Суддя Зінченко Н.Г.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Металобудсервіс", (71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне, вул. Комсомольська, буд. 19, кв. 117)

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин", (71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне вул. Степова, буд. 10)

про витребування майна з чужого незаконного володіння

Суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

від позивача – Башилов П.В. –директор, на підставі виписки з рішення Зборів учасників від 15.05.1993 р.;

від позивача – ОСОБА_1 –адвокат, на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 09.09.2011 р.;

від відповідача – ОСОБА_2, довіреність № 38 від 29.11.2011 р.;

від відповідача – ОСОБА_3, довіреність № 83 від 10.10.2011 р.;

31.10.2011 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Металобудсервіс", м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області (далі за текстом скорочено –ТОВ НВФ "Металобудсервіс") з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин", м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області (далі за текстом скорочено –ПАТ "Завод БОМ") про витребування із незаконного володіння ПАТ "Завод БОМ" на користь ТОВ НВФ "Металобудсервіс" майна, що належить ТОВ НВФ "Металобудсервіс" на праві власності і знаходиться за адресою: 71630, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, вул. Степова, 10, а саме: 1) залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн.; 2) металоконструкції б/у –13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн., а всього на суму 40 956,00 грн. (в тому числі ПДВ 6 826,00 грн.); та про зобов’язання ПАТ "Завод БОМ" надати ТОВ НВФ "Металобудсервіс" безперешкодний доступ до майна, що належить ТОВ НВФ "Металобудсервіс" на праві власності і знаходиться за адресою: 71630, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, вул. Степова, 10, а саме: 1) залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн.; 2) металоконструкції б/у –13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн., а всього на суму 40 956,00 грн. (в тому числі ПДВ 6 826,00 грн.), для здійснення безпечного демонтажу цих матеріалів та їх вивезення з території ПАТ "Завод БОМ".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.10.2011 р. порушено провадження у справі № 4/5009/6862/11, справа призначена до розгляду на 30.11.2011 р., у сторін витребувані документи і докази необхідні для вирішення справи.

З метою витребування у сторін додаткових документів і матеріалів, які мають суттєве значення для повного, всебічного та об’єктивного вирішення спору по суті, в судовому засіданні, на підставі ст. 77 ГПК України, оголошувалася перерва до 22.12.2011 р.

В судовому засіданні 22.12.2011 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотаннями представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 22.12.2011 р. судом розглянуті та вирішенні по суті уточненні позовні вимоги, прийняті судом до розгляду в судовому засіданні 30.11.2011 р., про витребування із незаконного володіння ПАТ "Завод БОМ" на користь ТОВ НВФ "Металобудсервіс" майна, що належить ТОВ НВФ "Металобудсервіс" на праві власності і знаходиться за адресою: 71630, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, вул. Степова, 10, а саме:

1) залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн.;

2) металоконструкції б/у –13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн.,

а всього на суму 40 956,00 грн. (в тому числі ПДВ 6 826,00 грн.).

Заявлені позивачем вимоги з урахуванням уточненої позовної заяви від 29.11.2011 р. ґрунтуються на приписах ст., ст. 316, 317, 319, 321, 328, 334, 387, 391, 1212, 1213, 1215 ЦК України і полягають в наступному. 02.08.2000 р. позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу № 132, за умовами якого відповідач зобов’язався передати у власність позивача конструкції колишньої заводської їдальні, раніше списаної з балансу заводу на підставі дозволу Мінмашпрому України № 10/5-1692 від 28.09.1994 р., такі, що підлягають демонтажу, у вигляді матеріалів згідно специфікації, а саме: залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн., та металоконструкції б/у –13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн., а всього на суму 40 956,00 грн., в тому числі ПДВ (пункт 1.1 договору). Відповідно до п. 2.1 договору покупець проводить розрахунки з продавцем на підставі рахунку в строк не пізніше 20 днів з моменту його отримання. Згідно з п. 3.1 договору поставка здійснюється шляхом передачі матеріалів, зазначених в п. 1.1 договору, по акту прийому-передачі протягом 40 днів з моменту підписання договору. Пунктом 5.2 договору визначено, що матеріали, зазначені в п. 1.1 договору, є власністю покупця з моменту їх передачі продавцем покупцю. Як зазначає позивач, свої зобов’язання за договором він виконав належним чином, перерахував на користь відповідача 40 956,00 грн., отримавши від відповідача податкову накладну № 507 від 31.08.2000 р. на суму 40 956,00 грн. 15.08.2000 р. позивачем та відповідачем підписаний акт прийому-передачі, згідно якого відповідач передав, а позивач прийняв конструкції будівлі заводу, що підлягають демонтажу, у вигляді матеріалів: залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн., та металоконструкції б/у –13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн., а всього на суму 40 956,00 грн. з ПДВ. Таким чином, з 15.08.2000 р. у позивача виникло право власності на майно –конструкції будівлі заводу, що підлягають демонтажу, згідно договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. Разом із тим, позивач зазначає, що до теперішнього часу він не має можливості приступити до демонтажу придбаних конструкції будівлі заводу, оскільки відповідач не забезпечує безперешкодний доступ власника до цього майна, не виконує організаційні заходи щодо забезпечення технічного стану колишньої будівлі їдальні, зокрема: відключення об’єкту від інженерних комунікацій (енерго- та водопостачання, каналізація), заборони експлуатації частини будівлі іншими підприємцями та інше. Направлені на адресу відповідача листи з приводу спірної ситуації відповідачем залишені без відповіді та задоволення. Вимога від 15.09.2011 р. про припинення порушення права власності позивача на майно, придбане ним за договором купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. та забезпечення безперешкодного до доступу позивача для здійснення безпечного демонтажу належних позивачу матеріалів відповідачем також залишена без належного реагування. Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яке незаконно, без відповідної правової підстави заволоділо ним. У відповідності до ст. 1213 ЦК України набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. На підставі викладеного, посилаючись на приписи ст., ст. 1212, 1213 ЦК України, позивач просить суд позов задовольнити повністю.

Відповідач позовні вимоги вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вважає, що наведені у позовній заяві обставини не підтверджують того, що спірне конструкції, а саме: залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн., та металоконструкції б/у –13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн., а всього на суму 40 956,00 грн. з ПДВ, знаходиться у незаконному володінні ПАТ "Завод БОМ". Також відповідач зазначає, що виходячи зі змісту ст. 689 ЦК України, позивач, як покупець, повинен був виконати дії, які необхідні з його сторони для забезпечення передачі та отримання товару, тобто звичайні при таких обставинах дії, і фактично прийняти товар, а з урахуванням п. 1.2 договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. провести демонтаж конструкцій. Однак, вказані дії позивач фактично протягом більш ніж одинадцяти років з моменту укладення договору не здійснив. На підставі зазначеного, відповідач просить суд в позові відмовити.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

Як свідчать матеріали справи, 02.08.2000 р. ВАТ "Завод БОМ" (правонаступником якого є ПАТ "Завод БОМ" –відповідач у справі) та ТОВ НВФ "Металобудсервіс" (позивачем у справі) був укладений Договір купівлі-продажу № 132 (далі за текстом –Договір).

У відповідності до п. 1.1 Договору відповідач (продавець) зобов’язався передати у власність позивача (покупця) конструкції будівлі колишньої заводської їдальні, раніше списаної з балансу заводу на підставі дозволу Мінмашпрому України № 10/5-1692 від 28.09.1994 р., такі, що підлягають демонтажу, у вигляді матеріалів згідно специфікації, а саме:

- залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн.,

- металоконструкції б/у –13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн.,

а всього на суму 40 956,00 грн., в тому числі ПДВ 6 826,00 грн.

Пунктом 4.1 Договору сторони визначили, що сума Договору становить 40 956,00 грн., в тому числі ПДВ 6 826,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору поставка здійснюється шляхом передачі матеріалів, зазначених в п. 1.1 Договору, по акту прийому-передачі протягом 40 днів з моменту підписання договору.

Пунктом 5.2 Договору сторони узгодили, що матеріали, зазначені в п. 1.1 договору, є власністю покупця з моменту їх передачі продавцем покупцю. З цього моменту покупець несе витрати, що припадають на них, та всі ризики, яким вони можуть піддатися.

15.08.2000 р. позивачем та відповідачем був підписаний Акт прийому-передачі, згідно якого на підставі Договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. відповідач передав, а позивач прийняв конструкції будівлі колишньої заводської їдальні, раніше списаної з балансу заводу, та такі, що підлягають демонтажу, у вигляді матеріалів, а саме:

- залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн.,

- металоконструкції б/у –13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн.,

а всього на суму 40 956,00 грн., в тому числі ПДВ 6 826,00 грн. (а.с. 15).

З боку продавця (відповідача) Акт прийому-передачі від 15.08.2000 р. підписаний ОСОБА_4 та затверджений головою правління Штогаренко В.А., а з боку покупця (позивача) –підписаний та затверджений директором Башиловим П.В.

Відповідно до пояснень позивача, з моменту укладення Договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. і до теперішнього часу він не має можливості приступити до демонтажу придбаних конструкції будівлі колишньої заводської їдальні, оскільки відповідач не забезпечує безперешкодний доступ позивача як власника до цього майна, не виконує організаційні заходи щодо забезпечення технічного стану колишньої будівлі їдальні, зокрема: відключення об’єкту від інженерних комунікацій (енерго- та водопостачання, каналізація), заборони експлуатації частини будівлі іншими підприємцями та інше.

Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ НВФ "Металобудсервіс" до суду з позовом про витребування із незаконного володіння ПАТ "Завод БОМ" на користь ТОВ НВФ "Металобудсервіс" майна, що належить ТОВ НВФ "Металобудсервіс" на праві власності і знаходиться за адресою: 71630, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, вул. Степова, 10, а саме: залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн.; металоконструкції б/у –13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн., а всього на суму 40 956,00 грн. (в тому числі ПДВ 6 826,00 грн.) При цьому, позивач обґрунтовує заявлені вимоги ст., ст. 387, 1212, 1213 ЦК України.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи і норми чинного законодавства, оцінивши надані сторонами письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч., ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Статтями 316, 317, 319, 321 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння ; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З аналізу вищенаведених норм Закону слідує, що підставою для виникнення зобов’язання повинна бути сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, встановлених законом або договором. Обов’язковою умовою для відшкодування вартості безпідставно набутого майна, є факт неможливості повернення його у натурі.

Позивач вважає, що, враховуючи фактичні обставини справи, придбані ним на підставі Договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. конструкції будівлі колишньої заводської їдальні знаходяться у володінні відповідача безпідставно.

Суд з таким висновком позивача не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 387 ЦК України право на витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, має власник цього майна.

Предметом даного позову по суті є вимога про повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), оскільки позивач вважає, що відповідач безпідставно утримує придбані позивачем на підставі Договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. конструкції будівлі колишньої заводської їдальні.

Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки. Зазначені позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Згідно зі ст., ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону або договору, є договір. Аналогічний припис містить п., п. 1, 7 ст. 193 ГК України.

Матеріалами справи доведено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р., яким передбачені взаємні зобов’язання сторін: відповідача –передати матеріали, а позивача –прийняти матеріали та оплатити їх вартість. Саме на виконання умов зазначеного Договору 15.08.2000 р. позивачем та відповідачем був підписаний Акт прийому-передачі, згідно якого відповідач передав, а позивач прийняв конструкції будівлі колишньої заводської їдальні, раніше списаної з балансу заводу, та такі, що підлягають демонтажу, у вигляді матеріалів, а саме:

- залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн.,

- металоконструкції б/у –13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн., (всього на суму 40 956,00 грн. з ПДВ).

Заперечення або зауваження з боку позивача до вказаного Акту прийому-передачі від 15.08.2000 р. відсутні.

Таким чином, із вищенаведеного слідує, що спірні матеріали були передані відповідачем позивачу відповідачу відповідно до умов Договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р., та прийняті позивачем, чим сторони виконали свої зобов’язання.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 689 ЦК України встановлено, що покупець зобов’язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов’язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

З наведеного слідує, що позивач, як покупець, повинен був виконати дії, які необхідні з його сторони для забезпечення отримання придбаних ним конструкцій і фактично прийняти ці конструкції, а виходячи з умов Договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. провести демонтаж конструкцій.

Однак, фактичні обставини справи свідчать, що вказані дії позивач протягом більш ніж одинадцяти років з моменту укладення Договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. та підписання сторонами Акту прийому-передачі від 15.08.2000 р. не здійснив.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст., ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач належними та допустимими доказами не довів суду, що відповідач з моменту укладення Договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. та підписання сторонами Акту прийому-передачі від 15.08.2000 р. перешкоджав позивачу у здійсненні демонтажу придбаних останнім конструкцій будівлі колишньої заводської їдальні.

У відповідності до приписів з ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе без достатніх на те правових підстав.

Досліджені судом фактичні обставини справи та надані сторонами письмові докази, не дають підстави для висновку, що спірне майно, власником якого є ТОВ НВФ "Металобудсервіс", яке знаходиться за адресою: 71630, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, вул. Степова, 10, а саме: залізобетон б/у –1495 куб.м., з них гідних 598 (40 %) по 35,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930,00 грн.; металоконструкції б/у – 13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100,00 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200,00 грн., а всього на суму 40 956,00 грн. з ПДВ, перебуває у незаконному володінні ПАТ "Завод БОМ".

Натомість, з матеріалів справи слідує, що підписанням Акту приймання-передачі від 15.08.2000 р. сторони засвідчили факт передачі спірного майна відповідачем позивачу.

Умовою для звернення з позовом і його задоволення, згідно з законом, є встановлення факту протиправних дій відповідача, які перешкоджають позивачу здійснювати свої права по користуванню майном.

Позивачем не доказано і судом не встановлено, що відповідач своїми діями перешкоджає користуватися майном (здійснити його демонтаж), тобто порушує право власності позивача щодо користування спірним майном, та чинить перешкоди у здійснені його господарської діяльності.

Приписами ст. 1213 ЦК України встановлено. що набув зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі

Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. (стаття 190 ЦК України).

Згідно зі ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки.

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною однорідними ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. (стаття 184 ЦК України).

Звернувшись до суду з вимогою про витребування з незаконного володіння відповідача спірного майна у вигляді конструкцій будівлі колишньої заводської їдальні позивачем не зазначені відповідні характеризуючи ознаки, за якими можливо було б ідентифікувати спірне майно.

За таких обставин, витребувати з незаконного володіння іншої особи майно, без вказівки його ідентифікуючі (характерні) ознаки, є не можливим, виходячи з вимог чинного законодавства.

Отже, позивач не довів суду обставин, на яких ґрунтуються заявлені ним позовні вимоги.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ст.20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача по даному предмету позову із вказаних підстав є необґрунтованими, недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, в задоволені позову відмовляється повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи, що суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, судові витрати, що складаються з державного мита в сумі 494,56 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн., а також витрати на оплату послуг адвоката в сумі 12 000,00 грн. судом залишаються за позивачем.

Керуючись ст., ст. 32, 33, 34, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В задоволенні позову відмовити повністю.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "28" грудня 2011 р.

28.12.2011