( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs21831243) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs24326020) )

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М., з секретарем Волна С.В. за участю представників сторін:

від позивача: Усата А.В. - ліквідатор;

від відповідача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом приватного підприємства "Сталь" до приватного підприємства "Будівельно-виробнича фірма "Євгенія" про стягнення 47 938,61 грн.

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений відповідачу металопрокат (труби, листи, квадрати) в загальній сумі 47 938,61 грн. із санкціями, з яких 24 667,97 грн. основного боргу, 21 012,04 грн. інфляційних та 2 258,60 грн. 3 % річних на підставі не проведення відповідачем остаточного розрахунку за товар.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, з мотиву часткового не отримання товару та спливу строку позовної давності.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі документи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач доводить, що між сторонами було укладено господарський договір у спрощений спосіб, за умовами якого відповідач отримав металопрокат на загальну суму 25 258,38 грн., що підтверджується видатковими накладними від 26.09.2008 року № Ц-00000235, від 29.09.2008 року № Ц-0000252, від 03.10.2008 року № Ц-00000264 та від 07.10.2008 року № Ц-00000292 (а.с. 8-11).

За загальним порядком укладання господарських договорів, вони викладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Правочин згідно зі ст. 205 Цивільного кодексу України може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Представники сторін мають різну точку зору на питання, чи поставки за накладними є 4ма різними самостійними договорами, чи ці постави охоплювалися єдиним наміром і договором. Так, позивач вважає, що 4 накладні охоплювалися єдиним договором за домовленістю сторін, але визнає, що доказів про це позивач не має. Натомість, відповідач вважає, що 4 накладні є чотирма самостійними угодами.

При вирішенні даного питання суд відхиляє доводи позивача як не підтверджені жодними достовірними доказами і приходить до висновку, що 4 накладні в рамках даної справи свідчать про укладення 4 самостійних договорів, які не були охоплені єдиним договором.

Суд вважає, що за правовою природою укладена між сторонами угода є договором поставки, що відповідає ст. 712 ЦК України, за змістом якої - за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальні умови виконання господарських зобов’язань визначені ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначена стаття узгоджується з приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.ст. 599, 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно доводів представника позивача, він свої зобов’язання за угодою між сторонами виконав, поставивши відповідачу металопрокат на загальну суму 25 258,38 грн., що підтверджується:

- видатковою накладною № Ц-00000235 від 26 вересня 2008 року (труба ДУ 32х2,8 Ст.2пс в кількості 0,0820 т) на суму 590,40 грн. (а.с. 8);

- видатковою накладною № Ц-00000252 від 29 вересня 2008 року (труба проф 15х15х2,0 ст1пс в кількості 0,0610 т) на суму 460,07 грн. (а.с. 9);

- видатковою накладною № Ц-00000264 від 03 жовтня 2008 року (труба проф 40х40х3,0ст.3пс5 в кількості 0,4130 т, труба проф 50х50х3,0 в кількості 1,3670 т, лист б=4х1500х6000 Ст.3ПС-5св г/к в кількості 0,1700 т) на суму 14 196,91 грн. (а.с. 10);

- видатковою накладною № Ц-00000292 від 07 жовтня 2008 року (квадрат 20 Ст.3ПС в кількості 1,4100 т) на суму 10 011,00 грн. (а.с. 11).

За доводами позивача, товар було отримано по довіреностях ЯПИ № 637007 від 20 вересня 2008 року та ЯПИ № 636953 від 01 жовтня 2008 року на ім"я Лебединського Валерія Олександровича (а.с. 12-13).

Відповідач визнав лише факт отримання товару за трьома накладними, крім накладної № Ц-00000292 від 07.10.2008 року на суму 10 011,00 грн. ( а.с. 11), оскільки накладна не містить підпису особи, яка отримала товар.

Суд погоджується із тим, що позивач не довів отримання відповідачем товару по даній накладній, виходячи при цьому з такого:

У відповідності до ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

або інший момент за договором купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві ....

Доказ отримання товару по накладній № Ц-00000292 від 07.10.2008 року на суму 10 011,00 грн. відсутній, оскільки в накладній відсутній підпис одержувача товару з боку відповідача. Інших допустимих доказів отримання цього товару позивач суду не надав.

При цьому доказом отримання товару за накладною від 07.10.2008 року не може вважатися акт звірки розрахунків між сторонам, де ця накладна вказана ( а.с. 15), оскільки акт звірки не є первинним документом, який засвідчує факт здійснення господарської операції, а є лише внутрішнім документом підприємств, бухгалтери яких звіряють розрахунки за певні періоди.

Позивач направив відповідачу претензію від 11 жовтня 2011 року про повернення боргу на суму 24 667,97 грн. в термін 7 календарних днів (а.с. 16), однак суд не приймає її як доказ встановлення строку виконання зобов'язання по оплаті товару, виходячи з такого:

Як вказано вище, що договорів поставки можуть бути застосовані положення ЦК України (435-15) щодо договорів купівлі-продажу.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, позивач має право вимагати у відповідача оплати товару з моменту його отримання відповідачем. Однак, відповідач визнав факт одночасного отримання від позивача також і рахунків-фактур по кожній накладній ( а.с. 47-50), якими передбачено, що рахунок дійсний до сплати протягом двох банківських днів.

З цих підстав суд вважає, що обов'язок оплати товару у відповідач виник відразу після отримання товару по кожній накладній та повинен був бути виконаний протягом двох днів з моменту передачі товару і виставлена претензія, як вимога в порядку ст. 530 ЦК (а.с. 16) від 11.10.2011 року нові строки платежу за накладними не встановлює.

За доводами позивача, відповідач оплатив лише 590,40 грн. 03.11.2008 року (виписка а.с. 14) пославшись на рахунок № 316 від 29.09.2008 року ( а.с. 50). Позивач, зі слів свого представника, зараховує ці кошти у погашення боргу по конкретній накладній - № Ц-00000235 від 26.09.2008 року на суму 590,40 грн. (а.с. 8).

Якщо суд вже прийшов до висновку, що накладні у справі свідчать про 4 самостійні (угоди) поставки товару, то сплата коштів по одній накладній не має ніякого стосунку до боргів за іншими накладними і не перериває строків позовної давності по вимогах про їх оплату (про що вказував позивач), бо строки позовної давності по кожній накладній є самостійними.

Таким чином, якщо накладна № Ц-00000235 від 26.09.2008 року є повністю оплаченою, а зобов'язання по накладній № Ц-00000292 від 07.10.2008 року по оплаті товару у відповідача не виникло в силу недоведеності факту отримання товару, то позивач вправі вимагати оплати товару лише за накладними № Ц-00000264 від 03.10.2008 року та № Ц-00000252 від 29.09.2008 року на загальну суму 14 656,98 грн.

До позовних вимог відповідач просить застосувати строк позовної давності (відзив на позов від 17.11.2011 року), оскільки станом на час подачі позову (31.10.2011 року) він вже є пропущеним.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 2 п. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до ст. 266 ЦК України - зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Коментарем до цієї статті зазначено, що норма ст. 266 встановлює, що строк позовної давності стосовно додаткових позовних вимог (стягнення неустойки та інші), які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно із спливом строку позовної давності щодо основної вимоги.

З урахуванням викладеного, відповідно до обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога була заявлена позивачем після сплину трирічного строку позовної давності щодо всіх наявних у справі накладних на поставку металопрокату.

За змістом положень ЦК України (435-15) про позовну давність та практики Верховного Суду України і Вищого господарського суду України, у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, зостановлюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд постановлює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

З цих підстав суд вважає, що позивач довів факт порушення свого права на отримання оплати за поставлену продукцію лише за накладними № Ц-00000264 від 03.10.2008 року та № Ц-00000252 від 29.09.2008 року на загальну суму 14 656,98 грн., але пропустив строк позовної давності для стягнення цього боргу.

В частині вимог про стягнення боргу по накладній № Ц-00000292 від 07.10.2008 року на суму 10 011,00 грн. суд приходить до висновку, що позивач не довів свого права на стягнення оплати через відсутність доказів отримання відповідачем товару по цій накладній і в цій частині позовних вимог у задоволенні позову слід відмовити на підставі відсутності у позивача порушеного права і недоведеності права на стягнення боргу.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача інфляційні та 3% річних за час прострочення сплати боргу в загальній сумі 23 270,64 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Математичний розрахунок інфляційних та процентів річних позивачем зроблено вірно.

Як вказано вище, при пропущенні строку позовної давності за основною вимогою, цей строк є пропущеним також і за всіма додатковими та похідними вимогами.

З цих підстав у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% процентів річних та інфляційних позивачу слід відмовити повністю.