Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Історія міста" та Київської міської ради про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди від 15.05.2008 р., укладеного між відповідачами. Позовні вимоги обґрунтовані скасуванням рішення Київської міської ради від 27.12.2007 р. № 1542/4375 (ra-542023-07) та, відповідно, відсутністю правових підстав для укладення договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2011 р. порушено провадження у даній справі, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 12.10.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі представник третьої особи подав суду письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що рішення Київської міської ради від 27.12.2007 р. № 1542/4375 (ra-542023-07) , яке було підставою для укладення договору оренди земельних ділянок від 09.06.2008 р. № 82-6-00502, скасовано та заявив про підтримку вимог прокурора.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2011 р. здійснено процесуальне правонаступництво у справі № 51/465 та замінено Державний комітет України із земельних ресурсів його правонаступником - Державним агентством земельних ресурсів України

У процесі розгляду справи відповідач 1 подав клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № 2а-6076/112670 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державного комітету України із земельних ресурсів Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Історія міста" про скасування рішень № 1542/4375 від 27.12.2007 р. (ra-542023-07) та № 951/3020 від 24.12.2009 р. (ra0951023-09)

Розгляд справи переносився через нез’явленням у судове засідання повноважного представника відповідача 1 та неналежним виконанням учасниками провадження у справі вимог суду.

Розглянувши у даному судовому засіданні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Історія міста" про зупинення провадження у справі, суд відмовляє у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова у справі № 2а-6076/112670 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державного комітету України із земельних ресурсів Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Історія міста" про скасування рішень № 1542/4375 від 27.12.2007 р. (ra-542023-07) та № 951/3020 від 24.12.2009 р. (ra0951023-09) , прийнята Окружним адміністративним судом міста Києва 15.06.2011 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом (2747-15) , набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом (2747-15) , якщо таку скаргу не було подано.

Згідно зі ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва 15.06.2011 р. № 2а-6076/112670 до канцелярії суду подано 02.12.2011 р., тобто пізніше, ніж встановлено ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак –відповідно до ст. 254 цього кодексу станом на момент прийняття рішення у даній справі, вищевказана постанова набрала законної сили.

Таким чином, у даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі, а відтак –клопотання відповідача 1 не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні представник відповідача 1 подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що Державне агентство земельних ресурсів України не наділене повноваженнями щодо контролю за передачею земельних ділянок комунальної власності у користування та власність юридичних осіб.

Також відповідач 1 подав клопотання про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Прокурор заперечив проти вищевказаного клопотання відповідача 1 та зазначив, що позовна давність не пропущена.

Представник позивача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Також у даному судовому засіданні учасники провадження у справі підтримали свої правові позиції.

Представник відповідача 2 на виклик суду не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача 2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі.

У судовому засіданні 20.12.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -

27.12.2007 р. Київською міською радою прийнято рішення № 1542/4375 (ra-542023-07) "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Історія міста" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування Національного художнього музею та Музею історії міста Києва у складі готельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями адміністративного та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами на вул. Інститутській, 1-3 у Печерському районі міста Києва"відповідно до якого відповідачу 1 передано земельну ділянку площею 1, 15 га в довгострокову оренду строком на 15 років за рахуно міських земель, не наданих у власність чи користування.

25.05.2008 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Історія міста" укладено договір оренди земельних ділянок, за умовами якого відповідач 2 зобов’язався передати, а відповідач 1 прийняти земельну ділянку по вул. Інститутській, 1-3 у Печерському районі міста Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування Національного художнього музею та Музею історії міста Києва у складі готельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями адміністративного та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами строком на 15 років.

15.05.2008 р. вищевказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем?яненко Т.М.

09.06.2008 р. договір Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис за № 82-6-00502 у книзі записів держаної реєстрації договорів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2011 р. № 2а-6076/112670 скасовано рішення Київської міської ради № 1542/4375 від 27.12.2007 р. (ra-542023-07) Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Історія міста" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування Національного художнього музею та Музею історії міста Києва у складі готельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями адміністративного та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами на вул. Інститутській, 1-3 у Печерському районі міста Києва".

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор відзначає, що оскільки рішення Київської міської ради від 27.12.2007 р. № 1542/4375 (ra-542023-07) , яким відповідачу 1 передано земельну ділянку по вул. Інститутській, 1-3 у Печерському районі міста Києва скасовано, договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (254к/96-ВР) .

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Київської міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, з налізу вищенаведених норм випливає, що підставою для користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідний договір оренди, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України"виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про оренду землі"орендою землі є це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як встановлено ст. 2 Закону України "Про оренду землі", відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим Законом (161-14) , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За таких обставин, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить вирішення зазначених питань.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі"орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі"укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) , або за результатами аукціону.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленумом Вищого господарського суду України винесено постанову № 6 від 17.05.2011 р. (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", пунктом 2.24 якої визначено, що судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Відповідно до п. 2.26 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам п. 5 ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі"та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 677 (677-2004-п) .

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Що ж до твердження відповідача про те, що Державне агентство земельних ресурсів України не наділене повноваженнями щодо контролю за передачею земельних ділянок комунальної власності у користування та власність юридичних осіб, суд відзначає, що відповідно до положення про Державне агентство земельних ресурсів України до його основних завдань віднесено, зокрема, реалізація державної політики у сфері земельних відносин.

Тож, у даному випадку Державне агентство земельних ресурсів України не здійснює контролю за передачею земельних ділянок, а відповідно до покладених на нього завдань, здійснює нагляд за додержанням реалізації державної політики щодо розпорядження землями державної та комунальної власності.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 та ч.4 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін..

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставами для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.05.2008 р. прокурор в своїй позовній заяві зазначає норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та норми ст. 207 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6. ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов’язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

З огляду на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки є відповідне рішення Київської міської ради, враховуючи, що рішення Київської міської ради № 1542/4375 від 27.12.2007 р. (ra-542023-07) , на підставі якого було укладено договір оренди від 15.05.2008 р. скасовано, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Заступника прокурора міста Києва про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 15.05.2008 р., укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Історія міста".

Що ж до клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Історія міста" про застосування до спірних правовідносин позовної давності, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тож, враховуючи, що підставою для звернення до суду з позовом у даному випадку є скасування постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2011 р. № 2а-6076/112670 рішення Київської міської ради № 1542/4375 від 27.12.2007 р. (ra-542023-07) , суд дійшов висновку, що позовна давність стосовно звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору, укладеного на підставі скасованого рішення Київської міської ради, почала свій перебіг у червні 2011 року та станом на день звернення Заступника прокурора міста Києва до суду не сплинула.

Підсумовуючи вищевикладене, суд задовольняє позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України.

Судовий збір, відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

1. Позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди від 15.05.2008 р., згідно з яким Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, код ЄДРПОУ 22883141) передано земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "Історія міста" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, код ЄДРПОУ 34696262) земельну ділянку розміром 334 кв.м. кадастровий № 8 000 000 000:82:012:013 та земельну ділянку розміром 11 086 кв.м., кадастровий № 8 000 000 000:82:012:044 для будівництва експлуатації та обслуговування Національного художнього музею та Музею історії міста Києва у складі готельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями адміністративного та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами на вул. Інститутській, 1-3 у Печерському районі міста Києва, який 15.05.2008 р. посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем?яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1111, а також зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 09.06.2008 р. за № 82-6-00502 у книзі записів держаної реєстрації договорів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Історія міста" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, код ЄДРПОУ 34696262), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 941, 00 (дев’ятсот сорок одна грн. 00 коп.) грн.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.