ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 22/455
23.12.11
( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs21400119) )
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ценнер-Сервіс"
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк"
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "К.В.М. – Україна. Завод
водолічильників"
про припинення господарських правовідносин
Суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1. (довіреність № 058/002 від 25.10.2011р.);
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 114 від 22.08.2011р.);
від третьої особи: ОСОБА_1. (довіреність № 128/003 від 22.12.2011р.);
В судовому засіданні 23.12.2011р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ценнер-сервіс"(надалі ТОВ "Ценнер-Сервіс", позивач) звернулось до суду з позовом припинення господарських правовідносин між ТОВ "Ценнер-Сервіс"та ПАТ "Комерційний банк "Експобанк"за іпотечним договором від 08.07.2005р. за реєстровим номером 1810.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність підстав для припинення господарських правовідносин за договором іпотеки, яким забезпечені вимоги ПАТ КБ "Експобанк"за договором кредитної лінії № МКЛ-04/05 від 08.07.2005р., укладеним з ТОВ "Спільне підприємство "Ценнер-Україна ЛТД"(ТОВ "К.В.М. –Україна. Завод водолічильників").
Згідно з поданими додатковими поясненнями до позовної заяви від 23.12.2011р., позивач обґрунтовував заявлені позовні вимоги також іншими підставами, стверджуючи, що у зв’язку із збільшенням зобовязання без згоди поручителя, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, ст. 19 Закону України "Про іпотеку", припиняється дія іпотечного договору.
Заперечення відповідача викладені письмово у відзиві на позов та обґрунтовані безпідставністю заявлених вимог, оскільки відповідач звернувся із відповідним позовом до суду, вже є рішення суду на користь відповідача про задоволення позовних вимог, а під час розгляду справи позивачем вже заявлялося про припинення правовідносин між сторонами за іпотечним договором з тих самих підстав, що і в позові.
Ухвалою суду від 23.11.2011р. до участі у справі третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ТОВ "К.В.М. –Україна. Завод водолічильників", яке є боржником у основному зобов’язанні забезпеченому іпотекою позивача.
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
08 липня 2005 року між ТОВ "Комерційний банк "Експобанк"та ТОВ "Ценнер-Сервіс"укладено іпотечний договір, згідно з яким для забезпечення зобов’язань позичальника за договором кредиту іпотекодавець (позивач у справі) передав іпотекодержателю (відповідач у справі) в іпотеку ремонтно-механічний корпус (літера "А") загальною площею 909, 90 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, по вулиці Чистяківська буд. 23.
Згідно з договором про внесення змін до іпотечного договору від 19.09.2007р., п. 1.1 іпотечного договору викладено в погодженій редакції, згідно з яким:
- відповідно до цього договору забезпечується іпотекою виконання позичальником зобов’язань за договором кредиту (від 08.07.2005р. № МКЛ-04/05 з використанням мультивалютних рахунків); За умовами договору кредиту, позичальник (третя особа у справі), зокрема, зобов’язаний повернути іпотекодержателю кредит, ліміт заборгованості якого не перевищує 5 800 000 грн. до 01 вересня 2010р., сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі, що встановлений договором кредиту, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги;
- строк повернення кредиту (кредитів), проценти та будь-які інші умови договору кредиту можуть бути змінені угодами сторін договору кредиту без зміни цього договору та без повідомлення чи згоди іпотекодавця;
- іпотекодавець за цим договором діє як майновий поручитель позичальника.
Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Пунктом 2.2 укладеного відповідачем з ТОВ "Спільне підприємство "Ценнер-Україна ЛТД" (ТОВ "К.В.М. –Україна. Завод водолічильників") договору кредитної лінії № МКЛ-04/05 з використанням мультивалютних рахунків від 08.07.2005р., на забезпечення виконання якого сторонами укладено спірний іпотечний договір, визначено, що у забезпечення своїх зобов’язань за цим договором позичальник надає банку в іпотеку ремонтно-механічний корпус загальною площею 909, 90 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська 23, майнового поручителя ТОВ "Ценнер-Сервіс".
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.
В силу ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Закон України "Про іпотеку'є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.
Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
З огляду на приписи вищезазначених норм та відповідно до положень ст. 546 Цивільного кодексу України порука та застава є окремими самостійними способами забезпечення зобов'язання, відповідно застосування до договору іпотеки положень ст. 559 ЦК України, якою визначені підстави припинення поруки є безпідставним, оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим засобом забезпечення зобов'язання.
Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.10.2010р. (справа № 29/395-09), текст якої залучено судом до матеріалів справи, і з таким можливо ознайомитись в інформаційній системі "Ліга".
Підстави припинення іпотеки визначені у ст. 17 Закону України "Про іпотеку", згідно з положеннями якої іпотека припиняється у разі:
- припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону (898-15) ;
- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
- визнання іпотечного договору недійсним;
- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
- з інших підстав, передбачених цим Законом (898-15) .
Таким чином посилання позивача на можливість застосування до підстав припинення іпотеки положень Цивільного кодексу України (435-15) , що передбачають підстави припинення поруки суд відхиляє, оскільки під "цим Законом"у ст. 17 Закону України "Про іпотеку"мається на увазі саме Закон України "Про іпотеку" (898-15) , а не Цивільний кодекс України (435-15) .
Доводи позивача викладені у додаткових поясненнях до позовної заяви, з приводу посилання на ст. 559 ЦК України, ст. 19 Закону України "Про іпотеку", при врахуванні наведених положень договору іпотеки (п. 1.1) а також п. 8.11 договору, в будь-якому випадку не мають правового підґрунтя навіть у випадку можливості їх застосування до спірних відносин, оскільки підстави для припинення поруки, передбачені ч. 1 ст. 559 ЦК України, відсутні якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному основним договором, в забезпечення якого надана порука.
Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 17 січня 2011 року, а в силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Згідно з п. 8.11 іпотечного договору, іпотекодавець (позивач у справі) цим підтверджує, що:
- цей договір не вступає в суперечність з будь-якими попередніми угодами, що укладені ним;
- він ознайомлений з умовами договору кредиту, інформований про фінансово-економічний (майновий) стан позичальника і повністю розуміє свої обов’язки згідно з цим договором;
- цим він дає згоду іпотекодержателю та позичальнику змінювати договір кредиту на їх розсуд без будь-якого повідомлення його як майнового поручителя позичальника.
Зазначена умова договору є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Стаття 19 Закону України "Про іпотеку"регулює питання внесення змін та доповнень до іпотечного договору, та згідно з положеннями вказаної статті:
- зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Після видачі заставної зміни і доповнення до іпотечного договору і договору, яким обумовлене основне зобов'язання, можуть вноситися лише після анулювання заставної і видачі нової заставної в порядку, встановленому частиною четвертою статті 20 цього Закону;
- будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою. У разі коригування графіка виконання основного зобов'язання у зв'язку з його частковим достроковим погашенням анулювання заставної і видача нової заставної не є обов'язковими.
В даному випадку зазначені положення закону передбачають можливість та порядок збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, у випадку внесення змін до іпотечного договору, саме після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, що жодним чином не свідчить про наявність заборони збільшення основного зобовязання взагалі виходячи з предмету регулювання даної статті закону.
За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.
Статтею 598 кодексу визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У іпотечному договорі від 08.07.2005р. сторони обумовили, що строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчує свою дію повним виконанням позичальником своїх зобов’язань по договору кредиту (п. 8.1.1).
Таким чином, а ні положення чинного законодавства, а ні умови укладеного між сторонами договору не передбачають права вимоги однієї із сторін щодо припинення зобов’язань по договору іпотеки. Передбачені статтею 559 ЦК України підстави припинення поруки не регулюють спірні відносини, і в будь-якому випадку застосовуються поза судовим розглядом, що відповідно обумовлене і моментом припинення зобовязання який настає в силу положень закону та не залежить від вирішення судом відповідного спору.
Припинення правовідносин (зобов'язань) здійснюється у спосіб, визначений договором чи законом. Заявлені позивачем вимоги не відповідають визначеним законом способам захисту судом цивільних прав.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно зі ст. 16 цього Кодексу, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків і до них відносяться позови про розірвання цивільно-правових договорів та інші.
Главою 50 Цивільного кодексу України (435-15) та ст. 202 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік підстав припинення зобов'язання.
При вирішенні спору суд насамперед враховує, що ні частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України, ні договором іпотеки не передбачено припинення іпотеки за рішенням суду у випадку непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Такі вимоги, за висновком суду, не відповідають визначеним законом способам захисту цивільних прав.
При врахуванні викладеного, позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82- 85 ГПК України, господарський суд -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову відмовити.
рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя
Р.І. Самсін
дата підписання рішення 27.12.2011