Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Харківської філії ПАТ "УСК "Гарант-Авто" (надалі - 1. Відповідач) суму у розмірі 3 910,00 грн. та стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Ізюмське АТП 16307" (надалі - 2. Відповідач), а також покладення на Відповідачів судові витрати.

Представника Позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Також надав додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.

Представник 1. Відповідача у судовому засіданні та у наданому відзиві проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Також пояснює, що назва страхової компанії відповідача змінена на підставі прийняття акціонерами рішення про перейменування.

Представник 2. Відповідача у судове засідання не з'явився. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (v0075600-02) (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 (v_289800-97) із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (v_675600-07) (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) (надалі – ГПК України (1798-12) ), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України (435-15) ) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників Позивача та 1. Відповідача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

31.12.2008р. відбулася ДТП, за участю автобуса марки: ПАЗ-672, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ВАТ "Ізюмське АТП 16307", під керуванням гр. ОСОБА_4 В результаті ДТП була пошкоджена і стала не придатна до подальшого використання рекламно-інформаційна щитова конструкція, яка належала Позивачеві. Рекламно-інформаційна щитова конструкція Позивача була встановлена вздовж автодороги Харків-Довжанський, відповідно до дозволу на її розміщення затвердженого рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області № 1053 від 12.11.2003р.

Працівниками ДАЇ відносно водія ОСОБА_4 був складений протокол про адміністративне правопорушення сер. АГ №117274 від 31.12.2008р. і, згідно постанови Ізюмського міськрайонного суду Харківської області по справі №3-105/2009р. від 28.01.2009р., він був визнаний винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП "Порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна" і притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 340,00 грн.

На момент скоєння ДТП гр. ОСОБА_4 працював водієм у 2. Відповідача.

Отже, відповідальність за шкоду, завдану Позивачеві джерелом підвищеної небезпеки-автобусом марки: "ПАЗ — 672", н/з НОМЕР_2, несе 2. Відповідач.

Таким чином, у Позивача, виникло право вимоги до 2. Відповідача по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок наїзду автобуса марки: ПАЗ-672, реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4 на щитову конструкцію.

Відповідно до Договору № 091601/н від 16.01.2009р., укладеного між ФОП ОСОБА_3 Та ФОП ОСОБА_5 про виготовлення щитової конструкції розміром 3м*2м — вартість виготовлення конструкції становить 5 186, 00 грн. "24" березня 2009 р. виготовлена конструкція була прийнята Позивачем за актом виконаних робіт № 092403 від 24.03.2009р. Вартість виготовлення нової конструкції в розмірі 5 186, 00 грн. була сплачена Позивачем в повному обсязі 24.03.2009р.

Цивільно-правова відповідальність 2. Відповідача на момент ДТП була застрахована в ВАТ "УСК "Дженералі Гарант" за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВВ/4192373 від 05.02.2008р. (договір укладено Харківською філією ВАТ "УСК "Дженералі Гарант"). Назву страхової компанії ВАТ "УСК "Дженералі Гарант" змінено на ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" в зв'язку з рішенням акціонерів страхової компанії.

Щодо розміру заявлених позовних вимог, представник Позивача пояснив суду, що рішенням Ізюмського районного суду Харківської області від 13.04.2009р. на користь ОСОБА_3 було стягнуто майнову шкоду в розмірі 4 420, 00 грн. Апеляційним судом Харківської області зазначене рішення було переглянуте і по суті позовних вимог та обставинам справи ні змінено, ні скасоване не було. Зазначене рішення було скасоване лише внаслідок недотримання підвідомчості справи.

Таким чином, сума позовних вимог не змінювалась і заявлена в розмірі 4 420, 00 грн.

Отже, на виконання умов Полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВВ/4192373, 1. Відповідач повинен сплатити страхове відшкодування в розмірі 4 420,00 - 510,00 = 3 910,00 (три тисячі дев’ятсот десять грн. 00 коп.), а 2. Відповідач франшизу в розмірі 510,00 (п’ятсот десять грн. 00 коп.).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників Позивача та 1. Відповідача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об’єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Статтею 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, використання якого створює підвищену небезпеку. На підставі ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Законом України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) визначені мета та об’єкт обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Згідно ст. 3 цього закону обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та /або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, як вказано у ст. 5 Закону.

Скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої спричинена шкода, є страховим випадком, за ст. 6 даного Закону.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Обов’язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілого, становить 25 500,00 грн. (двадцять п’ять тисяч п’ятсот грн. 00 копійок) встановлений ст. 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Також статтею 12 цього ж Закону встановлено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих встановлюється при укладанні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності та становить 510 грн. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Розрахунок суми позову цілком відповідає обов'язку страхової компанії (Відповідача) відшкодувати потерпілому (Позивачу) оцінену шкоду відповідно до приписів ч. 12.1. ст. 12, ч. 22.1. ст. 22, ч. 37.5. ст. 37 та ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон).

Згідно ч. 12.1. ст. 12 Закону розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Також ч. 37.5. ст. 37 Закону, передбачено, що страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

У відповідності з ч. 22.1. ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом (1961-15) порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України (435-15) , кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом відшкодування збитків.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України - "Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться".

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України: рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 № 11 (v0011700-76) із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13 (v0013700-92) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості – є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ст. 44 та ст. 49 ГПК України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на Відповідачів оскільки позов задоволено повністю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 993, 1166, 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 9, 12, 22, 29, 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 25, 27 Закону України "Про страхування", ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", статтями 1, 4, 12, 27, 33, 35, 36, 43, 44-49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , -

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Харківської філії ПАТ "УСК "Гарант-Авто" (61035, м. Харків, пр. Гагаріна, 129; 61010, м. Харків, м-н Бугримової, 3, код 21192908) на користь Фізичної особюи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_4) суму в розмірі 3 910, 00 грн., державне мито у розмірі 59,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Ізюмське АТП 16307" (64300, м. Ізюм, Харківська область, вул. Спортивна, 3, код 03115123) на користь Фізичної особюи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_4) суму в розмірі 510,00 грн., державне мито у розмірі 59,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.