Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Гриник М.М.

суддів: Мальцева М.Ю., Сич Ю.В.

при секретарі судового засідання Захаровій В.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м. Горлівка

до Горлівської міської ради, м. Горлівка

за участю третьої особи-1 КП "Горлівське міське бюро технічної інвентаризації", м. Горлівка

за участю третьої особи-2 Інспекції архітектурно-будівельного контролю, м. Донецьк.

за участю Прокурора Донецької області

про визнання права власності

Представники сторін:

Від прокурора: Остапенко Ю.О. за посвідченням №4072

Від позивача: ОСОБА_2 за довір.

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи1: не з'явився

Від третьої особи2: не з'явився

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 м.Горлівка звернувся до Горлівської міської ради м.Горлівка, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору комунального підприємства "Горлівське міське бюро технічної інвентаризації" м.Горлівка з позовом про визнання права власності на будинок крамниці (літ. А-1) площею 79,4кв.м. з ганком (літ. а), розташований за адресою: АДРЕСА_1.

рішенням господарського суду Донецької області від 11.09.2009р. по справі №31/103пн позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м.Горлівка задоволені у повному обсязі. Визнано за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 м.Горлівка право власності на будинок крамниці (літера А-1) площею 79,4кв.м. з ганком (літера а), розташований за адресою: АДРЕСА_1.

За результатами касаційного розгляду судове рішення скасовано, справу №31/103пн направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області, про що Вищим господарським судом України винесено відповідну постанову від 23.09.2010р.

Під час нового розгляду господарський суд Донецької області рішенням від 24.11.2010р. по справі №31/103пн задовольнив позовні вимоги фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 м.Горлівка до Горлівської міської ради м.Горлівка, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача комунального підприємства "Горлівське міське бюро технічної інвентаризації"м.Горлівка, прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Горлівської міської ради м.Горлівка про визнання права власності на будинок крамниці (літера А-1) площею 79,4кв.м. з ганком (літера а), розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 право власності на будинок крамниці (літера А-1) площею 79,4кв.м. з ганком (літера а), розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2011р. рішення господарського суду Донецької області від 24.11.2010р. по справі №31/103пн залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. по справі №31/103пн рішення господарського суду Донецької області від 24.11.2010р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2011р. скасовано і справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Ухвалою від 25.05.2011р. справа №31/103пн прийнята до провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою від 07.07.2011р. до участі у справі залучено в якості третьої особи-2 без самостійних вимог на предмет спору, Інспекцію державного архітектурно - будівельного контролю, м.Донецьк.

Ухвалою від 21.07.2011р. по справі №31/103пн за клопотанням сторін продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою від 21.07.2011р. по справі №31/103пн призначено незалежну комплексну судову будівельно-технічну експертизу. Ухвалою від 21.07.2011р. провадження по даній справі зупинено.

Ухвалою від 20.10.2011р. провадження у справі №31/103пн поновлено та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 26.10.2011р. для розгляду справи призначена колегія суддів у складі: головуючого судді Гриник М.М., суддів Мальцева М.Ю., Сич Ю.В.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулось 20.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, господарський суд –

В постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. вказані наступні недоліки, допущені судами під час розгляду даної справи, а саме:

- помилкове тлумачення ч.5 ст. 376 Цивільного кодексу України;

- не досліджено, яким чином відповідач, горлівська міська рада порушує право власності позивача на спірний об’єкт.

Згідно ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи по суті господарський суд Донецької області з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України дійшов наступних висновків:

30.08.2007 року між громадянином ОСОБА_3 м.Горлівка (далі –продавець) та громадянином ОСОБА_1 м.Горлівка (далі –покупець) був укладений договір купівлі –продажу об’єкту незавершеного будівництва, на підставі якого покупцем був придбаний недобудований будинок А-І, готовністю 45%, розташований за адресою: Донецька область, АДРЕСА_1.

В подальшому, на підставі рішення Горлівської міської ради №V/34-21 від 25.07.2008р. між Горлівською міською радою (далі - орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 м.Горлівка (далі –орендар) був підписаний договір оренди земельної ділянки від 16.09.2008р., відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0347, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

За приписами п.4 даного договору, земельна ділянка передається в оренду разом із недобудованою будівлею, яка належить громадянину ОСОБА_1

Відповідно до п.8 договору, земельна ділянка надається строком на дев’ять років.

Пунктом 15 договору встановлено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування крамниці.

Як передбачено п.16 договору оренди земельної ділянки, цільовим призначенням земельної ділянки є роздрібна торгівля та комерційні послуги.

У п.20 договору сторони узгодили, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк не пізніше семи днів після державної реєстрації цього договору за актом прийому-передачі.

Зазначений договір оренди земельної ділянки 24.09.2008р. зареєстровано у Горлівському міському відділі Донецької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за №040815200918.

Земельна ділянка передана у користування орендарю за актом приймання-передачі №918 від 24.09.2008р., підписаним уповноваженими представниками сторін.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи технічного паспорту на громадський будинок, виданого КП "Горлівське міське бюро технічної інвентаризації", позивачем в процесі господарської діяльності здійснено самочинне будівництво будинку крамниці (літ. А-1) площею 79,4кв.м. з ганком (літ.а) в межах виділеної для цієї мети земельної ділянки.

Листом від 23.07.2009р. №655 КП "Горлівське міське Бюро технічної інвентаризації" повідомило, що у позивача відсутній дозвіл на будівництво та проектно-кошторисна документація на будівництво будинку магазину А-І .

За висновком АТЗТ ПВП "Донбасреконструкція" (ліцензія №102862) про стан будівельних конструкцій, об’єкт дослідження –магазин (літ.А-1) відповідає своєму призначенню, та протипожежним і санітарним нормам, несучі конструкції знаходяться у задовільному технічному стані та можуть експлуатуватися в подальшому.

Відтак, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на будинок крамниці (літера А-1) площею 79,4кв.м. з ганком (літера а), розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст..1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, за змістом ст..1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

З. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (v0006600-11) оскільки зі змісту статей 12, 17 ЗК України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади та землями державної власності (в межах, визначених ЗК України (2768-14) ), у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу (2768-14) , то в будь-якому спорі, що стосується права користування земельною ділянкою, належною до земель державної чи комунальної власності, суд має залучити до участі у справі відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування як уповноважений орган власника земельної ділянки.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Частинами третьою та четвертою статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки регулює відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створені нової речі –самочинному будівництві були порушені.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Згідно ч.2 ст. 376 Цивільного кодексу України сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За змістом ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкта.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення до суду позивач володіє, користується та розпоряджується об’єктом нерухомості на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2007р. та є користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки від 16.09.2008р., укладеного на 9 років.

За приписами ст. 95 Земельного кодексу України та ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця.

При цьому, відповідно до ч.4 ст. 24 Закону України "Про планування та забудову територій" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 16.09.2008р.), у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об’єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об’єкту.

Умовами договору оренди земельної ділянки від 16.09.2008р. визначено, що земельна ділянка передається позивачу в оренду саме для будівництва та обслуговування крамниці, про що судом вказано вище.

Отже, матеріалами справи підтверджено додержання позивачем цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, відсутність порушення прав інших осіб в контексті частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна.

Згідно зі ст. 321, ст. 328 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. №3477-ІV закріплено обов’язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. (995_004) і протоколами до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. (995_004) , ратифікованих Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР (475/97-ВР) , кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, до матеріалів справи не надано будь-яких доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача земельної ділянки, на якій розташований вказаний об’єкт самочинного будівництва.

Крім того, з висновку судової будівельно-технічної експертизи №3931/23 від 19.09.2011р., наданого Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз, вбачається, що будівля магазину за адресою: АДРЕСА_1 відповідає вимогам ДБН, які існували під час її будування. Вказаний об’єкт в подальшому може безпечно використовуватися як магазин.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Таким чином, встановлено відповідність самочинно збудованого будинку крамниці (літ. А-1) площею 79,4кв.м. з ганком (літ. а), розташований за адресою: АДРЕСА_1, приписам основних державних будівельних норм та можливість їх подальшого безпечного використання.

Враховуючи викладене, з урахуванням статей 32, 34, 43 ГПК України, суд приймає до уваги вищезазначений висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при здійсненні будівництва спірного об'єкту нерухомості.

Відсутність документів, що передують проведенню реконструкції (як-то, проектна документація, дозвіл на будівництво), обумовлюють неможливість введення в експлуатацію спірного об’єкта відповідно до встановленого Порядку (461-2011-п) .

Водночас, згідно із п.10 Постанови № 461 від 13.04.2011 року, якою затверджено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (461-2011-п) , у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно із порядком передбаченим цією постановою.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість в подальшому прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку спірного об’єкту та подальша його експлуатація, право власності на який було визнано у судовому порядку.

Суд окремо зазначає, що приписи ст. 331 ЦК України, яка встановлює, що право на новозбудоване нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва та введення в експлуатацію, в даному випадку не застосовуються, оскільки, визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є виключною компетенцією судових органів.

При розгляді справи було встановлено, що право власності на спірні об’єкти не оспорюється третіми особами, відповідач позов визнав і не заперечує проти визнання права власності за позивачем, що є підставою для задоволення позовних вимог. Суд також враховує ту обставину, що спірні приміщення були збудовані позивачем для використання їх в господарській діяльності.

Крім того, господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування та забудову територій" у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта. З матеріалів справи убачається, що позивачу в оренду була надана земельна ділянка по АДРЕСА_1 для будівництва крамниці на підставі рішення Горлівської міської ради і надана земельна ділянка була використана за її призначенням, що також не заперечує відповідач, отже позивач здійснив будівництво спірних приміщень з урахуванням чинного законодавства, не порушуючи при цьому інтереси третіх осіб.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що спірний об’єкт збудований на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірної будівлі діючим будівельним нормативним правилам, позовні вимоги про визнання права власності на самочинно збудований будинок крамниці (літ. А-1) площею 79,4кв.м. з ганком (літ. а), розташований за адресою: АДРЕСА_1, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Горлівської міської ради м.Горлівка, третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Комунального підприємства "Горлівське міське бюро технічної інвентаризації", м. Горлівка, за участю прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Горлівської міської ради, м. Горлівка, про визнання права власності на будинок крамниці (літ. А-1) площею 79,4кв.м. з ганком (літ. а), розташований за адресою: АДРЕСА_1 – задовольнити.

Визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (84638, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на самочинно збудований будинок крамниці (літ. А-1) площею 79,4кв.м. з ганком (літ. а), розташований за адресою: АДРЕСА_1.

рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2011р.