробництві на території інших республік СРСР до
проголошення Україною незалежності.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян
держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного
забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення
громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей
здійснюється за законодавством держави, на території якої вони
проживають.
Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані
зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе
держава, яка надає забезпечення.
За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть
проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.
Таким чином, колегія суддів Судової палати дійшла висновку,
що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі,
яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на
території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами
Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд
соціального страхування від нещасних випадків.
Разом з тим, обраний у цій справі спосіб захисту
(відновлення) порушеного права колегія суддів вважає частково
таким, що не відповідає змісту прав Управління ПФУ щодо
відшкодування понесених ним витрат.
Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою
пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві
або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою
годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на
виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою
Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань від 4 березня 2003 р. № 5-4/4 ( z0376-03 ) (z0376-03)
, не
врегульовує спірних відносин, які виникли у даному випадку,
оскільки встановлене ним правило підписання актів звірки
розрахунків розраховано на відсутність спору.
У разі незгоди на підписання актів з боку Фонду соціального
страхування від нещасних випадків вимоги про стягнення мають
вирішуватись у судовому порядку в судах адміністративної
юрисдикції, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів
звірки.
Згаданий Порядок визначає механізм відшкодування на
централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України
Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по
інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або
професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою
годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на
виробництві або професійного захворювання, які призначені особам,
що застраховані згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
(крім осіб, зазначених у пункті 2
статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та
потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди
раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або
законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної
працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного
захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
За наведених обставин усі ухвалені у справі судові рішення не
є законними та обгрунтованими і підлягають скасуванню, а справа -
направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому
складі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-244 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Судової палати
п о с т а н о в и л а :
Скаргу Управління Пенсійного фонду України у
Великобагачанському районі Полтавської області задовольнити
частково.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 липня
2006 року, постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 23 вересня 2005 року та рішення
Господарського суду Полтавської області від 2 серпня 2005 року
скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої
інстанції в іншому складі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
I.Л. Самсін
О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов