( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs23736479) ) ( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs21400186) )

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Довганя К.І., при секретарі Сахно І.В. за участю представників сторін: позивача –ОСОБА_1 –за довіреністю, відповідача –ОСОБА_2 –за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс" про стягнення 74358,66 грн.,

Заявлено позов про стягнення 74358,66 грн. боргу за надані послуги по перевезенню, здійснені на умовах укладеного сторонами договору № 8-42/10 від 10.09.2010 р. з урахуванням пені в сумі 6703,12 грн., інфляційних в сумі 3164,14 грн. та 1853,40 грн. річних. В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що на виконання укладеного сторонами договору про надання послуг, він надав відповідачу послуги по перевезенню піску річкового, вивантаженню із суден, зберігання та навантаження його на автотранспорт. Однак відповідач свої зобов’язання щодо оплати вартості наданих послуг не виконав.

В ході розгляду справи відповідач направив суду письмове заперечення проти позову, в якому просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, передбачений ст. 315 ГК України.

До початку судового засідання представник позивача подав суду клопотання в якому просить суд поновити строк позовної давності щодо стягнення плати за надання послуг з перевезення, мотивуючи його пропуск важким фінансовим станом підприємства.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у ньому та наполягав на поновлені строку позовної давності.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, пославшись на пропуск позивачем строку позовної давності. Щодо клопотання про його поновлення представник вважав про його необґрунтованість, та просив у ньому відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази встановив наступне.

10.09.2010 р. між ВАТ "Київський річковий порт" (виконавець) та ТОВ "Сумитрансбуд" (замовник) було укладено договір про надання послуг №8-42/10.

11.09.2010 р. між ВАТ "Київський річковий порт" та ТОВ "Сумитрансбуд" було підписано додаткову угоду до договору про зміну ціни на товар.

29.06.2011 р. ВАТ "Київський річковий порт" змінило своє найменування на ПАТ "Київський річковий порт"відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) .

Відповідно до умов договору № 8-42/10 від 10.09.2010 р. замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов’язання по наданню послуг, а саме: перевезення за маршрутом вказаним у договорі до місця призначення піску річкового, вивантаження вантажу з суден, зберігання його на території рейду Б протягом 60 днів та навантаження на автотранспорт замовника в терміни узгодженні сторонами та на умовах передбачених договором.

Відповідно до п. 3.3. договору оплата за послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця передоплатою у розмірі 100% від вартості послуг на підставі рахунку-фактури виконавця протягом 5 (п’яти) банківських днів, з моменту його виставлення, якщо інше не встановлено додатковими угодами до цього договору. Платежі по даному договору є здійсненими з моменту надходження повної суми платежу на поточний рахунок виконавця згідно актів виконаних робіт.

Крім того, відповідно до п. 4.2 договору за прострочення розрахунків за надані послуги згідно з п. 3.3 даного договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період заборгованості за кожен день прострочки.

На виконання договору позивач надав відповідачу послуги по перевезенню, вивантаженню з суден, зберігання та навантаження піску річкового на автотранспорт на загальну суму 140000,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт №928008 від 28.09.2010 р., підписаного обома сторонами.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок №928026 від 28.09.2010 р. для оплати послуг.

Відповідач свої зобов’язання за даним договором виконав не належним чином та не провів розрахунку.

Ст.ст. 173, 174, 181, 193 ГК України, ст.ст. ст.ст. 525, 526, 530, 625, 909 ЦК України містять такі положення:

Господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта ( виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати:

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк ( термін ) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін ).

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видавати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Оцінивши фактичні обставини справи та приписи наведеного вище законодавства суд приходить до наступних висновків.

Господарські зобов’язання між сторонами виникли з моменту укладення договору №8-42/10 від 10.09.2010 р. який за своєю правовою природою є договором перевезення. Свої зобов’язання за цим договором позивач виконав належним чином та надав відповідачу послуги по перевезенню вантажу загальною вартістю 140000,00 грн.

В той же час відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України для пред’явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

За умовами договору відповідач був зобов’язаний сплатити вартість наданих послуг з перевезення вантажу на протязі п’яти банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури, який направлено йому: 28.09.2010 р. за №928026.

Позивач до суду із даним позовом звернувся 29.11.2011 р.

Таким чином строк позовної давності по даному договору сплинув відповідно 05.04.2011 р.

Згідно ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у задоволенні позову.

Заперечення позивача щодо застосування строку позовної давності суд вважає не обґрунтованим, виходячи із наступного.

За змістом договору №8-42/10 від 10.09.2010 р. укладеного сторонами цей договір є договором перевезення. Включені у цей договір роботи по вивантаженню вантажу, його зберіганню, та навантаженню, є складовими послуги перевезення, оскільки надавались позивачем на його території та пов’язанні з послугою перевезення.

Посилання позивача, як на підставу пропуску строку позовної давності на важкий фінансовий стан підприємства, є не обґрунтованим, оскільки названа ним обставина не може бути підставою для поновлення цього строку.