Господарський суд Київської області

у складі:

головуючого: судді Дьоміної С.Ю.

секретар: Кулакова С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК"

до: 1)відкритого акціонерного товариства "Українські промислові інвестиції";

2)закритого акціонерного товариства "ЛАМІТЕК-УКРІЗОЛІТ"

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність №915 від 17.08.2011 року);

від відповідача 1: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 01.08.2011 року);

від відповідача 2: ОСОБА_3 - представник (довіреність від 20.04.2010 року).

31 жовтня 2011 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК"(далі - позивач) до відкритого акціонерного товариства "Українські промислові інвестиції"(далі - відповідач 1) та закритого акціонерного товариства "ЛАМІТЕК-УКРІЗОЛІТ"(далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01 серпня 2011 року, укладеного між відповідачами.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачами вимог чинного законодавства при укладенні вищевказаного договору, просив суд визнати договір про відступлення права вимоги від 01 серпня 2011 року недійсним.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 31.10.2011 року та призначено до розгляду 06.12.2011 року.

06 грудня 2011 року представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні надала відзив на позовну заяву, просила в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні надала відзив на позовну заяву, вважала позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено на 20.12.2011 року.

20 грудня 2011 року в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували, вважали позовні вимоги безпідставними, просили суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку:

01 серпня 2011 року між відкритим акціонерним товариством "Українські промислові інвестиції"(далі - первісний кредитор) та закритим акціонерним товариством "ЛАМІТЕК- УКРІЗОЛІТ"(далі - новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого первісний кредитор (далі - відповідач 1) передав новому кредитору (далі - відповідач 2) право вимоги до публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК"(далі - боржник) щодо сплати грошових коштів у сумі 11 843 881,04 грн.

Обов'язок боржника (далі - позивач) сплатити грошові кошти виник у зв'язку з порушенням позивачем умов договору про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу від 26.09.2005 року, що підтверджується рішенням господарського суду Донецької області від 20.05.2010 року у справі №1/88.

Згідно з п. 1.4 договору про відступлення права вимоги (далі - договір), відповідач 1 відступив право вимоги відповідачу 2 у розмірі 11 843 881,04 грн.

Відповідно до п. 3.5 договору, відповідач 1 зобов'язувався попередити позивача про відступлення права вимоги за цим договором (із зазначенням обсягу переданого права вимоги і дати, з якої переходить право вимоги до відповідача 2) протягом 20 календарних днів з дня підписання сторонами акту передачі права вимоги шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення позивачу копії цього договору та копії акту передачі права вимоги.

01 серпня 2011 року між відповідачами був підписаний акт передачі права вимоги до договору про відступлення права вимоги від 01.08.2011 року.

Відповідач 1 направив на адресу відповідача 2 повідомлення про відступлення права вимоги, що відбулось за договором про відступлення права вимоги від 01.08.2011 року, яке позивач отримав 18 серпня 2011 року.

На думку позивача, відповідачі порушили його права укладенням договору, тому він звернувся до суду, просив визнати договір недійсним з моменту укладення.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема те, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

На думку позивача, договір про відступлення права вимоги суперечить вимогам чинного законодавства, право вимоги, передане відповідачем 1 відповідачу 2 згідно з умовами договору, виникло на підставі рішення суду, тому договір підлягає визнанню недійсним.

Доводи позивача спростовуються у зв'язку з наступним.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України закріплено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

26 вересня 2005 року між позивачем та відповідачем 1 був укладений договір про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу.

У зв'язку з порушенням позивачем умов цього договору, відповідач 1 звернувся до господарського суду Донецької області за захистом свого порушеного права.

Як вбачається з рішення господарського суду Донецької області, позивачем були істотно порушені зобов'язання зі сплати процентів відповідачу 1 згідно з умовами договору про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу.

Так, суд дійшов висновку про те, що обов'зок позивача сплатити грошові кошти відповідачу 1 виник саме у зв'язку з порушенням позивачем умов договору про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу, що підтверджується рішенням господарського суду Донецької області.

Таким чином, відповідач 1 мав право відступити відповідачу 2 право вимоги сплати грошових коштів до позивача.

Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 517 Цивільного кодексу України встановлено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які посвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ч. 1 ст. 515 Цивільного кодексу України).

Так, суд дійшов висновку, що договором про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу не були встановлені обмеження щодо відступлення права вимоги, кредитор у зобов'язанні міг бути замінений відповідно до закону, а відповідачами було дотримано всіх вимог щодо передачі права вимоги. Крім цього, підстави для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним відсутні.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України закріплено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України закріплено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Крім цього, згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, позивач, звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, стороною якою він не являється, повинен довести порушення його прав укладенням зазначеного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представником позивача в судовому засіданні порушення прав позивача укладенням між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору про відступлення права вимоги доведено не було.

На підставі вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги позивача безпідставними, необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в позові господарські витрати покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. ч. 1, 7 ст. 179 Господарського кодексу України, ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215, ч. 1 ст. 510, п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 512, ч. 1 ст. 515, ч. ч. 1, 2 ст. 516, ч . 1 ст. 517 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 32, ч. 1 ст. 33, ч. 5 ст. 49, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК"до відкритого акціонерного товариства "Українські промислові інвестиції"та закритого акціонерного товариства "ЛАМІТЕК-УКРІЗОЛІТ"про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01 серпня 2011 року відмовити.

рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 26.12.2011 року