ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2009 р.
№ 26-9/28-08-952
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Гончарука П.А. (головуючого),
Вовка І.В.,
Малетича М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу санаторія "Приморський" Міністерства охорони здоров'я України на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2008 року у справі № 26-9/28-08-952 за позовом малого приватного підприємства "Нікур" до санаторія "Приморський" Міністерства охорони здоров'я України про стягнення суми, –
Встановив:
У березні 2008 року мале приватне підприємство "Нікур" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до санаторія "Приморський" Міністерства охорони здоров'я України про стягнення боргу в сумі 48254 грн. та пені в розмірі 19269 грн., посилаючись на невиконання відповідачем умов договору підряду № 3 від 1 липня 2005 року щодо оплати виконаних робіт.
Рішенням господарського суду Одеської області від 30 травня 2008 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2008 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 48254 грн., пеню в сумі 8099,38 грн., витрати на оплату праці адвоката в розмірі 6000 грн. та судові витрати.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені у справі судові рішення, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Сторони не скористались правом на участь в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 48254 грн. та пені в розмірі 8099,38 грн., господарський суд першої інстанції виходив з наступного.
1 липня 2005 року сторонами укладено договір підряду № 3 на будівництво КНС з блоком біологічної очистки стічних вод (будівельна частина).
Відповідно до п. 2.1 вказаного договору вартість робіт складає 196000 грн.
Відповідно до витягів з особового рахунку позивача від 11 серпня 2005 року та від 22 вересня 2005 року останній отримав від відповідача на виконання обумовлених договором робіт 46869 грн.
Судом встановлено, що згідно довідок про вартість виконаних підрядних робіт та витрат до договору № 3 та актів виконаних робіт, що містяться в матеріалах справи, загальна вартість виконаних позивачем робіт складає 95123 грн., а отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 48254 грн. і підлягає стягненню, зважаючи на положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Висновок суду в цій частині відповідає встановленим обставинам справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, з дотриманням процесуального закону, а тому підстави для задоволення касаційної скарги щодо основного боргу відсутні.
Відповідно до п. 4.2 договору підряду № 3 від 1 липня 2005 року за порушення замовником строків оплати виконаних робіт останній сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості даного етапу робіт за кожний день прострочення.
Наданий позивачем розрахунок суми пені прийнятий місцевим господарським судом частково, зважаючи на те, що строк позовної давності для даної вимоги, згідно ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, встановлений в один рік.
Разом з тим, судом задоволено вимогу позивача про стягнення 6000 грн. витрат на оплату послуг адвоката, як обґрунтована та підтверджена документально.
Проте, з висновком господарського суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення пені в сумі 8099,38 грн. погодитись не можна, оскільки він прийнятий з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до п. 2.2 договору підряду № 3 від 1 липня 2005 року проміжні розрахунки здійснюються щомісяця, не пізніше 3 днів з дня підписання актів виконаних робіт згідно форми КБ-2. Кінцевий розрахунок здійснюється не пізніше 20 днів після кінцевої здачі робіт підрядником замовнику за умови, що роботи виконані належним чином і в обумовлені строки, встановлені цим договором або достроково за згодою замовника.
Згідно п. 4.1 вказаного договору замовник зобов'язаний в строки не пізніше 3 днів після закінчення звітного місяця за участю підрядника оглянути та прийняти виконану роботу за актом КБ-2.
В порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом не надано належної правової оцінки актам приймання виконаних робіт за серпень-вересень, жовтень 2005 року, претензіям позивача до відповідача щодо погашення заборгованості, які містяться в матеріалах справи, з приводу того, з якого саме моменту у відповідача виникло зобов'язання щодо сплати пені.
Крім того, судом, в порушення ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, неправомірно застосовано позовну давність у справі, оскільки матеріали справи не містять відповідного клопотання будь-якої із сторін.
При цьому, в порушення вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, місцевим господарським судом стягнуто з відповідача пеню за рік – з 15 лютого 2007 року до зазначеного позивачем кінцевого строку періоду розрахунку пені 15 лютого 2008 року, а не за 6 місяців, з моменту, коли у відповідача виникло зобов'язання щодо сплати пені.
Залишаючи рішення місцевого господарського суду без змін, господарський суд другої інстанції на вказані порушення норм чинного законодавства уваги не звернув та припустився тих же порушень.
З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позову щодо стягнення суми пені в розмірі 8099,38 грн. та судових витрат, розмір яких залежить від розміру задоволених позовних вимог, не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, нормами матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню в зазначеній частині, з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу санаторія "Приморський" Міністерства охорони здоров'я України задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2008 року та рішення господарського суду Одеської області від 30 травня 2008 року у справі № 26-9/28-08-952 в частині стягнення пені та судових витрат скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті вказані судові рішення залишити без змін.
Головуючий Гончарук П.А. Судді Вовк І.В. Малетич М.М.